Ухвала

від 16.01.2024 по справі 300/253/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

"16" січня 2024 р.справа № 300/253/24

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Кафарський В.В., перевіривши матеріали адміністративного позову Благодійної організації «Благодійний фонд «Архістратига Михаїла» до Лисецької селищної ради та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Благодійна організація «Благодійний фонд «Архістратига Михаїла» звернулась до суду з адміністративним позовом до Лисецької селищної ради та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про:

визнання протиправним та скасування рішення Лисецької селищної ради від 10.03.2023 про дозвіл на виготовлення технічної документації на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 2625884601:002:0125 у с. Посіч, урочище «Тисовець» та рішення Лисецької селищної ради від 09.11.2023 №19/11-2023, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, площею 88,695 га з кадастровим номером 2625884601:002:0125 в с. Посіч, урочище «Тисовець» і затверджено технічну документацію Релігійній організації Івано-Франківське Архіепархіальне управління УГКЦ із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, площею 88,695 га з кадастровим номером 2625884601:002:0125 на три земельні ділянки з кадастровими номерами: 2625884601:01:002:0935, 2625884601:01:002:0936, 2625884601:01:002:0934;

визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельних ділянок 2625884601:01:002:0935, 2625884601:01:002:0936, 2625884601:01:002:0934, що здійснені Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області 14.08.2023.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Надавши оцінку, правовим підставам позову у сукупності із заявленими підставами позовних вимог, судом зазначається наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз вищенаведеного дозволяє зробити висновок про те, що адміністративні суди розглядають спори виключно в публічно-правовій сфері, які характеризуються нерівністю їх учасників.

На противагу, приватноправові відносини характеризуються рівністю їх учасників та наявністю майнового чи немайнового інтересу. Спір має приватноправовий характер, якщо він виник внаслідок порушення або загрози порушення майнового приватного права чи інтересу.

У постанові від 16.01.2019 у справі 815/1121/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб`єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб`єкта владних повноважень.

Вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

Суд встановив, що виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою Благодійної організації «Благодійний фонд «Архістратига Михаїла» рішеннями Лисецької селищної ради від 10.03.2023 про дозвіл на виготовлення технічної документації на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 2625884601:002:0125 та від 09.11.2023 №19/11-2023, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, площею 88,695 га з кадастровим номером 2625884601:002:0125 в с. Посіч, урочище «Тисовець» і затверджено технічну документацію Релігійній організації Івано-Франківське Архіепархіальне управління УГКЦ із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, площею 88,695 га з кадастровим номером 2625884601:002:0125 на три земельні ділянки з кадастровими номерами: 2625884601:01:002:0935, 2625884601:01:002:0936, 2625884601:01:002:0934

Із урахуванням наведеного змісту позовних вимог та мети звернення із позовом у цій справі, суд також враховує вимоги та обґрунтування, що були наведені позивачем в поданому ним позові.

У досліджуваному випадку, метою звернення позивача у цій справі є протиправне на його думку здійснення реєстрації поділу земельної ділянки відповідно до умов Договору земельного сервітуту (зокрема, ділянки, право на яку стверджує позивач), а об`єктом захисту у спірних правовідносинах - право позивача на користування земельною ділянкою за Договором земельного сервітуту.

Водночас, згідно із витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 08.05.2023 №НВ-0500428052023, договір земельного сервітуту встановлюється відносно земельної ділянки, яка розташована за адресою: урочище «Тисовець», с. Посіч, Тисменицький район, Івано-Франківська область, та полягає у користуванні зоною сервітуту на право проходу та проїзду на велосипеді, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, право прокладення та експлуатації ліній електропередачі, електронних комунікаційних мереж, трубопроводів, інших ліній комунікацій.

У свою чергу, згідно технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності Посіцької сільської ради та пояснювальної записки земельна ділянка з кадастровим номером 2625884601:002:0125 перебуває у комунальній власності Посіцької сільської ради.

Так, за змістом ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.

За правилами ст. 12 Земельного кодексу України (надалі ЗК України) до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить, зокрема, і вирішення земельних спорів.

Частинами першою, третьою статті 158 ЗК України визначено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Відповідно до ст. 395 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

У свою чергу ст. 401 Цивільного кодексу України визначає, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (ст. 402 ч. 1, 2 ЦК України).

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном (ст. 403 ч. 1 ЦК України).

Окрім того, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (ст. 404 ч. 1, 2 ЦК України).

Таким чином, змістом сервітуту є отримання особою права користування чужим майном.

Водночас, у даному випадку Благодійна організація «Благодійний фонд «Архістратига Михаїла» оспорює прийняте відповідачем рішення щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 2625884601:002:0125 у с. Посіч, урочище «Тисовець», обґрунтовуючи своїм правом згідно договору сервітуту щодо користування земельною ділянкою, яке полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання тощо.

Так, згідно зі ст. 103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Окрім того, цивільне законодавство визначає усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном як спосіб захисту речових прав, який може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.

З урахуванням встановлених судом обставин справи у контексті спірних правовідносин можна зробити висновок, що відповідач в цій справі виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як номінальний розпорядник земельної ділянки, яка була надана в користування третій особі, тобто за своєю суттю розпорядником майна у цивільних правовідносинах з іншими суб`єктами речових прав.

Суд наголошує, що Благодійна організація «Благодійний фонд «Архістратига Михаїла» не знаходиться з відповідачами у відносинах, заснованих на владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а правові наслідки, до яких може призвести задоволення позову, виникають для Івано-Франківського архіепархіальному управлінню УГКЦ, яким надано дозвіл на поділ земельної ділянки.

Окрім того, суд зауважує, що позовні вимоги заявлені до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо скасування державної реєстрації земельних ділянок за кадастровими номерами 2625884601:01:002:0935, 2625884601:01:002:0936, 2625884601:01:002:0934 є похідними та пов`язані між собою єдиними підставами їх виникнення та поданими доказами.

Водночас, звернення до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту майнових прав позивача, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №536/233/16-ц викладено правовий висновок про те, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Отже, не є публічно-правовим спір щодо управлінських дій суб`єкта владних повноважень, які були спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав третьої особи. Такий спір є спором про цивільне право, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права.

При вирішенні питання юрисдикції даного спору, суд враховує і правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Так, в постанові від 25.04.2018 у справі № 495/2176/17 Великою Палатою Верховного Суду зазначено наступне: «Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у справі, яка розглядається, орган місцевого самоврядування, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до ст. 5 ЗК України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими він вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб`єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних відносин не підпорядковані один одному, а отже, суб`єкт владних повноважень - орган місцевого самоврядування - владних управлінських функцій не здійснював. Зазначене виключає відносини сторін у цій справі як такі, що засновані на управлінських чи контролюючих функціях однієї сторони стосовно іншої, а отже, ця справа не має визначених КАС України ознак адміністративного позову.

Водночас, нормами Господарського кодексу України (далі - ГК України) регулюються господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ч. ст.2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Частиною 2 статті 4 ГК України визначено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до пунктів 1, 6ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Окрім того, у постанові від 15.05.2020 у справі №160/4212/19 Верховний Суд зазначив, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право (наприклад, право користування земельною ділянкою), і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. Якщо у результаті прийнятого рішення суб`єкта владних повноважень особа набуває речове права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і має розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу.

Враховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що вказаний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів а підвідомчий господарському суду.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Тому наявні підстави відмовити у відкритті провадження та повернути позовну заяву з усіма доданими до неї матеріалами.

Враховуючи наведене, у відкритті провадження в даній справі за позовом Благодійної організації «Благодійний фонд «Архістратига Михаїла» до Лисецької селищної ради та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішень слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 170, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-

УХВАЛИВ:

відмовити у відкритті провадження в справі за позовом Благодійної організації «Благодійний фонд «Архістратига Михаїла» до Лисецької селищної ради та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішень.

Роз`яснити, що спір підвідомчий господарському суду.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї документами.

Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статями 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя /підпис/Кафарський В.В.