Ухвала

від 16.01.2024 по справі 320/1062/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

16 січня 2024 року м. Київ № 320/1062/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про стягнення середнього заробітку за час затримки у поновленні на роботі,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), у якому просить суд:

- стягнути з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у поновлені на роботі з 29.12.2022 по 28.12.2023 у сумі 193 481,91 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши позовну заяву, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху у зв`язку з наступним.

Згідно з частиною першою статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

Адміністративна процесуальна правоздатність - абстрактна умова володіння всіма процесуальними правами і обов`язками, яка передбачає можливість конкретної особи стати суб`єктом конкретних процесуальних правовідносин, стати персоніфікованим носієм прав і обов`язків, передбачених законом для даного суб`єкта і даних правовідносин. Тому особою, що бере участь у справі, можуть бути лише особи, які володіють процесуальною правоздатністю.

Для особистої участі в адміністративній справі недостатньо володіти лише правоздатністю, необхідна ще й адміністративна процесуальна дієздатність, тобто здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді.

Відповідно до частини другої статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.

Таким чином, змістом адміністративної процесуальної дієздатності є здатність особисто здійснювати процесуальні права та обов`язки, яка породжує відповідні юридичні наслідки. Вона визнається за фізичними особами, які досягли повноліття.

Положеннями статті 34 Цивільного кодексу України, серед іншого, передбачено, що особа вважається повнолітньою, якщо вона досягнула вісімнадцяти років.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VІ паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку належним доказом наявності у ОСОБА_2 адміністративної процесуальної правосуб`єктності є саме паспорт громадянина України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в цьому випадку належним доказом наявності у позивача адміністративної процесуальної правосуб`єктності є саме паспорт громадянина України.

У зв`язку з цим, позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно надати копії усіх заповнених сторінок паспорту громадянина України ОСОБА_1 .

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

За змістом ч.2 ст.132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" №3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).

Пільги щодо сплати судового збору визначено в частині першій ст.5 Закону № 3674-VI.

У позовній заяві позивач зазначає про те, що він звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону № 3674-VI.

Водночас, суд зазначає, що вказані вище пільги щодо сплати судового збору не застосовуються щодо позивача за подання цієї позовної заяви, з огляду на наступне.

З аналізу позовної заяви судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду, яким його поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, у зв`язку з чим пільга щодо сплати судового збору, передбачена п.1 ч.1 ст.5 Закону № 3674-VI, на її вимоги не поширюється.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31.05.2021 у справі №200/10640/20-а.

При цьому, Верховний Суд зазначив, що згідно зі ст.1 Конвенції про захист заробітної плати №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена ст.2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (ч.1 ст.24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (ч.3 ст.24 КЗпП України).

Припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають.

У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі №522/13736/15, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати Касаційного цивільного суду від 21.04.2021 у справі № 461/1303/19.

Тому за звернення до суду із цим позовом належить сплатити судовий збір.

Частиною 1 ст.4 Закону №3674-VI передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з приписами ч.2 ст.4 Закону №3674-VI встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, фізичною особою або фізичною особою - підприємцем встановлюється ставка судового збору 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2684 гривні.

Як вбачається з прохальної частини адміністративного позову, позивачем у даному позові заявлено вимоги майнового характеру про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення в часині поновлення на роботі в сумі 193 481,91 грн.

З урахуванням розміру заявлених вимог та наведених положень законодавства, ставка судового збору за звернення до суду з вказаним адміністративним позовом становить 1934,81 грн (193 481,91 грн х 1%).

Інформація щодо реквізитів сплати судового збору за подання позовних заяв до Київського окружного адміністративного суду є загальнодоступною, оприлюднена на офіційному веб-порталі Судова влада України за інтернет-адресою https://adm.ko.court.gov.ua/sud1070/gromadyanam/tax/, а також розміщена на інформаційних стендах Київського окружного адміністративного суду.

Відповідно до ч.13 ст.171 КАС України встановлено, що суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Отже, з огляду на приписи ч.13 ст.171 КАС України суд вважає за необхідне, для належного та об`єктивного розгляду справи, надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви виявлених судом.

Згідно ч.1 ст.169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Таким чином, вказані недоліки позивачем можуть бути усунуті у п`ятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду:

- оригіналу документу про сплату судового збору за звернення до суду з адміністративним позовом немайнового характеру у розмірі 1 934,81 грн;

- копії паспорту та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 161, 169, 171 КАС України, суд

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про стягнення середнього заробітку, - залишити без руху.

Встановити позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.

Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Копію ухвали надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Лисенко В.І.