Ухвала

від 16.01.2024 по справі 131/11/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

16 січня 2024 року

м. Київ

справа № 131/11/23

провадження № 61-16194ск23

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Іллінецького аграрного фахового коледжу про поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Іллінецького аграрного фахового коледжу про поновлення на роботі та зміну формулювання причин звільнення.

Позовна заява мотивована тим, що наказом № 87-к від 30 вересня 2022 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в Іллінецький аграрний фаховий коледж на посаду майстра виробничого навчання, хоча в наказі у трудовій книжці, вказано на посаду водія. Прийняття ОСОБА_1 саме на посаду майстра виробничого навчання підтверджується, зокрема, записами про це у направленні на медичний огляд, медичній книжці, медичній довідці про придатність до роботи на вказаній посаді, педагогічне навантаження на 2022-2023 навчальний рік.

Наказом № 108-к від 13 грудня 2022 року ОСОБА_1 було звільнено у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці, в тому числі скорочення чисельності працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з врахуванням частини третьої статті 30 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Позивачем зазначено, що у наказі № 108-к від 13 грудня 2022 року не вказано з якої посади він звільнений у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності працівників п на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з врахуванням частини третьої статті 30 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». При цьому номер закону та дата його видання не вказані, у Законі України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-ІХ від 15 березня 2022 року зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року стаття 30 взагалі відсутня.

Крім того в наказі про звільнення відповідачем після слів «п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України» вказано «та ч. 3 ст.30 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а в трудовій книжці замість слова «та» частина третя статті 30 Закону України вказує «з урахуванням». Тому не відомо, яку норму вищевказаного Закону відповідачем враховано в даному випадку.

Відповідачем не видано наказ про попередження ОСОБА_1 про заплановане наступне звільнення з роботи та пропозиції іншої роботи якщо така робота є відповідно до частини третьої статті ст.49-2 КЗпП.

Також відповідачем не подано до служби зайнятості населення інформації про заплановане вивільнення позивача у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників відповідно до пункту 3 статті 50 ЗУ «Про зайнятість населення».

Вважаючи дії відповідача такими, що порушують його права, ОСОБА_1 просив суд поновити його на роботі в Іллінецькому аграрному фаховому коледжі на посаді майстра виробничого навчання, змінивши формулювання причини звільнення відповідно до чинного законодавства.

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 22 серпня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:

скасовано наказ № 108-к від 13 грудня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади водія на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та частини третьої статті 30 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»;

поновлено ОСОБА_1 на роботі в Іллінецькому аграрному фаховому коледжі на посаді водія з 13 грудня 2022 року;

стягнуто з Іллінецького аграрного фахового коледжу на користь ОСОБА_1 32 631,84 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2022 року по 22 серпня 2023 року включно (сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів);

рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць (середньомісячної заробітної плати в сумі 5 786,37 грн) допущено до негайного виконання;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

як на підставу звільнення з роботи ОСОБА_1 в оскаржуваному наказі № 108-к від 13 грудня 2022 року відповідач послався на акт засіданні комісії від 22 листопада 2022 року та акт про відмову в написанні заяви на звільнення з роботи від 13 грудня 2022 року. При цьому акт засіданні комісії від 22 листопада 2022 року у матеріалах справи відсутній;

згідно акту від 13 грудня 2022 року ОСОБА_1 було запропоновано написати заяву про звільнення з роботи за угодою сторін. Суд першої інстанції зробив висновок, що сам факт змушування написати заяву про звільнення є незаконним та фактично суперечить обставинам на які посилається сторона відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 в зв`язку з відмовою переведення на іншу посаду враховуючи зміни істотних умов праці;

окрім того, однією з підстав звільнення в наказі зазначено частину третю статті 30 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», проте вказаної норми в законі не існує. Відтак відповідач під час процедури звільнення ОСОБА_1 та видання самого наказу допустив порушення вимог трудового законодавства, наявність яких впливає на висновок про законність такого рішення та дійшов висновку про визнання незаконним та скасування наказу директора Іллінецького аграрного фахового коледжу №108-к від 13 грудня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади водія з подальшим його поновленням на даній посаді з 13 грудня 2022 року;

на підставі частини другої статті 235 КЗпП України суд першої інстанції стягнув із відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2022 року по 22 серпня 2023 року включно.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Іллінецького аграрного фахового коледжу задоволено. Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 22 серпня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

процедура звільнення ОСОБА_1 з посади водія у Іллінецькому аграрному фаховому коледжі була проведена відповідно до вимог чинного трудового законодавства, а тому суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку про наявність підстав для скасування наказу про звільнення та поновлення ОСОБА_1 на роботі. Позивач був належним чином повідомлений роботодавцем про зміну істотних умов праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, а саме зменшення обсягу роботи, зміну системи та розміру оплати праці;

наказом № 108-к від 13 грудня 2022 року ОСОБА_1 було звільнено з посади водія в зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності працівників. Відповідно до частини другої статті 3 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов. Судом встановлено, що про зміну істотних умов праці позивач був повідомлений 21 листопада 2022 року, що підтверджується актом про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення із наказом про такі зміни № 43-ОД. Вказаним наказом ОСОБА_1 було запропоновано продовжити роботу за тією самою спеціальністю, кваліфікацією чи посадою у іншому структурному підрозділі, проте як вбачається із акту від 21 листопада 2022 року позивач повідомив про свою відмову продовжувати виконувати роботу в нових умовах у зв`язку зі зміною істотних умов праці. Згодом 13 грудня 2022 року ОСОБА_1 повторно було запропоновано ознайомитися із наказом № 43-ОД від 21 листопада 2022 року, однак позивач знову відмовився. Наказ №108-к від 13 грудня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 є послідовним та таким, що прийнятий у відповідності до чинного законодавства;

наказом № 23/6-к від 28 лютого 2023 року було внесено зміни до наказу №108-к від 13 грудня 2022 року, де підстави та формулювання звільнення ОСОБА_1 було приведено у відповідність до норм КЗпП України. Про внесення змін до наказу про звільнення позивача було повідомлено та запрошено його до Іллінецького аграрного фахового коледжу для ознайомлення із внесеними змінами, про що свідчать відповідний лист та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, проте він таким правом не скористався;

апеляційний суд відхилив посилання позивача на порушення відповідачем вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України як безпідставні, оскільки наказом № 43-ОД від 21 листопада 2022 року «Про зміну в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності працівників Іллінецького аграрного фахового коледжу (зміна істотних умов праці працівників)» працівників було попереджено, що у разі відмови від продовження роботи в нових умовах праці трудові відносини будуть припинені на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

оскільки підстав для поновлення позивача на роботі немає, середній робіток за час вимушеного прогулу стягненню не підлягає.

ОСОБА_1 10 листопада 2023 року засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, зокрема, вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості інших учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2023 року продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків касаційної скарги.

Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 29 листопада 2023 року подано уточнену касаційну скаргу, у якій ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В уточненій касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Однак, в уточненій касаційній скарзі ОСОБА_1 не викладено підстави касаційного оскарження судового рішення передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).

Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що її мотивувальна частина складається із викладення обставин справи та містить формальне посилання на неправильність та незаконність судового рішення. ОСОБА_1 не обґрунтовує передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Формальна вказівка на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. ОСОБА_1 не зазначено щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, не обґрунтовано неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у цій частині. Тому ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.

Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року повернути.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат