Постанова

від 17.01.2024 по справі 520/6578/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 р. Справа № 520/6578/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Рівненській області на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2023, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., по справі № 520/6578/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фрутімпекс Трейд

до Головного управління ДПС у Рівненській області , Державної податкової служба України

про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрутімпекс Трейд" (далі ТОВ «Фрутімпекс Трейд» звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі -відповідач-1, ГУ ДПС у Харківській області), Державної податкової служби України (далі - відповідач-2, ДПС України), в якому просило суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення Комісії регіонального рівня з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН від 28.09.2022 року № 7401569/43818293, № 7401570/43818293, № 7401571/43818293, № 7401572/43818293, № 7401573/43818293, № 7401574/43818293;

- зобов`язати ДПС України зареєструвати в ЄРПН, складені ТОВ Фрутімпекс трейд податкові накладні № 11 від 12.06.2022, № 17 від 19.06.2022, № 18 від 21.06.2022, № 19 від 23.06.2022, № 20 від 24.06.2022, № 21 від 26.06.2022 датою їх подання;

- стягнути з відповідачів судові витрати.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2023 замінено неналежного відповідача по справі №520/6578/23 ГУ ДПС у Харківській області на належного відповідача ГУ ДПС у Рівненській області (далі - відповідач-3, ГУ ДПС у Рівненській області).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.09.2023 року по справі № 520/6578/23 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано рішення Комісії регіонального рівня з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН від 28.09.2022 року №7401569/43818293, №7401570/43818293, №7401571/43818293, №7401572/43818293, №7401573/43818293, №7401574/43818293.

Зобов`язано ДПС України зареєструвати в ЄРПН, складені ТОВ Фрутімпекс трейд податкові накладні № 11 від 12.06.2022, № 17 від 19.06.2022, № 18 від 21.06.2022, № 19 від 23.06.2022, № 20 від 24.06.2022, № 21 від 26.06.2022 датою їх подання.

25.09.2023 року представник позивача звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового судового рішення, в якій просив суд: стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь ТОВ «Фрутімпекс Трейд» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10736,00 грн. (десять тисяч сімсот тридцять шість грн. 00 коп.).

Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Фрутімпекс Трейд про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС в Рівненській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фрутімпекс Трейд витрати на правничу допомогу в сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн.00 коп.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фрутімпекс Трейд витрати на правничу допомогу в сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн.00 коп.

В іншій частині заяви відмовлено.

Головне управління ДПС у Рівненській області, не погодившись з додатковим судовим рішенням , подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що додаткове рішення в частині задоволення заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення у даній справі підлягає скасуванню, як таке, що прийняте з неповним з`ясуванням обставину що мають значення для справи, не відповідає обставинам справи та прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що при визначенні суми відшкодування необхідно виходити з критерію реальності витрат на правничу допомогу адвоката (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказує, що зважаючи на майновий стан органів ДПС, внаслідок впровадження воєнного стану, не здійснюється фінансування у необхідному обсязі, що об`єктивно позбавляє контролюючий орган можливості сплати витрат на правничу допомогу адвоката.

Просить додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні заяви відмовити.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши додаткове рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи у їх сукупності , колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з заяви представника позивача, позивач просить суд стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10736,00 грн.

Так, Між позивачем та адвокатським об`єднанням «Оніщенко та партнери» 17.02.2023 року укладений Договір надання правової допомоги.

Протоколом № 6 узгодження доручення, гонорару, розрахунків від 24.03.2023 року, сторони встановили погодинний розмір гонорару Об`єднання за надання правової допомоги у дорученні - оскарження рішень Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 28.09.2022 №7401569/43818293, №7401570/43818293, №7401571/43818293, №7401572/43818293, №7401573/43818293, №7401574/43818293.

Вартість 1 (однієї) години складає 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року, розмір яких на час укладення цього протоколу становить 1342,0 грн. (одна тисяча триста сорок дві грн. 00 коп.).

Крім того, узгоджено, що до робіт, які виконуються у вихідні, святкові дні застосовується коефіцієнт 1,5.

19.09.2023 сторонами підписаний Акт приймання-передачі правової допомоги вартість якої складає 10736,00 грн. (десять тисяч сімсот тридцять шість грн. 00 коп.).

Відповідно до вказаного акту позивачу надано наступні послуги:

- складання адміністративного позову про оскарження рішень з питань зупинення реєстрації податкових накладних в ЄРПН від 28.09.2022 №7401569/43818293, №7401570/43818293, №7401571/43818293, №7401572/43818293, №7401573/43818293, №7401574/43818293 5 годин - 10065,00 грн.;

- складання заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу 0,5 години 671,00 грн.

Також, у вказаному акті зазначено, що підписанням цього акту Сторони визнають надання правової допомоги у відповідності до умов договору б/н від 17.02.2023, протоколу № 6 від 24.03.2023. Клієнт визнає обов`язок, визначений п. 2.8, 4.4. цього Договору, сплатити вартість наданої правової допомоги та цей акт є невід`ємною частиною договору б/н від 17.02.2023.

Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, враховав складність справи, зміст та обсяг наданих адвокатом послуг та дійшов висновку щодо необхідності зменшити суму судових витрат на правничу допомогу та визначити загальну суму витрат, належну до відшкодування, в розмірі 5000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат , виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно частини другої вказаної статті заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Частиною 3 ст. 252 КАС України передбачено, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У відповідності до змісту вказаної статті, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За вимогами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом частин другої - п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз вищенаведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Положення частин першої та другоїстатті 134 КАСУкраїникореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Крім того, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Приписами п. 4 ч. 1ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VIПро адвокатуру та адвокатську діяльність(далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VIвизначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під часздійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 6, 9 ч. 1ст. 1 Закону № 5076-VIінші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зіст. 30 Закону № 5076-VIгонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом часу.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 3.2рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справіБаришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справіГімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справіДвойних проти України, від 30 березня 2004 року у справіМеріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

На підтвердження понесених витрат у справі до суду надано договір про надання правової допомоги від 17.02.2023 року, протокол № 6 узгодження доручення, гонорару, розрахунків від 24.03.2023 року, акт приймання-передачі приймання-передачі правової допомоги від 19.09.2023 вартість яких складає 10736,0 грн.

Так, колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 02.09.2020 року у справі №826/4959/16 вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися у тому числі через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Згідно з ч.ч. 6, 7ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства Україниу разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто законодавець визначив, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.

Відповідач не скористався можливістю згідност. 134 КАСУкраїни довести неспівмірність заявлених вимог.

Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: «…суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції вірно вважає, що заявлені витрати на правову допомогу у загальному розмірі 5000,00 грн. (2500,00 грн. з кожного відповідача) є співмірними із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним в акті виконаних робіт переліком .

Колегія суддів зазначає, що в частині відмови в задоволенні заяви про стягненнявитратна правову допомогу судове рішення не оскаржується.

Натомість, апеляційна скарга обґрунтована помилковістю висновків суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення на користь позивачавитратна правову допомогу.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмірвитратна оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності розміру задоволених судом судовихвитратіз заявленими позовними вимогами.

Водночас, доводи апеляційної скарги не містять жодних обґрунтувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо співмірності погоджених до відшкодування судовихвитратіз обсягом виконаних адвокатом робіт, так само як і не містять розрахунку сумивитрат,які, за позицією відповідача, є належними до відшкодування, а зводяться фактично до цитування норм процесуального права, що регулюють спірні правовідносини та посилань на правові позиції Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з ГУ ДПС в Рівненської області та Державної податкової служби України витратна професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн. з кожного (загальний розмір 5000,00грн.).

Щодо доводів апелянта про відсутність кошів для сплати судових витрат, колегія суддів зазначає, що відповідач3, діє як суб`єкт владних повноважень та є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому обмежене її фінансування не є підставою для сплати судових витрат останнього, оскільки кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі установи своєчасно і у повному обсязі.

Отже, незабезпечення державою достатнього фінансування органу державної влади, що діє в її інтересах, не може бути визнано достатньою підставою для несплати витрат на правову допомогу.

Враховуючи наведене в його сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегія суддів не впливають.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін (п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України).

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 по справі № 520/6578/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова