Постанова

від 19.01.2024 по справі 120/7048/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/7048/23

Головуючий у 1-й інстанції: Мультян М.Б.

Суддя-доповідач: Драчук Т. О.

19 січня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

24.05.2023 позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №2184062-2407-0228 від 26.12.2022, яким за податковий період 2022 року визначено до сплати суму податкового зобов`язання у розмірі 265750,72 грн з орендної плати з фізичних осіб.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2023 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №2184062-2407-0228 від 26.12.2022, винесене Головним управлінням ДПС у Вінницькій області.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17177,60 (сімнадцять тисяч сто сімдесят сім) гривень 60 копійок.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що надання пільги по сплаті орендної плати з фізичних осіб згідно ст. 288 ПК України не передбачено.

Щодо Постанови КМУ №634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» апелянт зазначає, що вона прийнята на підставі Закону України від 01 квітня 2022 року №2181-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 №157-ІХ, який регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна.

При цьому, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним та Цивільним кодексами України, Законом України «Про оренду землі».

Апелянт зазначає, що об`єктами комунальної власності в розумінні ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» є: єдині майнові комплекси підприємств, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини), інше окреме індивідуально визначене майно і т.д.

Отже, на думку апелянта, ототожнювати поняття земельної ділянки комунальної форми власності з поняттям комунальне майно, як його трактує Закон №157-ІХ є недоречним, оскільки при укладенні договору оренди земельної ділянки комунальної власності між позивачем та Вінницькою міською радою положення Закону №157-ІХ не застосовувались.

Відповідно до п.3 ч.1ст.311 КАС Українисуд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції нормматеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду - скасувати, виходячи з наступного.

Фізична особа ОСОБА_1 обліковується у Головному управлінні ДПС у Вінницькій області як платник податків та зборів, зокрема орендної плати.

28.05.2021 Вінницька міська рада «Орендодавець» і ОСОБА_1 - «Орендар», уклали договір оренди земельної ділянки, зареєстрований за № 02822 від 10.08.2021.

Відповідно до умов договору, Орендодавець на підставі рішення від 28.05.2021 №447 надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 1,1936 га, кадастровий номер 0510100000:01:069:0154, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

05.01.2023 Вінницька міська рада і ОСОБА_1 підписали додаткову угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 28.05.2021, зареєстровану за №02822 від 10.08.2021, пунктом 2.4 якої плата за оренду землі обчислюється у наступному порядку: в розмірі 3 % від нормативно-грошової оцінки 8647751,36 грн = 259432,54 грн в рік. Додаткова угода набуває чинності з 01.01.2022 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.12.2022 Головним управлінням ДПС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення №2184062-2407-0228, яким ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб у сумі 265750,72 грн.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що згідно п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України. Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Так, ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190 ЦК України).

Згідно зі статтею 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 182 ЦК України).

Згідно вимог ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Так, судом встановлено, що жодною із сторін не заперечується факт того, що земельна ділянка площею 1,1936 га кадастровий номер 0510100000:01:069:0154 є комунальною власністю Вінницької міської ради.

28.05.2021 між Вінницькою міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар), укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований за № 02822 від 10.08.2021, згідно умов якого Орендодавець на підставі рішення від 28.05.2021 №447 надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 1,1936 га, кадастровий номер 0510100000:01:069:0154, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, що розташована за адресою: м. Вінниця, вул. Гонти, 96.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що Законом України «Про оренду державного та комунального майна» регулюються майнові відносини щодо умов оренди, зокрема, комунального майна, яким є земельна ділянка площею 1,1936 га кадастровий номер 0510100000:01:069:0154, щодо якої згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення нараховано податкове зобов`язання у вигляді орендної плати з фізичних осіб.

Під час розгляду справи судом першої інстанції враховано, що 01.04.2022 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

На підставі вказаного Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», пунктом 1 якої визначено, що на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31 грудня 2022 р., за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна: фізичні особи та фізичні особи - підприємці, які були призвані або прийняті на військову службу після оголошення воєнного стану.

Суд першої інстанції вказав, що оскільки матеріалами справи підтверджується факт перебування позивача з 14.03.2022 на військовій службі, отже, ОСОБА_1 як особа яка була призвана та прийнята на військову службу після оголошення воєнного стану, має пільги із сплати податків, зборів та інших платежів до бюджету відповідно до податкового законодавства.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції зазначив про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення №2184062-2407-0228 від 26.12.2022.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, оцінюючи доказі, надані на підтвердження понесення вказаних витрат, з урахуванням вимог ст. 134 КАС України, прийшов до висновку, що розмір витрат на правничу допомогу обраховано на підставі розрахунку часу, витраченого на надання правничої допомоги (Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для розгляду справи) № 24/05/23/1P від 24.05.2023.

Отже, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально, а тому на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача стягненню підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17177,60 грн.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Так, підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України визначено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Правові засади адміністрування орендної плати за земельні ділянки регламентовані розділом ХІІ Податок на майно Податкового кодексу України ( в редакції ПК України, чинного на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення).

Згідно п. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 288.4 ст. 288 ПК України визначено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Відповідно до п. 288.7 ст. 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Згідно з п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Пунктом 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно із пп. 287.7 ст. 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Відповідно до п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Окрім того, статтею 21 Закону України «Про оренду землі» розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Аналізуючи викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду, що положеннями Податкового кодексу України передбачено, що питання щодо встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності вирішується за згодою сторін договору оренди земельної ділянки із закріпленням розміру орендної плати в такому договорі оренди, тому саме умови договору (включаючи умову щодо розміру орендної плати) є обов`язковими для виконання сторонами, орендодавець (відповідна рада) має право вимагати сплати, а орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, що є предметом такого договору, у визначеному договором розмірі.

При цьому, колегія суддів наголошує, що саме Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що положення Податкового кодексу України щодо надання пільг по сплаті орендної плати з фізичних осіб згідно ст. 288 ПК України не передбачено.

З матеріалів справи встановлено, що 28.05.2021 між Вінницькою міською радою (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар), укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований за № 02822 від 10.08.2021 року.

Згідно із умовами договору, орендодавець на підставі рішення від 28.05.2021 №447 надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 1,1936 га, кадастровий номер 0510100000:01:069:0154, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

05.01.2023 між Вінницькою міською радою і ОСОБА_1 підписано додаткову угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 28.05.2021, зареєстровану за №02822 від 10.08.2021, пунктом 2.4 якої плата за оренду землі обчислюється у наступному порядку: в розмірі 3 % від нормативно-грошової оцінки 8647751,36 грн = 259432,54 грн в рік. Додаткова угода набуває чинності з 01.01.2022 року.

Судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка площею 1,1936 га кадастровий номер 0510100000:01:069:0154 є комунальною власністю Вінницької міської ради.

26.12.2022 Головним управлінням ДПС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення №2184062-2407-0228, яким ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб у сумі 265750,72 грн.

Також, судом встановлено, що в обґрунтування підстав звернення з адміністративним позовом, позивач вказав, що 01.04.2022 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у статті 1 якого визначено доповнити Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (Відомості Верховної Ради України, 2020 р., № 4, ст. 25) пунктами 6-1 і 6-2.

На підставі вказаного Закону Кабінету Міністрів України прийнято постанову № 634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», пунктом 1 якої визначено, що на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31 грудня 2022 р., за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна: фізичні особи та фізичні особи - підприємці, які були призвані або прийняті на військову службу після оголошення воєнного стану.

Так, позивач зазначає, що згідно довідки №721/2045 від 11.10.2022, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 з 14.03.2022, що підтверджується військовим квитком позивача.

На думку позивача, оскільки ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено вичерпний перелік об`єктів, які не можуть бути об`єктами оренди в розумінні положень вказаного Закону, отже, земельна ділянка площею 1,1936 га, кадастровий номер 0510100000:01:069:0154 в розумінні чинного законодавства України є індивідуально визначеним майном, так як земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер, що є унікальним та вирізняє дане майно серед іншого майна, а тому застосуванню в межах спірних правовідносин підлягає Закону України «Про оренду державного та комунального майна», частиною 1 статті 3 якого визначено, що об`єктами оренди за цим Законом є, зокрема, інше окреме індивідуально визначене майно.

Суд першої інстанції, за результатами розгляду справи, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Однак, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Так, сторонами не заперечується, що відносини, зокрема, щодо оренди землі регулюються Законом України «Про оренду землі», а обов`язки орендодавця щодо сплати податку з оренди землі визначені Податковим кодексом України.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України. Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно ст.14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 зазначеного Закону визначені істотні умови договору оренди, серед яких є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Так, частиною 1 статті 30 Закону України «Про оренду землі» визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Частиною 1 статті 23 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Статтею 14 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

При цьому, колегія суддів наголошує, що статтею 2 Закону України «Про оренду землі» визначені правові засади оренди землі.

Вказаною статтею встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відносини, пов`язані з орендою земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Тобто, абзацом 2 вказаної статті визначено виключні випадки, коли правовідносини щодо оренди земельної ділянки можуть регулюватись Законом України «Про оренду державного та комунального майна» і таким випадком є знаходження саме на такій земельній ділянці цілісних майнових комплексів підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів.

В свою чергу, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» врегульовані правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Статтею 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що об`єктами оренди за цим Законом є: єдині майнові комплекси підприємств, їхніх відокремлених структурних підрозділів; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини); інше окреме індивідуально визначене майно; майно, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) (далі - майно, що не увійшло до статутного капіталу), а також майно, заборонене до приватизації, яке може при перетворенні державного підприємства в господарське товариство надаватись такому товариству на правах оренди; майно, щодо якого до статутного капіталу внесено право господарського відання на майно; майно, закріплене на праві господарського відання за акціонерними товариствами та їхніми дочірніми підприємствами у процесі їх утворення та діяльності; майно, передане до статутного капіталу акціонерних товариств на праві господарського відання; майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, державних і комунальних установ та організацій, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, правоохоронних та фіскальних органів, Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, - без права викупу та передачі в суборенду орендарем; майно, що не підлягає приватизації, може бути передано в оренду без права викупу орендарем та передачі в суборенду.

З матеріалів справи, зокрема, зі змісту договору оренди земельної ділянки від 28.05.2021, укладеного між Вінницькою міською радою та ОСОБА_1 , судом встановлено, що на земельній ділянці розміщено об`єкт нерухомого майна (п. 2.2 Договору).

При цьому, позивачем до матеріалів справи не надано, а судом апеляційної інстанції не здобуто доказів, які б свідчили про те, що вказаний об`єкт нерухомого майна, який розміщений на земельній ділянці площею 1,1936 га, кадастровий номер 0510100000:01:069:0154, належить до державного або комунального майна, що свідчило б про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Також, в позовній заяві позивач вказує на ч. 1 ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в якій визначено перелік об`єктів оренди за цим Законом, зокрема, інше окреме індивідуально визначене майно, та на ч. 2 ст. 3 вказаного Закону, в якій визначено перелік об`єктів, які не можуть бути об`єктами оренди. Отже, перелік об`єктів, які не можуть бути об`єктами оренди в розумінні положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є вичерпним та визначеним ст. 3 вказаного Закону.

Враховуючи вказане, а також відсутність визначення чинним законодавством поняття "інше окреме індивідуальне майно", яке в розумінні ч. 1 ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" може бути об`єктом оренди за цим Законом, позивач вважає, що земельна ділянка площею 1,1936 га, кадастровий номер 0510100000:01:069:0154 в розумінні чинного законодавства України є індивідуально визначеним майном, так як земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер, що є унікальним та вирізняє дане майно серед іншого майна.

Однак, колегія суддів не погоджується з аргументами позивача щодо того, що в межах спірних правовідносин орендована земельна ділянка є окремим індивідуально визначеним майном, правове регулювання щодо якої підпадає під дію Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки земельні правовідносини та відносини, які, зокрема, виникають з приводу оренди землі, врегульовані спеціальними нормативними актами, а саме Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі".

Також, судом встановлено, що 01.04.2022 було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у статті 1 якого зазначено: Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (Відомості Верховної Ради України, 2020 р., № 4, ст. 25) доповнити пунктами 6-1 і 6-2 такого змісту:

6-1. Під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо:

строків надання згоди на включення об`єкта оренди до одного з Переліків;

стартової орендної плати у випадках, якщо інформація про залишкову балансову вартість об`єкта оренди є меншою 10 відсотків первісної балансової вартості об`єкта оренди;

необхідності здійснення оцінки об`єкта оренди для цілей передачі його в оренду орендарям, передбаченим абзацом першим частини першої статті 15 цього Закону;

строків проведення аукціону і затвердження протоколу результатів аукціону;

необхідності та строків завантаження орендодавцем договору оренди та акта приймання-передачі до ЕТС;

можливості підписання документів за допомогою кваліфікованого електронного підпису та переліку таких документів;

продовження договору оренди, зокрема щодо запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану;

припинення орендарем договору оренди;

незастосування окремих обмежень на передачу майна в суборенду, передбачених абзацами дев`ятим і десятим частини першої статті 3 та статтею 22 цього Закону, при цьому строк дії укладеного відповідно до цієї статті договору суборенди не може перевищувати строк дії воєнного стану, збільшений на чотири місяці;

можливості застосування пільгової орендної плати на строк, що не перевищує шість місяців, для орендарів, які беруть участь в аукціоні з оренди державного майна з метою переміщення виробництв, активів і потужностей для здійснення господарської діяльності, розміщених на території, визначеній Кабінетом Міністрів України, а також механізму підтвердження права на застосування пільгової орендної плати;

повноважень військової адміністрації з питань, визначених цим пунктом.

6-2. Строк дії договорів оренди державного майна, які укладаються під час дії воєнного стану, не може перевищувати 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану".

Надаючи оцінку викладеному в межах спірних правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» надано Кабінету Міністрів України повноваження щодо встановлення інших правил передачі державного та комунального майна ніж ті, що передбачені Законом України «Про оренду державного та комунального майна» щодо виключного переліку, який визначено п. 6-1 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Крім того, лише в одному пункті з переліку, встановленого Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна», йдеться про можливість застосування пільгової орендної плати. Однак, вказаний пункт також містить і визначення особи орендаря, до якого можливо застосувати таку пільгу на строк, що не перевищує шість місяців, а саме для орендарів, які беруть участь в аукціоні з оренди державного майна з метою переміщення виробництв, активів і потужностей для здійснення господарської діяльності, розміщених на території, визначеній Кабінетом Міністрів України, а також механізму підтвердження права на застосування пільгової орендної плати.

Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов, застосував до спірних правовідносин, постанову Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», прийняту на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна», пунктом 1 якої визначено, що на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31 грудня 2022 р., за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна: фізичні особи та фізичні особи - підприємці, які були призвані або прийняті на військову службу після оголошення воєнного стану.

Разом з тим, досліджуючи матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про можливість застосування постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» в межах спірних правовідносин, оскільки як зазначалось судом вище, вказана постанова прийнята на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна», яким чітко визначений перелік щодо правил передачі в оренду державного та комунального майна.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що спірні правовідносини не підпадають під дію регулювання постанови Кабінету Міністрів України № 634 та Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у зв`язку з чим підстави звільнення позивача від сплати орендної плати з фізичних осіб у зв`язку з тим, що позивач призваний на військову службу, відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, при розгляді справи судом першої інстанції не надано оцінку усім обставинам у справі, що мають значення для її вирішення, а тому рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції належить скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2023 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.