Ухвала

від 17.01.2024 по справі 2-2540/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

17 січня 2024 року

м. Київ

справа № 2-2540/11

провадження № 61-195ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, комунального підприємства Харківське районне бюро технічної інвентаризації, треті особи: Харківський районний відділ земельних ресурсів Харківського обласного головного управління земельних ресурсів, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Шишко Віктор Анатолійович, ОСОБА_5 , про визнання права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку, витребування із чужого незаконного володіння житлового будинку і земельної ділянки відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2010 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, комунального підприємства Харківське районне бюро технічної інвентаризації, треті особи: Харківський районний відділ земельних ресурсів Харківського обласного головного управління земельних ресурсів, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Шишко В. А., ОСОБА_5 , про визнання права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку, витребування із чужого незаконного володіння житлового будинку і земельної ділянки відшкодування моральної шкоди, у якому просила:

визнати за нею право власності на самовільно зведений житловий будинок загальною площею 468 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним договір купівлі продажу житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_6 06 листопада 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шишко В. А., реєстровий № 5698;

витребувати із чужого незаконного володіння на користь позивача будинок з надвірними будівлями, а також земельну ділянку розміром 0,1458 га, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 ;

стягнути з відповідачів 5 000,00 грн моральної шкоди.

Рішенням Харківського районного суду від 07 березня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено частково:

визнано за ОСОБА_2 право власності на самовільно зведений житловий будинок літ. «А-3» з півпідвалом літ. «аппд», терасами літ. «а», «а1», балконами «а2», «а3», ґанками «а4», «а5», навіс літ. «Б», місцеву очисну споруду «В», огорожу № 1-6, вимощення І, підпірну стіну ІІ колодязь літ. «К», загальною площею 468 кв. м., що розташовані за адресою АДРЕСА_1 ;

витребувано від добросовісного набувача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 будинок з надвірними будівлями, а також земельну ділянку, розміром 0,1458 га, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 ;

у задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

позивач є власником земельної ділянки, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування жилого будинку. Самочинно побудований позивачем на належній їй земельній ділянці жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами відповідає будівельним нормам та правилам і не порушує права інших осіб. Оскільки спірний будинок вибув із володіння позивача проти її волі на підставі судового рішення, яке у подальшому скасовано, позивач має право вимагати від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України витребувати належне їй майно. У задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу від 06 листопада 2009 року недійсним та відшкодування моральної шкоди відмовлено з підстав їх недоведеності.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 14 травня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Харківського районного суду від 07 березня 2012 року змінено, скасовано його в частині: визнання за ОСОБА_2 права власності на самовільно зведений житловий будинок літ. «А-3» з півпідвалом літ. «аппд», терасами літ. «а», «а1», балконами «а2», «а3», ґанками «а4», «а5», навіс літ. «Б», місцеву очисну споруду «В», огорожу № 1-6, вимощення І, підпірну стіну ІІ колодязь літ. «К», загальною площею 468 кв. м, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 ; в частині витребування від добросовісного набувача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 будинку з надвірними будівлями, а також земельну ділянку розміром 0,1458 га, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 ; в частині розподілу судових витрат. В іншій частині рішення залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності підстав для визнання за позивачем права власності на самочинне будівництво та витребування майна від добросовісного набувача.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення апеляційного суду Харківської області від 14 травня 2012 року скасовано, рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 березня 2012 року залишено в силі.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що:

Ухвалюючи рішення про визнання за позивачем права власності на самочинне будівництво жилий будинок АДРЕСА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивач є власником земельної ділянки, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування жилого будинку, і самочинно побудований на цій земельній ділянці жилий будинок відповідає державним стандартам, будівельним нормам та правилам, не порушує права інших осіб; захистив порушене право позивача шляхом витребування належного їй майна від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України. Крім того, надаючи позивачеві дозвіл на збереження жилого будинку з надвірними будівлями та спорудами, селищна рада, не заперечуючи проти використання позивачем вказаного будинку, питання статусу будівництва не вирішила;

суд апеляційної інстанції, не перевіривши належним чином доводи позивача, не врахував положення статті 376 ЦК України, які надають суду право визнати за власником земельної ділянки право власності на самочинне будівництво за певних умов, наявність яких позивачем доведена, помилково скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом.

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участі у справі, звернулась з апеляційною скаргою на рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 березня 2012 року.

Оскарженою ухвалою Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Александрової Т. В., про закриття провадження задоволено частково. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 березня 2012 року закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

апеляційна скарга ОСОБА_1 була мотивована тим, що обставина на підставі якої за ОСОБА_2 було визнано право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , на сьогодні відсутня, то оскаржуване рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 березня 2012 року по справі 2-2540/11 підлягає скасуванню, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на самовільно зведений житловий будинок літ. «А-3» з півпідвалом літ. «аппд», терасами літ. «а», «а1», балконами «а2», «а3», ґанками «а4», «а5», навіс літ. «Б», місцеву очисну споруду «В», огорожу № 1-6, вимощення І, підпірну стіну ІІ колодязь літ. «К», загальною площею 468 кв. м, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 , має бути відмовлено у повному обсязі;

при закритті апеляційного провадження, суд зазначив, що закон визначає коло осіб, що наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків;

апеляційний суд зробив висновок, що з рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 березня 2012 року та матеріалів справи слідує, що оскаржуване судове рішення не стосується безпосередньо прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_1 . Також рішенням суду не вирішувалися права та обов`язки ОСОБА_1 , зокрема, в мотивувальній частині рішення не містяться висновки суду про її права та обов`язки, не вказано і в резолютивній частині рішення про її права та обов`язки;

апеляційний суд зазначив, що місцевим судом в оскаржуваному рішенні не встановлювалися і не досліджувалися обставини належності земельної ділянки з кадастровим № 6325157900:00:024:0047, ОСОБА_7 . Отже, подаючи апеляційну скаргу на вищевказане рішення, ОСОБА_1 не довела, що цим судовим рішенням вирішувались питання щодо її прав, свобод, інтересів та обов`язків, адже наявність рішення про задоволення позову про поділ майна подружжя, яким визнано покупцем земельної ділянки з кадастровим номером № 6325157900:00:024:0047 ОСОБА_5 , не свідчить про наявність порушеного права ОСОБА_1 перебування вказаної земельної ділянки з самовільно зведеним житловим будинком у власності ОСОБА_2 . До того ж, в оскаржуваному рішенні відсутні посилання на особу скаржника. Відтак, відсутній очевидний та безумовний зв`язок між рішенням Харківського районного суду Харківської області від 07 березня 2012 року та між правами, інтересами та (або) обов`язками особи, яка подала апеляційну скаргу;

таким чином, колегія суддів апеляційного суду прийшла до переконання, що відсутній очевидний та безумовний зв`язок між рішенням Харківського районного суду Харківської області від 07 березня 2012 року та правами, інтересами та (або) обов`язками особи, яка подала апеляційну скаргу, тому на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України апеляційне провадження за апеляційного скаргою ОСОБА_1 слід закрити.

ОСОБА_1 27 грудня 2023 року засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року, у якій, посилаючись порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу до цього суду для продовження розгляду.

У клопотанні, яке додано до касаційної скарги, ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи тим, що повний текст постанови апеляційного суду надійшов до електронної скриньки представника ОСОБА_1 - адвоката Сидоренко І. О. 27 листопада 2023 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України)

Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

обставини права власності на земельну ділянку встановлювалися та досліджувалися на підставі наданих позивачем ОСОБА_2 документів. За таких обставин, судом першої інстанції в оскарженому рішенні не могли встановлюватися чи досліджуватися обставини належності земельної ділянки (чи її частини) за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_7 ;

рішенням Харківського районного суду Харківської області від 27 серпня 2019 року у справі № 635/3141/19 визнано за ОСОБА_7 право власності на частку земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

таким чином, постановляючи оскаржену ухвалу, апеляційним судом не ураховано, що указаним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 27 серпня 2019 року не тільки визнано покупцем земельної ділянки іншу особу, відмінну від ОСОБА_2 , а й визнано за ОСОБА_1 право власності на частку земельної ділянки;

знаходження на земельній ділянці, яка належить одному власнику, об`єкта нерухомості, який належить іншому власнику, істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим;

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 зроблено висновок, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі №160/4130/19 (адміністративне провадження №К/9901/36116/19) вказано, що: «судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17 вказано, що: «відповідно до частини першої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним».

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2022 року в справі № 209/1817/19-ц (провадження № 61-5774св22) зазначено, що «особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов`язки, або породжують для особи правові наслідки. Верховний Суд зазначає, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».

Встановивши, що рішенням суду першої інстанції не вирішувались питання про права, свободи і інтереси ОСОБА_1 ,апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про закриття апеляційного провадження.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, комунального підприємства Харківське районне бюро технічної інвентаризації, треті особи: Харківський районний відділ земельних ресурсів Харківського обласного головного управління земельних ресурсів, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Шишко Віктор Анатолійович, ОСОБА_5 , про визнання права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку, витребування із чужого незаконного володіння житлового будинку і земельної ділянки відшкодування моральної шкоди.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков