Постанова

від 09.10.2024 по справі 201/9336/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 201/9336/22

провадження № 61-2305св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейков І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Демидової С. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2022 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування земельної ділянки.

Позовна заява Дніпровської міської ради мотивована тим, що під час проведення службового розслідування на виконання розпорядження міського голови Дніпровської міської ради від 22 січня 2020 року № 2-22/1-рк були виявлені підроблені рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, зокрема рішення від 16 квітня 1998 року № 699, згідно з яким надано приватному підприємцю ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку площею 0,047 га на вул. Рогальова, за рахунок земель загального користування, для проектування та будівництва офісного приміщення.

Підставою для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 стало рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року № 699, який не мав повноважень на виділення земельних ділянок, а зазначене рішення прямо суперечить нормам чинного на момент його прийняття законодавства.

25 червня 2019 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47502314, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Г. О. зареєструвала договір купівлі-продажу від 25 червня 2019 року № 719, згідно з яким власником земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , став ОСОБА_1 . Жодного посилання на державний акт в договорі купівлі-продажу немає.

Відповідно до інформації, що міститься в Дніпровській міській раді, рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року № 699 було вирішено питання запровадження режиму жорстокого обмеження бюджетних видатків та інших витрат, щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі відповідно до вимог Указу Президента України від 21 січня 1998 року № 41/98, тобто питання щодо надання земельної ділянки у приватну власність приватному підприємцю ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 під будівництво офісного приміщення не вирішувалося. Зазначена інформація підтверджується протоколом засідання виконкому міської ради від 16 квітня 1998 року № 4.

Отже, право приватної власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за ОСОБА_2 на підставі підробленого рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року.

Таким чином, спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності з порушенням чинного законодавства України поза волею власника - Дніпровської міської ради, шляхом вчинення незаконних дій осіб, якими підроблено рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року № 699, документація із землеустрою спірної земельної ділянки не була погоджена у встановленому законодавством порядку, Дніпровською міською радою дозвіл на розроблення такої документації не надавався.

Ураховуючи викладене, Дніпровська міська рада просила суд витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради земельну ділянку площею 0,047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1858096912101.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, позов Дніпровської міської ради задоволено.

Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради земельну ділянку площею 0,047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1858096912101.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Дніпропетровська міська рада не приймала рішення від 16 квітня 1998 року № 699, на підставі якого було зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, чим були порушенні інтереси територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Здійснення реєстрації права власності на підставі неіснуючого (підробленого) документа усуває презумпцію правомірності укладених в подальшому договорів купівлі-продажу щодо цього майна. Отже, факт незаконності набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку виключає саму можливість відчуження права власності на цю земельну ділянку іншій особі на законних підставах. Зважаючи на те, що договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений з ОСОБА_1 , спрямований на протиправне відчуження об`єкта права власності землі, тому вказаний правочин є таким, що порушує публічний порядок, тобто є нікчемним та таким, що не створює юридичних наслідків.

Суд зазначив, що спірна земельна ділянка вибула безоплатно з володіння позивача без його волі та в подальшому була відчужена за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 , який відповідно до вимог чинного законодавства України, є добросовісним набувачем. Однак, враховуючи незаконність реєстрації права власності на нерухоме майно, яке вибуло з володіння власника в особі Дніпровської міської ради поза її волею, суд вважав послідовним та обґрунтованим одночасне вирішення питання у позовному порядку щодо витребування спірної земельної ділянки.

Щодо строків позовної давності, то суди дійшли висновку, що Дніпровська міська рада про порушення своїх прав дізналася під час проведення службового розслідування на виконання розпорядження міського голови від 22 січня 2020 року № 2-22/1-рк, а з позовом до суду звернулася 22 листопада 2022 року, тобто в межах встановленого законом трирічного строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що Дніпровська міська рада не надала суду належних, достовірних та допустимих доказів підробки рішення від 16 квітня 1998 року № 699 про передачу спірної земельної ділянки.

Також суди попередніх інстанцій не врахували того, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, тому відбулося непропорційне втручання у його майнові права, як власника, у зв`язку з чим призвело до порушення вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Підставами касаційного оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18), від 12 квітня 2023 року у справі № 205/7567/18 (провадження № 61-20892св21), від 23 жовтня 2023 року у справі № 932/1591/20 (провадження № 61-9168св23), а також вказує на те, що суди порушили норми процесуального права, оскільки встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2024 року Дніпровська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У березні 2024 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2024 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року відмовлено.

У березні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року № 699 «Про надання приватному підприємцю ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), земельної ділянки по АДРЕСА_1 у приватну власність під будівництво офісного приміщення» надано приватному підприємцю ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку, загальною площею 0,047 га, на АДРЕСА_1 , за рахунок земель загального користування для проектування та будівництва офісного приміщення (т. 1, а. с. 49-51).

Розпорядженням Дніпровського міського голови від 22 січня 2020 року № 2-22/1-рк «Про проведення службового розслідування» визначено необхідність та порядок проведення службового розслідування стосовно незаконного вибуття земельних ділянок із комунальної власності територіальної громади міста з 22 січня 2020 року у термін до двох місяців та створено склад відповідної комісії з проведення службового розслідування (т. 1, а. с. 25).

Відповідно до протоколу засідання виконкому Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року № 4 працівники апарату виконкому слухали питання про рішення виконкому від 19 лютого 1998 року № 352 «Про рішення виконкому міської ради від 07 лютого 1998 року № 168 «Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших витрат. Заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі відповідно до вимог Указу Президента України від 21 січня 1998 року № 41/98», за наслідками якого прийняли рішення № 699 (т. 1, а. с. 26-48).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 листопада 2022 року № 314947208, земельна ділянка площею 0,047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, 24 червня 2019 року зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року № 699 (т. 1, а. с. 21, 22).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 червня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 719, ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 0,047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 23, 24).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 листопада 2022 року № 314947208, власником земельної ділянки, загальною площею 0,047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, є ОСОБА_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 вересня 2021 року у справі № 201/1526/20 позов Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Андреєва Г. О., Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання недійсним рішення виконавчого комітету, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішень і записів про державну реєстрацію з виключенням певних відомостей задоволено.

Визнано недійсним рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року № 699 про надання ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,047 га на АДРЕСА_3 у приватну власність, для проектування і будівництва офісного приміщення.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25 червня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г. О., зареєстрований в реєстрі за № 719.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - земельну ділянку, загальною площею 0,047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1858096912101: за ОСОБА_2 - на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року № 699, номер запису про право власності 32118910; за ОСОБА_1 - на підставі договору купівлі-продажу від 25 червня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андреєвою Г. О., зареєстрованого в реєстрі за № 719, номер запису про право власності 32137691. Визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію земельної ділянки, загальною площею 0,047 га, кадастровий номер 1210100000:03:325:0147, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному земельному кадастрі з виключенням відомостей щодо кадастрового номера 1210100000:03:325:0147 з Державного земельного кадастру.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 вересня 2021 року скасовано, у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено (т. 1, а. с. 13-15).

Постановою Верховного Суду від 21 липня 2022 року касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишено без задоволення. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року залишено без змін, провадження № 61-1723св22 (т. 1, а. с. 16-20).

У вересні 2023 року ОСОБА_1 подав до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська заяву про застосування строку позовної давності (т. 1, а. с. 184-187).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Саме власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Задовольняючи позов міської ради, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, щоспірна земельна ділянка вибула із власності на підставі підробленого рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, тобто поза волею власника, тому відповідно до вимог статті 388 ЦК України підлягає витребуванню у відповідача, як добросовісного набувача.

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Отже, суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, не перевірив, чи переслідує легітимну мету усунення перешкод державі у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірним нерухомим майном, оскільки ОСОБА_1 вказував про те, що він є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, а позбавлення його права власності на таке майно буде свідчити про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки на нього буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Крім того, апеляційному суду при новому розгляді справи слід врахувати практику Європейського суду з прав людини, у тому числі пункти 15, 16, 17, 21 рішення від 11 січня 2024 року у справі «Шмакова проти України», заява № 70445/13, відповідно до яких у цій справі згідно з документами та інформацією, наданою заявницею, яку Уряд не оскаржував, завод не працював протягом багатьох років. Крім того, Суд зазначає, що під час першого розгляду позову прокурора національні суди наголосили, що відповідна земельна ділянка ніколи не використовувалася заводом і на ній не було споруд, які належали б заводу. Суд також зазначає, що Уряд не пояснив, чому, якщо існувала нагальна суспільна потреба у виділенні цієї землі для будівництва школи та дитячого садка, ця земельна ділянка стільки років не використовувалася, і чи така потреба усе ще існувала.

Така ситуація порушує питання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з вимогою дотримання суспільних інтересів (див. рішення ЄСПЛ від 11 жовтня 2011 року у справі «Вассалло проти Мальти» («Vassallo v. Malta»), заява № 57862/09, пункт 43,). При цьому Суд також розглядатиме пропорційність заходу.

Суд повторює, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (див., наприклад, згадане рішення у справі «Кривенький проти України» («Kryvenkyy v. Ukraine»), пункт 45 з подальшими посиланнями).

Наведених міркувань достатньо для визнання судом того, що за обставин цієї справи позбавлення заявника права власності на її земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечило справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом заявника на мирне володіння своїм майном, з іншого.

Таким чином, апеляційному суду необхідно встановити добросовісність дій ОСОБА_1 та перевірити, чи міг останній, набуваючи у володіння спірне нерухоме майно, знати про те, що це майно вибуло з власності Дніпровської міської ради поза її волею і щодо такого майна існує спір. ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву (т. 1, а. с. 104-109), додаткових пояснення на позовну заяву (т. 1, а. с. 166-171) та в апеляційній скарзі (т. 2, а. с. 1-11) посилався на те, що він є добросовісним набувачем спірного майна, а позбавлення його права власності на таке майно буде свідчити про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, проте апеляційним судом вказані доводи відповідача взагалі не досліджено та не надано їм належної правової оцінки.

Разом з цим ОСОБА_1 під час перегляду справи в апеляційному порядку посилався на постанову Верховного Суду від 23 жовтня 2023 року у справі № 932/1591/20 (провадження № 61-9168св23) у якій зазначено, що «Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що позивач не довів, що архівну копію рішення № 1054 від 18 червня 1998 року про надання спірної земельної ділянки ОСОБА_3 було підроблено, оскільки на підтвердження цих обставин позивачем не надано ні висновків експертів, ні матеріалів службового розслідування, ні даних про притягнення винних осіб до відповідальності за підроблення офіційного документу.

Доводи позивача про те, що 18 червня 1998 року виконавчий комітет Дніпровської міської ради ухвалював рішення № 1054, яке стосувалось не надання земельної ділянки відповідачу, а стосувалось надання земельної ділянки по АДРЕСА_4 у спільне тимчасове користування ЗАТ «Салон Престиж» є безпідставними, оскільки такого рішення позивач до суду не надав».

У певній частині зазначені висновки Верховного Суду є релевантними щодо правовідносин, які виникли у цій справі.

Отже, ОСОБА_1 посилався на відсутність належних й допустимих доказів підробки рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16 квітня 1998 року № 699, відповідно до якого надано приватному підприємцю ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку, загальною площею 0,047 га, на АДРЕСА_1 , за рахунок земель загального користування для проектування та будівництва офісного приміщення, що також не було враховано судом апеляційної інстанції.

Верховний Суд звертає увагу й на аргументовані доводи ОСОБА_1 про пропуск позовної давності, яким суд надав передчасну оцінку. Суду слід з`ясувати, чому «штучно» створено підставу для перевірки рішень Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради за 1998 рік лише у 2020 році, що перешкоджало цю перевірку здійснити раніше, аби «штучно» не створити умови для доводів, що позовна давність не пропущена. Однак власник зобов`язаний опікуватися захистом своїх прав своєчасно.

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції про залишення без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову є передчасними.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не врахував зазначеного та не дослідив обставини справи, які мають правове значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки апеляційним судом порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час перегляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, усунути вказані недоліки на стадії касаційного перегляду неможливо, тому у суду касаційної інстанції відсутні підстави для ухвалення нового рішення або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводам і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець