Постанова

від 15.11.2024 по справі 320/1062/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/1062/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у поновлені на роботі з 29.12.2022 по 28.12.2023 у сумі 193 481,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді уповноваженим органом було допущено вчинення протиправної бездіяльності щодо затримки у виконанні рішення суду.

Відповідач у своєму відзиві просив суд відмовити у задоволенні позову, зазначив, що оскільки з 03.12.2021 позивач був працевлаштований в Державній екологічній інспекції України, то заявлений позивачем розрахунок середнього заробітку за час затримки у поновленні на роботі є надмірно розрахованим, оскільки за період з 29.12.2020 по 28.12.2021 ОСОБА_1 отримував заробітну плату, а у відповідності до вимог ст.236 КЗпП України стягненню підлягає різниця в заробітку за час затримки.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з`ясування обставин у справі. Апелянт вказує, що відбулася саме ліквідація Головного територіального управління юстиції у Київській області, а не його реорганізація, тому оскільки ліквідована посада, яку займав позивач, підстави для визнання його звільнення незаконним та поновлення на роботі відсутні. Вказав, що Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) не мало обов`язку пропонувати позивачу вакантну посаду. Крім того, ОСОБА_1 неможливо було поновити на посаду в управління якого більше не існувало на відповідну посаду, а також позивач на момент спору вже займав посаду державного службовця, що не дозволяє займати одночасно іншу посаду державного службовця за сумісництвом, адже це є порушенням законодавства.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач з 01.07.2013 був прийняти на службу до Головного територіального управління юстиції у Київській області на посаду старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Добропільського міськрайонного управління юстиції.

Станом на 22.07.2019 обіймав посаду заступника начальника відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у Київській області.

Постановою Кабінету міністрів України від 09.10.2019 №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» ліквідовано Головне територіальне управління юстиції у Київській області та утворено Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ).

На виконання пункту 2 наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 № 3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України», проведено державну реєстрацію Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 43315602), яке є правонаступником усіх прав та обов`язків Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Головного територіального управління юстиції у Київській області, Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870.

25 жовтня 2020 року Головою ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції України у Київській області ознайомлено позивача з Попередженням про припинення державної служби на підставі п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Київській області та про звільнення із займаної посади не раніше двох місяців з дня попередження.

До відома позивача, серед іншого, доведено, що з дня попередження по день фактичного звільнення ОСОБА_1 зобов`язаний виконувати свої службові обов`язки та дотримуватись трудової дисципліни.

Дії з попередження Головою ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції України у Київській області позивача про наступне звільнення останнім не оскаржувались.

24 грудня 2019 року ГТУЮ у Київській області винесено наказ №2155/4 «Про звільнення ОСОБА_1 », за змістом якого звільнено позивача 26 грудня 2019 року з посади заступника начальника відділу з питань банкрутства ГТУЮ у Київській області відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» та ст.24 Закону України «Про відпустки».

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.12.2020 у справі №640/1892/20, залишеним без змін постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2021 та Верховного Суду від 04.08.2022 визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Київській області від 24.12.2019 №2155/4 «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині пунктів першого та другого такого наказу, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у Київській області та стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 187 551,43 грн.

У зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Київській області, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2021 у справі №640/1892/20 замінено боржника у виконавчому листі Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.12.2020 в адміністративній справі №640/1892/20 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у Київській області, а саме: Головне територіальне Управління юстиції у Київській області (код ЄДРПОУ 34481907, адреса: 02002, місто Київ, вулиця Євгена Сверстюка, будинок 15) на правонаступника - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 43315602, адреса: 01001, місто Київ, провулок Музейний, будинок 2-Д) та замінено боржника у виконавчому листі Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.12.2020 в адміністративній справі №640/1892/20 про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь, ОСОБА_1 , середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 15 938,22 грн (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот тридцять вісім грн 22 коп.), а саме: Головне територіальне управління юстиції у Київській області (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34481907, адреса: 02002, місто Київ, вулиця Євгена Сверстюка, будинок 15) на правонаступника - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 43315602, адреса: 01001, місто Київ, провулок Музейний, будинок 2-Д).

Також, ОСОБА_1 з 06.09.2021 призначено на посаду завідувача сектору з питань банкрутства у Київській області відділу банкрутства Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), як переможця конкурсу, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом та встановленням випробування строком шість місяців.

Відповідно до Наказу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №5169/03 від 30.11.2021 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади в порядку переведення для подальшої роботи в Державній екологічній інспекції України з 02.12.2021.

За твердженнями позивача, станом на 28.12.2023 (дата звернення позивача до суду) рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.12.2020 в адміністративній справі №640/1892/20 в частині поновлення на посаді заступника начальника відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у Київській області так і не виконано.

Позивач вважаючи, що має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки останнього не поновлено на роботі, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи не поновлення позивача на займаній посаді, тобто не виконання судового рішення, наявні підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює КЗпП України.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 Кодексу законів про працю України обумовлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

При визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок №100 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно п. п. 5, 8 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до висновку про застосування норм права, наведеного у постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 572/2429/15-ц, тлумачення частини другої статті 235 КЗпП, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, свідчить, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

При цьому, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Відповідно до пункту 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Підсумовуючи викладене, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.12.2020 у справі №640/1892/20 визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Київській області від 24.12.2019 №2155/4 «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині пунктів першого та другого такого наказу, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу з питань банкрутства Головного територіального управління юстиції у Київській області та стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 187 551,43 грн.

Таким чином, з наведеного можна прийти до висновку, що з моменту проголошення вищезазначеного рішення суду, у Головного територіального управління юстиції у Київській області (відповідача по справі №640/1892/20) виник обов`язок негайного його виконання в порядку встановленому судовим рішенням.

Колегія суддів наголошує, що у разі визнання звільнення позивача незаконним у судовому порядку, відповідно до приписів чинного законодавства, позивач повинен бути поновлений на попередній посаді в день винесення судового рішення про поновлення на роботі, оскільки таке рішення підлягає негайному виконанню.

В свою чергу, виконання рішення суду є прямим обов`язком роботодавця шляхом видання наказу.

При цьому, КАС України передбачено ряд способів звернення до адміністративного суду для роботодавця з метою встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідач в даному випадку не звертався до суду із заявами про ухвалення додаткового судового рішення, зміну способу та порядку виконання рішення, не вчиняв будь-яких дій спрямованих на виконання рішення суду, що свідчить про допущення бездіяльності в даному випадку та ухиленню від його виконання.

Суд першої інстанції вірно вказав, що доказів на реальне виконання відповідачем рішення суду в ході розгляду судом цієї справи надано не було, в той час як чинним законодавством та практикою судів касаційної інстанції чітко встановлено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Відповідно до ст.14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи звільненого працівника, а тому судом відхиляються доводи відповідача про безпідставність вимог позивача через затримку виконання судового рішення з незалежних від відповідача причин, в тому числі бездіяльності самого позивача.

КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема - пред`явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст.236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 в справі №243/2748/16-ц і від 27.06.2019 в справі №821/1678/16.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання судового рішення, а саме за період з 29.12.2022 по 28.12.2023.

У відповідності до встановлених у рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.12.2020 у справі №640/1892/20 обставин вбачається, що згідно з довідкою Головного територіального управління юстиції у Київській області про заробітну плату позивача від 03.09.2020, середньоденна заробітна плата позивача складає 741,31 грн.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин та виходячи з аналізу вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період вимушеного прогулу пов`язаного із затримкою виконання судового рішення про поновлення на посаді, а саме з 29.12.2022 по 28.12.2023 (261 робочих днів) становить 193 481,91 грн (741,31 грн*261 робочих днів).

Крім того, Верховним Судом у постанові від 13 травня 2020 року у справі №826/1001/16 вказано, що передусім Верховний Суд відхиляє аргументи відповідача про те, що при визначенні суми середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, судами не було враховано, що після звільнення позивач була працевлаштована та отримувала певний дохід, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин законодавством не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 193 481,91 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, самостійне працевлаштування позивача у період невиконання відповідачем обов`язку щодо виконання рішення суду про поновлення його на попередній роботі не може бути трансльоване на користь відповідача задля уникнення чи зменшення встановленої законом відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 340/693/22.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 15.11.2024.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Н.В. Безименна