Постанова

від 06.06.2024 по справі 300/253/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/253/24 пров. № А/857/3962/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідачаІщук Л. П.,

суддівОбрізка І. М., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Благодійної організації "Благодійний фонд "АРХІСТРАТИГА МИХАЇЛА" на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі (головуючий суддя Кафарський В.В., м. Івано-Франківськ) у справі № 300/253/24 за позовом Благодійної організації "Благодійний фонд "АРХІСТРАТИГА МИХАЇЛА" до Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в :

Благодійна організація "Благодійний фонд "АРХІСТРАТИГА МИХАЇЛА" звернулась в суд з адміністративним позовом до Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Лисецької селищної ради від 10.03.2023 про дозвіл на виготовлення технічної документації на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 2625884601:002:0125 у с. Посіч, урочище Тисовець та рішення Лисецької селищної ради від 09.11.2023 №19/11-2023, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, площею 88,695 га з кадастровим номером 2625884601:002:0125 в с. Посіч, урочище Тисовець і затверджено технічну документацію Релігійній організації Івано-Франківське Архіепархіальне управління УГКЦ із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, площею 88,695 га з кадастровим номером 2625884601:002:0125 на три земельні ділянки з кадастровими номерами: 2625884601:01:002:0935, 2625884601:01:002:0936, 2625884601:01:002:0934; визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію земельних ділянок 2625884601:01:002:0935, 2625884601:01:002:0936, 2625884601:01:002:0934, що здійснені Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області 14.08.2023.

Ухвалою судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 170 КАС України.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач - Лисецька селищна рада в цій справі виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як розпорядник земельної ділянки, яка була надана в користування третій особі, тобто розпорядником майна у цивільних правовідносинах з іншими суб`єктами речових прав.

Суд першої інстанції зазначив, що Благодійна організація Благодійний фонд Архістратига Михаїла не знаходиться з відповідачами у відносинах, заснованих на владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а правові наслідки, до яких може призвести задоволення позову, виникають для Івано-Франківського архіепархіального управління УГКЦ, якому надано дозвіл на поділ земельної ділянки.

Також суд зазначив, що позовні вимоги заявлені до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо скасування державної реєстрації земельних ділянок за кадастровими номерами 2625884601:01:002:0935, 2625884601:01:002:0936, 2625884601:01:002:0934, є похідними та пов`язані між собою єдиними підставами їх виникнення та поданими доказами.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що цей спір не є публічно-правовим, а дії відповідача були спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав третьої особи. Такий спір є спором про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, Благодійна організація "Благодійний фонд "АРХІСТРАТИГА МИХАЇЛА" подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, як таку, що прийнята із порушенням норм процесуального права та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не було належним чином проаналізовано предмет позову, підстави та зміст позовних вимог. Зазначає, що за заявленими позовними вимогами позивач не набуває жодних майнових прав. Наголошує, що оскарження дій та рішень здійснюється з підстав порушення відповідачами у даній справі, як суб`єктами владних повноважень, порядку, встановленого законодавством України, що вказує на публічно-правовий характер спору у цій справі.

Відповідачі письмовий відзив на апеляційну скаргу не подали.

Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч.2 ст.312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи немає підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 1 ч. 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб`єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб`єкта владних повноважень. Вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

Даний висновок сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 815/1121/17.

Статтею 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до ч.1 ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування.

Згідно ч. 3 ст. 158 ЗК України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є, зокрема, право користування (сервітут).

Статтею 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном (ст. 403 ч. 1 ЦК України).

Згідно ч. 1, 2 ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Водночас, згідно п. 6 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесені до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до пунктів 1, 6 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Враховуючи наведене, слід зробити висновок, що адміністративні суди розглядають спори виключно в публічно-правовій сфері, які характеризуються нерівністю їх учасників. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Крім того, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.04.2018 у справі № 495/2176/17 зазначила, що у справі, яка розглядається, орган місцевого самоврядування, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до ст. 5 ЗК України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими він вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб`єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних відносин не підпорядковані один одному, а отже, суб`єкт владних повноважень - орган місцевого самоврядування - владних управлінських функцій не здійснював. Зазначене виключає відносини сторін у цій справі як такі, що засновані на управлінських чи контролюючих функціях однієї сторони стосовно іншої, а отже, ця справа не має визначених КАС України ознак адміністративного позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №536/233/16-ц викладено правовий висновок про те, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує рішення Лисецької селищної ради від 10.03.2023 про дозвіл, наданий Релігійній організації Івано-Франківське Архіепархіальне управління УГКЦ, на виготовлення технічної документації на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 2625884601:002:0125 у с. Посіч, урочище Тисовець, рішення Лисецької селищної ради від 09.11.2023 №19/11-2023, яким припинено Посічанському монастирю Матері Божої Знамення УГКЦ право постійного користування земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, площею 88,695 га з кадастровим номером 2625884601:002:0125 в с. Посіч, урочище Тисовець і затверджено технічну документацію Релігійній організації Івано-Франківське Архіепархіальне управління УГКЦ із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, площею 88,695 га з кадастровим номером 2625884601:002:0125 на три земельні ділянки з кадастровими номерами: 2625884601:01:002:0935, 2625884601:01:002:0936, 2625884601:01:002:0934, а також просить скасувати державну реєстрацію земельних ділянок 2625884601:01:002:0935, 2625884601:01:002:0936, 2625884601:01:002:0934, що здійснені Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області 14.08.2023.

Позов обгрунтовує порушенням свого права, згідно Договору земельного сервітуту, на користування земельною ділянкою, яке полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання тощо, і вважає, що внаслідок прийняття оскаржуваних рішень та вчинення реєстратором дій його право на користування земельною ділянкою є порушеним.

Згідно із витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 08.05.2023 №НВ-0500428052023, договір земельного сервітуту встановлюється відносно земельної ділянки, яка розташована за адресою: урочище Тисовець, с. Посіч, Тисменицький район, Івано-Франківська область, та полягає у користуванні зоною сервітуту на право проходу та проїзду на велосипеді, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, право прокладення та експлуатації ліній електропередачі, електронних комунікаційних мереж, трубопроводів, інших ліній комунікацій.

Позивач вважає, що надання дозволу на поділ і здійснення реєстрації поділу земельної ділянки відповідно до умов Договору земельного сервітуту є протиправним.

Отже, об`єктом захисту у спірних правовідносинах є право позивача на користування спірною земельною ділянкою за Договором земельного сервітуту.

Враховуючи наведені обставини, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що позивач не знаходиться з відповідачами у відносинах, заснованих на владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а правові наслідки, до яких може призвести задоволення позову, виникають для Івано-Франківського архіепархіального управління УГКЦ, якому надано дозвіл на поділ земельної ділянки і який не бере участі у даному спорі, хоч він і зачіпає його права та інтереси.

Колегія суддів наголошує, що не є публічно-правовим спір щодо управлінських дій суб`єкта владних повноважень, які були спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав третьої особи.

Судом першої інстанції слушно зауважено, що Лисецька селищна рада Тисменицького району Івано-Франківської області в даному випадку виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як номінальний розпорядник земельної ділянки, яка була надана в користування третій особі, тобто за своєю суттю розпорядником майна у цивільних правовідносинах з іншими суб`єктами речових прав.

Як вже було зазначено апеляційним судом, адміністративні суди розглядають спори виключно в публічно-правовій сфері, які характеризуються нерівністю їх учасників. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право (наприклад, право користування земельною ділянкою), і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. Якщо у результаті прийнятого рішення суб`єкта владних повноважень особа набуває речове права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і має розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15.05.2020 у справі №160/4212/19.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність передбаченої п.1 ч.1 ст. 170 КАС України підстави для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки вказаний спір не є публічно-правовим, не належить до юрисдикції адміністративних судів, а є підвідомчий господарському суду.

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.

Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Благодійної організації "Благодійний фонд "АРХІСТРАТИГА МИХАЇЛА" залишити без задоволення.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі у справі № 300/253/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар