Ухвала

від 09.01.2024 по справі 910/16731/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

09.01.2024Справа № 910/16731/23

Суддя Н.Плотницька, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Цілісний майновий комплекс 103" про забезпечення позову, у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цілісний майновий комплекс 103"до Головного управління Національної гвардії України Товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнський експертно-правовий союз" провизнання недійсним висновку про вартість майнаПредставники сторін: не викликались

ВСТАНОВИВ:

27.10.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Цілісний майновий комплекс 103" з вимогами до Головного управління Національної гвардії України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнський експертно-правовий союз" про визнання недійсним висновку про вартість майна від 23.09.2023, викладений у звіті Товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнський експертно-правовий союз".

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оцінка вартості об`єкта нерухомості не відповідає дійсності, зокрема ринковим цінам та виконана з порушення чинного законодавства, що є порушення прав та інтересів позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.

06.11.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на підтвердження усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 відкрито провадження у справі № 910/16731/23 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.12.2023, а також задоволено клопотання

24.11.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

11.12.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшли пояснення щодо надання звіту про оцінку майна та відзив на позову заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 11.12.2023, а також повторно зобов`язано відповідачів виконати вимоги ухвали суду від 13.11.2023.

14.12.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшли пояснення щодо надання звіту про оцінку майна.

02.01.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

04.01.2024 Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшло клопотання про поновлення процесуального строку.

05.01.2024 Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшли докумен6ти на виконання вимог ухвали суду.

05.01.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить суд заборонити Головному управлінню Національної Гвардії України проводити капітальний, поточний ремонт, будь-які будівельно-монтажні роботи, реконструкцію, невіддільні поліпшення тощо щодо нерухомого майна - нежилого будинку в цілому-будинок п`ятиповерховий з прибудовою (літ.А) загальною площею 3660,6 кв.м. (реєстраційний номер №540469680000), що знаходиться за адресою: м. Київ, 19км Житомирського шосе, Святошинський район, що можуть вплинути на вартість нерухомого майна до закінчення розгляду даної справи по суті і набранням остаточним судовим рішенням у даній справі законної сили.

В обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову заявник посилається на те, що на думку позивача, є реальна загроза ефективному захисту порушених прав та інтересів позивача та ймовірність ускладнення виконання судового рішення у разі задоволення позову при невжитті таких заходів, оскільки відповідач може здійснити заходи, спрямовані на капітальний, поточний ремонт, будь-які будівельно-монтажні роботи, реконструкцію, невіддільні поліпшення тощо, які можуть вплинути на вартість нерухомого майна та на які позивач не давав згоди та відповідно експерт не зможе вказати вартість майна, якщо відповідач намагатиметься вчиняти будь-які дії на відновлення або руйнування даного майна до вирішення даної справи по суті.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Відповідно до частин 1, 4, 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Забезпечення позову є однією з найважливіших гарантій захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб, певним заходом для створення можливості реального виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог; прийняття передбачених законом заходів щодо забезпечення позову є правом суду, який розглядає спір. Заходи про забезпечення позову застосовується судом, виходячи з обставин справи, змісту заявлених позовних вимог.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Забезпечення позову, як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи перегляд рішення, ухвали, постанови в апеляційному або у касаційному порядку. Питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності. За наявності підстав для застосування такого заходу до забезпечення позову господарський суд може заборонити витрачання майна на власні потреби, відчуження його у будь-який спосіб, у тому числі здійснення тих чи інших платежів або перерахування авансом певних сум тощо. Якщо з урахуванням особливостей майна користування ним не тягне за собою його знищення або зменшення його цінності, то для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві користуватися таким майном підстави, як правило, відсутні. Такі правила повинні застосовуватись і до інших осіб, яким забороняється вчинення дій щодо предмета спору. Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В даному випадку, всупереч вимогам статті74 Господарського процесуального кодексу України, заявником не надано належних, допустимих та достатніх доказів того, що невжиття таких заходів забезпечення позову, як заборонити Головному управлінню Національної Гвардії України проводити капітальний, поточний ремонт, будь-які будівельно-монтажні роботи, реконструкцію, невіддільні поліпшення тощо щодо нерухомого майна може істотно ускладнити чи унеможливити майбутнє виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Як вбачається із заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Цілісний майновий комплекс 103", остання не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить будь-якого документального обґрунтування наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Однак, самі лише припущення заявника стосовно того, що подальші можливі дії відповідача будуть спрямовані на зміну вартість нерухомого майна, на думку суду, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Потенційна можливість вчинення Головним управлінням Національної Гвардії України дій, які можуть бути спрямовані на зміну вартість нерухомого майна за вказаною адресою, без наведення відповідного достатнього обґрунтування не є, на думку суду, переконливою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Суд констатує, що в даному випадку в заяві про забезпечення позову містяться лише загальні міркування та припущення заявника стосовно того, що подальші дії відповідачів будуть спрямовані на ухилення від виконання рішення суду, що в майбутньому може призвести до утруднення виконання останнього, при цьому будь-якого документального підтвердження викладених в заяві про забезпечення позову обставин суду не надано.

З поданих заявником матеріалів судом встановлено, що останні не містять будь-яких чітких, конкретних, об`єктивних доказів на підтвердження факту реальної загрози вчинення відповідачами будь-яких дій, спрямованих зміну вартості нерухомого майна, вчинення дій, спрямованих проведення капітального ремонту, поточного ремонту, будь-яких будівельно-монтажних робіт, реконструкції, невіддільних поліпшеннь тощо щодо нерухомого майна.

Разом з тим, жодних обґрунтованих причин, у зв`язку з якими необхідно забезпечувати позов та будь-яких належних доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим подальше виконання рішення суду, позивачем також не надається.

Так, згідно зі статтями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Всупереч вимогам статтей 74, 136 Господарського процесуального кодексу України заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Цілісний майновий комплекс 103" не обґрунтована доказами та ґрунтується лише на власних міркуваннях та припущеннях позивача того, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим реальне виконання майбутнього судового рішення.

За змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їх рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії" пункт 61)

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

За наведених обставин, здійснивши оцінку обґрунтованості заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Цілісний майновий комплекс 103", господарський суд дійшов висновку про об`єктивну відсутність підстав для забезпечення позову шляхом заборонити Головному управлінню Національної Гвардії України проводити капітальний, поточний ремонт, будь-які будівельно-монтажні роботи, реконструкцію, неввідільні поліпшення тощо щодо нерухомого майна, у зв`язку з чим у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову суд відмовляє за її необґрунтованістю та недоведеністю.

Частиною 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України визначено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 136, 137, ст. 140, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Цілісний майновий комплекс 103" про забезпечення позову відмовити.

Відповідно до частини 2 статті 235 Господарського процесуального кодексу України ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду(частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька