Рішення

від 19.01.2024 по справі 908/3135/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 9/246/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2024 Справа № 908/3135/23

м.Запоріжжя Запорізької області

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУРИСТИЧНА КОМПАНІЯ «ТРЕВЕЛ СІЧ», код ЄДРПОУ 33795893 (69006, м. Запоріжжя, вул. Фелікса Мовчановського, 54)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «МОТОР СІЧ», код ЄДРПОУ 14307794 (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 15)

про стягнення суми 155747,15 грн.

Суддя Боєва О.С.

Без виклику сторін

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУРИСТИЧНА КОМПАНІЯ «ТРЕВЕЛ СІЧ» про стягнення з відповідача: Акціонерного товариства «МОТОР СІЧ» (на сьогодні - Публічне акціонерне товариство «МОТОР СІЧ») суми 155747,15 грн, яка складається з: суми 144402,94 грн основної заборгованості, суми 7760,51 грн інфляційних втрат та суми 3583,70 грн 3% річних.

Підставою для звернення з позовом зазначено невиконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати наданих позивачем у листопаді 2022 року послуг з організації авіаперевезень (бронювання авіаквитків), готельного обслуговування (бронювання проживання в готелях), внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 144402,94 грн. Надання послуг оформлялось у спрощений спосіб відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України, ч. 1 ст. 207 ЦК України. Зміст всіх господарських операцій зафіксовано сторонами у декількох документах (заявки АТ "Мотор Січ", пропозиції ТОВ "Туристична компанія "ТРЕВЕЛ СІЧ", які затверджувалися підписом представника відповідача, виставлені позивачем рахунки на оплату, акти прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), видаткові накладні та інш.) і відображено їх у бухгалтерському обліку. У зв`язку з порушенням відповідачем грошових зобов`язань, які відповідач мав оплатити на підставі кожного рахунку та видаткової накладної про придбання авіаквитків, акту приймання-передачі виконаних робіт, позивачем згідно з приписами ст. 625 ЦК України нараховано та заявлено до стягнення з відповідача також 3% річних та інфляційні втрати.

В позовній заяві вказано, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, складається з судового збору за подання позову, а також витрат на правничу допомогу в орієнтовному розмірі 25000,00 грн, з приводу стягнення яких буде подано окрему заяву у порядку, визначеному ГПК України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 09.10.2023 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3135/23 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.

Ухвалою господарського суду від 17.10.2023 позовну заяву на підставі ч. 1 ст. 174 ГПК України залишено без руху.

30.10.2023 до господарського суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків (документ сформований в системі "Електронний суд" 28.10.2023), до якої додані відповідні докази на виконання ухвали суду від 17.10.2023.

Ухвалою суду від 01.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/3135/23 (номер провадження 9/246/23). Справу прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 21.11.2023 задоволено клопотання Акціонерного товариства «МОТОР СІЧ» про продовження строку для подання відзиву. Продовжено відповідачу процесуальний строк для надання відзиву до 04.12.2023.

28.11.2023 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли наступні документи:

- Відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог внаслідок їх необґрунтованості та недоведеності. Зауважив про відсутність між сторонами договірних правовідносин, відсутність доказів сплати наданих позивачем відповідних послуг. Просив в задоволенні позову відмовити.

- Клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з метою ефективного захисту прав і законних інтересів сторін.

- Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому відповідач зазначив, що сума витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн не є співмірною зі складністю справи, обґрунтованістю, пропорційністю, ціною позову та часом витраченим адвокатом на дану справу. Просив відмовити в частині стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 25000,00 грн.

Ухвалою суду від 30.11.2023 відмовлено у задоволенні клопотання Акціонерного товариства «МОТОР СІЧ» про розгляд справи №908/3135/23 за правилами загального позовного провадження.

05.12.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (документ сформований в системі "Електронний суд" 04.12.2023), в якій позивач зокрема зазначив про доведеність та обґрунтованість заявлених позовних вимог. Просив при ухваленні рішення вказувати найменування відповідача як - Публічне акціонерне товариство «МОТОР СІЧ».

18.12.2023 до суду від позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 25000,00 грн з доказами в обґрунтування даного клопотання.

Відповідач не скористався правом на подання заперечень на відповідь на відзив.

У зв`язку з воєнним станом в Україні, погіршенням безпекової ситуації в місті Запоріжжі, постійними повітряними тривогами через загрозу ракетних обстрілів обласного центру і, відповідно, наявністю обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України справу розглянуто 19.01.2024. За наслідками розгляду справи судом прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Як свідчать матеріали справи Наказом по експлуатаційно-ремонтному відділу від 22.08.2013 №259 на виконання наказу по заводу №321 від 21.08.2013 «З метою упорядкування процедури придбання квитків, бронювання місць у готелі, забезпечення оперативного звіту про використання грошових коштів, своєчасного надання документів, які підтверджують надання послуг ТОВ «Туристична компанія Тревел Січ» призначено відповідальну особу для взаємодії з ТОВ «Туристична компанія Тревел Січ» з питань придбання проїзних квитків, бронювання місць у готелі інженера-технолога Міронову О.В. таб. №7055.

Наказом від 04.11.2021 №389, зокрема, зобов`язано керівників підрозділів заявки на послуги ТОВ «Тревел Січ» та ТОВ «Туристична компанія Січ Тревел» оформлювати тільки при наявності наказу про відрядження та відкритих візах (у разі необхідності). У заявці на бронювання послуг обов`язково зазначати додатково: ПІБ (повністю) пасажира, відповідно паспорта України, ПІБ (повністю) та підпис керівника підрозділу та працівника, який оформив заявку (наказ №321 п. 1 від 21.08.2013).

На виконання замовлень АТ «Мотор Січ» з організації авіаперевезення та готельного обслуговування, шляхом листування на офіційні електронні скриньки, ТОВ «Туристична компанія ТРЕВЕЛ СІЧ» отримувало заявки з даними пасажирів від АТ «Мотор Січ», а саме:

- 18.11.2022 від ОСОБА_1 надійшов запит на бронювання проживання у готелі м. Київ у період 22.11.2022 (дата поселення) по 23.11.2022 (дата виїзду) ОСОБА_4, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Факт надання позивачем послуг підтверджується чеками готелю «Radisson Blu Hotel» Kyiv Podil City Centre (№№5312223, 5309242, №5309241. В подальшому позивач склав Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-0000174 та виставив відповідачу рахунок №0447 від 21.11.2022 для оплати наданих йому послуг бронювання та проживання у готелі «Radisson Blu Hotel Podil» м. Київ з 22.11.2022 по 23.11.2022 ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на суму 20178,00 грн.

- 18.11.2022 від ОСОБА_6 надійшов запит на бронювання проживання у готелі м. Львів для ОСОБА_7 у період з 29.11.2022 по 01.12.2022. Факт надання позивачем послуг підтверджується рахунком-фактурою №28/11/1/2022 від 28.11.2022, відповідно до якого вартість наданих послуг з проживання в готелі з 29.11.2022 по 01.12.2022 складає 2715,00 грн та платіжною інструкцією №460 від 29.11.2022, згідно з якої позивач перерахував зазначену в рахунку суму на користь ФОП Кінаш О.О. В подальшому позивач склав Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-0000178 та виставив відповідачу рахунок №0450 від 28.11.2022 для оплати наданих йому послуг бронювання та проживання у готелі «Sunny Hotel» м. Львів з 29.11.2022 по 01.12.2022 ОСОБА_7

- 29.11.2022 від ОСОБА_6 на підставі наказів №2584/к від 09.11.2022 та №2706/к від 29.11.2022 надійшов запит на бронювання проживання у готелі Іспанії у період з 08.12.2022 по 16.12.2022, у готелі Туреччини у період з 16.12.2022 по 21.12.2022 та у Польщі у період з 21.12.2022 по 22.12.2022 ОСОБА_8 . Факт надання послуг підтверджується Check-in (№330119527 від 29.11.2022 (Іспанія), №423328134 від 20.11.2022 (Туреччина), №433666598 від 29.11.2022 (Польща)). Підтвердження бронювання перевізників (таксі): №12890292 (Барселона) - 08.12.2022, №12890294 (Барселона) - 16.12.2022, №12890309 (Туреччина) - 17.12.2022, № 12890316 (Туреччина) - 21.12.2022, №12890322 (Польща) - 21.12.2022, №12890323 (Польща) - 22.12.2022. В подальшому позивач склав Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-0000181 та виставив відповідачу рахунок №0453 від 29.11.2022 для оплати наданих йому послуг бронювання та проживання у готелі « Eric Vokel Boutique Apartaments Gran » (Іспанія) з 08.12.2022 по 16.12.2022, у готелі « Grand Ankara Hotel Convention Center » (Анкара, Туреччина), у готелі « Renaissance Warsaw Airport Hotel , an Marriott International» (Варшава, Польща); послуг трансферу м. Барселона аеропорт - готель - аеропорт 08, 16.12.2022; послуги трансферу м. Анкара аеропорт - готель - аеропорт 16, 21.12.2022; послуги трансферу м. Варшава аеропорт - готель - аеропорт 21, 22.12.2022, всього - на суму 126 936,00 грн

- 29.11.2022 від ОСОБА_6 на підставі наказу №2699/к від 29.11.2022 (доповнення №9 до наказу №373/к від 24.02.2021) надійшла заявка на бронювання авіаквитків для ОСОБА_9 на 04.03.2023 (зміна дати перельоту) Бангкок-Дубай. Факт виконання позивачем послуги з бронювання квитка є Пропозиція № 1 за заявкою на оформлення авіаквитків від 29.11.2022. В подальшому позивач склав видаткову накладну №РН-0000331 від 29.11.2022 про доплату відповідачем до рахунку №0366 від 04.08.2022 за зміну дати перельоту за маршрутом Бангкок-Дубай, рейс ЕК375 - 04.03.2023 ( ОСОБА_10 ) на загальну суму 12527,08 грн та виставив відповідачу рахунок №0452 від 29.11.2022.

Позивач у позові зазначив, що загальна сума наданих послуг з урахуванням всіх взаємозаліків і взаєморозрахунків складає 144 402,94 грн, що також відображено в акті звірки розрахунків між сторонами від 12.12.2022.

Відповідач надані йому послуги в добровільному порядку не сплатив.

З метою досудового врегулювання спору 28.08.2023 на адресу відповідача була направлена претензія вих. №028 від 25.08.2023 з вимогою негайно оплатити заборгованість в сумі 144 402,94 грн. Також викладено прохання підписати первинні документи, які додані до претензії (акти здачі-приймання робіт (наданих послуг), видаткову накладну).

Претензія отримана відповідачем 30.08.2023, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, копія якого міститься в матеріалах справи.

Разом з тим, претензія залишена відповідачем без реагування, заборгованість в добровільному порядку не погашена, підписані з боку відповідача первинні документи позивачу не повернуті.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати наданих послуг, позивач звернувся до господарського суду із позовом, за яким відкрито провадження у даній справі.

Статтею 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно з п. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду.

Із досліджених судом доказів, які містяться в матеріалах справи, слідує, що між позивачем та відповідачем на підставі ст.ст. 11, 202, 509, 642 ЦК України, ст. 181 ГК України виникли зобов`язання, фактично сторонами у спрощений спосіб укладено договір про надання послуг.

Нормами ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про туризм» суб`єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність є: туристичні оператори - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність; туристичні агенти - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб`єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг.

ТОВ «Туристична компанія «ТРЕВЕЛ СІЧ» в установленому порядку отримало ліцензію на туроператорську діяльність АВ 566348 від 10.12.2010 безстроково.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак і наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Позивач підставою для звернення з позовом зазначив неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо повної оплати наданих послуг з організації авіаперевезення (бронювання авіаквитків), готельного обслуговування (бронювання проживання в готелях) у листопаді-грудні 2022 року працівникам відповідача.

Верховний Суд в пункті 60 постанови від 25.06.2020 у справі №924/233/18 акцентував, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" і викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Отже доказами в господарському судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Таким чином, виходячи з зазначеного слідує, що позивач повинен довести факт наявності обов`язку саме у відповідача сплатити вартість наданих послуг з організації авіаперевезення (бронювання авіаквитків), готельного обслуговування (бронювання проживання в готелях), а у відповідача наявне право спростувати позицію позивача шляхом підтвердження належними та допустимими доказами.

На підтвердження відповідних обставин позивачем додано до позову (в копіях) накази відповідача про взаємодію з позивачем, запити на бронювання, замовлення на оформлення проживання в готелях та послуги трансферу, підтвердження бронювання, запити на бронювання авіаквитків, докази сплати вартості за послуги проживання, видаткову накладну, податкову накладну та докази її реєстрації, акти здачі-приймання робіт, рахунки на оплату, акт звірки розрахунків між сторонами.

Здійснивши аналіз наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що факт надання позивачем послуг з організації авіаперевезення (бронювання авіаквитків), готельного обслуговування (бронювання проживання в готелях) працівникам АТ «Мотор Січ» у листопаді-грудні 2022 року на суму 144 402,94 грн з більшою вірогідністю мав місце, аніж не був, про що стверджує відповідач у відзиві на позов (без долучення жодних доказів на спростування позиції позивача).

При цьому, суд відхиляє зазначені твердження відповідача, як такі, що побудовані на концепції негативного доказу, яка, як зазначалося вище, суперечить принципу змагальності, не містить доказів на спростування відповідних тверджень позивача про надання послуг з організації авіаперевезення (бронювання авіаквитків), готельного обслуговування (бронювання проживання в готелях) працівникам АТ «Мотор Січ» загальною вартістю 144 402,94 грн (на підтвердження чого позивач надав суду відповідні документи).

Також матеріали справи містять Акт звірки розрахунків між сторонами, який містить вказівки на спірні рахунки, що виставлялися відповідачу для оплати наданих йому послуг.

Суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та, в окремих випадках, - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

До того ж у листі від 04.12.2023 (а.с. 115) ОСОБА_8 підтвердив факт замовлення послуг з проживання та послуг трансферу в компанії ТОВ «Туристична компанія «ТРЕВЕЛ СІЧ» на загальну суму 126 936,00 грн.

Оцінивши представлені письмові докази в їх сукупності, враховуючи відсутність документів, які б спростовували позицію позивача або неправильність визначення вартості наданих відповідачу послуг (заперечення відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами, ґрунтуються на власних домислах), суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 144 402,94 грн. є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання позивачем також нараховані та заявлені до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3583,70 грн за загальний період прострочення з 22.11.2022 по 22.09.2023 та інфляційні втрати у розмірі 7760,51 грн за загальний період прострочення з грудня 2022 по червень 2023 включно.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу зазначеної норми законодавства вбачається, що три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов`язань, які можуть бути узгоджені сторонами, оскільки ця норма законодавства є імперативною. Таким чином передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Факт порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростований.

Разом з тим, суд зауважує про наступне. Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Як визначено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

За змістом ст.ст. 251, 253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Виходячи з викладеного, для оцінки правильності нарахування позивачем компенсаційних санкцій слід встановити не тільки документально підтверджену суму боргу, а й дату коли зобов`язання мало бути виконано, тобто з`ясувати момент прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Прострочення слід розглядати як юридичний склад, що тягне за собою зміну правовідносин сторін по зобов`язанню, яке не виконано в строк. Складовими прострочення при цьому є такі юридичні факти: наявність між сторонами договірних відносин, настання строку виконання зобов`язання, невиконання стороною зобов`язання у встановлений строк.

Позивач дату прострочення виконання відповідачем зобов`язань визначає виходячи з наступного дня після складання Актів здачі-приймання робіт та виставлення рахунків на оплату.

Суд не погоджується з такою позицією позивача, оскільки строк виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати наданих йому послуг сторонами не був узгоджений, факт передачі/направлення або вручення йому первинних документів саме в день складання актів та рахунків, які є підставою для вчинення дій щодо оплати, позивач суду не надав.

У статті 530 ЦК України законодавець зазначив, що у разі якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи претензія з вимогою про погашення заборгованості була надіслана відповідачу лише 28.08.2023. І саме разом з цією претензію позивач скоригував на адресу відповідача акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) та рахунки для подальшої оплати.

Зазначена претензія з доданими до неї документами отримана відповідачем 30.08.2023, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, строк оплати наданих позивачем послуг настає 06.09.2023, прострочення виконання грошового зобов`язання починається з 07.09.2023.

Відповідно до розрахунку позивача, який міститься в тексті позову, позивач нарахування інфляційних втрат за порушення відповідачем виконання грошового зобов`язання за вказаними у позові Актами здачі-приймання робіт (наданих послуг) здійснює за загальний період з 01.12.2022 по 30.06.2023, тобто за період в якому не відбулося прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення суми інфляційних втрат у загальному розмірі 7760,51 грн. за період прострочення з 01.12.2022 по 30.06.2023 задоволенню не підлягає.

Стосовно вимоги про стягнення суми 3% річних суд зазначає наступне.

Згідно з перерахунком зробленим судом, з урахуванням встановленої дати прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з 07.09.2023, до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних за загальний період прострочення з 07.09.2023 по 22.09.2023 (16 днів) в загальному розмірі 189,90 грн, в решті вимог про стягнення 3% річних судом відмовляється у зв`язку з необґрунтованістю.

На підставі викладеного, позовні вимоги задовольняються судом частково.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того позивачем заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд враховує наступне.

За змістом ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 8 ст.129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 25000,00 грн, позивачем додано до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги від 01.08.2023, укладеного з Адвокатом Кузнецовим І.С. з додатковою угодою б/н від 01.11.2023 до нього, копію Акту приймання-передачі наданої правничої допомоги з детальним описом проведених робіт до договору від 18.12.2023, копію розрахунку вартості наданих послуг з правничої допомоги до договору від 01.11.2023, копію Ордеру на надання правничої (правової) допомоги Серія АР № 1143298 від 09.10.2023, копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЗП №002030 від 12.02.2019.

Відповідно до п. 1.1 договору Адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а Клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені сторонами.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що за правову допомогу, передбачену в п. 1.2 договору, Клієнт сплачує Адвокату обумовлену сторонами винагороду.

Додатковою угодою б/н від 01.11.2023 до договору сторони узгодили, що оплата правничої допомоги і витрат Адвоката у справі №908/3135/23 в межах розгляду в суді першої інстанції (Господарський суд Запорізької області) визначена у фіксованому розмірі 25000,00 грн протягом 30 календарних днів з дати набрання законної сили рішенням суду першої інстанції у цій справі та підлягає перерахуванню Клієнтом на карткові рахунки Адвоката. При оплаті наданої правничої допомоги Клієнт, як податковий агент утримує з належної Адвокату винагороди і оплачує податок на доходи фізичних осіб і військовий збір.

Тобто винагорода адвоката встановлена у фіксованому розмірі.

В Акті приймання-передачі правничої допомоги з детальним описом проведених робіт до Договору від 18.12.2023, який міститься в матеріалах справи, наведений перелік виконаних адвокатом робіт за період з 09.10.2023 по 18.12.2023 у справі №908/3135/23. Зафіксовано, що вартість наданої правничої допомоги за цим актом підлягає оплаті у фіксованому розмірі 25000,00 грн. З даного акту слідує, що адвокатом було підготовлено та подано до суду позов ТОВ «Туристична компанія «ТРЕВЕЛ СІЧ» до відповідача: ПАТ «МОТОР СІЧ» про стягнення заборгованості, зроблено аналіз відзиву, підготовлено та направлено до суду відповідь на відзив, підготовлено та направлено до суду заяву про стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідачем 28.11.2023 подано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому, зокрема, зазначено, що сума витрат позивача на професійну правову допомогу у розмірі 25000,00 грн не є співмірною зі складністю справи, ціною позову та часом витраченим адвокатом на дану справу. Просив зменшити витрати на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до приписів частини 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між стонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі критерії на практиці застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що згідно з ч. 4 ст. 11 ГПК України підлягає застосуванню судом як джерела права.

Згідно з практикою Європейський суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У справі "East/West Alliance Limsted" проти України, заява № 19336/04 (п. 269) Суд зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити суму в якості гонорару та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Великою Палатою Верховного Суду у пункті 5.44 постанови від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (п. 147 Постанови).

Зважаючи не те, що справа в силу закону є малозначною та розглядалася у спрощеному позовному провадженні, а також те, що представництво адвокатом інтересів позивача в судових засіданнях не здійснювалось, оскільки справа розглядалась без повідомлення (виклику) сторін, з огляду на критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, наведених у ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуючи ціну позову, складність та обставини справи, суд вважає, що обґрунтованим є розмір витрат на професійну правничу допомогу у даній справі в сумі 12500,00 грн (50% від заявленої).

За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що за наслідками розгляду справи № 908/3135/23 судом було прийнято рішення про часткове задоволення позову, приймаючи до уваги положення ч. 4 ст. 129 ГПК України, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми 11604,77 грн витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, виходячи при цьому з суми витрат на професійну правничу допомогу, яка визнана судом обґрунтованою (12500,00 грн).

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «МОТОР СІЧ», код ЄДРПОУ 14307794 (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 15) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУРИСТИЧНА КОМПАНІЯ «ТРЕВЕЛ СІЧ», код ЄДРПОУ 33795893 (69006, м. Запоріжжя, вул. Фелікса Мовчановського, 54) суму 144 402 (сто сорок чотири тисячі чотириста дві) грн 94 коп. основного боргу, суму 189 (сто вісімдесят дев`ять) грн 90 коп. 3% річних.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «МОТОР СІЧ», код ЄДРПОУ 14307794 (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 15) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУРИСТИЧНА КОМПАНІЯ «ТРЕВЕЛ СІЧ», код ЄДРПОУ 33795893 (69006, м. Запоріжжя, вул. Фелікса Мовчановського, 54) суму 1993 грн 42 коп. витрат зі сплати збору та суму 11604 грн 77 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено та підписано 19.01.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.С. Боєва