Постанова

від 09.01.2024 по справі 910/1849/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2024 р. Справа № 910/1849/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

секретар Місюк О.П.

за участю

представників: позивача - Денисюк Н.О.;

відповідача - Шалденко Є.М., Сам-Далірі А.С.;

третьої особи - не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 (повне рішення складене 10.07.2023)

у справі №910/1849/23 (суддя - Плотницька Н.Б.)

за позовом ОСОБА_1

до Державного агентства України з питань кіно

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Національний центр Олександра Довженка"

про визнання незаконним і скасування наказу.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Державного агентства України з питань кіно про визнання незаконним і скасування наказу №108-к/тр від 31.10.2022 "Про увільнення від виконання обов`язків генерального директора державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка".

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на той факт, що вказаний наказ прийнято відповідачем на результатами перевірки Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", проведеної на підставі наказу Державного агентства України з питань кіно №95 від 28.07.2022. Поряд з цим, проводячи перевірку згідно з указаним наказом, відповідач діяв поза межами своїх визначених законом повноважень на проведення заходів державного нагляду (контролю), а також за відсутності підстав проведення таких заходів, визначених урядом на період дії воєнного стану.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2023 відкрито провадження у справі №910/1849/23, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Державне підприємство "Національний центр Олександра Довженка".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 (повне рішення складене 10.07.2023) у справі №910/1849/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з указаним рішенням, ОСОБА_1 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено приписи процесуального права.

ОСОБА_1 стверджує, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про поширення на відповідача загальнодозвільного принципу правового регулювання, тобто "дозволено все, що не заборонено". Натомість, позивачка стверджує, що відповідач у спірних правовідносинах виконував функції держави, а тому мав діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Також позивачка, з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/23000/17 та Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №910/17792/17, вказує, що суд першої інстанції пов`язав дискрецію з відсутністю правового регулювання певних відносин. Проте, такий підхід є помилковим, оскільки визначивши спірний наказ рішенням, ухваленим відповідачем у межах його дискреційних повноважень, суд першої інстанції самоусунувся від його оцінки за будь-якими критеріями, лише вказавши, що він не може втручатися у дискрецію відповідача.

Окрім цього, на переконання позивачки, суд першої інстанції помилково та необґрунтовано вказав про неефективність обраного нею способу захисту порушеного права з тієї підстави, що ОСОБА_1 окремо не оспорює наказ про проведення перевірки Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" та акт перевірки. В контексті наведеного позивачка посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 01.03.2023 у справі №925/556/21.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2023 апеляційну скаргу у справі №910/1849/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шаптала Є.Ю.(головуючий суддя (суддя-доповідач)), Станік С.Р., Гончаров С.А.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/3012/23 від 14.08.2023 у зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А. на лікарняному призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/1849/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2023 апеляційну скаргу у справі №910/1849/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шаптала Є.Ю. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Станік С.Р., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2023 відкладено вирішення питання про відкриття/відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення апеляційної скарги без руху у справі №910/1849/23 до надходження її матеріалів до Північного апеляційного господарського суду.

28.08.2023 Господарський суд міста Києва скерував матеріали справи №910/1849/23 до Північного апеляційного господарського суду.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/3479/23 від 31.08.2023 у зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/1849/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2023 апеляційну скаргу у справі №910/1849/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шаптала Є.Ю. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Яковлєв М.Л., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2023 позивачу поновлено строк на апеляційне оскарження рішення, відкрито апеляційне провадження у справі №910/1849/23, призначено її до розгляду на 17.10.2023, а також встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів.

29.09.2023 відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому Державне агентство України з питань кіно просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Державне підприємство "Національний центр Олександра Довженка" у встановлений процесуальний строк не скористалося правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/4239/23 від 17.10.2023 у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відрядженні призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/1849/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2023 апеляційну скаргу у справі №910/1849/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шаптала Є.Ю. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Яковлєв М.Л., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 апеляційну скаргу у справі прийнято до провадження у визначному автоматизованою системою складі суду та призначено до розгляду на 08.11.2023.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/4454/23 від 06.11.2023 у зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. у відпустці та судді Тищенко А.І. на лікарняному призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/1849/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2023 апеляційну скаргу у справі №910/1849/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шаптала Є.Ю. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Тищенко О.В., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 апеляційну скаргу у справі прийнято до провадження у визначному автоматизованою системою складі суду та постановлено здійснювати її розгляд у раніше визначені дату та час.

У засіданні суду 08.11.2023 колегією суддів заявлено самовідвід у розгляді справи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 35 ГПК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 задоволено заяву суддів Шаптали Є.Ю., Тищенко О.В. та Станіка С.Р. про самовідвід у справі №910/1849/23 та передано її матеріали для здійснення визначення іншого складу суду.

На підставі вказаної ухвали та розпорядження керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/915/23 від 16.11.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/1849/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2023 апеляційну скаргу у справі №910/1849/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 справу прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду та призначено до розгляду на 19.12.2023.

У призначене судове засідання 19.12.2023 з`явилися представники позивачки та відповідача, натомість представники третьої особи не з`явилися.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 розгляд справи відкладено до 09.01.2024 у зв`язку відсутністю належних доказів вручення Державному підприємству "Національний центр Олександра Довженка" копії ухвали суду від 21.11.2023.

У судове засідання 09.01.2024 з`явилися представники позивачки та відповідача і надали пояснення по суті апеляційної скарги. Натомість, представники третьої особи не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Доказів поважності причин відсутності представників третьої особи суду не надано.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. При цьому, відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Разом з цим, як було зазначено вище, Державне підприємство "Національний центр Олександра Довженка" належним чином повідомлене про розгляд апеляційної скарги та, у свою чергу, не повідомило суд про причини неявки у судове засідання уповноважених представників. Отже, неявка у судове засідання представників третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивачки та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом №155-к від 15.04.2021 Міністерство культури та інформаційної політики України, яке відповідно до п. 1.3 статуту Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" є уповноваженим органом управління третьої особи, поклало виконання обов`язків генерального директора Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" на ОСОБА_1., керівника Музею кіно, з 19.04.2021.

Відповідно до наказу Державного агентства України з питань кіно №95 від 28.07.2022 "Про проведення перевірки Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" була проведена перевірка підприємства.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт №1 від 02.09.2022, у якому зафіксовані порушення вимог законодавства, які Державне агентство України з питань кіно як уповноважений орган управління станом на час проведення перевірки, рекомендувало усунути та вжити заходів щодо притягнення до відповідальності посадових осіб за неналежне виконання своїх службових обов`язків, що призвело до виявлених в ході перевірки порушень та недоліків.

Разом з тим, згідно наведеної інформації у службовій записці №74/5/8-22 від 27.10.2022 першого заступника голови Державного агентства України з питань кіно невиконання доручень та наказів уповноваженого органу управління з боку керівництва Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" має систематичний характер, що в результаті призводить до неефективного управління підприємством та майном, переданим йому в управління.

З огляду на те, що керівництвом третьої особи не вжито заходів по усуненню недоліків та не проінформовано відповідача про проведену роботу, що вказує на неефективне управління та неналежне виконання посадових обов`язків керівництва, відповідно до наказу Державного агентства України з питань кіно №108-к/тр від 31.10.2022 "Про увільнення від виконання обов`язків генерального директора державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", з 02.11.2022 ОСОБА_1., курівника Музею кіно Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", увільнено від виконання обов`язків генерального директора Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка".

ОСОБА_1., звертаючись до суду з даним позовом вказує на те, що рішення Державного агентства України з питань кіно, викладене у наказі №108-к/тр від 31.10.2022, ухвалене з мотивів, які є безпідставними та необґрунтованими, оскільки такі мотиви ґрунтуються на результатах перевірки, проведеної за наказом №95 від 28.07.2022, яка була заходом державного нагляду (контролю) щодо Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка". Проте, на проведення такого заходу відповідач не мав достатнього обсягу повноважень і підстав, а висновки перевірки, оформлені актом №1 від 02.09.2022, є змістовно хибними, оскільки ґрунтуються або на поверхневій та неповній оцінці питань, що були предметом перевірки, або на неправильному тлумаченні і застосуванні законодавства, або містить логічні хиби. Позивачка також стверджує, що обставини, викладені у службовій записці №74/5/8-22 від 28.10.2022, не повною мірою відповідають дійсності і у будь-якому разі не свідчать про неналежне виконання нею обов`язків генерального директора Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка". Насамкінець, на переконання позивачки, увільнення її від виконання обов`язків генерального директора є втручанням у її право на повагу до приватного життя, гарантованого ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, і це втручання не було допустимим, зокрема, не може вважатися "встановленим законом" для цієї норми. Як наслідок, позивачка просить визнати незаконним та скасувати наказ Державного агентства України з питань кіно №108-к/тр від 31.10.2022 "Про увільнення від виконання обов`язків генерального директора державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка".

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує на те, що здійснена на підставі наказу №95 від 28.07.2022 перевірка не є заходом державного нагляду (контролю) у сфері кінематографії, а є перевіркою підприємства уповноваженим органом управління з метою з`ясування поточного стану справ на підприємстві та додержання його посадовими особами положень чинного законодавства України. Також відповідач вказує на відсутність факту порушення, оспорювання чи невизнання порушених прав позивачки спірним наказом, оскільки доводи ОСОБА_1 не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірного рішення на її конкретні індивідуально виражені права та свідчать лише про особисту незгоду з наказом. Насамкінець, відповідач посилається на відсутність факту втручання у приватне життя ОСОБА_1 внаслідок прийняття спірного наказу, оскільки позивачка не зазначає, які саме дії, на її переконання, є втручанням у приватне життя та як саме, з урахуванням положень ст. 32 Конституції України та ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, таке втручання було вчинене.

Державне підприємство "Національний центр Олександра Довженка", у свою чергу, погодилося з позицією позивачки, та вважає обґрунтованими заявлені позовні вимоги.

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні спірного наказу №108-к/тр від 31.10.2022 "Про увільнення від виконання обов`язків генерального директора державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" відповідач як орган управління, не був зобов`язаний обґрунтовувати підстави такого рішення. Тобто, такий наказ прийнятий в межах здійснення дискреційних повноважень відповідача.

Також, суд вказав на те, що наказ про проведення перевірки та акт перевірки, складений за результатами здійсненої Державним агентством України з питань кіно перевірки Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" у 2022 році, які не оскаржувалися позивачкою в судовому порядку та не оскаржуються в даному судовому процесі, не беруться судом до уваги, як підстава ухвалення спірного наказу №108-к/тр від 31.10.2022.

З наведеними висновками Господарського суду міста Києва погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" встановлено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності, зокрема, є: Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, міністерства та інші органи виконавчої влади, органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами.

Згідно зі ст. 22 Господарського кодексу України (далі - ГК України) повноваження суб`єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб`єктів господарювання визначаються законом. Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Судом встановлено, що Державне підприємство "Національний центр Олександра Довженка" створене на виконання Указу Президента України №511/94 від 10.09.1994 "Про заходи щодо відзначення 100-річчя від дня народження Олександра Довженка", відповідно до наказів Міністерства культури і туризму України №562 від 01.11.1994 "Про створення Національного центру Олександра Довженка у м. Києві" та №429 від 22.08.1996 "Про початок діяльності Національного центру О. Довженка" на підставі Закону України "Про кінематографію" та передано до сфери управління Міністерства культури і туризму України згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №192-р від 10.06.2005.

Державне підприємство "Національний центр Олександра Довженка" є правонаступником Державної установи "Національний центр Олександра Довженка" та Госпрозрахункового підприємства "Київська кінокопіювальна фабрика" згідно з наказом Міністерства культури і мистецтв України №161 від 24.03.1999 "Про реорганізацію Київської кінокопіювальної фабрики та Національного центру Олександра Довженка", а також Державного підприємства "Українська кіностудія анімаційних фільмів" згідно з наказом Міністерства культури України №256 від 29.03.2019 "Про реорганізацію Державного підприємства "Українська кіностудія анімаційних фільмів".

Згідно з п. 1.3 статуту Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", затвердженого наказом Міністерства культури та інформаційної політики України №1879 від 03.06.2020, підприємство за своєю організаційно-правовою формою є державним підприємством, заснованим на державній власності та належить до сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики України (уповноважений орган управління).

Відповідно до ст. 73 ГК України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Органами управління державного унітарного підприємства є: керівник підприємства, який призначається (обирається) суб`єктом управління об`єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством, або наглядовою радою такого підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав); наглядова рада підприємства (у разі її утворення), яка в межах компетенції, визначеної статутом підприємства та законом, контролює і регулює діяльність керівника підприємства. Особливості управління державним унітарним підприємством визначаються Законом України "Про управління об`єктами державної власності".

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №91-р від 26.01.2022 Державне підприємство "Національний центр Олександра Довженка" передано зі сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики України до сфери управління Державного агентства України з питань кіно.

Наказом Державного агентства України з питань кіно №79 від 30.06.2022 затверджено Акт приймання-передачі нерухомого майна цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка".

У відповідності до розділу 8 статуту Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" до виключної компетенції уповноваженого органу управління центром, серед інших, належить призначення на посаду та звільнення з посади генерального директора центру, укладення та розірвання з ним контракту, здійснення контролю за додержанням вимог контракту.

Згідно з п. 9.1 статуту управління центром здійснюється на основі поєднання прав уповноваженого органу управління, єдиноначальності генерального директора центру та самоврядування трудового колективу.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц зазначила, що згідно з загальнодозвільним принципом правового регулювання, який поширюється на сферу правомірних приватних відносин, дозволено те, що не заборонено законом.

Як убачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, між сторонами виник корпоративний спір, оскільки останній пов`язаний з реалізацією уповноваженим органом управління (відповідачем) права на управління юридичною особою шляхом прийняття компетентним органом рішення про увільнення від виконання обов`язків генерального директора, а предметом спору є поновлення прав позивача. Таким чином, Державне агентство України з питань кіно виступає в корпоративних правовідносинах як орган управління юридичної особи, та в такому випадку воно не перебуває при здійсненні владних повноважень, які передбачають відносини влади та підпорядкування, а є рівноправним з іншими суб`єктами суб`єктом господарських правовідносин, до яких застосовується цивільно-правовий (диспозитивний) метод регулювання правовідносин "дозволено все, що не заборонено". Названий метод передбачає рівність сторін та надає суб`єктам правовідносин право самостійного вибору між кількома варіантами поведінки, тому про винесенні спірного наказу № 108-к/тр від 31.10.2022 "Про увільнення від виконання обов`язків генерального директора державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" відповідач, як орган управління не був зобов`язаний обґрунтовувати підстави такого рішення.

Вказане відповідає позиції Конституційного Суду України, викладеній у рішенні від 12.01.2010 №1-рп/2010. Так, висновки Конституційного Суду України у названому рішенні зводяться до того, що компетентний (уповноважений) орган товариства наділений правом усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення.

Окрім того, поняття "увільнення від виконання обов`язків" не врегульовано чинним законодавством, тому це є дискрецією органу управління. Перевіряючи правомірність дій або рішень Державного агентства України з питань кіно, суд, не втручаючись у дискрецію останнього, з`ясовує і визначає наявність чи відсутність підстав для визнання недійсним оскаржуваних дій або рішень з огляду на відповідність реалізації дискреції закону та на узгодженість дій/рішень, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, процедурними нормами, обставинами справи тощо.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

На переконання апеляційного суду, враховуючи ту обставину, що на позивачку згідно з наказом №155-к від 15.04.2021 було лише покладено виконання обов`язків генерального директора Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", увільнення її від виконання таких обов`язків на підставі оспорюваного наказу відповідача здійснено в межах дискреційних повноважень та на свій розсуд і в контексті встановлення правомірності такого наказу підстави увільнення позивачки від виконання обов`язків не є обставиною, що підлягає встановленню судом.

Саме тому апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки місцевого господарського з приводу того, що наказ Державного агентства України з питань кіно №95 від 28.07.2022 "Про проведення перевірки Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" та акт №1 від 02.09.2022 перевірки Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", складний за результатами здійсненої Державним агентством України з питань кіно перевірки, які не оскаржувалися позивачкою в судовому порядку та не оскаржуються в даному судовому процесі, не беруться судом до уваги, як підстава ухвалення спірного наказу №108-к/тр від 31.10.2022 "Про увільнення від виконання обов`язків генерального директора державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка".

При цьому, обставини і причини, які зумовили ухвалення наказу Державного агентства України з питань кіно №95 від 28.07.2022 "Про проведення перевірки Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" та проведення такої перевірки, можуть бути оскаржені з підстав, зазначених позивачкою при розгляді даної справи, в контексті захисту ділової репутації, а оскільки така позовна вимога не була заявлена, суд позбавлений можливості надавати юридичну оцінку аргументам позивачки в межах заявлених позовних вимог, оскільки згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Щодо аргументів позивачки з приводу того, що органи держави діють у межах і у спосіб передбачений законом, а відповідач, як центральний орган виконавчої влади, проводячи перевірку діяв поза межами своїх визначених законом повноважень на проведення заходів державного нагляду (контролю), то такі аргументи правомірно не взято до уваги місцевим господарським судом, оскільки орган управління, а саме Державне агентство України з питань кіно, в даних правовідносинах виконує правомочності власника у корпоративних правовідносинах. Таким чином, давати оцінку правомірності та ефективності виконання відповідачем обов`язків держави не є обов`язком господарського суду при розгляді корпоративних спорів.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заявленого позову.

Щодо доводів апеляційної скарги позивачки, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, ОСОБА_1. стверджує, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про поширення на відповідача загальнодозвільного принципу правового регулювання, тобто "дозволено все, що не заборонено". Натомість, позивачка стверджує, що відповідач у спірних правовідносинах виконував функції держави, а тому мав діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Колегія суддів з таким аргументом не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Статтею 81 ЦК України передбачено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Згідно з ч. 1 ст. 62 ГК України підприємство - це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки (ч. 4 ст. 62 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 63 ГК України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності:

- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об`єднання майна різних форм власності);

- спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами-суб`єктами співробітництва.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні (ч. 3 ст. 63 ГК України).

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об`єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника (ч. 4 ст. 63 ГК України).

Статтею 65 ГК України визначено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Відповідно до ст. ст. 317 та 318 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст. 2 ЦК України, а саме: фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Положеннями ЦК України передбачено такі форми права власності як: право власності Українського народу, право державної власності, право комунальної власності та право приватної власності.

Так, згідно положень ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. ч 1 та 2 ст. 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Таким чином, оскільки відповідач, діючи як представник власника (держави Україна) відносно його майна (державного підприємства), наділений всім обсягом прав та повноважень, притаманних власнику та передбачених ЦК України, ГК України та іншими законами, у тому числі і вчиняти дії, які прямо не заборонені законом і цілком відповідають меті ефективного управління державним майном.

Також позивачка, з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/23000/17 та Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №910/17792/17, вказує, що суд першої інстанції пов`язав дискрецію з відсутністю правового регулювання певних відносин. Проте, такий підхід є помилковим, оскільки визначивши спірний наказ рішенням, ухваленим відповідачем у межах його дискреції, суд першої інстанції самоусунувся від його оцінки за будь-якими критеріями, лише вказавши, що він не може втручатися у дискрецію відповідача.

Проте, колегія суддів вважає наведені доводи безпідставними.

Згідно положень ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Щодо доцільності посилання на постанову Верховного Суду, в якій викладено такий правовий висновок, слід зазначити таке.

Кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах:

- чи є правовідносини подібними;

- чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів?

Як наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права.

При цьому під "судовими рішеннями в подібних правовідносинах" розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, мас місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц, Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. 3 огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі. Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, порівняно з фактичними обставинами справи, у якій Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами не є підставою для уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду. При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Апеляційний суд, проаналізувавши судові рішення, висновки у яких, на думку скаржниці, підлягають застосуванню у цій справі, вказує на те, що такі висновки не є релевантними до обставин справи.

Так, постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/23000/17 прийнята за позовом про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України про відмову у розгляді справи за заявою позивача стосовно порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Тобто, фактично позивачем оспорювалося рішення центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, ухвалене у сфері здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції.

У свою чергу, постанова Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №910/17792/17 прийнята за позовом про визнання недійсними рішення Апеляційної палати Міністерства економіки України про визнання добре відомим в Україні знака "Корвалол Corvalolum" та наказу Міністерства економіки України "Про затвердження рішення Апеляційної палати щодо заяви про визнання знака "Корвалол Corvalolum" добре відомим в Україні", а також зобов`язання виключити знак "Корвалол Corvalolum" із переліку знаків, визнаних добре відомими в Україні.

Отже, висновки щодо дискреційних повноважень, викладені у постановах в наведених справах, сформовані за інших правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі №910/1849/23.

Також, на переконання позивачки, суд першої інстанції помилково та необґрунтовано вказав про неефективність обраного нею способу захисту порушеного права з тієї підстави, що ОСОБА_1. окремо не оспорює наказ про проведення перевірки Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" та акт перевірки. В контексті наведеного позивачка також посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 01.03.2023 у справі №925/556/21.

Так, позивачка цитує п. 8.51 вказаної постанови: "Стосовно висновку про неправомірність рішень, дій або бездіяльності контролюючого органу як умови деліктної відповідальності Велика Палата Верховного Суду звертається до власних висновків, викладених у підпункті 9.9 постанови від 16.11.2022 у справі №910/6355/20, та відзначає, що ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) контролюючого органу (його посадових (службових) осіб) не є необхідним для вирішення іншої справи, у якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями, а господарський суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів."

Проте, знову ж таки, колегія суддів вказує на те, що наведена позиція не є релевантною у справі №910/1849/23, оскільки спір у справі №925/556/21 полягав у стягненні збитків з Державного бюджету України внаслідок протиправної поведінки ГУ ДПС, яке заблокувало реєстрацію оформленої позивачем податкової накладної, у зв`язку з чим позивач допустив порушення умов укладеного договору поставки та був змушений сплатити на користь свого контрагента штрафні санкції.

Проте, у справі №910/1849/23 відповідач не діяв як контролюючий орган, а предмет спору та правовідносини сторін є зовсім іншими, ніж у справі №925/556/21.

Тому, наведений аргумент позивачки апеляційним судом також відхиляється.

Колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, 26.02.2019 у справі №914/385/18, 10.04.2019 у справі №904/6455/17 та 05.11.2019 у справі №915/641/18, необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та 20.08.2020 у справі №914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях вказує на те, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно вказав на те, що в основу судового рішення ним покладено лише ті висновки, які є ключовими для встановлення обставин даної справи та вказують на необґрунтованість позовних вимог.

Враховуючи усе вищезазначене, Господарським судом міста Києва під час ухвалення оскаржуваного рішення наведено відповідні мотиви, на яких ґрунтується позиція суду, а отже доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірних висновків про відмову у задоволенні позову.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі №910/1849/23 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржницю.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі №910/1849/23 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складений 19.01.2024.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов