Постанова

від 11.01.2024 по справі 155/804/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 155/804/23 Головуючий у 1 інстанції: Яремчук С. М. Провадження № 22-ц/802/43/24 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання Савчук О. В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 12 жовтня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що з 03 вересня 1983 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 , який рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 20 листопада 2012 року було розірвано. В шлюбі ними збудовано житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначала, що після розірвання шлюбу вона змінила своє місце проживання та проживає окремо. В червні 2021 року їй стало відомо, що відповідач ОСОБА_3 зареєстрував вказаний житловий будинок на своє ім`я, приховавши під час реєстрації той факт, що спірний будинок належить йому спільно з нею.

Позивач також вказувала, що з метою захисту своїх прав вона зверталась до суду з позовною заявою про скасування державної реєстрації. В подальшому відповідач погодився на поділ майна подружжя мирним шляхом, однак в останній момент відмовився, а в процесі реєстрації повідомив про своє бажання зняти її з реєстрації за адресою місцезнаходження спільного будинку, в черговий раз зазначаючи про небажання здійснювати поділ майна подружжя та заперечуючи факт рівності часток та належності його їй на праві спільної сумісної власності.

Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просила суд в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право приватної власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , розташовані на земельній ділянці кадастровий № 0720886000:01:001:2498.

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 12 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , розташовані на земельній ділянці №0720886000:01:001:2498.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, у якій покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , вважаючи оскаржуване рішення правильним по суті та справедливим, просив вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення сторін по справі та їх представників, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 вересня 1983 року, який рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 20 листопада 2012 року між ними розірвано (а.с.15).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 261593643 від 15 червня 2021 року вбачається, що за відповідачем ОСОБА_3 21 листопада 2016 року зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 96 кв. м, житловою площею 68,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 0720886000:01:001:2498, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа 0,19 га, підстава для державної реєстрації витяг з погосподарської книги № 2 за 2016-2023 роки, виданий Печихвостівською сільською радою 18 листопада 2016 року; свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане 17 лютого 2014 року реєстраційною службою Горохівського районного управління юстиції Волинської області (а.с.17, 18).

Як слідує з відповіді Горохівської міської ради Луцького району Волинської області за № 737/03-11/2-23 від 27 березня 2023 року, згідно з записом з погосподарської книги № 9 за 1991-1995 роки сімейство ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на момент введення будинку в експлуатацію проживали разом із двома дочками: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Перший запис про житловий будинок зроблений у 1993 році (а.с.20).

Зазначені обставини підтверджуються також копією погосподарської книги № 9 Печихвостівської сільської ради народних депутатів (а.с.70-72).

З листа Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Горохівської міської ради Луцького району Волинської області № 22/10/-13/2/23 від 26 червня 2023 року також вбачається, що ОСОБА_1 24 травня 2023 року була знята з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.49 матеріалів про забезпечення позову).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 позовні вимоги мотивувала тим, що відповідач по справі ОСОБА_3 одноосібно на своє ім`я зареєстрував право приватної власності на житловий будинок, який належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя. Оскільки відповідач у добровільному порядку не погодився здійснити розподіл будинку в рівних частинах, тому вважає, що за нею необхідно в порядку поділу спільного майна подружжя визнати право власності на 1/2 його частину.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Наведеною правовою нормою встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Згідно із ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Частинами 1-3 ст. 372 ЦК України визначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Статтею 71 СК України передбачено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує доти, допоки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №462/518/18 викладений паровий висновок про те, що факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі. Майно в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, спірний житловий будинок був побудований за спільні кошти в інтересах сім`ї та введений в експлуатацію під час шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжя. Дана обставина відповідачем ОСОБА_3 не заперечувалася. Сторонами по справі також не заперечувалася і та обставина, що житловий будинок дійсно будувався за спільні кошти подружжя в інтересах сім`ї, а також коштів, які їм надавали їхні батьки.

Доводи, які б спростовували встановлені судом першої інстанції у цій справі обставини апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 не містить.

Доказів на підтвердження тієї обставини, що частка відповідача в майні більша з огляду на те, що його батьки надали йому свої заощадження на будівництво будинку, матеріали справи не містять і такі стороною відповідача в порушення ст. 81 ЦПК України суду не надані.

З огляду на те, що спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя та належить їм у рівних частках, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що в порядку поділу спільного майна подружжя за позивачем ОСОБА_1 підлягає визнанню право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , розташовані на земельній ділянці кадастровий № 0720886000:01:001:2498.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про задоволення позову ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив позов, не застосував позовну давність за заявою відповідача, строк якої позивач пропустила, що є підставою для відмовиу позові, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У ч. 2 ст. 72 СК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).

Початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109,110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України).

Строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 04 липня 2018 року у справі №584/1319/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду із даним позовом, оскільки про порушення своїх прав вона дізналась лише у червні 2021 року, після звернення до адвоката, яким було сформовано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, і яка підтвердила реєстрацію спірного будинку за відповідачем ОСОБА_3 . При цьому, позивач довела відсутність у неї можливості дізнатися про порушення свого цивільного права раніше.

Отже, доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, спростовуються вищенаведеними висновками суду першої інстанції, встановленими у справі обставинами і не впливають на законність рішення суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 12 жовтня 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: