Постанова

від 10.01.2024 по справі 342/1264/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 342/1264/21

Провадження № 22-ц/4808/154/24

Головуючий у 1 інстанції Федів Л. М.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Кузнєцова В.В.,

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Городенківського районного суду від 19 жовтня 2023 року під головуванням судді Федів Л.М. у м. Городенка,

в с т а н о в и в:

В жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Городенківського районного управління юстиції Івано-Франківської області про що складено відповідний актовий запис №76 від 10.11.2015.

Від спільного подружнього життя у них з відповідачем народилися: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Сімейне життя між ними поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Позивачка та відповідач припинили шлюбні стосунки, перестали вести спільне господарство, внаслідок чого, їхнє подальше спільне життя і збереження шлюбу стало неможливим і вона звернулася в суд із позовом про розірвання шлюбу.

Ухвалою Городенківського районного суду від 28.09.2021 у справі №342/1134/21 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

У період перебування у шлюбі ними було придбано: за договором купівлі-продажу нежитлову будівлю - магазин. При цьому, нотаріально посвідчений договір купівлі - продажу від 02.11.2016 було оформлено на ім`я чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; за договором купівлі-продажу автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 2011 року випуску. При цьому, договір купівлі-продажу та відповідно реєстрацію транспортного засобу було оформлено на ім`я чоловіка - ОСОБА_2 .

Отже, за час перебування у шлюбі та веденні спільного господарства нею та відповідачем спільно було придбано вищевказану нежитлову будівлю-магазин та транспортний засіб марки «Volkswagen Transporter», 2011 року випуску. Як наслідок, таке майно підлягає поділу як придбане майно за час шлюбу подружжям, бо воно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки розірвання шлюбу не припиняє права на майно будь-якого із подружжя. Після фактичного припинення шлюбних відносин та окремого проживання, вони з відповідачем не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна. Оскільки, майно належать їм на праві спільної сумісної власності, тому позивачка має намір поділити таке майно, шляхом визначення за позивачем частки нежитлового приміщення та транспортного засобу в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності.

Просила здійснити поділ нежитлової будівлі-магазину по АДРЕСА_1 , що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнавши за позивачем право власності на 1/2 частину даної нежитлової будівлі-магазину; здійснити поділ транспортного засобу марки «Volkswagen Transporter», 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнавши за нею право власності на 1/2 даного транспортного засобу.

Представник ОСОБА_1 01.02.2023 подав до суду першої інстанції заяву про зміну предмету позову, в якому просив прийняти та задовольнити позовні вимоги в новій редакції з урахуванням зміни предмету позову, а саме: здійснити поділ нежитлової будівлі - магазину, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнавши за позивачем право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі-магазину; стягнути з відповідача на користь позивача суму у розмірі 278 406,50 грн. у порядку поділу спільного майна подружжя.

Рішенням Городенківського районного суду від 19 жовтня 2023 року задоволено частково позов ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , в порядку поділу спільного майна подружжя, грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки «Volkswagen Transporter», 2011 року випуску у сумі 278406,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по оплаті судового збору у сумі 2 784,10 грн та судові витрати по оплаті витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 500 грн, а також 4 530,48 грн понесених витрат на проведення транспортно-товарознавчої експертизи.

В решті позовних вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги, щодо здійснення поділу нежитлової будівлі - магазину, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки воно було прийняте без повного з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи.

У період перебування у шлюбі, спільного проживання та ведення спільного господарства з 2012 року, народження та виховання дітей, сторонами було придбано: за договорами купівлі-продажу нежитлову будівлю - магазин та автомобіль марки «Volksvagen Transporter» 2011 року випуску.

Тому апелянт вважає, що таке майно підлягає поділу, як придбане за час шлюбу подружжям та є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідач не звертався із окремим позовом про визнання права особистої власності на спірний магазин.

Жодних належних та допустимих доказів щодо придбання спірного магазину за особисті кошти відповідачем суду першої інстанції надано не було.

Суд першої інстанції вказав, що позивачка не надала суду та у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що вона працювала над придбанням магазину та вносила кошти на розвиток, поліпшення вказаного магазину, не зазначила розмір трудових і грошових витрат кожного з подружжя.

З таким твердження суду не погоджується, оскільки за період спільного проживання і ведення спільного господарства у період перебування у шлюбі подружжям було придбано за договором купівлі-продажу нежитлову будівлю - магазин. При цьому, нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 02.11.2016 було оформлено на ім`я ОСОБА_2 .

Отже, за час перебуванні у шлюбі та веденні спільного господарства до реєстрації шлюбу ними спільно було придбано вищевказану нежитлову будівлю - магазин. Тому це майно підлягає поділу як придбане майно за час шлюбу подружжям, оскільки є їхньою спільною сумісною власністю.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в поділі нежитлової будівлі - магазину, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і визнання за позивачем право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі - магазину та ухвалити нове рішення яким здійснити поділ нежитлової будівлі - магазину. В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі - магазину.

ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що не погоджується з апеляційною скаргою

У відзиві зазначає, що магазин належав його мамі, яка посприяла йому у його викупі.

Приміщення магазину було придбане за особисті кошти, зароблені від індивідуальної підприємницької діяльності та за кошти надані його мамою та є його особистою власністю.

Фактичний продаж магазину відбувся 07.07.2016. Договір купівлі-продажу ним не був підписаний особисто, оскільки він тривалий час хворів. Тому 04.10.2016 він дав нотаріально засвідчену довіреність своїй мамі, яка від його імені підписала договір купівлі-продажу приміщення магазину 02.11.2016.

У ході судового розгляду справи позивач не надала спростування того факту, що магазин він придбав за особисті доходи від підприємницької діяльності та за кошти, отримані його мамою в кредит та сплачені за магазин. Позивач не подала доказів іншого джерела походження коштів за які він купив магазин.

Твердження апелянта про спільне проживання сторін з 2012 року не відповідає фактичним обставинам та не доведене належними та допустимими доказами. Народження дитини 14.05.2014 до офіційної реєстрації шлюбу жодним чином не доводить факту спільного проживання з 2012 року, а інших доказів апелянтом не подано. Ні у позовній заяві про поділ майна, ні в справі про розірвання шлюбу позивачка не стверджувала та не доводила факт спільного проживання з 2012 року.

У позовній заяві позивачка зазначила, що шлюб з ним вона уклала 10.11.2015 та у період перебування у шлюбі ними був придбаний магазин та транспортний засіб. В апеляційній скарзі позивач бездоказово змінила мотивацію, що спірне майно придбане в період спільного проживання та ведення спільного господарства з 2012 року, хоча вказані обставини не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Твердження апелянта про те, що він не звертався до суду із окремим чи зустрічним позовом про визнання права особистої власності на спірний магазин є необґрунтованим, оскільки згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно він є власником цього магазину.

Враховуючи наведене вважає, що судом ухвалено законне рішення, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному дослідженні наявних у справі доказів.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник ОСОБА_1 адвокат Візінський В.В. апеляційну скаргу підтримав з мотивів наведеній у ній.

Представник ОСОБА_2 адвокат Ігнатюк Л.І. вимоги апеляційної скарги заперечила, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.

Встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 10 листопада 2015 року зареєстрований шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Городенківського районного управління юстиції в Івано-Франківській області, актовий запис № 76, що стверджується свідоцтвом про шлюб (повторно) від 22 вересня 2021 року (т.1 а.с. 10).

Згідно рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 27 жовтня 2021 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , який зареєстрований 10 листопада 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Городенківського районного управління юстиції в Івано-Франківській області, актовий запис № 76 розірвано. Рішення набрало законної сили 29.11.2021.

Сторони є батьками трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що стверджується копіями свідоцтв про їх народження (повторно), виданими 22 вересня 2021 року: серія НОМЕР_2 , серія НОМЕР_3 , серія НОМЕР_4 (т.1 а.с. 11-13).

Діти сторін перебувають на утриманні позивачки ОСОБА_1 , що доводиться копією довідки № 272, виданою 21.09.2021 Корнівським старостинським округом № 6 Чернелицької селищної ради (т.1 а.с. 14).

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №275685984 від 20.09.2021 стверджується що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить будівля, магазин, нежитлова будівля, об`єкт житлової нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (підстава для державної реєстрації - договір купівлі-продажу, серія та номер:1716, виданий 02.11.2016) (т.1 а.с. 17).

Згідно інформації Територіального сервісного центру МВС №2644 в Івано-Франківській області (Філія ГСЦ МВС) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС Головного сервісного центру МВС №31/9/4/488 від 03.12.2021 встановлено, що 23.06.2020 зареєстрований в ТСЦ 2644 на підставі договору купівлі-продажу №6374/20/010321 від 20.06.2020 транспортний засіб марки «VolksvagenTransporter», 2011 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_5 , колір чорний, на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , жит. с.Корнів, Городенківського району, Івано-Франківської області (т.1 а.с. 41).

Згідно інформації 15.10.2021 перереєстрований в ТСЦ 2643 на підставі договору купівлі-продажу №8256/21/000772 від 14.10.2021 транспортний засіб марки «VolksvagenTransporter», 2011 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_5 , колір чорний на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_7 , жит. с.Раковець, Городенківського району Івано-Франківської області.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

У частині 7 ст. 57 СК України передбачено, що якщо у придбанні майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Майно, що належало одному з подружжя в порядку статті 57 СК України, не перетворюється у спільну сумісну власність.

Статтею 58 СК України визначено, що і дохід, який приносить річ, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є також власністю цього подружжя.

Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, установлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.

Системний аналіз статей 57, 60, 61 СК України дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи - підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.

Отже, майно фізичної особи - підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою - підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження №61-13953св19).

Стаття 68 СК України визначає, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).

Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

У постановах Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі №486/615/18 (провадження №61-16131св19) та від 19 серпня 2020 року у справі №728/846/19 (провадження №61-4672св20) викладені правові висновки, що у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду і зазначила у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

Відповідно до частини третьої статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договору стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути надана письмово.

Встановивши фактичні обставини справи, надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя слід задовольнити частково. У порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля у сумі 278 406,50 грн, оскільки автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 2011 року випуску, був придбаний та відчужений ОСОБА_2 у період шлюбу та є їхнім спільним сумісним майном.

Відмовляючи в решті позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що відповідачем спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно а саме, нежитлову будівлю (магазин), оскільки встановлено, що ОСОБА_2 до шлюбу, уже здійснював підприємницьку діяльність в особисто орендованому магазині, отримував від вказаної підприємницької діяльності доходи та придбав даний магазин за власні кошти.

Позивач в свою чергу не надала суду належні та допустимі докази того, що вона працювала над придбанням магазину та вносила кошти на його розвиток та поліпшення, не зазначила розмір трудових і грошових витрат кожного з подружжя.

У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявлені вимоги позивачки у частині визнання нежитлової будівлі - магазину, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснення поділу та визнання за нею право власності на 1/2 частину даної нежитлової будівлі-магазину є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, з яким висновком суду погоджується і колегія суддів апеляційного суду та вважає його обґрунтованим.

Доводи апелянта про те, що за період перебування у шлюбі сторонами було придбано нежитлову будівлю - магазин, яке є спільною сумісною власністю подружжя і тому таке підлягає поділу є невірними та спростовуються наступним.

Встановлено, що ОСОБА_7 є мамою відповідача - ОСОБА_2 та є підприємцем з 09.03.2000, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 №094282 (т.1 а.с. 59).

Згідно копії договору на передачу в оренду майна встановлено, що 30 серпня 2004 року підприємець ОСОБА_7 уклала з Городенківським районним споживчим товариством в особі голови правління ОСОБА_8 договір оренди нежитлового приміщення (ларьок) на другому поверсі, площею 22 кв.м. в с. Семенівка Городенківського району (т.1 а.с. 61).

Раковецькою сільською радою 28.09.2004 ОСОБА_7 надано дозвіл на розміщення об`єкта торгівлі - магазину змішаних товарів, розміром 22 кв.м. у АДРЕСА_1 , що доводиться копією дозволу №1 на розміщення об`єкта торгівлі, виданого на підставі рішення сільвиконкому №81 від 28.09.2004 року (т.1 а.с. 60).

У 2012 ОСОБА_7 отримала ліцензію на реалізацію тютюнових виробів та алкогольних напоїв у магазині - кафе по АДРЕСА_1 , що стверджується копією ліцензії Регіонального управління Департаменту САТ ДПС України в Івано-Франківській області серії НОМЕР_10 (т.1 а.с. 62).

ОСОБА_2 29.11.2012 особисто зареєструвався як фізична особа - підприємець, що стверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії НОМЕР_11.

З договору оренди об`єкта нерухомості №17 від 01.07.2015 убачається, що 01 липня 2015 року Городенківське районне споживче товариство в особі голови правління ОСОБА_8, що діє на підставі Статуту та підприємець ОСОБА_2 , який діє на підставі документа, що засвідчує право на підприємницьку діяльність виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців серії НОМЕР_11 від 29.11.2012 уклали договір оренди ІІ поверху магазину в с. Семенівка, торговою площею 23,8 кв.м., складських приміщень 11,1 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 64-66).

Орендодавцем 01.07.2015 Городенківським районним споживчим товариством в особі голови правління ОСОБА_8. та орендарем - ОСОБА_2 було підписано акт приймання - передачі засобів в операційну оренду, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає магазин с. Семенівка ІІ поверх в оренду та надає право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться будівлі і споруди, та земельну ділянку, яка прилягає до будівель і споруд (т.1 а.с. 67).

Копіями квитанцій серії НР №353993, 353992, 353995, 353991 від 29.04.2015 стверджується, що ОСОБА_2 здійснював оплату за оренду приміщення (т.1 а.с. 68-69).

За погодженням з орендодавцем 20.08.2015 ОСОБА_2 був укладений договір оренди другого поверху магазину та складських приміщень до нього по АДРЕСА_1 , що підтверджується додатковою угодою про зміни та доповнення до Договору про постачання електричної енергії №220901 від 16.05.2014, додатком 5 та продовженням додатку 1 до договору про постачання електричної енергії №220901 від 16.05.2014, актом розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін та згодою виданою Городенківським РайСТ №26 від 20.07.2015 на підключення електроенергії орендарю ОСОБА_2 (договір оренди №17 від 01.07.2015) (т.1 а.с. 70-72).

З вищевказаного слідує, що ОСОБА_2 до шлюбу, який був укладений між ним та ОСОБА_1 і зареєстрований 10 листопада 2015 року, уже здійснював підприємницьку діяльність в особисто орендованому магазині та отримував доходи від вказаної підприємницької діяльності, що стверджується податковими деклараціями про майновий стан і доходи за 2014, 2015, 2016 роки.

Згідно протоколу №1 аукціону основних засобів Городенківського райспоживтовариства від 09.06.2016 встановлено, що нежитлове приміщення магазину, загальною площею 59,0 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було виставлено на аукціон із стартовою ціною 59 000 грн. Переможцем аукціону став ОСОБА_2 , яким 06.06.2016 сплачено реєстраційний внесок в сумі 170 грн (квитанція до прибуткового касового ордера №293 від 06.06.2016) та 03.06.2016 сплачено гарантійний внесок в сумі 5 900 грн.(квитанція №35 від 03.06.2016). Також даним протоколом доводиться, що ОСОБА_2 одержав право на придбання магазину за ціною 65 550 грн, гарантійний внесок сплачено учасником в сумі 5900 грн., решта сума коштів в розмірі 59 650 грн сплачується до 10 банківських днів на р/р НОМЕР_8 МФО НОМЕР_9 в Райффайзен банк «Аваль» код ЄДРПОУ 01752529 власнику майна, після чого власник майна укладає з покупцем договір купівлі - продажу (т.1 а.с. 80-81).

Згідно договору кредитної лінії №239.024.77284 від 07.07.2016 встановлено, що ОСОБА_7 (матір відповідача) ІНФОРМАЦІЯ_9 у ПАТ «Ідея Банк» отримала кредит у сумі 49 952 грн (т.1 а.с. 75).

Копією квитанції №45 від 07.07.2016 на суму 40 000 грн та копією квитанції №88 від 21.06.2016 на суму 20 000 грн доводиться, що ОСОБА_2 07.07.2016 здійснив оплату на рахунок НОМЕР_8 МФО НОМЕР_9 в Райффайзен банк «Аваль» код ЄДРПОУ 01752529, тобто оплатив решту суми за куплене нежитлове приміщення магазину, загальною площею 59,0 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 78-79).

02 листопада 2016 року між Городенківським районним споживчим товариством в особі голови правління ОСОБА_8. (продавець) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої 04.10.2016 Огороднік Ж.А. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, діяла ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (покупець), укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (магазину), загальною площею 59.0 кв.м., по АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 82).

У пункті 4 згаданого договору зазначено, що кінцева ціна продажу згідно Протоколу №1 аукціону основних засобів Городенківського райсспоживтовариства від 09.06.2016 становить - 65 550 грн. Грошові кошти у розмірі 5 900 грн оплачено як гарантійний внесок, а решта сума в розмірі 59 650 грн оплачено покупцем на рахунок власника майна на р/р НОМЕР_8 МФО НОМЕР_9 в Райффайзен банк «Аваль» код ЄДРПОУ 01752529. Даний договір підписаний сторонами, 02 листопада 2016 року посвідчений приватним нотаріусом Городенківського районного нотаріального округу Івано-Франківської області та зареєстрований в реєстрі за №1716.

Вищенаведеним спростовуються і доводи апелянта про те, що жодних належних та допустимих доказів щодо придбання спірного магазину за особисті кошти відповідачем суду першої інстанції надано не було.

Доводи апелянта про те, що за час перебуванні у шлюбі та ведення спільного господарства до реєстрації шлюбу ними спільно було придбано нежитлову будівлю-магазин і тому це майно підлягає поділу як придбане за час шлюбу подружжям є необґрунтованими.

Судом встановлено, що магазин є особистою приватною власністю відповідача, оскільки це приміщення було придбане за його особисті кошти, зароблені ним від індивідуальної підприємницької діяльності та за кошти надані його матір`ю. Таку обставину у суді ствердили допитані свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , який на час купівлі-продажу спірного приміщення магазину працював начальником Городенківського райсспоживтовариства. Суд цим свідченням дав належну правову оцінку і прийняв як доказ, обґрунтувавши їх достовірність. З такими доводами погоджується також колегія суддів апеляційної інстанції.

Позивачкою не надано суду і матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що вона працювала над придбанням магазину та вносила кошти на розвиток, поліпшення вказаного магазину також позивачкою не зазначено розмір трудових і грошових витрат кожного з подружжя.

Також не знайшли своє підтвердження і доводи апелянта про те, що вони спільно проживання з 2012 року.

З врахуванням вищевказаного доводи апелянта, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні вимог у частині визнання нежитлової будівлі-магазину об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснення поділу та визнання за позивачем право власності на 1/2 її частину.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування чи зміни рішення з мотивів, наведених в скарзі, не вбачається, тому його слід залишити в силі.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду в частині стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля сторонами не оскаржується, а тому в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Городенківського районного суду від 19 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 січня 2024 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин