Ухвала

від 18.01.2024 по справі 914/1255/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/1255/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Вронська Г.О., Губенко Н.М.,

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Никона Зеновія Михайловича

на постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Скрипчук О.С., судді - Матущак О.І., Плотніцький Б.Д.)

від 19.10.2023

у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Никона Зеновія Михайловича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Радехів"

про стягнення 587 789,43 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. У квітні 2023 року Фізична особа-підприємець Никон Зеновій Михайлович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Радехів" (далі - відповідач) 587 789,43 грн заборгованості, з яких 518 372,50 грн основна заборгованість, 11 458,62 грн інфляційні втрати, 3 280,66 грн 3 % річних і 54 677,65 грн пені.

2. Позов мотивований тим, що відповідач неналежним чином виконав договірні зобов`язання та не оплатив у повному обсязі вартість наданих послуг.

3. Відповідач заперечував проти задоволення позову, оскільки зазначив, що договір від 02.07.2019 про надання послуг по збиранню зернових та насіннєвих культур та акт від 31.10.2019 не підписаний останнім, а проставлення печатки не свідчить про вчинення господарської операції товариством, також вказував, що заборгованості по актах від 31.08.2020 на суму 270 500,00 грн та від 30.09.2020 на суму 191 000,00 грн відсутня.

4. Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.06.2023 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 518 372,50 грн, а також 11 458,62 грн інфляційних втрат, 3 280,66 грн 3 % річних, 54 677,65 грн пені, 8 816,84 грн в рахунок відшкодування сплаченого судового збору та 10 000,00 грн витрат на правову допомогу.

5. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач повинен оплатити надані послуги за актами від 31.08.2020 та від 30.09.2020, в тому числі за актом від 31.10.2019, на якому проставлено печатку відповідача, але відсутній підпис і виходив з того, що: 1) спірний договір з проставленням печатки відповідача за відсутності його підпису є укладений, що підтверджується встановленими обставинами його виконання; 2) відповідач не довів наявність іншого договору, на що посилався в своїх запереченнях.

6. 19.10.2023 Західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення суду першої інстанції скасував частково, прийняв нове рішення, яким стягнув з відповідача на користь позивача 461 500, 00 грн заборгованості, 6 922, 49 грн в рахунок відшкодування сплаченого судового збору та 8 000,00 грн витрат на правову допомогу. Також стягнув з позивача на користь відповідача 2 841, 51 грн судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.

7. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції, що спірний договір, який не підписаний відповідачем, є укладений, тому відмовив у стягненні заборгованості за актом від 31.10.2019, який має посилання на цей договір та не містить підпису відповідача, а також у стягненні штрафних санкцій з підстав недоведеності надання цих послуг. Суд врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22.01.2020 у справі № 674/461/16-ц, щодо обов`язковості наявності підпису на правочині, а також щодо схвалення юридичною особою правочину у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від 02.04.2019 у справі № 908/6214/14, від 12.06.2019 у справі № 922/2178/18, від 19.06.2019 у справі № 904/9795/16, від 01.10.2019 у справі № 910/8287/18. Судове рішення про стягнення з відповідача вартості отриманих послуг за актами від 31.08.2020 на суму 270 500,00 грн і від 30.09.2020 на суму 191 000,00 грн залишив без змін.

8. 20.11.2023 позивач надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

9. Ухвалою Верховного Суду від 13.12.2023 касаційну скаргу залишено без руху, запропоновано скаржнику протягом десяти днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків касаційної скарги: привести касаційну скаргу у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції, з урахуванням недоліків, визначених у пунктах 16-22 цієї ухвали; навести обґрунтування щодо можливості касаційного оскарження судового рішення згідно з підстав, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України з урахуванням зазначених в ухвалі критеріїв; надати суду документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 1 462,48 грн.

10. 15.01.2024 до Верховного Суду від скаржника надійшла уточнена редакція касаційної скарги, до якої надано докази на підтвердження доплати судового збору за подання касаційної скарги.

11. Верховний Суд перевірив форму і зміст уточненої касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.

12. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

13. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

14. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

15. Позов у зазначеній справі подано у 2023 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено у розмірі 2 684, 00 грн.

16. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

17. Предметом позову у цій справі є стягнення 518 372,50 грн, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 2 684,00 грн = 1 342 000, 00 грн).

18. Так, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

19. В якості обґрунтування наявності підстав для відкриття касаційного провадження скаржник зазначає, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми частини другої статті 625 ЦК України та помилково відмовив у стягненні інфляційних втрат та 3% річних, вважаючи їх штрафними санкціями, за наявності неоднакового застосування цим же судом зазначеної норми права (постанови суду апеляційного господарського суду від 23.03.2016 у справі № 914/3863/15, від 08.09.2023 у справі № 914/1067/23, від 01.08.2023 у справі № 921/612/22, від 21.05.2015 у справі № 914/106/15, від 07.06.2017 у справі № 914/3071/16, від 21.09.2017 у справі № 907/529/16) так і всупереч послідовній практиці Верховного Суду (постанови від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, від 30.04.2020 у справі №914/1001/19, від 22.03.2023 у справі № 910/3517/22, від 10.10.2023 у справі № 910/21843/21).

20. Заявник вважає, що ця справа має виняткове значення для нього (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), так як його єдиним видом господарської діяльності як фізичної особи-підприємця є надання послуг із збирання сільськогосподарських культур, ухвалення судом законного та справедливого рішення дозволить уникнути ризику фінансової неспроможності, отримати належну компенсацію, зумовлену тривалим невиконанням грошового зобов`язання відповідачем, сформувати у майбутньому паритетні відносини з контрагентами, в іншому випадку постраждає ділова репутація скаржника, який завжди ретельно та правильно здійснював документальне оформлення своїх господарських операцій.

21. На думку скаржника, суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (підпункт "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), адже вона не відповідає критеріям, встановленим частиною п`ятою статті 12 ГПК України ні за ціною позову, ні за рівнем складності, тому на неї не розповсюджуються обмеження щодо касаційного оскарження, встановлені частиною третьою статті 287 ГПК України.

22. Вивчивши доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судового рішення у справі за підпунктами "а", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

23. Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, буде впливати на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

24. Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

25. Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

26. Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

27. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

28. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки в обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на уже сформовану практику Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

29. Посилання скаржника на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду може бути підставою касаційного оскарження судового рішення згідно з положеннями частини другої статті 287 ГПК України, проте не може розцінюватись Судом, як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини третьої зазначеної норми.

30. При цьому, з аналізу посилань у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду та на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, Суд доходить висновку про те, що вони фактично зводяться до незгоди із встановленими судом попередньої інстанції обставинами справи та оцінкою доказів і не стосуються обґрунтування виключних випадків, визначених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за наявності яких судове рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути переглянуто у касаційному порядку.

31. Частиною другою статті 300 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

32. Разом з тим незгода скаржника із судовим рішенням не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.

33. Зазначені у касаційній скарзі аргументи не обґрунтовують у достатній мірі і не доводять, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, тому не можуть бути визнані судом підставою, що підпадає під дію підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

34. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

35. Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 ГПК України, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

36. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

37. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

38. З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає, що скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 587 789,43 грн, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

39. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

40. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Никона Зеновія Михайловича згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 914/1255/23 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Никона Зеновія Михайловича на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.10.2023.

2. Касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами направити скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий І. Кондратова

Судді Г. Вронська

Н. Губенко