Постанова

від 15.01.2025 по справі 201/9336/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1229/25 Справа № 201/9336/22 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Максюти Ж.І., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання Паромової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року в цивільній справі номер 201/9336/22 за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2022 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська звернулась Дніпровська міська рада з позовом до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування земельної ділянки, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що під час проведення службового розслідування на виконання розпорядження міського голови Дніпровської міської ради від 22 січня 2020 року №2-22/1рк були виявлені підроблені рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, зокрема рішення від 16 квітня 1998 року №699, згідно з яким надано приватному підприємцю ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку площею 0,047 га по АДРЕСА_1 за рахунок земель загального користування, для проектування та будівництва офісного приміщення.

Підставою для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 стало рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року №699, який не мав повноважень на виділення земельних ділянок, а зазначене рішення прямо суперечить нормам чинного на момент його прийняття законодавства.

25 червня 2019 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47502314, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Г.О. зареєструвала договір купівлі-продажу від 25 червня 2019 року №719, згідно з яким власником земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, що розташована за адресою: Крутогірний узвіз, 9-В, м. Дніпро, став ОСОБА_1 . Жодного посилання на державний акт в договорі купівлі-продажу немає.

Відповідно до інформації, що міститься в Дніпровській міській раді, рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року №699 було вирішено питання запровадження режиму жорстокого обмеження бюджетних видатків та інших витрат щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі відповідно до вимог Указу Президента України від 21 січня 1998 року №41/98, тобто питання щодо надання земельної ділянки у приватну власність приватному підприємцю ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 під будівництво офісного приміщення не вирішувалося. Зазначена інформація підтверджується протоколом засідання виконкому міської ради від 16 квітня 1998 року №4.

Отже, на думку позивача, право приватної власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за ОСОБА_2 на підставі підробленого рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року.

Таким чином, спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності з порушенням чинного законодавства України поза волею власника Дніпровської міської ради, шляхом вчинення незаконних дій осіб, якими підроблено рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року №699, документація із землеустрою спірної земельної ділянки не була погоджена у встановленому законодавством порядку, Дніпровською міською радою дозвіл на розроблення такої документації не надавався.

Позивач просив суд витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради земельну ділянку площею 0,047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1858096912101.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року задоволено в повному обсязі позовні вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування земельної ділянки.

Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради земельну ділянку площею 0,047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1858096912101.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Із вказаним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10.10.2023 року у справі №201/9336/22 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, вирішити питання про судові витрати.

Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції, роблячи правову оцінку відповідності чинному на момент ухвалення рішення, вийшов за межі позовних вимог, встановивши невідповідність законодавству вказаного рішення виконавчого комітету, оскільки предметом позову є саме витребування земельної ділянки, а не визнання рішення протиправним та незаконним.

Посилання на протокол засідання виконкому та інформацію, що міститься в Дніпровській міській раді, не можуть бути належними та допустимими доказами у якості підтвердження підробки рішення, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку. Протоколом засідання виконкому міської ради від 16 квітня 1998 року №4 лише фіксувалось проведення самого засідання виконкому, та, відповідно, ведення даного протоколу могло бути некоректним, або могло мати місце описки чи технічні помилки. Проте, у разі виявлення технічної помилки у протоколі не вбачається, що рішення виконкому, прийняті у даному засіданні є нікчемними.

Судом першої інстанції не витребувано, а позивачем не надано добровільно копію рішення виконкому міської ради від 16 квітня 1998 року №699, наявної в управлінні архівної справи Дніпровської міської ради. За відсутності оригіналу такого документу суд взагалі не мав достатнього обсягу доказової бази для того, щоб зробити висновки щодо його підробки.

При прийнятті рішення судом першої інстанції не враховано правові висновки, викладені у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 23.10.2023 року по справі №932/1591/20.

Оскаржуване рішення суду не містить жодних положень щодо ані підтвердження наявності суспільного інтересу для втручання у мирне володіння майном, ані дотримання принципу співрозмірності (балансу) інтересів між територіальною громадою та фізичною особою відповідачем. Дніпровською міською радою жодним чином не наведено будь-яких доводів щодо того, що витребування майна від ОСОБА_1 є суспільно необхідною дією і має бути забезпечено для захисту прав та інтересів територіальної громади.

Судом першої інстанції не враховано того факту, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем нерухомого майна.

Задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради та витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 , який є добросовісним набувачем, призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу до конвенції, оскільки в такому випадку на ОСОБА_1 буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Від Дніпровської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10.10.2023 року - без змін.

Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16.04.1998 року №699 земельну ділянку було передано у приватну власність під будівництво офісного приміщення. А отже, рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16.04.1998 року №699 «Про надання Приватному підприємцю ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 у приватну власність під будівництво офісного приміщення» прямо суперечить нормам чинного на момент його прийняття законодавства.

Зазначає, що у 1998 році отримати земельну ділянку у приватну власність можливо було за рішенням місцевої ради народних депутатів, а не рішенням виконавчого комітету місцевої ради.

Власником земельної ділянки по АДРЕСА_2 є територіальна громада міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради.

Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, прийнятим виключно на пленарному засіданні Дніпровської міської ради, можливе розпорядження спірною земельною ділянкою.

Ефективним способом захисту порушеного права у цих правовідносинах є витребування спірного майна з підстав, передбачених статтями 387 і 388 ЦК України.

Таким чином, спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності з порушенням чинного законодавства поза волею Дніпровської міської ради і, отже, позивач має право на його витребування у відповідача на підставі статті 388 ЦК України (аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 25.01.2017 року у справі №3-1533гc16(1)).

Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року цивільну справу 201/9336/22 за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування земельної ділянки з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року прийнято до провадження та призначено до розгляду.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Начиняний В.С. доводи апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача Дніпровської міської ради та третьої особи Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Олійник Ю.М. апеляційну скаргу не визнала, просила в її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення судової повістки через Укрпошту. Судова повістка повернулася до суду. Відповідно до довідки про причини повернення/досилання причина повернення повістки адресат відсутній за вказаною адресою (а.с. 100, 102).

Відповідно до частин 1, 3 статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться. Учасники судовогопроцесу зобов`язаніповідомляти судпро причининеявки усудове засідання.У разінеповідомлення судупро причининеявки вважається,що учасникисудового процесуне з`явилисяв судовезасідання безповажних причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю третьої особи.

Заслухавши суддю доповідача, представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року №699 «Про надання приватному підприємцю ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), земельної ділянки по АДРЕСА_1 у приватну власність під будівництво офісного приміщення» надано приватному підприємцю ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку, загальною площею 0,047 га, на АДРЕСА_1 , за рахунок земель загального користування для проектування та будівництва офісного приміщення (а.с. 4951, том 1).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 листопада 2022 року №314947208, земельна ділянка площею 0,047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, 24 червня 2019 року зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року №699 (а.с. 21, 22, том 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 червня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №719, ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 0,047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 листопада 2022 року №314947208, власником земельної ділянки, загальною площею 0,047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, розташованої за адресою: Крутогірний узвіз, 9-В, м. Дніпро, Дніпропетровська область, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, є ОСОБА_1 (а.с. 23, 24, том 1).

З розпорядженнямДніпровського міськогоголови від22січня 2020року №2-22/1-рк«Про проведенняслужбового розслідування»вбачається,що міськимголовою визначенонеобхідність тапорядок проведенняслужбового розслідуваннястосовно незаконноговибуття земельнихділянок ізкомунальної власностітериторіальної громадиміста з22січня 2020року утермін додвох місяцівта створеносклад відповідноїкомісії зпроведення службовогорозслідування (а.с.25, том 1).

Зі змісту протоколу засідання виконкому Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року №4 вбачається, що працівники апарату виконкому слухали питання про рішення виконкому від 19 лютого 1998 року №352 «Про рішення виконкому міської ради від 07 лютого 1998 року №168 «Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших витрат. Заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі відповідно до вимог Указу Президента України від 21 січня 1998 року №41/98», за наслідками якого прийняли рішення №699 (а.с. 2648, том 1).

У вересні 2023 року ОСОБА_1 подав до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 184187, том 1).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Апеляційний суд не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Саме власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 23 січня 2014 року, заява №19336/04).

У постанові від 18 січня 2017 року у справі №6-2776цс16, на яку посилається особа, що подала касаційну скаргу, Верховний Суд України зробив висновок, що «втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що ратифікований Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Стала практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується».

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №461/12525/15-ц).

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19).

Судом встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року №699 «Про надання приватному підприємцю ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), земельної ділянки по АДРЕСА_1 у приватну власність під будівництво офісного приміщення» надано приватному підприємцю ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку, загальною площею 0,047 га, на АДРЕСА_1 , за рахунок земель загального користування для проектування та будівництва офісного приміщення.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 листопада 2022 року №314947208, земельна ділянка площею 0,047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, 24 червня 2019 року зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року №699.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 червня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №719, ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 0,047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 листопада 2022 року №314947208, власником земельної ділянки, загальною площею 0,047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, розташованої за адресою: Крутогірний узвіз, 9-В, м. Дніпро, Дніпропетровська область, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, є ОСОБА_1 .

З розпорядженням Дніпровського міського голови від 22 січня 2020 року №2-22/1-рк «Про проведення службового розслідування» вбачається, що міським головою визначено необхідність та порядок проведення службового розслідування стосовно незаконного вибуття земельних ділянок із комунальної власності територіальної громади міста з 22 січня 2020 року у термін до двох місяців та створено склад відповідної комісії з проведення службового розслідування.

Зі змісту протоколу засідання виконкому Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року №4 вбачається, що працівники апарату виконкому слухали питання про рішення виконкому від 19 лютого 1998 року №352 «Про рішення виконкому міської ради від 07 лютого 1998 року №168 «Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших витрат. Заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі відповідно до вимог Указу Президента України від 21 січня 1998 року №41/98», за наслідками якого прийняли рішення №699.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов помилкового висновку про їх обґрунтованість.

Апеляційний суд вважає, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, що рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №699 від 16 квітня 1998 року про надання спірної земельної ділянки ОСОБА_2 було підроблено, оскільки наданий на підтвердження цього протокол виконкому Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року №4, не може вважатися достатнім доказом. Інших доказів суду не надано.

Надані позивачем 14 січня 2025 року суду апеляційної інстанції через канцелярію суду копії повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 16.05.2024 року (а.с. 115-122, том 3), ухвали слідчого судді ВАКС від 11.07.2024 року щодо зобов`язання внесення відомостей до ЄРДР з цього питання (а.с. 123-127, том 3), витягу з ЄРДР та повідомлення про прийняття і реєстрації заяви від 27.07.2024 року (а.с. 128, 129, том 3), а також Акту обстеження земельної ділянки від 24.10.2024 року (а.с. 131-132, том 3), апеляційним судом не приймаються до уваги, оскільки всі ці його дії зі спірного питання здійснені після ухвалення судових рішень та не доводять беззаперечно його позовних вимог.

Крім того, апеляційний суд враховує, що відповідач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, не знав і не міг знати, що це майно вибуло з власності позивача поза його волею, а також враховує, що на час набуття нерухомого майна не існував спір щодо нього.

Не можна також беззаперечно вважати, що позивач діє з легітимною метою для усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження спірним нерухомим майном, оскільки він не обґрунтував підставу для проведення з 22 січня 2020 року службового розслідування стосовно рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року №699, тобто через 22 роки після його ухвалення, про надання третьої особі ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, якою він весь цей час відкрито володів, використовував та розпорядився.

В контексті практики Європейського Суду позбавлення ОСОБА_1 права власності на його земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечить справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, з одного боку, і його правом на мирне володіння своїм майном, з іншого, та покладе на нього індивідуальний та надмірний тягар.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог про витребування у ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради земельної ділянки, загальною площею 0,047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, розташованої за адресою: Крутогірний узвіз, 9-В, м. Дніпро, Дніпропетровська область, відсутні.

Наведені в апеляційній скарзі доводи заслуговують на увагу.

Відтак, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування земельної ділянки відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повне судове рішення складено 20 січня 2025 року.

Суддя: