Постанова

від 13.12.2023 по справі 910/1452/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2023 р. Справа№ 910/1452/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Тищенко А.І.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 13.12.2023.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБ Нерухомість"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2023 у справі №910/1452/23 (суддя Борисенко І.І., м. Київ, повний текст рішення складено та підписано 19.04.2023)

за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури

в інтересах Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБ Нерухомість"

про стягнення 5 220 019,92 грн

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБ Нерухомість" з вимогою про стягнення 5 220 019, 92 грн., з яких: 2 204 424, 28 грн. - заборгованість з орендної плати, 663 232,36 грн. - інфляція, 2 081 404,26 грн. - неустойка, 204 826,29 грн. - пеня, 66 132,73 грн - штраф за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 26.12.2013 №6718.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2023 у справі №910/1452/23 позов Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБ Нерухомість" на користь Державного бюджету України 2 204 424,28 грн - заборгованість з орендної плати за період з червня 2021 року по вересень 2021 року, 663 232,36 грн - інфляційні втрати, 2 081 404,26 грн - неустойка, 204 826,29 грн - пеня, 66 132,73 грн - штраф. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБ Нерухомість" на користь Київської міської прокуратури 78 300,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Суд дійшов висновку, що прокурором доведено наявність достатніх правових підстав для звернення прокурора з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд виходив з їх обґрунтованості та доведеності, а також з урахуванням того, що відповідачем позовні вимоги не спростовані належним чином.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБ Нерухомість" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2023 у справі №910/1452/23 - скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до відсутності підстав для звернення прокуратури в інтересах Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до суду з даним позовом, що на переконання відповідача не було враховано судом першої інстанції, чим порушено норми процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБ Нерухомість" у справі №910/1452/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - ОСОБА_1., судді: Мальченко А.О., Шаптала Є.Ю.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБ Нерухомість" подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 у справі №910/1452/23, вирішено відкласти розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи.

22.05.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/1452/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБ Нерухомість" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2023 у справі №910/1452/23.Розгляд апеляційної скарги призначено на 13.06.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 оголошено перерву в судовому засіданні до 25.07.2023.

29.05.2023 до канцелярії суду від Київської міської прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому прокурор заперечує проти доводів апеляційної скарги, у задоволенні якої просить суд відмовити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що порушення інтересів держави в даному випадку є беззаперечним з огляду на невиконання відповідачем свого обов`язку з оплати за користуванням державним майном, а враховуючи тривалу бездіяльність компетентного органу - Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, а не відсутність у вказаного органу коштів на сплату судового збору, як про це зазначає відповідач, - прокурор обґрунтовано звернувся до суду з даним позовом.

15.06.2023 до канцелярії суду від Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву надійшли пояснення, у яких позивач зазначає, що через відсутність коштів на сплату судового збору відділення не має можливості належним чином здійснювати захист інтересів держави як компетентний орган. Позивач вважає, що прокуратурою належним чином обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/581/23 від 31.07.2023, у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 18.07.2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Тарасенко К.В.., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБ Нерухомість" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2023 у справі №910/1452/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Тарасенко К.В., Станік С.Р. та призначено до розгляду на 12.09.2023.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/3689/23 від 12.09.2023, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Станік С.Р., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБ Нерухомість" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2023 у справі №910/1452/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено до розгляду на 18.10.2023.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/4263/23 від 18.10.2023, у зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Тищенко А.І.., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБ Нерухомість" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2023 у справі №910/1452/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено до розгляду на 13.12.2023.

У судове засідання 13.12.2023 з`явились прокурор та представник позивача, заперечили проти доводів апеляційної скарги та просили суд залишити її без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що вбачається з матеріалів справи (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0411639231585).

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, суд апеляційної інстанції вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі - РВ ФДМУ по місту Києву, позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВБ Нерухомість" (далі - товариство, відповідач, орендар) 26.12.2013 укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 6718 (далі - договір).

За умовами цього договору орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові будівлі (п`ятиповерхова фасадна будівля з підвалом літ. «Б» площею 3 231,7 кв. м та чотирьохповерхова будівля з підвалом площею 1840,5 кв. м, що знаходиться у дворі (всередині кварталу) літ. «В»), загальною площею 5072,2 кв. м за адресою: місто Київ, вул. Богдана Хмельницького, 26 (п. 1.1 договору).

На виконання умов вказаного договору між РВ ФДМУ по місту Києву та товариством 26.12.2013 підписано акт приймання-передавання орендованого майна по вул. Богдана Хмельницького, 26 у місті Києві.

У подальшому договорами від 15.12.2014 № 6718/01, від 01.09.2016 № 6718/02, від 19.06.2018 № 6718/03, від 19.02.2019 № 6718/04 до договору оренди від 26.12.2013 № 6718 вносились відповідні зміни.

Так, згідно з п. 1.1 договору оренди (в редакції договору про внесення змін від 19.02.2019) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення (п`ятиповерхова фасадна будівля з підвалом літ. «Б» площею 3165,8 кв. м та чотирьохповерхова будівля з підвалом площею 1963,3 кв. м, що знаходиться у дворі (всередині кварталу) літ. «В»), загальною площею 5129,1 кв. м по вул. Богдана Хмельницького, 26 у місті Києві.

Відповідно до п. 3.1 договору (в редакції від 19.02.2019) орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами), і за базовий місяць оренди - вересень 2018 року становить 900 203,84 грн. Орендна плата за перший місяць оренди (лютий 2019 року) визначається шляхом коригування орендної плати на базовий місяць на індекси інфляції за жовтень, листопад, грудень 2018 року та січень, лютий місяці 2019 року.

За п. 3.2 договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Згідно з п. 3.3 договору (в редакції від 01.09.2016) орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до п. 3.6 договору (в редакції від 19.06.2018) орендна плата перераховується до Державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що цей договір оренди укладено строком на 15 (п`ятнадцять) років, і він діє з 26.12.2013 до 26.12.2028 включно.

Згідно з п. 10.6.4 договору його чинність припиняється достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду.

Судом встановлено, що Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у справі № 910/17338/20, залишеним в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 та постановою Верховного Суду від 23.11.2021, договір оренди нерухомого майна від 26.12.2013 № 6718 розірвано та виселено ТОВ "ВБ Нерухомість" у примусовому порядку з державного нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 5129,1 кв. м, що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, 26.

Однак після набрання законної сили вказаним судовим рішенням товариство орендовані приміщення орендодавцю або балансоутримувачу не повернуло.

Господарським судом міста Києва 16.09.2021 видано наказ про примусове виконання рішення суду у справі № 910/17338/20 про виселення товариства.

Постановою старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Полінкевич О.В. від 21.09.2021 відкрито виконавче провадження (ВП № 66883112) за вказаним наказом Господарського суду міста Києва.

Згідно з актом державного виконавця від 18.10.2021 (ВП № 66883112) судове рішення у справі № 910/17338/20 виконано, "ВБ Нерухомість" виселено з орендованих приміщень.

У подальшому постановою старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Полінкевичем О.В. від 10.12.2021 виконавче провадження за наказом Господарського суду міста Києва від 16.09.2021 № 910/17338/20 про виселення ТОВ "ВБ Нерухомість" з державного майна по вул. Богдана Хмельницького, 26 закрито у зв`язку з виконанням виконавчого документа.

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2021 у справі № 910/12673/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022, за позовом Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по місту Києву з ТОВ "ВБ Нерухомість" стягнуто 2 957 816,04 грн. (2 677 808,75 грн. - заборгованість з орендної плати, 56 112,50 грн. - інфляційні витрати, 143 560,53 грн. - пеня, 80 334,26 грн. - штраф за договором оренди від 26.12.2013 №6718 за період з травня 2020 року по травень 2021.

Вказаним рішенням суду встановлено факт неналежного виконання товариством обов`язку зі сплати орендної плати за користування державним майном, у зв`язку з чим судом стягнуто з товариства на користь Державного бюджету України заборгованість з орендної плати за період з травня 2020 року по травень 2021 року включно.

Всупереч положенням чинного законодавства та умов договору, відповідач продовжував користуватися спірним приміщенням у період з червня 2021 по вересень 2021 року, проте свій обов`язок щодо своєчасного і повного внесення орендної плати не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість з орендної плати за період з червня 2021 по вересень 2021 року у сумі 2 204 424,28грн. (до моменту набрання законної сили Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у справі № 910/17338/20 про розірвання договору оренди та виселення товариства).

Вказані обставини стали підставою для звернення прокурора з даним позовом до відповідача з вимогами про стягнення орендної плати за період з червня 2021 по вересень 2021 року (до моменту набрання законної сили Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у справі № 910/17338/20), стягнення інфляційних втрат, штрафу, пені та неустойку, відповідно до ст. 785 ЦК України.

Заперечення відповідача проти позову зводяться до тверджень про відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду з даним позовом, аналогічні доводи містить і апеляційна скарга.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Так, статтею 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з абз. 1 і 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до аб. 1 - 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Одночасно згідно з положеннями ч. 3 - 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Виходячи з викладеного, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача коштів по орендній платі за Договором оренди № 6718 від 26.12.2013 року. Орендодавцем згідно зазначеного договору виступало Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву, орендарем - відповідач. Вказана заборгованість по орендній платі виникла в період з червня 2021 по вересень 2021 року (до моменту набрання законної сили Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у справі № 910/17338/20).

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву з листом - повідомленням про встановлення факту порушення відповідачем договірного зобов`язання в частині здійснення орендної плати та про намір звернутися до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача заборгованості.

У відповідь на вказаний лист Регіональне відділення листом від 02.12.2022 № 30-10/5170 повідомило прокуратуру про не можливість самостійного звернення до суду, з підстав, у даному випадку, відсутності коштів на сплату судового збору.

Оцінюючи дотримання порядку повідомлення прокурором компетентного органу про звернення до суду, що є елементом доведення бездіяльності компетентного органу, суд має ураховувати усю сукупність чинників, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення та вжиті ним заходи з моменту такої обізнаності спрямовані на захист інтересів держави (схожі за змістом правові висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, від 23.02.2021 у справі № 923/496/20).

При цьому, сам факт незвернення до суду уповноваженого органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що уповноважений орган неналежно виконує свої повноваження щодо стягнення коштів до Державного бюджету України, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (подібна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, від 27.10.2022 у справі №910/8259/16).

Суд апеляційної інстанції враховує при цьому, що уповноваженим органом відповідний позов щодо стягнення коштів до Державного бюджету України не подавався.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів, враховуючи бездіяльність уповноваженого органу - Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву щодо захисту інтересів держави, вважає, що прокурором доведено наявність достатніх правових підстав для звернення прокурора з даним позовом з метою захисту інтересів держави.

У зв`язку з викладеним, судова колегія відхиляє доводи скаржника щодо відсутності у прокурора права на звернення до суду з даним позовом як необґрунтовані.

При цьому, суд враховує, що апеляційна скарга, окрім вказаного, не містить інших доводів, зокрема по суті заявлених позовних вимог.

Водночас, перевіривши матеріали справи щодо заявлених позовних вимог, судова колегія встановила наступне.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача орендної плати у сумі 2 204 424,28 грн

За змістом статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон) (в редакції, чинній на момент укладення договору та додаткових угод до нього) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону (в редакції, яку введено в дію 01.02.2020) оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, діючій на момент укладення договору оренди та додаткових угод до нього) встановлено, що орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно зі ст. 19 цього Закону орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором (ч. 1 ст. 17 Закону в діючій редакції).

За ч. 4 ст. 17 Закону орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Згідно з п. 5.4 договору в редакції договору від 19.06.2018 орендар зобов`язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату до Державного бюджету та балансоутримувачу.

Тобто законодавством та умовами договору оренди чітко встановлено обов`язок орендаря своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату за користування майном до його повернення орендодавцю за актом приймання-передачі, у строки та у розмірі, визначені договором оренди.

Відповідно до п. 3.1 договору (в редакції договору від 19.02.2019) орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами), і за базовий місяць оренди - вересень 2018 року становить 900 203,84 грн. Орендна плата за перший місяць оренди лютий 2019 року визначається шляхом коригування орендної плати на базовий місяць на індекси інфляції за жовтень, листопад, грудень 2018 року та січень, лютий місяці 2019 року.

Згідно з п. 3.3 договору (в редакції від 01.09.2016) орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до п. 3.6 договору (в редакції від 19.06.2018) орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Однак, всупереч вимогам ст. 762 Цивільного кодексу України, ст. ст. 18,19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, діючій на момент укладення договору та додаткових угод до нього, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції від 22.05.2021), п. 3.6 та п. 5.4 договору оренди відповідач свій обов`язок щодо своєчасного і повного внесення орендної плати до Державного бюджету України за користування державним майном не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість з орендної плати за період з червня 2021 року по вересень 2021 року (до моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/17338/20 про розірвання договору оренди та виселення товариства) в сумі 2 204 424,28 грн.

За викладених обставин, суду доведено належним чином, а матеріалами справи підтверджено, наявність у відповідача заборгованості по орендній платі за період червня 2021 року по вересень 2021 року у сумі 2 204 424,28 грн., при цьому, строк оплати є таким, що настав.

Водночас, відповідач не надав суду жодних заперечень щодо заявленої прокурором суми заборгованості з орендної плати за період з червня 2021 року по вересень 2021 року.

Відтак, судом першої інстанції визнано обґрунтованою вимогу про стягнення орендної плати у сумі 2 204 424,28 грн. за період з червня 2021 року по вересень 2021 року, а тому така вимога за правильним висновком суду підлягає задоволенню.

Щодо вимоги прокурора про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 663 232,36 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до п. 3.7 договору зі змінами від 19.06.2018 орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.

Оскільки відповідачем допущено порушення договірних зобов`язань зі сплати орендних платежів до Державного бюджету України, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати.

Судом першої інстанції визнано розрахунок прокурора таким, що здійснений з дотримання вимог щодо періоду нарахування, та арифметично правильним, а тому колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення вимоги прокурора про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 663 232,36 грн.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 204 826,29 грн. та штрафу у розмірі 66 132,73 грн.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно з положеннями ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч.ч. 1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до п. 3.7 договору зі змінами від 19.06.2018 орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.

Пунктом 3.8 договору оренди сторони погодили, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Відповідно до статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Отже, сторони письмово погодили застосування такого виду відповідальності як стягнення неустойки (пені та штрафу) за несвоєчасну сплату орендних платежів.

Станом на час розгляду даної справи ТОВ "ВБ Нерухомість" заборгованість з орендної плати не сплатило, прострочення встановлено у період більш, як три місяці, відповідно і вимога прокурора про стягнення з відповідача штрафу та пені заявлені правомірно.

Суд першої інстанції, перевіривши наданий прокурором розрахунок пені та штрафу, встановив, що заявлений до стягнення розмір пені не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який заявлена пеня; розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору; здійснений з дотримання вимог ч. 6 ст. 232 ГК України щодо періоду нарахування штрафних санкцій; розмір пені та штрафу є арифметично правильним, а тому вимоги про стягнення пені та штрафу підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме - підлягає стягненню з Відповідача пені в розмірі 204 826,29 грн. та штраф розмірі 66 132, 73 грн.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 2 081 404,26 грн відповідно до ст. 785 ГПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Відповідно до ч. 2 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

За ч. 2 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції від 22.05.2021) договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду.

Аналогічне положення містилось у ч. З ст. 27 цього Закону (в редакції, чинній на момент укладення договору та додаткових угод до нього).

Пунктом 10.1 договору передбачено, що цей договір оренди укладено строком на 15 (п`ятнадцять) років, і він діє з 26.12.2013 до 26.12.2028 включно.

Згідно з п. 10.6.4 договору (з урахуванням договору про внесення змін від 19.06.2018) його чинність припиняється достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у справі № 910/17338/20, залишеним в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 та постановою Верховного Суду від 23.11.2021, задоволено позов РВ ФДМУ по місту Києву до ТОВ "ВБ Нерухомість" про розірвання договору та виселення.

Вказаним рішенням суду розірвано договір оренди нерухомого майна від 26.12.2013 № 6718 та виселено ТОВ "ВБ Нерухомість" у примусовому порядку з державного нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 5129,1 кв. м, що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, 26.

Отже, з моменту набрання рішенням суду у справі № 910/17338/20 про розірвання договору оренди (02.09.2021) договір оренди від 26.12.2013 № 6718 з урахуванням додаткових угод до нього є припиненим.

Згідно з ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

За ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Згідно з п. 10.9 договору в редакції від 19.06.2018 у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу.

За п. 10.10 договору в редакції від 19.06.2018 майно вважається поверненим орендодавцю або балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Враховуючи, що судове рішення про розірвання договору оренди набрало законної сили 02.09.2021, відповідач повинен був повернути орендоване майно РВ ФДМУ по місту Києву або балансоутримувачу (державне підприємство "Управління справами Фонду державного майна України") з урахуванням вихідних днів - 07.09.2021.

Доказів повернення майна ні орендодавцю, ні балансоутримувачу до 07.09.2021 відповідачем не надано, а матеріали справи не містять, відповідний акт підписано не було.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у справі № 910/17338/20 про виселення виконано 18.10.2021, що підтверджується відповідним актом державного виконавця.

Тобто до 18.10.2021 державне майно по вул. Богдана Хмельницького, 26 залишалось у користуванні відповідача.

Згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до п. 10.11 договору оренди за відмову орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно, у разі припинення/розірвання за рішенням суду договору, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку у розмірі подвійної щомісячної орендної плати, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акту приймання-передачі (повернення), який підтверджує фактичне повернення орендованого майні.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 908/3592/19.

Невиконання наймачем передбаченого ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

Отже, враховуючи приписи ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України та п. 10.11 договору, у зв`язку з неповерненням товариством на підставі акту приймання-передачі орендованих приміщень після припинення договору оренди, до дати складання акту державного виконавця від 18.10.2021 про виселення товариства, за правильним висновком суду першої інстанції, вимога позивача про стягнення неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю в сумі 2 081 404,26 грн. за період з 08.09.2021 по 18.10.2021 визнається обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 5 220 019, 92 грн., з яких: 2 204 424, 28 грн. - заборгованість з орендної плати за період з червня 2021 року по вересень 2021 року (до моменту набрання законної сили Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у справі № 910/17338/20), 663 232,36 грн. - інфляційних втрат, 204 826,29 грн. - пені, 66 132,73 грн - штрафу та 2 081 404,26 грн. - неустойки, відповідно до ст. 785 ГПК України.

Судова колегія наголошує, що наведені висновки суду (по суті заявлених позовних вимог) скаржником на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду не оспорюються.

Разом з тим, як було зазначено вище, доводи апеляційної скарги зводяться лише до заперечень відповідача щодо підстав для звернення прокурора з даним позовом, які були визнано судовою колегією необґрунтованими.

Отже, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення.

Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Отже, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2023 у справі №910/1452/23.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2023 у справі №910/1452/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБ Нерухомість" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2023 у справі №910/1452/23 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБ Нерухомість" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2023 у справі №910/1452/23 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/1452/23 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 15.01.2024.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді А.І. Тищенко

М.Л. Яковлєв