Постанова

від 16.01.2024 по справі 201/9336/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1183/24 Справа № 201/9336/22 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Єлізаренко І.А.

суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.

за участю секретаря Попенко Ю.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року у справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про витребування земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2022 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог Дніпровська міська рада посилалася на те, що під час проведення службового розслідування на виконання розпорядження міського голови від 22 січня 2020 року №2-22/1рк було виявлено наявність ряду підроблених рішень Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, зокрема рішення від 16 квітня 1998 року № 699, згідно з яким надано приватному підприємцю ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 , земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею, 0,047 га у приватну власність за рахунок земель загального користування для проектування та будівництва офісного приміщення. Підставою для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 стало рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року №699, який не мав повноважень на виділення земельних ділянок та прямо суперечить нормам чинного на момент його прийняття законодавства. 25 червня 2019 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 47502314 приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Г.О. зареєструвала договір купівліпродажу №719 від 25 червня 20189 року, згідно з яким власником земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , став громадянин ОСОБА_1 . Жодного посилання на державний акт в договорі купівлі продажу немає. Відповідно до інформації, що міститься в Дніпровській міській раді рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради під № 699 від 16 квітня 1998 року було вирішено питання запровадження режиму жорстокого обмеження бюджетних видатків та інших витрат, щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі відповідно до вимог Указу Президента України від 21 січня 1998 року № 41/98, тобто питання щодо надання земельної ділянки у приватну власність приватному підприємцю ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 під будівництво офісного приміщення не вирішувалося взагалі. Зазначена інформація підтверджується Протоколом засідання виконкому міської ради від 16 квітня 1998 року №4. Право приватної власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за ОСОБА_2 на підставі підробленого рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року. Згідно інформації, що міститься в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:03:325:0147 була відчужена на користь ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу №719 від 25 червня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , номер запису про право власності: 32137691, державний реєстратор - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Г.О. Таким чином, спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності з порушенням чинного законодавства поза волею власника - Дніпровської міської ради, шляхом вчинення незаконних дій осіб, якими було підроблено рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року №699, документація із землеустрою спірної земельної ділянки не була погоджена у встановленому законодавством порядку, Дніпровською міською радою дозвіл на розроблення такої документації не надавався. На підставі викладеного Дніпровська міська рада просила суд витребувати від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 0,047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1858096912101.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року задоволено в повному обсязі позовні вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про витребування земельної ділянки. Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 0,047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1858096912101. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради сплачений судовий збір в розмірі 3 207 грн. 75 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду від 10 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин у справі, неправильне застосування норм матеріального права.

У відзиві на апеляційну скаргу Дніпровська міська рада просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обгрунтованість.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною п`ятою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Отже, володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності здійснює орган місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.

Дніпровська міська рада відповідно до ст. 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні є представницьким органом місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб`єкта власності - народу України, територіальної громади, як власника землі щодо права розпорядження, притаманного власнику.

Статтями 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України та ст. ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України врегульовано порядок розпорядження землею.

Згідно вимог ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з вимогами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст. 318 ЦК України одним з суб`єктів права власності є територіальна громада міста, яка реалізує свої повноваження власника через відповідну міську раду (ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 319 та ст. 658 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 7 ст. 319 ЦК України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (ч. 1 ст. 330 ЦК України).

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За приписами частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положеннями частини 2 статті 388 ЦК України встановлено, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц зазначила, віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Висновки про те, що власник може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, котра є останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене, викладені також Верховним Судом України у постановах від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-1376цс16, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) зроблено висновок, що «за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) зазначено, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

У справі встановлено, розпорядженням Дніпровського міського голови № 2-22/1-рк від 22 січня 2020 року Про проведення службового розслідування визначено необхідність та порядок проведення службового розслідування стосовно незаконного вибуття земельних ділянок із комунальної власності територіальної громади міста з 22 січня 2020 року у термін до двох місяців та створено склад відповідної комісії з проведення службового розслідування (т.1 а.с. 25).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року №699 приватному підприємцю ОСОБА_2 надано земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0.047 га, згідно з планом земельної ділянки у приватну власність за рахунок земель загального користування для проектування та будівництва офісного приміщення. Присвоєно відведеній земельній ділянці поштову адресу: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 49).

З інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 листопада 2022 року вбачається, 24 червня 2019 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 699 від 16 квітня 1998 року (т.1 а.с.21).

Встановлено, підставою для проведення 24 червня 2019 року державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 стало рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16.04.1998 №699, яким передано земельну ділянку у приватну власність під будівництво будівництва офісного приміщення.

Слід зазначити, рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради №699 від 16 квітня 1998 року було вирішено питання запровадження режиму жорстокого обмеження бюджетних видатків та інших витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі відповідно до вимог Указу Президента України від 21 січня 1998 № 41/98, тобто питання щодо надання земельної ділянки у приватну власність приватному підприємцю ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) по АДРЕСА_1 під будівництво офісного приміщення не вирішувалося взагалі. Зазначена інформація підтверджується Протоколом засідання виконкому міської ради від 16 квітня 1998 року № 4 (т.1 а.с. 24-48).

25 червня 2019 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купив земельну ділянку площею 0,047 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О., зареєстрованого в реєстрі № 719 (т.1 а.с. 23, 24).

З інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 листопада 2022 року вбачається, земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:03:325:0147 була відчужена на користь ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу № 719 від 25 червня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , номер запису про право власності: 32137691, державний реєстратор - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєва Г.О (т.1 а.с. 21).

Статтею 10 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року № 561-XII (чинного на момент прийняття рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.03.1998 № 540) встановлено, що до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить зокрема передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди.

Статтею 17 Земельного кодексу України (чинного на момент прийняття рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.03.1998 № 540) встановлено, що передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Згідно зі статтею 23 Земельного кодексу України, що діяв станом на надання земельної ділянки у приватну власність, право власності або право постійного користування землею посвідчувалося державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Отже, рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 № 699 Про надання приватному підприємцю ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 , у приватну власність для проектування та будівництва офісного приміщення суперечить нормам чинного, на момент його прийняття, законодавства.

При цьому, лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, прийнятим виключно на пленарному засіданні Дніпровської міської ради, можливе розпорядження спірною земельною ділянкою, однак у даному випадку, підставою для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 стало саме рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 №699.

Судом встановлено, рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року № 699 на підставі якого було зареєстровано право власності за ОСОБА_2 не приймалось.

Таким чином, судом встановлено, що в результаті набуття ОСОБА_2 права власності на земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, порушено інтереси територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

У лютому 2020 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, виконавчого комітету Дніпровської міської ради, треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Андреєва Ганна Олегівна, Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання недійсним рішення виконавчого комітету, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішень і записів про державну реєстрацію з виключенням певних відомостей.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 вересня 2021 року у справі № 201/1526/20 за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, виконавчого комітету Дніпровської міської ради, треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Андреєва Ганна Олегівна, Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання недійсним рішення виконавчого комітету, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішень і записів про державну реєстрацію з виключенням певних відомостей, було задоволено позовні вимоги Дніпровської міської ради. Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року № 699 про надання ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 ) площею 0.047 га у приватну власність для проектування і будівництва офісного приміщення. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, від 25 червня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андреєвою Г.О., зареєстрований в реєстрі за № 719. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0.047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1858096912101: за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року № 699, номер запису про право власності 32118910; за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), на підставі договору купівлі - продажу від 25 червня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андреєвою Г.О., зареєстрований в реєстрі за № 719, номер запису про право власності 32137691. Визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0.047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, у Державному земельному кадастрі з виключенням відомостей щодо кадастрового номеру 1210100000:03:325:0147 з Державного земельного кадастру. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, виконавчого комітету Дніпровської міської ради на користь Дніпровської міської ради у рахунок повернення судових витрат на судовий збір з кожного окремо по 525 грн. 50 коп., а всього у розмірі 2 102 грн. (т.2 а.с.64-74).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07 вересня 2021 року скасовано. У задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, виконавчого комітету Дніпровської міської ради, треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Андреєва Ганна Олегівна, Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання недійсним рішення виконавчого комітету, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішень і записів про державну реєстрацію з виключенням певних відомостей відмовлено (т.2 а.с.75-77).

Вказаною постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року встановлено, що ефективним способом захисту прав міської ради є віндикаційний позов до осіб, за якими зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, а не позов визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації.

Постановою Верховного Суду від 21 липня 2022 року касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишено без задоволення. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року залишено без змін (т.2 а.с.78-80).

У своїй постанові від 21 липня 2022 року Верховний Суд дійшов наступних висновків: Встановивши, що спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача без його волі, а в подальшому ОСОБА_1 набув право власності на цю ділянку на підставі договору купівлі-продажу, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ефективним способом захисту порушеного права у цих правовідносинах є витребування спірного майна з підстав, передбачених статтями 387 і 388 ЦК України.

Отже, ефективним способом захисту права Дніпровської міської ради є віндикаційний позов до осіб, за якими зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, а не позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Власником спірного нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:325:0147, за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 .

Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові (ст.ст.321,319,658 Цивільного кодексу України).

У разі спростування презумпції правомірності договору (в даному випадку, реєстрації права власності на підставі недійсного документу) всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, не можуть здійснюватись та породжувати будь-які правові наслідки.

Таким чином, здійснення реєстрації права власності на підставі неіснуючого (підробленого) документу усуває презумпцію правомірності укладених в подальшому договорів купівлі-продажу щодо цього майна.

Факт незаконності набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, яку він в подальшому без належних правових підстав продав ОСОБА_1 , виключає саму можливість відчуження права власності на цю ділянку іншій особі на законних підставах. Зважаючи на те, що договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спрямований на протиправне відчуження об`єкта права власності територіальної громади, вказаний правочин є таким, що порушує публічний порядок, тобто є нікчемним та таким, що не створює юридичних наслідків.

Спірна земельна ділянка вибула безоплатно з володіння позивача без його волі та в подальшому була відчужена за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 , який відповідно до вимог чинного законодавства, є добросовісним набувачем.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

За таких обставин, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог Дніпровської міської ради про витребування спірної земельної ділянки, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 0,047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1858096912101, у ОСОБА_1 , як останнього набувача, на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Щодо застосування строків позовної давності у цій справі, про застосування яких просив відповідач ОСОБА_1 , слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Позовна давність згідно ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що визначено частиною 1 статті 261 ЦК України.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, а строк, що визначений місяцями, - у відповідне число останнього місяця строку.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 посилався на те, що строк позовної давності для звернення позивача до суду з цим позовом сплинув, оскільки Дніпровська міська рада не навела підстав та передумов для проведення службового розслідування на виконання розпорядження міського голови від 22 січня 2020 року № 2-22/1-рк (т.1 а.с.184-187).

Встановлено, Дніпровській міській раді про порушення її прав стало відомо під час проведення службового розслідування на виконання розпорядження міського голови від 22 січня 2020 року № 2-22/1-рк, в рамках якого було виявлено наявність ряду підроблених рішень Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, зокрема рішення від 16 квітня 1998 року №699.

13 лютого 2020 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області і виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання недійсним рішення виконавчого комітету, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішень і записів про державну реєстрацію з виключенням певних відомостей.

З позовом у цій справі, що переглядається, до суду Дніпровська міська рада звернулася 22 листопада 2022 року.

Жодних підстав вважати, що Дніпровська міська рада була обізнана про порушення її права раніше ніж 13 лютого 2020 року, матеріали справи не містять та стороною відповідача таких доказів суду не надано.

Таким чином, Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом у цій справі 22 листопада 2022 року, тобто в межах встановленого законом трирічного строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги про необгрунтованість та недоведеність позовних вимог є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Доводи апеляційної скарги стосовно неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильного застосування судом норм матеріального є необґрунтованими.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І.А.Єлізаренко

Судді Т.П.Красвітна

О.В.Свистунова