Постанова

від 08.01.2024 по справі 902/525/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2024 року Справа № 902/525/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Маціщук А.В., суддя Василишин А.Р. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Мельников О.О.

за участю представників сторін:

позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента ЛТД" - адв. Подолінська Т.В.

відповідача Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" - адв. Конюхов Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента ЛТД"

на рішення Господарського суду Вінницької області від 13.09.2023 р.

постановлене у м. Вінниця, повний текст складено 25.09.2023 р.

у справі № 902/525/23 (суддя Яремчук Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента ЛТД"

до відповідача Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна"

про зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до рішення від 13.09.2023 р. Господарський суд Вінницької області відмовив у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента ЛТД" у справі № 902/525/23 про зобов`язання відповідача Спільне українсько-іспанське підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕРКО Україна» прийняти повернення товару на загальну суму 45 618 грн. 73 коп.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Вента ЛТД" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Скаржник вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню у зв`язку з нез`ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вважає, що відповідач, з яким погодився суд першої інстанції неправильно вважає, шо наявність пункту 9.4 договору позбавляє позивача права повернути товар на підставі другого речення пункту 2.2 договору.

Також не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо належної електронної адреси, яку сторони, в тому числі і позивач, нібито мали використовувати в листуванні при вирішенні питання щодо повернення товару, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1. При цьому суд першої інстанції в рішенні двічі відтворює пункт 5.2 договору з домисленими умовами, які не слідують зі змісту.

Скаржник звертає увагу, що така електронна адреса належить лише покупцю - після знаку @ слідує: ventaltd.com.ua.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні чітко не виклав тлумачення пункту 2.2 договору, як це зробив відповідач. Але з огляду на те, що суд застосував до спірних правовідносин пункт 9.4, а не пункт 2.2, суд дав таку саму оцінку пункту 2.2, як відповідач. В рішенні зміст пункту 2.2 договору судом відтворений правильно.

Скаржник доводить, що відсутність у договорі умов щодо порядку повернення товару та не зазначення в договорі адрес для електронного листування саме для питання щодо повернення товару сторони врегулювали в процесі виконання договору: і відповідальні особи визначені, і електронні адреси осіб, які вели переписку з внутрішньої електронної пошти підприємств позивача та відповідача. Про ці обставини позивач вказував у відповіді на відзив.

Зазначає, що суд першої інстанції не зробив висновки щодо відсутності електронних підписів в електронній переписці позивача і відповідача. У суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про витребування у позивача оригіналів електронних доказів для огляду, відтак заперечення відповідача не повинні братися апеляційним судом до уваги. Скаржник наголошує на тому, що оригінали всіх доказів, доданих до позову, знаходяться у позивача, про що позивачем було зазначено і в позові.

Скаржник підтримує викладену в апеляційній скарзі позицію у своїй відповіді на відзив відповідача, поданій 13.06.2023 р. Звертає увагу, що сумніви останнього стосуються не факту існування електронної переписки, не її змісту, а повноважень осіб, які вели переписку та електронної адреси, на яку позивачем надсилалися вимоги про повернення товару.

Щодо наданих відповідачем доказів витрат на професійну правничу допомогу у сумі 22000,00 грн. скаржник посилається на ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і доводить, що стягнута судом першої інстанції сума 22000,00 грн. відшкодування витрат відповідача на правову допомогу (навіть якщо припустити, що вимоги позивача задоволенню не підлягають) - не є розумним розміром гонорару. Зокрема, скаржник зазначає, що згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із ціною позову.

Скаржник просить врахувати викладене і скасувати повністю рішення Господарського суду Вінницької області від 13.09.2023 р. у справі № 902/525/23, прийняти нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вента. ЛТД» до Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Сперко Україна» про зобов`язання прийняти повернення товару задоволити. Зобов`язати Спільне українсько-іспанське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Сперко Україна» прийняти у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вента. ЛТД» повернення частки товару, на загальну суму 45618,73 грн., отриманого за договором № № 0101/15КС, оформивши наступні накладні на повернення Товару: № 3484 від 13.09.2022 р. на суму 1330,18 грн., № 3477 від 12.09.2022 р. на суму 249,41 грн., № 3476 від 12.09.2022 р. на суму 3677,12 грн., № 3475 від 12.09.2022 р. на суму 1795,61 грн., № 3101 від 17.08.2022 р. на суму 20969,52 грн., № 3099 від 17.08.2022 р. на суму 1039,70 грн., № 3098 від 17.09.2022 р. на суму 3491,71 грн., 3097 від 17.08.2022 р. на суму 5669,53 грн., № 2548 від 13.07.2022 р. на суму 136,25 грн., № 2547 від 15.07.2022 р. на суму 628,72 грн., № 2546 від 13.07.2022 р. на суму 915,12 грн., № 2544 від 15.07.2022 р. на суму 4362,07 грн., № 1243 від 31.03.2022 р. на суму 680,84 грн., 2637 від 29.07.2022 р. на суму 672,95 грн.

Просить також покласти на відповідача всі судові витрати у справі - витрати позивача на судовий збір за подання позову, витрати позивача за подання апеляційної скарги та витрати відповідача в сумі 22000,00 грн. на правову допомогу.

Відповідач Спільне українсько-іспанське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Сперко Україна" надав письмові пояснення, у яких виклав заперечення проти доводів позивача у апеляційній скарзі.

Зазначає, що СУІП ТОВ «Сперко Україна» не отримувало на офіційну електронну пошту, якою є пошта office@sperco.ua, від ТОВ «Вента. ЛТД» жодних заяв про повернення товару та накладних на повернення товару, термін придатності якого закінчується, які були б оформлені у вигляді електронного документу відповідно до вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Відповідач не погоджується з твердженням позивача про те, що електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_1, має використовуватися виключно для того, щоб постачальник/відповідач направляв покупцю/позивачу накладні. Пояснює, що розділ 5 договору містить п. 5.2, яким сторони визначили порядок оформлення та погодження заявок на постачання товару, у тому числі визначили електронну адресу ТОВ «Вента. ЛТД» - ІНФОРМАЦІЯ_1 як контакт покупця для вирішення всіх питань, пов`язаних з прийманням товару. Доводить, що жодних листів з пропозиціями про повернення товару з цієї адреси позивача не надходило.

Вважає, що роздруківки електронного листування, які надав позивач, не можна брати до уваги як належний і допустимий доказ, оскільки згідно з практикою Верховного Суду, наприклад у постанові від 19.01.2022 р. у справі № 202/2965/21, роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто - не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки в такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.

Також відповідач відзначає, що позивач в апеляційній скарзі висловлює власну суб`єктивну думку щодо розміру витрат та обсягу роботи адвоката, підстави для зменшення судових витрат відсутні, оскільки їх розмір підтверджено належними та допустимими доказами.

Відповідач просить залишити апеляційну скаргу ТОВ «Вента. ЛТД» на рішення Господарського суду Вінницької області від 13.09.2023 р. у справі № 902/525/23 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У поясненнях, які були подані як заперечення на додаткові пояснення відповідача, позивач посилається на постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного Господарського суду від 15.07.2022 р. у справі № 914/1003/21, у якій зокрема зазначено, що відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації. Тому, позивач підтримує свою апеляційну скаргу та просить її задоволити.

В судовому засіданні представник позивача просила апеляційну скаргу задоволити з підстав, наведених вище.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши у судових засіданнях пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

02.01.2015 р. Спільне українсько-іспанське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Сперко Україна» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Вента. ЛТД» уклали договір поставки товару № 01/01/15 /а.с. 73-78 у т.1/.

Відповідно до пункту 1.1. договору відповідач/постачальник взяв на себе зобов`язання в порядку та на умовах, визначених договором, систематично на підставі заявок позивача/покупця поставляти йому визначений договором товар - лікарські засоби, вироби медичного призначення, біологічно активні добавки та супутні товари, а позивач зобов`язався на умовах та в порядку, визначених цим договором, прийняти товар та оплатити його.

Умовами договору погоджено, що постачальник/відповідач гарантує якість товару, що поставляється, протягом затверджених термінів придатності при дотриманні покупцем/позивачем умов його збереження і транспортування (п.2.1. договору).

Відповідно до п.2.2 договору сторонами погоджено, що термін придатності товару на момент передачі його покупцеві/позивачу повинен складати не менше 70 % від загального терміну придатності. Поставка товару з меншим терміном придатності підлягає додатковому письмовому узгодженню сторін. Покупець/позивач має право на повернення товару у тому випадку якщо до кінця терміну придатності товару залишилось не менш ніж три місяці.

Згідно з пунктом 2.4. договору кількість, асортимент, ціна та загальна вартість партії товару, що поставляється вказуються в специфікаціях або видаткових накладних, що визнаються сторонами специфікаціями та складаються на кожну партію товару.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що постачання товару здійснюється партіями згідно письмових заявок ТОВ «Вента. ЛТД» за видатковими накладними.

Заявка вважається прийнятою в редакції покупця/позивача, якщо замовлений товар є в наявності на складі постачальника/відповідача і постачальник/відповідач письмово підтвердив прийняття та схвалення такої заявки. Заявка повинна мати таку редакцію: перелік товару з вказівкою кількості, точна вказівка умов відпуску товару, а також наявність фрази «умови відпуску товару СП «Сперко Україна» вважати договірними». Після узгодження заявки, накладні, що містять інформацію про серії товару і терміни його придатності, пересилаються покупцеві/позивачу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 в придатному форматі (ТХТ, 1С, ЕХЕL). Доказом постачання товару є видаткова накладна (п. 5.2. договору).

Пунктом 5.5. договору передбачено, що перехід права власності на товар, що є предметом договору, відбувається в момент передачі товару ТОВ «Вента. ЛТД» та проставлення підпису та печатки уповноваженою особою ТОВ «Вента. ЛТД» на видатковій накладній СУІП ТОВ «Сперко Україна», чи іншому документі, що засвідчує факт отримання Товару ТОВ «Вента. ЛТД». Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження Товару переходить до ТОВ «Вента. ЛТД» з моменту переходу права власності на товар. Сторони договору домовились, що в разі коли дата передання товару не зазначено окремо, то такою датою є дата відповідної накладної.

Пунктом 9.1. договору між сторонами було погоджено, що товар вважається поставленим постачальником/відповідачем і прийнятим покупцем/позивачем за кількістю згідно супровідних документів, за якістю згідно сертифікатів якості виробника.

Поряд з цим умовами договору між сторонами було погоджено, що прийняття товару за кількістю та якістю, а також пред`явлення претензій, виконується в порядку й у терміни, передбачені інструкціями «Про порядок прийняття продукції виробничо - технічного призначення і товарів народного споживання за якістю» № П-7 і «Про порядок прийняття продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю» № П-6.

Умовами п.9.4 сторони визначили, що покупець/позивач має право повернути, а постачальник/відповідач зобов`язаний прийняти товар, поставлений в рамках даного договору у випадках: протягом всього терміну придатності товару на підставі приписів та повідомлень Державної служби України з лікарських засобів; товар не зареєстрований на території України; термін державної реєстрації товару закінчився; у разі виявлення уповноваженою особою покупця/позивача дефектів при проведенні вхідного контролю згідно Наказу МОЗ від 30.10.2001 р. № 436 "Про затвердження Інструкції про порядок контролю якості лікарських засобів під час оптової та роздрібної торгівлі" (п. 9.4 договору).

Відповідно до п. 11.1 договору сторони погодили, що усі суперечки і розбіжності, що випливають з даного договору, вирішуються сторонами шляхом переговорів.

Відповідно до п. 11.2 договору у випадку недосягнення згоди суперечка підлягає розгляду й остаточному вирішенню в судовому порядку згідно чинного законодавства.

Додатковою угодою від 16.12.2020 р. № 75 до договору строк дії договору продовжено до 31.12.2021 р. включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань відповідно до договору, у зв`язку з чим були внесені зміни до пункту 14.1. договору /а.с. 80 у т.1/.

Відповідно до видаткових накладних № 2021/12/048 від 21.12.2021 р., № 2021/12/029 від 13.12.2021 р., № 2021/12/046 від 21.12.2021 р., №2021/08/077 від 31.08.2021 р., № 2021/09/016 від 07.09.2021 р., № 2021/12/027 від 13.12.2021 р., № 2021/02/007 від 01.02.2021 р., № 2021/06/110 від 29.06.2021 р., № 2021/10/16 від 04.10.2021 р., № 2020/11/061 від 10.11.2021 р., № 2021/01/060 від 26.01.2021 р., № 2021/04/093 від 27.04.2021 р., № 2021/05/006 від 05.05.2021 р., № 2021/07/031 від 20.07.2021 р., № 2021/09/044 від 14.09.2021 р., № 2020/08/019 від 04.08.2020 р., № 2020/09/108 від 22.09.2020 р., № 2020/08/038 від 11.08.2020 р., № 2020/12/012 від 01.12.2020 р., № 2020/11/011 від 02.11.2020 р. позивачу було поставлено товар, визначений договором /а.с. 39-58 у т.1/, і позивач прийняв товар без зауважень та без додаткового письмового узгодження сторін, як це передбачено умовами п.2.2 договору.

Відповідач надав позивачеві два гарантійні листи, за змістом яких гарантував позивачу прийняття повернення таких товарів: дієтичної добавки Кардонат Бебі, розчин оральний по 60 мл, серія 6U10821, термін придатності до 08/2022, поставленої за накладною № 2021/09/044 від 14.09.2021 р.; лікарського засобу ФАРИСІЛ, табл. для розсмоктув. зі смаком апельсина № 20, серія 2020121, термін придатності до 01/2023, поставленого за накладною № 2021/12/046 від 21.12.2021 р., дієтичної добавки КітВіт з альбуміном та ехінацеєю, у формі батончика, серія L021021, термін придатності до 10/2022, поставленого за накладною № 2021/12/048 від 21.12.2021 р., та дієтичної добавки КітВіт з альбуміном та яблуком, у формі батончика, серія L011021, термін придатності до 10/2022, поставленого за накладною № 2021/12/048 від 21.12.2021 р., - у випадку їх не реалізації за 2 місяці до закінчення терміну придатності /а.с. 37-38 у т.1/.

Отже, на умовах договору від 02.01.2015 р. № 01/01/15 КС між сторонами відбулись правовідносини з поставки, які врегульовані нормами глави 54 ЦК України та главою 30 ГК України.

Господарський договір згідно зі ст.174 ГК України є однією із підстав виникнення господарського зобов`язання.

Згідно зі ст. ст. 1-4, 181 ГК України до господарських відносин застосовуються правила Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом. Статтею 175 ГК України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 265 ГК України, ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Позивач у позові доводить, що непродані залишки товару мають бути повернуті постачальнику відповідно до умов п.2.2 договору, у зв`язку з чим були складені накладні на повернення медикаментів постачальнику/відповідачу від 13.09.2022 р. № 3484 на суму 1330,18 грн., від 12.09.2022 р. № 3477 на суму 249,41 грн., від 12.09.2022 р. № 3476 на суму 3677,12 грн., від 12.09.2022 р. № 3475 на суму 1795,61 грн., від 17.08.2022 р. № 3101 на суму 20969,52 грн., від 17.08.2022 р. № 3099 на суму 1039,70 грн., від 17.08.2022 р. № 3098 на суму 3491,71 грн., від 17.08.2022 р. № 3097 на суму 5669,53 грн., від 13.07.2022 р. № 2548 на суму 136,25 грн., від 15.07.2022 р. № 2547 на суму 628,72 грн., від 13.07.2022 р. № 2546 на суму 915,12 грн., від 15.07.2022 р. № 2544 на суму 4362,07 грн., від 31.03.2022 р. № 1243 на суму 680,84 грн., від 29.07.2022 р. № 2637 на суму 672,95 грн. /а.с. 59-72 у т.1/.

Позивач доводить, що звернувся електронною поштою до відповідача з листами про прийняття повернення такого товару /а.с. 25-29, 34-36 у т.1/, натомість відповідач неправомірно відмовив у поверненні товару, пославшись на наявну заборгованість позивача по розрахункам за поставлені товари.

У зв`язку з відмовою відповідача приймати повернення товару позивач звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою про зобов`язання Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Сперко Україна» прийняти у Товариства з обмеженою відповідальністю «Вента. ЛТД» повернення товару на загальну суму 45618,73 грн., отриманого за договором № 01/01/15КС і нереалізованого.

Судом встановлено, що досудове врегулювання спору відбувалось шляхом електронного листування, на підтвердження чого суду надані роздруківки /а.с.25-29/ з посиланням на файли вкладень, якими є накладні.

Відповідач доводить, що роздруківки електронного листування, які надав позивач, не можна брати до уваги як належний і допустимий доказ. Разом з тим, відповідач заперечував у суді першої та у суді апеляційної інстанції як зміст переписки, так і повноваження особи, з якою вів переписку позивач, діяти від імені відповідача у спірних правовідносинах, тоді як з офіційним листом про повернення не реалізованого товару позивач до відповідача не звертався.

Натомість позивач посилається на усталену практику таких переговорів між сторонами у попередні періоди.

Господарський суд Вінницької області, відмовивши у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента ЛТД" відповідно до оскаржуваного рішення, встановив, що матеріали справи не містять доказів того, що на адресу СУІП ТОВ «Сперко Україна» надходили письмові пропозиції (засобами електронного зв`язку на адресу визначену договором чи на офіційну адресу) від ТОВ «Вента. ЛТД» та накладних, підписаних повноважним представником позивача, на повернення товару, термін придатності якого закінчується.

Колегія суддів на підставі досліджених матеріалів справи встановила, що позивач надав суду роздруківки електронного листування з відповідачем, які є копіями електронного доказу.

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. Роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу. При цьому паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій позивач має право подати електронний доказ, що є засобом встановлення даних, на підставі яких позивач має намір довести обставини спору, що мають значення для вирішення справи. Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 р. у справі № 916/3027/21 дійшла висновку, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Відповідно до норм ч. 3-4 ст. 96 ГПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Як вбачається з матеріалів справи, подані позивачем роздруківки (копії) електронного листування не завірені в установленому порядку і позивачем не зазначено про наявність у нього чи у іншої особи оригіналу такого електронного доказу.

Відповідно до ч. 5 ст. 96 ГПК України суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).

Пояснення позивача, що у суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про витребування у позивача оригіналів електронних доказів для огляду, відтак заперечення відповідача щодо таких копій не повинні братися апеляційним судом до уваги, колегія суддів оцінює критично, оскільки відповідно до норм ст.74 ГПК України на кожну сторону, в цьому випадку - на позивача покладається обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, подавши суду докази в установленому порядку. Звертається увага, що відповідні заперечення щодо цих доказів відповідач виклав у відзиві на позовну заяву.

Разом з тим, вивчивши зміст електронного листування, колегія суддів вважає, що зміст переписки спростовує підстави позовних вимог.

Так, за змістом наданої суду роздруківки з електронного листування позивач заявив про намір повернути товари, які не продані з причини відсутності компанії Вента ЛТД в маркетингових договорах Сперко з роздрібними мережами. Також позивачем зазначається, що на складах позивача наявний товар з терміном придатності менше одного року на суму 62581,69 грн. /а.с. 26 у т.1/.

Таким чином, позивач доводить про звернення до відповідача з пропозицією про повернення нереалізованого товару з підстав такого повернення, які за умовами договору від 02.01.2015 р. № 01/01/15 КС не передбачені як безумовне зобов`язання відповідача/постачальника прийняти повернення товару.

Так, відповідно до умов п. 2.2. у розділі 2 «Якість, кількість і асортимент продукції» договору, на які посилається у позовній заяві позивач, сторони погодили, що термін придатності товару на момент передачі його покупцеві/позивачу повинен складати не менше 70 % від загального терміну придатності. Поставка товару з меншим терміном придатності підлягає додатковому письмовому узгодженню сторін. Покупець/позивач має право на повернення товару у тому випадку якщо до кінця терміну придатності товару залишилось не менш ніж три місяці.

Як зазначено вище, колегією суддів встановлено, що позивач прийняв товари без зауважень та без додаткового письмового узгодження сторонами щодо меншого терміну придатності, питання про повернення товару при його прийнятті позивачем не ставилося /а.с. 39-58 у т.1/. Отже, позивачем не підтверджено визначені у п. 2.2 договору підстави на повернення товару, за наявності яких відповідач був зобов`язаний прийняти у нього товар.

Інші умови, за яких постачальник безумовно зобов`язаний прийняти повернення товару визначені сторонами у п. 9.4 договору. Так, покупець/позивач має право повернути, а постачальник/відповідач зобов`язаний прийняти товар, поставлений в рамках даного договору у випадках: протягом всього терміну придатності товару на підставі приписів та повідомлень Державної служби України з лікарських засобів; товар не зареєстрований на території України; термін державної реєстрації товару закінчився; у разі виявлення уповноваженою особою покупця/позивача дефектів при проведенні вхідного контролю згідно Наказу МОЗ від 30.10.2001 р. № 436 "Про затвердження Інструкції про порядок контролю якості лікарських засобів під час оптової та роздрібної торгівлі".

Колегія суддів встановила, що у матеріалах справи відсутні докази про наявність умов, передбачених умовами п.9.4 договору, за яких відповідач був зобов`язаний прийняти у позивача повернення товару, і позивач у позовній заяві не зазначає про таке.

Таким чином, у наданій суду роздруківці з листів про повернення нереалізованого товару позивачем вказані підстави такого повернення, які не передбачені умовами договору від 02.01.2015 р. № 01/01/15 КС, тоді як докази погодження повернення з таких підстав постачальником - відсутні. Умови договору є обов`язковими для сторін, але могли бути змінені в установленому порядку відповідно до норм ст. 188 ГК України, натомість докази такого у належній письмовій формі та за підписами повноважних представників сторін відсутні. Відповідно, за відсутності доказів такого погодження немає підстав для висновку про ухилення відповідача від виконання зобов`язання в натурі.

Ще однією підставою для повернення товарів є надані постачальником гарантійні листи /а.с. 37-38 у т.1/. Так, гарантійними листами від 14.09.2021 р. та від 21.12.2021 р. відповідач/постачальник гарантував позивачу прийняття повернення конкретних товарів у випадку їх не реалізації за 2 місяці до закінчення терміну придатності: дієтичної добавки Кардонат Бебі, розчин оральний по 60 мл, серія 6U10821, термін придатності до 08/2022, поставленої за накладною № 2021/09/044 від 14.09.2021 р.; лікарського засобу ФАРИСІЛ, табл. для розсмоктув. зі смаком апельсина № 20, серія 2020121, термін придатності до 01/2023, поставленого за накладною № 2021/12/046 від 21.12.2021 р., дієтичної добавки КітВіт з альбуміном та ехінацеєю, у формі батончика, серія L021021, термін придатності до 10/2022, поставленого за накладною № 2021/12/048 від 21.12.2021 р., та дієтичної добавки КітВіт з альбуміном та яблуком, у формі батончика, серія L011021, термін придатності до 10/2022, поставленого за накладною № 2021/12/048 від 21.12.2021 р.

За змістом роздруківки (копії) електронного листування, наданої позивачем суду, вбачається надіслання позивачем вкладених файлів з накладними від 15.07.2022 р. № 2544, від 13.07.2022 р. № 2546, від 15.07.2022 р. № 2547, від 13.0.2022 р. № 2548, від 29.07.2022 р. № 2637 /а.с. 25 у т.1/.

Про інші накладні, які надані суду у додатку до позовної заяви як докази зобов`язання відповідача прийняти товари на суму позову, - у вказаних електронних листах не було зазначено.

Вивчивши зміст накладних від 15.07.2022 р. № 2544, від 13.07.2022 р. № 2546, від 15.07.2022 р. № 2547, від 13.0.2022 р. № 2548, від 29.07.2022 р. № 2637, колегія суддів встановила наступне.

Накладну на повернення товару від 13.07.2022 р. № 2546 позивач склав відносно товару «батончик КітВіт з альбуміном/ехінацеєю 40 г.» та «батончик КітВіт з альбуміном/яблуком 40 г.», щодо якого відповідач гарантував його прийняття у випадку його не реалізації за два місяці до закінчення терміну товару. Накладну на повернення товару від 15.07.2022 р. № 2544 позивач склав відносно товару «Кардонат Бебі, р-н орал. конт. 60 мл.», щодо якого відповідач надав гарантійний лист та гарантував його прийняття у випадку його не реалізації за два місяці до закінчення терміну товару. Разом з тим, накладна на повернення товару складена 15.07.2022 р., тоді як в графі «дата закінчення строку придатності» зазначено 01.08.2022 р., що не відповідає межам гарантіі, відповідно, у відповідача не виникло обов`язку приймати повернення такого товару. Інші накладні не стосуються гарантій, які надавались відповідачем.

Інші накладні, додані файлами до електронних листів, не стосуються товарів щодо яких видавались гарантійні листи, тоді як підстави їх повернення/прийняття не грунтуються на умовах договору сторін, про що зазначено вище.

Підсумовуючи наведене та повертаючись до оцінки таких наданих позивачем електронних доказів в паперових копіях, колегія суддів вважає, що копіі не посвідчені в порядку, передбаченому законом, не заявлено про оригінал, і такі недоліки не усунені позивачем на стадіі розгляду справи в суді першої інстанції. Натомість і зміст переписки не підтверджує наявність підстав, які були б обумовлені договором сторін, для повернення товарів на суму 45618,73 грн. за переліком у накладних, доданих до позовної заяви.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що надані суду докази не підтверджують наявність зобов`язання відповідача прийняти повернення товарів, про які заявлено у позові, на підставі договору та відповідно до норм чинного законодавства.

Щодо покладення на позивача відшкодування в сумі 22000 грн. витрат відповідача на правову допомогу у суді першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Нормами ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України), що не позбавляє суд обов`язку перевірити достовірність доказів.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У відповідності до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Згідно зі статтею 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Матеріалами справи підтверджено, що представництво відповідача у даній справі здійснювалось адвокатом Конюховим Є.А. на підставі договору про надання правової допомоги від 11.05.2023 р. № 11/05-23, укладеного адвокатом Конюховим Євгеном Андрійовичем та відповідачем Спільним українсько-іспанським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Сперко Україна» /а.с. 103-104 у т.1/, на підставі ордеру від 12.05.2023 р. /а.с. 104 зв. у т.1/ та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльність № 4195 від 28.12.2011 р. /а.с. 105 у т.1/. Оплата вартості послуг адвоката вчинена на підставі рахунку фактури від 11.05.2023 р. № 1 /а.с. 111 зв. у т.1/ платіжною інструкцією від 16.05.2023 р. № 0000005631 на суму 22000 грн./а.с. 111 у т.1/.

За змістом договору сторони погодили, що адвокат зобов`язується надати клієнту/відповідачу правову допомогу, що полягає у супроводі розгляду судової справи № 902/525/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вента ЛТД.» до Спільного українсько-іспанського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Сперко Україна» про зобов`язання вчинити дії, визнання відсутності права та представництво інтересів клієнта/відповідача у Господарському суді Вінницької області.

Умовами п. 1.2 договору про надання правової допомоги передбачено, що послуги надаються клієнту/відповідачу шляхом усного та письмового консультування, підготовки та подачі до суду необхідних процесуальних документів та безпосередньої участі адвоката в усіх судових засіданнях під час розгляду справи у відповідному господарському суді (у тому числі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного підпису).

Умовами п. 4.1 договору погоджено, що розмір гонорару адвоката за цим договором становить 22000,00 грн. Оплата виконана клієнтом/відповідачем за платіжною інструкцією з призначенням «за юр. посл. зг. рахунок-фактура № 1 від 11.05.2023 р.».

Вказані вище докази на підтвердження надання правової допомоги відповідач подав до суду першої інстанції разом з відзивом на позовну заяву. Одночасно у відзиві на позовну заяву відповідач заявив про судові витрати на професійну правничу допомогу, означив попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на правничу допомогу та просив суд першої інстанції стягнути 22000.00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також - критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 19.02.2020 р. у справі № 755/9215/15-ц та враховуються колегією суддів відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст.236 ГПК України.

При цьому не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем в процесі розгляду справи у суді першої інстанції були подані у визначений строк відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив /а.с. 99-111, 204-207 у т.1/. Крім того, відповідач неодноразово подавав клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів /а.с. 112-113, 137-138, 20-201, 220-221 у т.1/, і протоколами судових засідань та ухвалами суду підтверджено, що представник відповідача адвокат Конюхов Є.А. брав участь в судових засіданнях 27.06.2023 р. та 13.09.2023 р.

Такі надані адвокатом послуги, а саме - підготовка та подання до суду відзиву на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив та участь адвоката в судових засіданнях 27.06.2023 р. і 13.09.2023 р. - були необхідними відповідно до вимог господарського процесуального законодавства та реальними. Дослідивши зміст відзиву та заперечень на відповідь на відзив, поданих суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість заперечень, і такі заперечення відповідача були враховані при ухваленні рішення судом першої інстанції.

Позивач заперечувала проти стягнення витрат на правову допомогу та зазначала, що відповідач не надав порядок обчислення гонорару і сума відшкодування є неспівмірною з ціною позову.

Такі запереченні є необґрунтованими, оскільки визначений у договорі фіксований розмір гонорару не суперечить нормам ст. 26, 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Колегією суддів враховано, що у даному випадку співмірність судових витрат з ціною позову, на яку зокрема посилається позивач як на підставу зменшення суми судових витрат, не є визначальною, враховуючи необхідний обсяг наданих послуг. У даній справі визначальним не є заявлена у позові сума зобов`язання, оскільки враховується предмет спору, обсяг матеріалів справи, вчинені сторонами діі та значення справи для сторін, враховуючи, що результат її вирішення має значення прецедента у відносинах сторін. Судом враховано результат вирішення справи як досягнення успішного результату, обумовленого сторонами у договорі про правову допомогу.

Колегія суддів керується нормами ст..129 ГПК України і погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу 22000,00 грн. підтверджена матеріалами справи і розмір витрат є розумним з огляду на необхідний обсяг наданих послуг.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області від 13.09.2023 р. у справі № 902/525/23 ґрунтується на матеріалах справи, відповідає чинному законодавству, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування. Доводи викладені у апеляційній скарзі позивача Товариства з обмеженою відповідальністю в «Вента ЛТД» не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента ЛТД" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Вінницької області від 13.09.2023 р. у справі № 902/525/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

Справу № 902/525/23 повернути господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений 18.01.2024 р.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.