Постанова

від 18.01.2024 по справі 705/90/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року

м. Черкаси

Справа № 705/90/23Провадження № 22-ц/821/205/24категорія: на ухвалу

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Карпенко О. В., Фетісової Т. Л.,

секретаря - Мунтян К. С.,

заявник - головний державний виконавець відділу Державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Бойко Т. Д.,

боржник - ОСОБА_1 ,

стягувач, особа, що подає апеляційну скаргу - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 січня 2023 року у справі за поданням головного державного виконання відділу Державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Бойко Т. Д. про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника, у складі головуючого судді Єщенко О. І.,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст вимог

У січні 2023 року головний державний виконавець відділу Державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко Т. Д. звернулася до суду з поданням про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника.

Свої вимоги мотивувала тим, що на виконанні у ВДВС у м. Умані Уманського району Черкаської області ЦМУМЮ (м. Київ) перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 від 27 січня 2012 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

Станом на 05 січня 2023 року у складі зведеного виконавчого провадження перебуває п`ять виконавчих проваджень:

№ НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 492 825,66 грн;

№ НОМЕР_3 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованості у розмірі 36 615,76 грн;

№ НОМЕР_4 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованості у розмірі 19 593,13 грн;

№ НОМЕР_5 про стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Фортеця» заборгованості у розмірі 21 866,25 грн;

№ НОМЕР_6 про стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Злагода» заборгованості у розмірі 62 553,21 грн.

Зазначає, що утримання боргів здійснювалося з пенсії ОСОБА_1 Уманським відділом обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області з 01 березня 2012 року та перераховувалося на депозитний рахунок ВДВС у розмірі 20 % пенсії боржника. Державним виконавцем перераховувалися кошти на рахунок стягувачів у порядку черговості пропорційно до належної кожному стягувачу суми.

У зв`язку з набранням чинності ЗУ «Про внесення змін до розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про виконавче провадження» тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника.

Відповідно до постанови про опис та арешт майна боржника від 06 травня 2021 року державним виконавцем Рибак Л. В. описано частину житлового будинку, що знаходиться у спільній сумісній власності відповідно до рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 07 червня 2013 року у справі № 705/2572/13-ц про розподіл спільного майна подружжя за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,17 га, на якій побудовано цей будинок.

У відповіді на запит Дмитрушківська сільська рада повідомила, що в будинку, який належить ОСОБА_1 , зареєстровано 6 осіб, у тому числі двоє неповнолітніх дітей, які там проживають, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказує, що державний виконавець неодноразово направляв запити до Служби у справах дітей Дмитрушківської сільської ради щодо надання дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей, які зареєстровані та проживають у цьому будинку.

30 вересня 2022 року від Дмитрушківської сільської ради надійшла відповідь про те, що Служба у справах дітей Дмитрушківської сільської ради не надає дозвіл на реалізацію нерухомого майна, що належить ОСОБА_1

14 грудня 2022 року до ВДВС надійшла заява стягувача ОСОБА_2 щодо звернення до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з відповідним поданням про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей, які зареєстровані у цьому будинку.

Станом на 05 січня 2023 року за виконавчим провадженням № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 492 825,66 грн залишок заборгованості становить 485 573,55 грн. Самостійно боржник заборгованість не сплачує.

Враховуючи зазначене, головний державний виконавець відділу ВДВС у м. Умані Уманського району Черкаської області ЦМУМЮ (м. Київ) Бойко Т. Д. просила суд надати дозвіл на реалізацію нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , а саме: частини житлового будинку, що знаходиться у спільній сумісній власності ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,17 га, на якій побудований цей будинок, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей, які зареєстровані та проживають у цьому будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 січня 2023 року у задоволенні подання головного державного виконавця відділу Державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Бойко Т. Д. про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що нормами права не передбачено можливість суду вирішувати питання щодо надання дозволу на реалізацію нерухомого майна, право користування яким мають неповнолітні діти.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі стягувач ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким задовольнити подання головного державного виконання відділу Державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Бойко Т.Д. про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника ОСОБА_1 .

Також просить зобов`язати виконавця провести всі необхідні дії щодо примусової реалізації в рамках виконавчого провадження, стосовно частини будинку та земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_1 , без отримання згоди органів опіки та піклування.

Зазначає, що довідка Органу опіки від 14.02.2022 за № 02-16/360 є недостовірною, так як ні дочка, ні внуки в будинку боржника ОСОБА_1 не проживають. Тому внуки боржника не мають права власності на житло діда та права користування, вони проживають з своїми батьками та мають право власності на житло батьків.

Тобто права та інтереси малолітніх дітей не порушені та відсутні правові підстави для надання дозволу на реалізацію арештованого майна.

17.01.2024 ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції подав уточнення до апеляційної скарги. Враховуючи норми цивільного процесуального законодавства, які регламентують строк подання доповнень чи змін або викладення апеляційної скарги, в судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги просив врахувати як пояснення.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 відділ Державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ) просив скасувати ухвалу Уманського міськрайонного суду від 12.01.2023 та винести законне, обґрунтоване рішення.

Зазначає, що станом на 29.03.2023 по виконавчому провадженню № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 492 825,66 грн, залишок боргу становить 485 573,55 грн. Самостійно боржник не сплачує борг на користь стягувача. З метою повного фактичного виконання рішення суду, необхідно звернути стягнення на майно боржника, яке належить йому на праві власності.

Короткий зміст рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Постановою Черкаського апеляційного суду від 10 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 січня 2023 року скасовано. Подання головного державного виконавця ВДВС у м. Умані Уманського району Черкаської області ЦМУМЮ (м. Київ) Бойко Т. Д. про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника залишено без розгляду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів того, що головний державний виконавець Бойко Т. Д. має право вчиняти виконавчі дії у виконавчих провадженнях й, відповідно, звертатися до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти. Таке право належить лише виконавцю, який уповноважений на вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням, в межах якого реалізовується нерухоме майно.

Постановою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року касаційну скаргу задоволено частково.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 10 травня 2023 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова мотивована тим, що інформація про виконавчі провадження перебуває у вільному доступі у мережі Інтернет на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, тому відсутність у матеріалах справи доказів підтвердження наявності зведеного виконавчого провадження не може бути підставою для залишення подання головного державного виконавця ВДВС у м. Умані Уманського району Черкаської області ЦМУМЮ (м. Київ) Бойко Т. Д. про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника без розгляду. Крім того, оскільки розгляд подань державних та приватних виконавців здійснюється у відповідності до положень Розділу VI ЦПК, то суд не позбавлений можливості запитати інформацію, необхідну для розгляду відповідного подання.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року справу призначено до розгляду на 18 січня 2024 року на 12:30 год.

Встановлені судами обставини

На виконанні у ВДВС у м. Умані Уманського району Черкаської області ЦМУМЮ (м. Київ) перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 від 27 січня 2012 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , у складі якого перебуває п`ять виконавчих проваджень:

№ НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 492 825,66 грн;

№ НОМЕР_3 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованості у розмірі 36 615,76 грн;

№ НОМЕР_4 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованості у розмірі 19 593,13 грн;

№ НОМЕР_5 про стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Фортеця» заборгованості у розмірі 21 866,25 грн;

№ НОМЕР_6 про стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Злагода» заборгованості у розмірі 62 553,21 грн.

Постановами державного виконавця Уманського міського ВДВС Уманського міськрайонного управління юстиції Тацькун С. В. від 20 січня 2012 року, від 21 січня 2012 року, від 08 лютого 2012 року та 29 жовтня 2012 року відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_5, № НОМЕР_4, № НОМЕР_3, № НОМЕР_2, № НОМЕР_6 (а. с. 9 - 13).

27 квітня 2021 року головним державним виконавцем ВДВС у м. Умані Уманського району Черкаської області ЦМУМЮ (м. Київ) Бойко Т. Д. за відкритими виконавчими провадженнями № НОМЕР_5, № НОМЕР_4, № НОМЕР_3, № НОМЕР_2, № НОМЕР_6 винесено постанову про арешт майна боржника (а. с. 15).

06 травня 2021 року головним державним виконавцем ВДВС у м. Умані Уманського району Черкаської області ЦМУМЮ (м. Київ) Рибак Л. В. за виконавчим провадженням № НОМЕР_2 винесено постанову про опис та арешт майна боржника (а. с. 16-17).

26 липня 2021 року головний державний виконавець ВДВС у м. Умані Уманського району Черкаської області ЦМУМЮ (м. Київ) Бойко Т. Д. зверталася до Дмитрушківської територіальної громади із запитом про надання інформації щодо кількості осіб, які зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 29).

06 серпня 2021 року Дмитрушківська сільська рада Уманського району Черкаської області у відповіді на запит від 26.07.2021 повідомила ВДВС у м. Умані Уманського району Черкаської області ЦМУМЮ (м. Київ), що на території сільської ради за ОСОБА_1 рахується житловий будинок, в якому зареєстровано двоє малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 33).

18 жовтня 2021 року, 03 червня 2022 року та 20.09.2022 начальник ВДВС у м. Умані Уманського району Черкаської області ЦМУМЮ (м. Київ) Гудзовський О. О. звертався до Служби у справах дітей Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області із листом про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 31, 32).

Відповідями від 19.11.2021 № 836/02-16, від 15.06.2022 № 279/02-16 та від 30.09.2022 № 02-16/1866, Служба у справах дітей Дмитрушківської сільської ради відмовила у наданні дозволу на реалізацію нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 (а.с. 35-37).

07 лютого 2022 року головний державний виконавець ВДВС у м. Умані Уманського району Черкаської області ЦМУМЮ (м. Київ) Бойко Т. Д. зверталася до Дмитрушківської територіальної громади із запитом про надання інформації щодо фактичного проживання осіб за адресою: АДРЕСА_1 у тому числі неповнолітніх дітей боржника (а. с. 30).

14.02.2022 № 02-16/360 Дмитрушківська сільська рада Уманського району Черкаської області у відповіді на запит від 07.02.2022 повідомила головного державного виконавця Бойко Т. Д., що в житловому будинку, що рахується за ОСОБА_1 проживає: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , 09.08.2010 та ОСОБА_4 , 12.02.2018, а ОСОБА_7 не проживає (а.с. 36).

13 червня 2022 року головний державний виконавець ВДВС у м. Умані Уманського району Черкаської області ЦМУМЮ (м. Київ) Бойко Т. Д. зверталася до Міністерства юстиції України із запитом про надання інформації щодо наявності будь-якого майна, зареєстрованого за боржником ОСОБА_1 (а. с. 38).

14 грудня 2022 року до ВДВС надійшла заява стягувача ОСОБА_2 про звернення до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з відповідним поданням про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей, які зареєстровані у цьому будинку (а.с. 14).

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши матеріали справи за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.

За змістом положень частин 1 - 3 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний та має право вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, в тому числі одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.

В свою чергу згідно з п. 1 ч. 5 та ч. 8 ст. 19 ЗУ «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 48 ЗУ «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно з 50 ЗУ «Про виконавче провадження», звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Головним державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко Т. Д. обґрунтовано подання, зокрема, тим, що у боржника згідно постанови про опис та арешт майна боржника від 06 травня 2021 року описано частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,17 га, на якій побудовано цей будинок, та в якому зареєстровано двоє неповнолітніх дітей, які там проживають, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Частиною 2 ст. 6 СК України передбачено, що малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років

Відповідно до ч. 3 ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 18 ЗУ «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до абз. 7 п. 3 розд. ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

У п. 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Вимога про отримання державним або приватним виконавцем дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема, передбачених ст. ст.17, 18 ЗУ «Про охорону дитинства», ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», від можливого порушення.

Враховуючи вимоги ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та положення Інструкції № 512/5 державний або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна (схожий висновок викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 751/15667/15-ц, від 25.11.2019 у справі № 718/482/15-ц, від 15.02.2023 у справі № 2-537/11).

Отже, передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.

Разом із тим, чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Згідно з п. п. 66-67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, на які, зокрема, послалася Служба у справах дітей Дмитрушівської сільської ради Уманського району Черкаської області, за підписом сільського голови, надаючи відповідь на лист начальнику відділу Державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ) щодо надання попереднього дозволу на реалізацію нерухомого майна, з метою укладення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або користування, яким має дитина, до органів опіки та піклування мають звертатися батьки або особи, які їх замінюють, тобто особи, які є власниками майна або законними представниками дитини, у разі якщо остання є власником, й заінтересовані в укладенні правочину.

Однак особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає є стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

Велика Палата Верховного Суду в п. 70 постанови від 26.10.2021 у справі № 755/12052/19 сформулювала висновки про те, що, на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання державним або приватним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному або приватному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного або приватного виконавця та/або органу опіки та піклування.

Таким чином, державний чи приватний виконавець спочатку повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, а в разі відмови органу опіки та піклування, державний чи приватний виконавець з метою виконання судового рішення та забезпечення дотримання прав дітей повинен звернутися до суду, що не було враховано судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 2-537/11, в постанові Верховного Суду від 04.10.2023, у справі № 925/362/20, зі спору, що виник з подібних правовідносин.

Частиною 1 ст. 13 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п. 10 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Тобто, з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку ст. 435 ЦПК України, висновок про що викладно в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 2-537/11.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що з матеріалів справи не вбачається звернення стягувача чи виконавця з відповідною заявою - про зміну способу виконання рішення суду, зокрема, шляхом звернення стягнення на нерухоме майно боржника в порядку, передбаченому ст. 435 ЦПК України, що також є підставою для відмови в наданні дозволу на примусову реалізацію спірного будинку, в якому зареєстровані малолітні діти.

Згідно зі ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до ч. 1, ч. 4, ч. 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.

Згідно з абз. 5 ст. 3 та ч. 1, ч. 10 ст. 6 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Частиною 4 п. 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 (чинної до 13.03.2022) передбачено, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Як вбачається з матеріалів справи, у розташованому за адресою: АДРЕСА_1 спірному будинку, стосовно надання дозволу на примусову реалізацію якого виконавцем у межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 27.01.2012 внесено подання до Уманського міськрайонного суду Черкаської області, зареєстровані зокрема, ОСОБА_6 та її малолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що не суперечить вимогам ч. 4 ст. 29 ЦК України, ч. 1 ст. 160 СК України, ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та п. 18 Правил № 207.

Ураховуючи законодавчо визначений обов`язок батьків зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження (ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні») та встановлений судом першої інстанції факт народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , колегія суддів вважає, що в такому разі презюмується вчинення матір`ю малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дій щодо реєстрації місця проживання в спірному будинку малолітньої дитини вже після відкриття зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 27.01.2012.

Разом з тим, звертаючись до суду з даним поданням, державним виконавцем не було надано доказів та не заявлено в суді про необхідність витребування судом доказів, які дають відповідь на питання з якого часу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований в спірному будинку, чи є у матері чи батька малолітніх дітей інше (інші) житлове (ві) приміщення.

Доводи апеляційної скарги, що ні дочка власника частини будинку, ні онуки, в будинку боржника не проживають не заслуговують на увагу, адже в силу вимог закону малолітні діти не можуть самостійно обирати місце свого проживання та/або тимчасового знаходження, а враховуючи факт збройної агресії російської федерації проти України, тимчасова відсутність проживання в спірному будинку боржника дочки боржника та його малолітніх онуків, зокрема і в зв`язку з можливим виїздом в інший більш безпечний регіон або за кордон не може бути підставою для надання дозволу на примусову реалізацію вказаного житлового будинку.

Разом з тим, долучені головним державним виконавцем Бойко Т. Д. до подання документи, доказів не проживання дочки співвласника будинку та його онуків в спірному житловому будинку саме на час звернення головного державного виконавця відділу Державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойко Т. Д.до суду з даним поданням не містять.

Подаючи апеляційну скаргу, ОСОБА_2 в підтвердження її вимог самостійно долучив документи які, на його переконання, обґрунтовують вимоги скарги та подання державного виконавця.

Водночас і дані докази не підтверджують не проживання дочки співвласника будинку та його малолітніх онуків в спірному житловому будинку на час звернення до суду з поданням, як і факту наявності у батьків дітей іншого житла.

Так, долучені до апеляційної скарги довідки виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області датовані 02.07.2014 за № 81 та 29.10.2014 за № 206, а довідка Дмитрушківської ЗОШ І-ІІІ ступенів за № 207/01-20 про те, що ОСОБА_3 , 2010 року народження не навчається в даному закладі - 17.12.2019, довідка Уманської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 4 про те, що, враховуючи заяву батьків, школа не може надати довідку на учня ОСОБА_3 № 8/01-30 датована 05.02.2020 (а.с. 60 зворотна сторона, 67).

Відповідь Уманської районної державної адміністрації за № 01-01-22/3491 направлена ОСОБА_2 датована 04.12.2020 та вказує на те, що із звернення направленого до райдержадміністрації з`ясовано, що внуки боржника ОСОБА_1 проживають із батьками у житловому будинку який їм належить. Рекомендовано звернутись до Уманського районного відділу ДВС ЦМУМЮ та надати підтверджуючі документи про наявність права власності на житловий будинок у дітей боржника ОСОБА_1 (а.с. 60).

Довідка ТВЗД «Будівельник» за № 38 датована 19.12.2019 та засвідчує, що земельна ділянка, площею 449 кв. м та побудований на ній будинок за адресою м. Умань, Товариство власників земельних ділянок «Будівельник» є власністю ОСОБА_6 (без зазначення підстав та часу набуття такого права, технічних характеристик будинку), відносно реєстрації та проживання ОСОБА_6 та членів її сім`ї у Товаристві відомості відсутні (а.с. 64 зворотна сторона).

Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта параметри запиту ОСОБА_6 (мати малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ) сформована 20.01.2020 та засвідчує, що на дату її формування ОСОБА_6 є власником земельної ділянки за адресою : АДРЕСА_2 площею 0,0449 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва (а.с. 62 зворотна сторона).

Інша Інформація з аналогічних реєстрів стосувалась суб`єкта запитування ОСОБА_5 (колишньої дружини боржника) сформована 02.01.2020 та 12.09.2022 (а.с. 63, 64).

Водночас колегія суддів наголошує на тому, що в п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2021 у справі № 755/12052/19 міститься такий висновок: «Враховуючи зміст ч. 6 ст. 29 ЦК України, одного лише факту наявності права власності на квартиру недостатньо для встановлення цієї квартири місцем проживання, визначеним абз. 5 ст. 3 Закону про вільне пересування. Для офіційного встановлення місця проживання існує реєстрація такого місця, передбачена, зокрема ч. 10 ст. 6 Закону про вільне пересування та Правилами реєстрації місця проживання. Отже суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку, що місцем проживання матері малолітніх дітей є місце знаходження квартири, яка в рівних частках на праві приватної власності належить цій матері та її відповідним дітям, не перевіривши реальне місце реєстрації проживання цих осіб».

Враховуючи наявні матеріали справи, в апеляційного суду відсутні підстави вважати, що реєстрація малолітніх осіб за місцем проживання діда та їх матері, за відсутності будь-яких даних про наявність на праві власності іншого житла у матері, батька малолітніх дітей, є навмисними діями боржника з невиконання своїх зобов`язань перед кредиторами.

Крім того, у випадку наявності у матері, батька малолітніх дітей права власності (користування) на інше житло, це жодним чином не буде свідчити про однозначну можливість використання дітьми вказаного житла для постійного проживання.

У цьому контексті колегія суддів враховує ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, згідно якої, найкращі інтереси дитини мають бути пріоритетом при прийнятті публічними органами будь-яких заходів відносно дітей (постанова Європейського Суду з прав людини «Нойлінгер та Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), скарга №41615/07, §135, ECHR2010).

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено також у п. 8 ст. 7 СК України та у ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Разом з тим, вказаний ЗУ «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

З аналізу зазначених норм та з урахування практики Європейського суду з прав людини, слід дійти висновку, що в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати приватні інтереси.

Надання згоди державному виконавцю на примусову реалізацію частини будинку може призвести до фактичного виселення із житла малолітніх дітей, право користування на яке офіційно зареєстровано за останніми, а тому апеляційний суд, за наявних матеріалів справи, не вбачає підстав для задоволення подання державного виконавця.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційний суд зауважує, що суд першої інстанції обґрунтував відмову в наданні державному виконавцю дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна боржника, в якому зареєстровані малолітні діти, зовсім іншими мотивами, які є помилковими, викладеними судом при неправильному застосуванні до спірних правовідносин норм матеріального та процесуального права, без врахування висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, з винесенням постанови про відмову в задоволенні подання головного державного виконання відділу Державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Бойко Т. Д. з наведених мотивів.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 січня 2023 року - скасувати.

В задоволенні подання головного державного виконання відділу Державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Бойко Т. Д. про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна боржника - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 19 січня 2024 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

Т. Л. Фетісова