Постанова

від 11.01.2024 по справі 686/3797/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 686/3797/23

Провадження № 22-ц/4820/140/24

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.

секретар судового засідання Кошельник В.М.

з участю : позивача та представника відповідача

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/3797/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2023 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Новий Едем» про зобов`язання звільнити, провести нарахування та виплату заробітної плати, нарахування та виплату сум компенсації за невикористані відпустки.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд

в с т а н о в и в :

В лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та, уточнивши позовні вимоги, просила суд зобов`язати ОК «Житлово-будівельний кооператив «Новий Едем» звільнити її з посади головного бухгалтера за сумісництвом згідно п.3ст.38 КЗпП Україниз дня набрання рішенням законної сили, провести нарахування та виплату заробітної плати з 18.02.2022 року по день її звільнення, провести нарахування та виплату сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за весь період трудових відносин відповідно дост.116 КЗпП України.

Обгрунтовуючи свої вимоги вказувала, що згідно наказу №16/4 від 29.08.2016 року була прийнята на роботу в ОК «ЖБК «Перлина Мікрорайону» на посаду головного бухгалтера за сумісництвом та приступила до роботи 30.08.2016 року. Згідно наказу №19/2 від 15.04.2019 року їй була надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка закінчувалася 18.02.2022 року. Не бажаючи продовжувати вказані трудові відносини та з метою підготовки документів про звільнення, звернулася до голови правління ЖБК Погребняка О.В.

Проте, останній повідомив, що вже не є головою правління. Згідно відкритої інформації із Міністерства юстиції вона дізналася, що ОК «ЖБК «Перлина Мікрорайону» змінило свою назву на ОК «ЖБК «Новий Едем» і що головою правління вказаного ЖБК є ОСОБА_2 . В період її перебування у відпустці її не повідомили про зміни в структурі ЖБК. Всі спроби зв`язатися із Правлінням ЖБК виявилися марними. 02.02.2022 року вона написала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням та відправила її засобами поштового зв`язку цінним листом з описом вкладення на юридичну адресу ОК «ЖБК «Новий Едем». Вказаний лист повернувся 19.02.2022 року за закінченням терміну зберігання, як такий що не отриманий. На її звернення із скаргами до Управління Держпраці у Хмельницькій області вона отримувала неодноразові відповіді про неможливість здійснення позапланового контролю вказаного підприємства із введенням у державі воєнного стану та відсутністю механізму здійснення такого контролю. Зазначила, що такі дії та неможливість її звільнення з роботи порушують її права, що призвело до необхідності звернення до суду із цим позовом.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2023 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2023 року стягнуто ОСОБА_1 на користь ОК «Житлово-будівельний кооператив «Новий Едем» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9500 грн.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати вказане рішення, ухвалити нове, яким задоволити позов.

Вказує, що відмовляючи в позові суд, зокрема, посилався на не отримання відповідачем її заяви про звільнення, а саме суд вказав, що без встановлення факту отримання відповідачем її заяви, неможливо підтвердити волевиявлення позивачки на припинення між сторонами трудових відносин.

Однак, апелянтка вважає такі висновки суду неприпустимими, з урахуванням обставин справи. Зазначає, що вирішуючи спір суд не взяв до уваги висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 року по справі № 1340/6028/18, де закріплено висновок про те, що в разі звільнення за ініціативою працівника необхідним є вираження бажання працівником. Апелянтка вказує, що виразила своє бажання звільнитися і вчинила для цього відповідні дії. Крім того, вказує, що подання цього позову теж підтверджує вираження бажання припинити трудові відносини з відповідачем і обраний нею спосіб захисту своїх прав не суперечить закону.

Вирішуючи спір суд не дав належної оцінки об`єму вчинених нею дій, спрямованим на реалізацію її волевиявлення звільнитися, при цьому зосередився на досліджені наявності чи відсутності факту отримання чи не отримання відповідачем її листа із заявою про звільнення.

Також вказує, що відповідач міг передбачати її бажання про звільнення, тому направлений від неї лист не отримував навмисно.

Також на думку апелянтки, суд дав невірну оцінку матеріалам, зокрема, наданим відповідачем доказам, якими підтверджував свої дії щодо розшуку позивачки у зв`язку з невиходом її на роботу. Зокрема, вказує, що відповідач надав суду складені акти відвідування за адресою її проживання та намагання зв`язатися телефонним зв`язком. Проте, апелянтка звертає увагу, що ці докази не можна брати до уваги, оскільки акти складені директором та начальником комерційного відділу відповідача, які є зацікавленими особами.

Окремо апелянтка звертає увагу суду на те, що в наданих відповідачем штатних розписах і табелях обліку робочого часу немає посади директор, відповідно зазначає, що акти були складені неповноважними особами. Однак ці обставини залишилися поза увагою суду та документи були прийняті судом як докази. При цьому, апелянтка зауважує, що не змінювала адресу проживання та реєстрації, що підтверджується довідками з місця роботи та за місцем проживання. Вказане також підтверджує, що відповідач не вчиняв дій щодо встановлення та з`ясування причин її відсутності на роботі.

ОСОБА_1 також вказує, що відмову в задоволенні вимог в частині проведення оплати та виплат сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки суд взагалі не обґрунтував. Також не погоджується із ухваленням додаткового рішення та просить його скасувати та заяву про ухвалення додаткового рішення повернути без розгляду особі. Яка його подала.

У відзиві на апеляційну скаргу ОБ «Житлово-будівельний кооператив «Новий Едем» вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, просить залишити рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2023 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2023 року без змін.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так судом встановлено, що наказом Голови правління ОК «ЖБК «Перлина Мікрорайону» №16/4 від 29.08.2016 року ОСОБА_1 прийнята на посаду головного бухгалтера за сумісництвом з окладом згідно штатного розпису з 30.08.2016 року.

Наказом Голови правління ОК «ЖБК «Перлина Мікрорайону» №19/2 від 15.04.2019 року головному бухгалтеру ОСОБА_1 надана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 16.04.2019 року по 18.02.2022 рік.

02.03.2020 року змінено назву обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Перлина мікрорайону» на ОК «ЖБК «Новий Едем» на підставі рішення Загальних зборів членів кооперативу.

02.02.2022 року ОСОБА_1 написала заяву на ім`я Голови правління ОК «ЖБК «Новий Едем» ОСОБА_2 , в якій просила звільнити її з роботи за власним бажанням з 18.02.2022 року, перерахувати компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки (відпустка на дітей) за період роботи з 29.08.2016 року по 18.02.2022 рік за зазначеними у заяві реквізитами банківського рахунку в АТ КБ «ПриватБанк».

Дана заява була надіслана позивачем поштовим засобом зв`язку на ім`я ОСОБА_2 за юридичною адресою місцезнаходження ОК ЖБК «Новий Едем»: м. Хмельницький, Проспект Миру 99/101.

На підтвердження направлення цієї поштової кореспонденції позивач надала суду квитанцію поштового відділення №2901001047528 та опис вкладення у цінний лист, у якому зазначено вміст листа: заява про звільнення від 02.02.2022 р., банківські реквізити до картки, копія Наказу №19/2 від 15.04.2019 р.. На квитанції поштового відділення № 2901001047528 та описі вкладення цінного листа мітиться відбиток штампу Відділення поштового зв`язку №10 м. Хмельницький 02.02.22.

19.02.2022 року лист повернувся позивачу «за закінченням терміну зберігання», як такий що не отриманий.

Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Верховний Суд в своїй постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 465/4294/18 вказав, що за змістом ст. 38 КЗпП Розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення, чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника. Для працівника виявлення цієї ініціативи створює лише один обов`язок - продовжувати виконання усіх умов трудового договору протягом двох тижнів від дня подання роботодавцю такої заяви. Трудові відносини припиняються незалежно від того, чи видано роботодавцем наказ про звільнення працівника, чи не вчинено такої дії. Відсутність такого наказу не зобов`язує працівника надалі виконувати покладені на нього трудові обов`язки та не продовжує дії трудового договору.

Такий же висновок викладено і у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 545/2544/13, від 04 травня 2022 року у справі № 761/16900/21.

За змістом статті 38 КЗпП України ініціатива з наміром припинити трудові відносини в односторонньому порядку має бути доведена до відома роботодавця.

Своє бажання щодо звільнення за статтею 38 КЗпП України працівник оформлює у письмовій довільній формі. Спосіб подання заяви на звільнення законодавством не обмежується. Отже, заяву можна надати особисто роботодавцю, надіслати поштою чи телеграмою.

Відмова у звільненні є порушенням законодавства про працю, проте факт небажання роботодавця звільняти працівника треба підтвердити. Отже, у разі подання заяви про звільнення за власним бажанням працівникові потрібно надати документи, що підтверджують факт подання такої заяви та отримання її роботодавцем.

Надіслання поштовим засобом зв`язку на адресу роботодавця заяви про звільнення за власним бажанням, хоча і є можливим варіантом сповіщення роботодавця про свої наміри працівником, проте без встановлення факту отримання ним такої заяви не свідчить про припинення між сторонами трудових відносин з дня надіслання такої заявив обумовлений у ній строк.

Аналогічних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 187/1469/18, від 27 липня 2021 року у справі № 552/3400/19.

Відповідно ст.ст.15,16ЦК Україникожна особамає правона захистсвого цивільногоправа уразі йогопорушення,невизнання абооспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено що, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В данійсправі судомвстановлено іне заперечується позивачем,що останнянаправляла поштоюна адресувідповідача заявупро звільненнята отриманнякомпенсації заневикористану відпустку,однак такакореспонденція відповідачемотримана небула,повернулась позивачу«за закінченнямтерміну зберігання», що не позбавляло позивача повторно направити поштовим засобом зв`язку або особисто надати роботодавцю заяву з метою належного оформлення свого звільнення за власним бажанням.

Однак в послідуючому як до звернення з позовом до суду, так і після подання позову позивач повторно не направляла відповідачу свою заяву про звільнення за власним бажанням поштовим засобом зв`язку та особисто не надавала роботодавцю, а в матеріалах справи відсутні об`єктивні докази, що відповідач до подання позову до суду отримав таку заяву та відмовив позивачу в її задоволенні.

За таких обставин колегія суддів вважає, що за відсутності встановлення факту отримання відповідачем заяви працівника про звільнення з роботи за власним бажанням та відсутності встановленого факту неправомірної відмови роботодавця в задоволенні такої заяви права позивача на звільнення з роботи за власним бажанням на час подачі позову з боку роботодавця жодним чином порушені не були. А тому позовні вимог в цій частині є необґрунтованими з підстав недоведеності порушення прав позивача на час подання позову.

Крім того відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Така ж норма передбачена і ст. 94 КЗпП.

Судом встановлено, що фактично не заперечує і позивач, остання з 18.02.2022 року не виконувала будь-якої роботи в ОК «ЖБК «Новий Едем», що підтверджується відповідними письмовими доказами, а тому були відсутні підстави для нарахування та виплати ОК ЖБК «Новий Едем» позивачу заробітної плати в період з 18.02.2022 року

Також згідност.24Закону України«Про відпустки»у разізвільнення працівникайому виплачуєтьсягрошова компенсаціяза всіне використаніним дніщорічної відпустки,а такождодаткової відпусткипрацівникам,які маютьдітей абоповнолітню дитину-особу зінвалідністю здитинства підгрупиА Iгрупи. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Однак, оскільки судом встановлено, що заяву позивача про звільнення з роботи за власним бажанням з проханням виплатити компенсацію за невикористану відпустку відповідач не отримував, позивач не подавала відповідачу інших заяв на отримання компенсації за невикористану відпустку, а відповідач відповідно не відмовляв в отриманні такої компенсації, то в розумінні вимог ст. 24 Закону України «Про відпустки» і норм ст. ст. 15, 16 ЦК України відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення даної компенсації, так як роботавцем на даний час не порушено права позивача на отримання такої компенсації шляхом відмови у її виплаті..

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги не знайшли свого підтвердження, оскільки останнім не доведений факт отримання відповідачем заяви про звільнення з роботи за власним бажанням та виплати компенсації за невикористану відпустку, а тому рішення суду про відмову в позові є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги, що поданням позовної заяви про зобов`язання відповідача звільнити позивача з роботи є фактичним повідомленням відповідача про волевиявлення позивача про звільнення з роботи за власним бажанням і такий позов є належним способом захисту порушеного права слід відхилити.

Чинним трудовим законодавством передбачено позасудовий порядок звільнення працівника за його бажанням.

Так за нормами ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні, ініціатива з наміром припинити трудові відносини в односторонньому порядку має бути доведена до відома роботодавця, а своє бажання щодо звільнення за статтею 38 КЗпП України працівник оформлює у письмовій довільній формі та подає таку надати особисто роботодавцю чи надсилає поштою.

І лише в разі відмова роботодавця у звільненні, що є порушенням законодавства про працю, працівник згідно норм цивільного і трудового законодавства може звернутись до суду за захистом порушеного права.

Як встановлено судом, до подання позову роботодавець не отримував заяву позивача про звільнення з роботи за власним бажанням та відповідно жодним чином не відмовляв позивачу у звільненні з цих підстав, а тому були відсутні підстави для звернення позивачу до суду і відповідно порушення її права на звільнення на час подачі позову.

З цих підстав та за таких обставин сам факт подання позову до суду з вимогами про зобов`язання роботодавця звільнити з роботи не може бути підставою для звільнення позивача та відповідно задоволення позову.

Твердження апелянта, що єдиним способом звільнитися з роботи крім рішення суду не існує є хибним. Позивач жодним чином не була позбавлена можливості в період з дня повернення її заяви поштою в зв`язку з неврученням відповідачу до цього часу повторно надіслати поштою дану заяву чи особисто вручити посадовим особам відповідача. Не позбавлена такої можливості і на даний час, що передбачена відповідними нормами трудового законодавства.

Також суд не приймає доводи апелянта про посилання судом на неналежні та недопустимі докази у вигляді штатних розписів та актів про відсутність на роботі, оскільки такі письмові докази як штатні розписи не мають значення при вирішенні даного спору, а відсутність позивача на роботі з з 18 лютого 2022 року нею фактично не заперечується.

Посилання апелянта, що чинним законодавством передбачено обов`язок роботодавця виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку теж не заслуговують на увагу.

Як зазначено вище, за нормами ст.. 24 Закону України «Про відпустки» частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією лише за бажанням працівника, за умови якщо тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Судом встановлено, що до цього часу позивач не звільнена з роботи і роботодавець не отримував заяву позивача про виплату працівнику грошової компенсації за невикористану відпустку, а отже з відсутності такої заяви відсутній і обов`язок роботодавця з виплати вказаної грошової компенсації.

При цьому колегія суддів наголошує, що позивач не позбавлена можливості подати таку заяву в будь-який час.

Також суд відхиляє доводи апеляційної про необхідність залишення без розгляду заяви представника відповідача про стягнення судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу з посиланням на ту обставину, що позивачу відповідачем в порядку ст.ст. 83, 183 ЦПК України не було надано доказів направлення заяви з додатками направлено позивачу.

Апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 12 квітня 2023 року в справі № 626/133/21.

Однак за змістом даної постанови Верховний Суд вказав, що у справі, що переглядалась, позивач звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі про відшкодування витрат на правничу допомогу після ухвалення постанови по суті спору, до якого додала докази їх понесення.

Тож у такій правовій процесуальній ситуації суд мав оцінювати заяву про ухвалення додаткового рішення на її відповідність вимогамстатті 183 ЦПК Українита у разі недотримання таких процесуальних вимог застосувати відповідні процесуальні наслідки, передбачені у частині четвертійстатті 183 ЦПК України, що відповідає наведеним правовим висновкам Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21 (провадження № 61-20691св21) та сталій судовій практиці Верховного Суду під час вирішення питання про прийняття до розгляду заяв про ухвалення додаткового рішення, поданих до суду касаційної інстанції.

Також Верховний Суд в справі в справі № 626/133/21 встановив, що апеляційний суд, відмовляючи у прийнятті додаткового рішення у справі, помилково застосував до спірних правовідносин правила частини дев`ятоїстатті 83 ЦПК України, не врахувавши, що до поданої позивачем заяви підлягали застосуванню правиластатті 183 ЦПК Українита відповідні процесуальні наслідки у разі недотримання вимог процесуального закону щодо форми та порядку подання такої заяви, оскільки докази понесення витрат на правничу допомогу є складовими заяви про ухвалення додаткового рішення у справі, а не подані окремо на підтвердження понесення таких витрат. Застосовуючи правовий висновок, зроблений Верховним Судому постанові від 06 липня 2022 року у справі № 546/338/20, апеляційний суд не врахував, що він зроблений за інших процесуальних обставин справи, а тому не підлягав застосуванню у справі, яка переглядається.

Обставини в даній справі аналогічні обставинам в справі в справі № 626/133/21, докази понесення витрат на правничу допомогу були подані разом з заявою про ухвалення додаткового рішення, є додатком до неї та відповідно є складовою цієї заяви, а отже при вирішенні даної заяви слід застосовувати норми ст. 183 ЦПК України.

Згідно ст..183ЦПК України будь-якаписьмова заява,клопотання,заперечення повиннімістити: 1)повне найменування(дляюридичних осіб)або ім`я(прізвище,ім`я тапо батькові)(дляфізичних осіб)особи,яка подаєзаяву чиклопотання абозаперечення протиних,її місцезнаходження(дляюридичних осіб)або місцепроживання чиперебування (дляфізичних осіб),ідентифікаційний кодюридичної особив Єдиномудержавному реєстріпідприємств іорганізацій України(дляюридичних осіб,зареєстрованих зазаконодавством України),відомості пронаявність абовідсутність електронногокабінету; 2)найменування суду,до якоговона подається; 3)номер справи,прізвище таініціали судді(суддів),якщо заява(клопотання,заперечення)подається післяпостановлення ухвалипро відкриттяпровадження усправі; 4)зміст питання,яке маєбути розглянутосудом,та проханнязаявника; 5)підстави заяви(клопотання,заперечення); 6)перелік документівта іншихдоказів,що додаютьсядо заяви(клопотання,заперечення); 7) інші відомості, що вимагаються цим Кодексом.

Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Отже за даною нормою ЦПК передбачено обов`язкове додання доказів надіслання (надання) заяви з додатками іншим учасникам справи (провадження), лише щодо заяв, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень.

У випадку подання інших заяв, скарг, клопотань чи заперечень, обов`язкове додання доказів надіслання (надання) заяви з додатками іншим учасникам справи ст.. 183 ЦПК України не передбачено, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для повернення заяви про ухвалення додаткового рішення заявнику без розгляду.

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на правові висновки в інших цивільних справах, оскільки в тих справах інші фактичні обставини справи. ніж в даній справі.

При цьому суд зауважує, що апелянт в апеляційній скарзі взагалі на вказав на неспівмірність витрат на професійну правничу вимогу та не навів відповідних обгрунутувань щодо даної обставини.

Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2023 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 січня 2024 року.

Судді А.М. Костенко

Р.С. Гринчук

Т.В. Спірідонова