Постанова

від 17.01.2024 по справі 922/1168/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року м. Харків Справа № 922/1168/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Сгара Е.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Тихий П.В.

при секретарі судового засідання Ламановій А.В.

за участю представників сторін:

від прокурора Стецюк Т.І. службове посвідчення №072813 від 01.03.2023

від позивачів не з`явились

від відповідача Корнієнко О.В. ордер серія ВІ №116981 від 26.09.2023

від третьої особи - не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг", с.Стара Гнилиця Чугуївського району Харківської області (вх.2257 Х)

на рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2023 (повний текст складено 07.09.2023) у справі №922/1168/23 (суддя Кухар Н.М.)

за позовом Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави, в особі:

1) Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області, смт. Малинівка Чугуївського району Харківської області

2) Чкаловської селищної ради Чугуївського району Харківської області, смт. Чкаловське Чугуївського району Харківської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг", с. Стара Гнилиця Чугуївського району Харківської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Управління Державного агентства меліорації та рибного господарства у Харківської області, м. Харків

про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом звільнення об`єкта водного фонду

ВСТАНОВИВ:

Чугуївська окружна прокуратура Харківської області звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою в інтересах держави, в особі Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області та Чкаловської селищної ради Чугуївського району Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг", в якій просить відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання відповідача звільнити водний об`єкт - Старогниличанське водосховище, що розташовано на території Чугуївського району Харківської області.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.08.2023 у справі №922/1168/23:

- позовні вимоги задоволено повністю;

- відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" звільнити водний об`єкт - Старогниличанське водосховище, що розташовано на території Чугуївського району Харківської області;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" на користь Харківської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684,00 грн.

Не погодившись із вищевказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2023 у справі №922/1168/23 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, скаржником зазначено наступне:

- відповідач здійснює лише вилучення, приймання, переробку, зберігання, транспортування водних біоресурсів, а не його штучне розведення та вирощування (що є аквакультурою), як помилково зазначив суд першої інстанції. Діяльність згідно Режиму та діяльність з аквакультури є різними видами рибного господарства, та водойми для такої діяльності відводяться різні, тобто у водоймі, де можлива діяльність згідно Режиму, не можна здійснювати аквакультуру;

- діюче законодавство у галузі охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, не містить норми, які б зобов`язували користувача водних біоресурсів, який здійснює промислове рибальство, мати правовстановлюючі документи на рибогосподарський водний об`єкт для здійснення спеціального використання водних біоресурсів. Зазначене також підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 23.11.2018 у справі №806/449/15 від 23.11.2018, від 23.06.2020 у справі №910/5640/18;

- до земельних відносин з оформлення права користування водосховищем комплексного призначення діє спеціальне нормативне регулювання, яке виключає застосування ст.59 ЗК України, інших частин ст.51 Водного Кодексу України та абз. 5 ст. 53 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів». В даному випадку, ані загальні норми Земельного кодексу України, ані положення Інструкції про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, що затверджено наказом Державного комітету рибного господарства України від 15.01.2008 №4, не регламентують порядок оформлення права користування даним водосховищем;

- законодавча прогалина щодо відсутності чіткого та однозначного регулювання питань оформлення права користування земельною ділянкою водного фонду при здійсненні Режиму рибогосподарської експлуатації, одночасна заборона на оформлення права оренди, відсутність чітко закріплених повноважень державного органу не можуть та не повинні спричинити негативні наслідки для ТОВ «Фіш-Торг», оскільки такий підхід суперечитиме принципу верховенства права та правової визначеності, ст.8 Конституції України,ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практиці Європейського суду з прав людини щодо дотримання державою та її органами вимог належного врядування;

- вважає безпідставним застосування місцевим господарським судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду у справах №923/213/18, №806/449/15, №806/3184/18, №806/1350/18, оскільки обставини справи є відмінними від обставин в даній справі №922/1168/23. Крім того, застосована судом позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 21.03.2019 у справі №923/213/18 суперечить чинному законодавству у сфері рибного господарства та іншим висновкам Верховного Суду, що викладені у постанові від 23.11.2018 у справі №806/449/15;

- апелянт перебуває в умовах правової невизначеності, з одного боку відсутній юридичний механізм взяття позивачем в оренду Старогниличанського водосховища попри заборону на це ст. 51 Водного кодексу України, а з іншого боку Держрибагентство відмовляє апелянту у реалізації повноважень, передбачених ст. 13 Закону України «Про тваринний світ» щодо подання документів для надання у користування рибогосподарського рибного об`єкту апелянту, з урахуванням того, що відсутня інша процедура щодо отримання такого об`єкту у користування. Незаконність дій Держрибагентства у реалізації повноважень, передбачених ст. 13 Закону України «Про тваринний світ» щодо подання документів для надання у користування рибогосподарського рибного об`єкту апелянту підтверджується рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2023 у справі №520/10283/23 та листом Держрибагентства від 11.07.2023.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.11.2023: апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" на рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2023 у справі №922/1168/23 залишено без руху; встановлено апелянту строк впродовж 10 днів з моменту отримання цієї ухвали на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме надати до Східного апеляційного господарського суду: вмотивоване клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2023 у справі №922/1168/23; докази реєстрації Товариством з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

У зв`язку із усуненням недоліків апеляційної скарги, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.11.2023, зокрема: поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2023 у справі №922/1168/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" на рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2023 у справі №922/1168/23; призначено справу до розгляду на "20" грудня 2023 р. об 11:30 годині.

Від прокурора та позивача-1 надійшли відзиви на апеляційну скаргу, якими учасники судового процесу просили рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у поданих заявах.

У зв`язку з технічними проблемами в роботі ЄСІТС, судове засідання 20.12.2023 не відбулось, у зв`язку із чим ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.12.2023 повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" на рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2023 у справі №922/1168/23 відбудеться "17" січня 2024 р. о 12:30 год.

На адресу Східного апеляційного господарського суду 16.01.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" надійшли письмові пояснення, якими останнє, зокрема, зазначило, що прокуратура в особі держави вимагає звільнити об`єкт водного фонду, без припиненні дії дозвільних документів, та ставить у провину ТОВ «Фіш-Торг» користування об`єктом без оформлення прав на земельну ділянку, хоча такого механізму оформлення прав на теперішній час не існує.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" заявило клопотання, яким просило визнати поважними причини пропуску строку на подання доказів та поновити такі строки та долучити до матеріалів справи наступні докази: ухвалу Другого адміністративного апеляційного суду від 29.12.2023 по справі №520/10283/23; протокол № 13 від 28.12.2023 Громадської ради при Держрибагентстві; заяву від 04.01.2024 ТОВ "Фіш-Торг" до Держрибагентства; заяву від 12.01.2024 ТОВ "Фіш-Торг" до Громадської ради при Держрибагентстві.

Під час розгляду вищевказаного клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, судова колегія апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При цьому, наведена вище норма процесуального законодавства пов`язує можливість прийняття додаткових доказів в разі їх існування на момент розгляду справи в суді першої інстанції.

Як вже зазначалось вище, оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/1168/23 було прийнято 31.08.2023.

Разом з тим, відповідач просить долучити до матеріалів справи документи, які не існували станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, у зв`язку із чим місцевий господарський суд був позбавлений можливості надати правову оцінку зазначеним доказам.

Отже, вищевказані документи не існували станом на момент прийняття рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2023 у справі №922/1168/23, що в контексті положень ст. 269 Господарського процесуального кодексу України унеможливлює залучення до матеріалів справи таких нових доказів, у зв`язку із чим клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" про долучення до матеріалів справи нових доказів підлягає залишенню без задоволення.

Прокурор в судовому засіданні 17.01.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції законним та таким, що підлягає залишенню без змін.

Позивачі в судове засідання 17.01.2024 не з`явились.

Відповідач в судовому засіданні 17.01.2024 наполягав на задоволенні апеляційної скарги, вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Третя особа в судове засідання 17.01.2024 не з`явилась, проте надала заяву про розгляд справи без участі його представника, яка була розглянута та задоволена судом.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, на території Чугуївського району Харківської області розташоване Старогниличанське водосховище. Згідно з водогосподарським паспортом, площа дзеркала при НПР вказаного водного об`єкта становить 95,2 га, об`єм повний при НПР - 2364,0 тис. м, призначення водосховища - зрошення, риборозведення.

Товариству з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" було видано Режим рибогосподарської експлуатації Старогниличанського водосховища, яке розташоване в Чугуївському районі Харківської області (строк дії режиму з 14.07.2017 по 31.12.2027).

Вищевказаний Режим було розроблено Державним підприємством Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості "Укрриброект" та погоджено Управлінням Державного агентства рибного господарства у Харківській області 12.06.2017 та Державним агентством рибного господарства України 14.07.2017.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" має дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) у Старогниличанському водосховищі для здійснення промислового рибальства (№ 30 від 21.06.2018) та дозвіл на любительське і спортивне рибальство у водних об`єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного лову (№ 31 від 21.06.2018).

Прокурором в ході проведеної перевірки встановлено наступне:

- згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" (код ЄДРПОУ 41365426) зареєстровано 31.05.2017, видами економічної діяльності вказаної юридичної особи є: 03.22 Прісноводне рибництво (аквакультура) (основний); 55.30 надання місць кемпінгами та стоянками для житлових автофургонів та причепів; 72.19 дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук; 93.19 інша діяльність у сфері спорту; 47.23 роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах; 46.38 оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; 10.20 перероблення та консервування риби, ракоподібних та молюсків; 03.12 прісноводне рибальство;

- відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, по ТОВ "Фіш-Торг" відсутнє право власності/користування на нерухоме майно (лист Головного управління ДПС у Харківській області від 14.03.2023 №3669/5/20-40-04-13-07);

- відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 07.03.2023 № 10-20-14-1049/0/19-23, за інформацією відділу № 8 Управління надання адміністративних послуг Головного управління, земельна ділянка на якій розташоване Старогниличанське водосховище, відноситься до земель водного фонду та розташована за межами населених пунктів на території Малинівської селищної територіальної громади (с. Стара Гнилиця) та Чкаловської селищної територіальної громади (с. Ртищевка); згідно з Книгами реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, станом на 01.01.2013, інформація щодо запитуваної земельної ділянки не обліковується;

- з листа Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області Державного агентства водних ресурсів України від 02.03.2023 №293/08-14 вбачається, що Старогниличанське водосховище розташоване на території Чкаловської та Малинівської громад (с. Ртищевка) в Чугуївському районі Харківської області;

- в силу положень пункту 24 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, земельна ділянка, на якій розташоване Старогниличасньке водосховище, перейшла у комунальну власність Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області та Чкаловської селищної ради Чугуївського району Харківської області;

- Товариством з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" у водному об`єкті - Старогниличанському водосховищі (за межами населених пунктів на території Малинівської та Чкаловської селищних рад Чугуївського району Харківської області) здійснюється рибогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, зокрема прісноводних риб, а також їх вилов.

Приймаючи до уваги, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" в користуванні перебуває водний об`єкт (Старогниличанське водосховище) за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів та державної реєстрації права власності або права оренди, Чугуївська окружна прокуратура Харківської області звернулась до місцевого господарського суду з позовною заявою в інтересах держави, в особі Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області та Чкаловської селищної ради Чугуївського району Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг", в якій просить відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання відповідача звільнити водний об`єкт - Старогниличанське водосховище, що розташовано на території Чугуївського району Харківської області.

Як вже зазначалось вище, рішенням Господарського суду Харківської області від 31.08.2023 у справі №922/1168/23 позовні вимоги задоволено повністю та відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" звільнити водний об`єкт - Старогниличанське водосховище, що розташовано на території Чугуївського району Харківської області.

При перегляді рішення місцевого господарського суду із врахуванням меж апеляційного перегляду згідно положень ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 вказаної статті встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до частин 1, 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

При цьому, розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Таким чином, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

У пунктах 37-40, 43-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України, ст. 4 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом положень ст. 317, 319 ЦК України, власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 395 ЦК України визначено, що речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до п. б ч. 3 цієї норми передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Разом з цим, відповідно до ст. 212 ЗК України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно з ч. 2 ст. 79 ЗК України, право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

В обґрунтування поданого позову, прокурором зазначено, що останнім встановлено факт використання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" водного об`єкту (Старогниличанського водосховища) за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів та державної реєстрації права власності або права оренди. Вважає, що користування водним об`єктом із зайнятою ним земельною ділянкою водного фонду всупереч встановленому законодавством порядку суперечить інтересам держави у сфері ефективного і раціонального використання природних ресурсів та є порушенням прав українського народу, а також органів, які виконують функції власників земельної ділянки, на якій розташоване Старогниличанське водосховище, а саме Малинівської та Чкаловської селищних рад Чугуївського району Харківської області.

Користування водним об`єктом із зайнятою ним земельною ділянкою водного фонду всупереч встановленому законодавством порядку суперечить інтересам держави у сфері ефективного і раціонального використання природних ресурсів.

Український народ є визначеним Конституцією України суб`єктом права власності на землю, водні та інші природні ресурси в межах території України, рівним в своїх правах перед законом із іншими суб`єктами права власності.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст. 1, 3, 6-8, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності під час користування землями, водними та іншими природними ресурсами, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме всіх можливих законних способів та засобів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на дане майно.

При цьому, Малинівською та Чкаловською селищними радами Чугуївського району Харківської області як органами, уповноваженим на виконання функцій власника майна, не вжито жодних заходів щодо здійснення захисту інтересів держави шляхом подання відповідного позову про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання відповідача звільнити водний об`єкт - Старогниличанське водосховище, що розташовано на території Чугуївського району Харківської області.

На виконання ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Чугуївською окружною прокуратурою повідомлено Малинівську та Чкаловську селищні ради Чугуївського району Харківської області про вжиття заходів представницького характеру в разі невжиття органами місцевого самоврядування захисту державних інтересів шляхом подання відповідного позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг", що підтверджується повідомленнями від 23.03.2023 №63-1465ВИХ-23 та №63-1466ВИХ-23.

У відповідь на вищевказані повідомлення, Малинівська та Чкаловська селищні ради Чугуївського району Харківської області просили прокуратуру звернутися до суду із відповідним позовом з метою захисту інтересів держави.

Наведені вище обставини свідчать, що у спірних правовідносинах прокурором у повному обсязі виконано процесуальний обов`язок, передбачений ст. 53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Як вбачається з матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у встановленні фактів наявності/відсутності у відповідача правових підстав для користування земельною ділянкою водного фонду (Старогниличанським водосховищем), що використовується відповідачем у господарській діяльності в режимі рибогосподарської експлуатації.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у статті 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

Згідно зі статтею 6 Водного кодексу України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (частина перша статті 58 Земельного кодексу України, стаття 4 Водного кодексу України).

Земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться (частини перша, друга статті 79 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 1 Водного кодексу України рибогосподарський водний об`єкт - це водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.

Разом із тим спеціальним водокористуванням відповідно до частин першої, другої статті 48 Водного кодексу України є забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

За визначенням термінів, наведеним у статті 1 Закону України "Про аквакультуру", аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

У статті 12 зазначеного Закону визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських, Київської і Севастопольської міських, районних, обласних рад у сфері аквакультури належать: надання в користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми для цілей аквакультури відповідно до повноважень щодо розпорядження землями, встановлених Земельним кодексом України; здійснення інших повноважень відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про аквакультуру" за напрямами діяльності аквакультура може здійснюватися з метою: отримання товарної продукції аквакультури та її подальшої реалізації (товарна аквакультура); штучного розведення (відтворення), вирощування водних біоресурсів; надання рекреаційних послуг.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про аквакультуру" рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.

Основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб`єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об`єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі регулюються Законом України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів".

У статті 1 цього Закону визначено, зокрема, що водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.

Використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання (стаття 25 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів").

Спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає, зокрема промислове рибальство (частина перша статті 27 зазначеного Закону).

Режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта - це установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і з спортивного рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об`єкта (його частини) (ст. 1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів").

За змістом частини першої статті 34 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" суб`єкт рибного господарства (юридична чи фізична особа, яка провадить рибогосподарську діяльність відповідно до законодавства) мають право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.

Згідно з положеннями частин першої, третьої статті 36 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об`єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону. Надання у користування рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.

Основні засади пріоритетного розвитку рибного господарства відповідно до статті 53 зазначеного Закону передбачають, зокрема пріоритетне надання в оренду водних об`єктів (їх частин) з низькою рибопродуктивністю суб`єктам господарювання, які займаються вирощуванням водних біоресурсів.

Комплексний правовий аналіз наведених вище норм свідчить, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об`єктами користування. Можливості використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №923/213/18, від 06.10.2021 у справі №914/1326/16, від 05.01.2022 у справі №908/2153/20.

Разом із тим порядок надання земель водного фонду у користування та припинення користування ними встановлюється земельним законодавством (стаття 85 Водного кодексу України).

За змістом частин четвертої, п`ятої статті 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Згідно з частиною першою статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У статті 122 Земельного кодексу України визначено, зокрема, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша). Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (частина п`ята).

Відповідно до пункту 24, яким згідно із Законом України від 28.04.2021 №1423-ІХ доповнено Розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук). З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Із матеріалів справи вбачається, що Старогниличанське водосховище розташоване на території Чкаловської та Малинівської громад в Чугуївському районі Харківської області.

Разом з тим, Малинівською селищною радою Чугуївського району Харківської області та Чкаловською селищною радою Чугуївського району Харківської області як розпорядниками спірної земельної ділянки водного фонду (або органом, який був уповноважений виконувати функції власника земельної ділянки за попередньо діючим законодавством) рішень про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" у користування земельної ділянки водного фонду на якій розташований об`єкт - Старогниличанське водосховище, не приймалося, договорів з приводу передачі у користування вищевказаного водного об`єкту в комплексі із земельною ділянкою не укладалося.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" здійснює використання водного об`єкту - Старогниличанського водосховища, зокрема, з метою ведення рибогосподарської експлуатації останнього, промислового рибальства, любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного вилову тощо.

При цьому, ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, ані дозволи на спеціальне використання водних біоресурсів №30 та №31 від 21.06.2018, не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об`єктами.

В п.5.17 постанови Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №922/3092/20 зазначено, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" відсутні правовстановлюючі документи, які б надавали останньому право користування землями водного фонду та визначали правові підстави користування водним об`єктом (Старогниличанським водосховищем).

До того ж, Старогниличанське водосховище є водосховищем комплексного призначення (призначене для потреб зрошення та риборозведення), яке, відповідно до положень статті 51 Водного кодексу України, взагалі не може бути об`єктом оренди.

Згідно з частиною другою статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Приймаючи до уваги факт неправомірного використання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" водного об`єкту - Старогниличанського водосховища та земельної ділянки під ним, зазначене свідчить про порушення прав держави в особі Малинівської та Чкаловської селищних рад Чугуївського району Харківської області, які виконують функції власників спірного майна.

За наведених вище обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" звільнити водний об`єкт - Старогниличанське водосховище, що розташовано на території Чугуївського району Харківської області.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 08.11.2023 у справі №903/255/23, від 29.08.2023 у справі №911/1937/21, від 19.07.2022 у справі №906/170/20, від 21.03.2019 у справі №923/213/18.

Скаржником висловлено доводи про непоширення на правовідносини щодо використання відповідачем спірного водосховища (в рамках погодженого Режиму рибогосподарської експлуатації та Дозволів на спеціальне використання водних біоресурсів) положень Закону України "Про аквакультуру", нормами якого визначено надання у користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин). Однак наведені доводи визнаються неспроможними, оскільки не спростовують встановлених судом першої інстанції у цій справи визначальних обставин щодо віднесення спірного Старогниличанського водосховища до водосховищ комплексного призначення, що в силу прямої заборони закону взагалі не може бути об`єктом оренди, і відповідно передаватися у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб. Крім того, необхідність оформлення права користування на земельну ділянку під водним об`єктом також встановлена положеннями Земельного кодексу України, а не тільки Законом України "Про аквакультуру".

Посилання апелянта, що діюче законодавство не містить норми, які б зобов`язували користувача водних біоресурсів, який здійснює промислове рибальство, мати правовстановлюючі документи на рибогосподарський водний об`єкт, спростовуються змістом даної постанови апеляційного господарського суду.

Посилання скаржника на Інструкцію про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, затверджену Наказом Державного комітету рибного господарства України від 15.01.2008 за N 4, судом не може бути прийнято до уваги, оскільки дана інструкція є підзаконним нормативно-правовим актом, який не може суперечити положенням вищевказаних Кодексів та Законів.

Доводи апелянта, що законодавча прогалина щодо відсутності чіткого та однозначного регулювання питань оформлення права користування земельною ділянкою водного фонду при здійсненні Режиму рибогосподарської експлуатації, одночасна заборона на оформлення права оренди, не можуть та не повинні спричиняти негативні наслідки для ТОВ «Фіш-Торг», оскільки такий підхід суперечитиме принципу верховенства права та правової визначеності, ст.8 Конституції України,ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практиці Європейського суду з прав людини щодо дотримання державою та її органами вимог належного врядування, відхиляються колегією суддів апеляційної інстанції, оскільки діюче законодавство України чітко регламентує можливість використання водних біоресурсів лише у випадку обов`язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів.

При цьому, ТОВ «Фіш-Торг» під час отримання Режиму рибогосподарської експлуатації та дозволів на спеціальне використання водних біоресурсів №30 та №31 від 21.06.2018 повинно було усвідомлювати встановлену законодавством заборону використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів.

Також колегія суддів зазначає, що зміст рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2023 у справі №520/10283/23 та листа Державного агентства меліорації та рибного господарства України від 11.07.2023 не спростовують висновків, викладених в даній постанові суду.

Інші доводи апелянта були спростовані в даній постанові апеляційного господарського суду, крім того, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, у зв`язку із чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2023 у справі №922/1168/23 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіш-Торг" на рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2023 у справі №922/1168/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2023 у справі №922/1168/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя Е.В. Сгара

СуддяР.А. Гетьман

СуддяП.В. Тихий

Повний текст постанови складено та підписано 17.01.2024 року