Постанова

від 04.06.2024 по справі 910/1849/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1849/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Баранець О.М., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,

представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1., Денисюк Н.О.,

відповідача - Шалденко Є.М., Кондратенко А.О.,

третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Плотницької Н.Б.

від 15.06.2023 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Шапран В.В., Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

від 09.01.2024

за позовом ОСОБА_1

до Державного агентства України з питань кіно

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Державне підприємство "Національний центр Олександра Довженка"

про визнання незаконним і скасування наказу.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства України з питань кіно про визнання незаконним і скасування наказу № 108-к/тр від 31.10.2022 "Про увільнення від виконання обов`язків генерального директора державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка".

Позов мотивовано тим, що спірне рішення Державного агентства України з питань кіно ухвалене з мотивів, які є безпідставними та необґрунтованими, оскільки такі мотиви ґрунтуються на результатах перевірки, проведеної за наказом № 95 від 28.07.2022, яка була заходом державного нагляду (контролю) щодо Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка". Проте, на проведення такого заходу відповідач не мав достатнього обсягу повноважень і підстав, а висновки перевірки, оформлені актом № 1 від 02.09.2022, є змістовно хибними, оскільки ґрунтуються або на поверхневій та неповній оцінці питань, що були предметом перевірки, або на неправильному тлумаченні і застосуванні законодавства, або містять логічні хиби. Крім того, обставини, викладені у службовій записці № 74/5/8-22 від 28.10.2022, не повною мірою відповідають дійсності і у будь-якому разі не свідчать про неналежне виконання позивачкою обов`язків генерального директора Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка". На переконання позивачки, увільнення її від виконання обов`язків генерального директора є втручанням у її право на повагу до приватного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, і це втручання не було допустимим, зокрема, не може вважатися "встановленим законом" для цієї норми.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Наказом Міністерства культури України від 30.08.2019 № 68-К переведено ОСОБА_1 постійно на посаду керівника Музею кіно Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка".

Наказом № 155-к від 15.04.2021 Міністерством культури та інформаційної політики України, яке відповідно до пункту 1.3 статуту Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" є уповноваженим органом управління Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", виконання обов`язків генерального директора Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" покладено на ОСОБА_1 , керівника Музею кіно Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", з 19.04.2021.

Відповідно до наказу Державного агентства України з питань кіно № 95 від 28.07.2022 "Про проведення перевірки Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" була проведена перевірка вказаного підприємства.

За результатами проведеної перевірки Державним агентством України з питань кіно складено акт №1 від 02.09.2022, у якому зафіксовані порушення вимог законодавства, які Державне агентство України з питань кіно як уповноважений орган управління станом на час проведення перевірки, рекомендувало усунути та вжити заходів щодо притягнення до відповідальності посадових осіб за неналежне виконання своїх службових обов`язків, що призвело до виявлених в ході перевірки порушень та недоліків.

Згідно з інформації, наведеної у службовій записці № 74/5/8-22 від 27.10.2022 першого заступника голови Державного агентства України з питань кіно, невиконання доручень та наказів уповноваженого органу управління з боку керівництва Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" має систематичний характер, що в результаті призводить до неефективного управління підприємством та майном, переданим йому в управління.

Відповідно до наказу Державного агентства України з питань кіно № 108-к/тр від 31.10.2022 "Про увільнення від виконання обов`язків генерального директора державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", з 02.11.2022 ОСОБА_1 , керівника Музею кіно Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", увільнено від виконання обов`язків генерального директора Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка".

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 у справі № 910/1849/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій мотивовано тим, що:

- між сторонами виник корпоративний спір, оскільки останній пов`язаний з реалізацією уповноваженим органом управління (відповідачем) права на управління юридичною особою шляхом прийняття компетентним органом рішення про увільнення від виконання обов`язків генерального директора, а предметом спору є поновлення прав позивача. Таким чином, Державне агентство України з питань кіно виступає в корпоративних правовідносинах як орган управління юридичної особи, та в такому випадку воно не перебуває при здійсненні владних повноважень, які передбачають відносини влади та підпорядкування, а є рівноправним з іншими суб`єктами суб`єктом господарських правовідносин, до яких застосовується цивільно-правовий (диспозитивний) метод регулювання правовідносин "дозволено все, що не заборонено". Названий метод передбачає рівність сторін та надає суб`єктам правовідносин право самостійного вибору між кількома варіантами поведінки, тому про винесенні спірного наказу відповідач, як орган управління не був зобов`язаний обґрунтовувати підстави такого рішення. Тобто, такий наказ прийнятий в межах здійснення дискреційних повноважень відповідача;

- враховуючи ту обставину, що на позивачку згідно з наказом № 155-к від 15.04.2021 було лише покладено виконання обов`язків генерального директора Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", увільнення її від виконання таких обов`язків на підставі спірного наказу відповідача здійснено в межах дискреційних повноважень та на свій розсуд і в контексті встановлення правомірності такого наказу підстави увільнення позивачки від виконання обов`язків не є обставиною, що підлягає встановленню судом;

- наказ Державного агентства України з питань кіно № 95 від 28.07.2022 "Про проведення перевірки Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" та акт № 1 від 02.09.2022 перевірки Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", складний за результатами здійсненої Державним агентством України з питань кіно перевірки, які не оскаржувалися позивачкою в судовому порядку та не оскаржуються в даному судовому процесі, не беруться судом до уваги, як підстава ухвалення спірного наказу;

- обставини і причини, які зумовили ухвалення наказу Державного агентства України з питань кіно № 95 від 28.07.2022 "Про проведення перевірки Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" та проведення такої перевірки, можуть бути оскаржені з підстав, зазначених позивачкою при розгляді даної справи, в контексті захисту ділової репутації, а оскільки така позовна вимога не була заявлена, суд позбавлений можливості надавати юридичну оцінку аргументам позивачки в межах заявлених позовних вимог.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 у даній справі та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункти 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

- відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування статті 19(2) Конституції України у контексті того, чи поширюється спеціальнодозвільний принцип на органи державної влади під час виконання ними організаційно-господарських повноважень з управління юридичними особами - об`єктами державної власності;

- відсутністю висновку Верховного Суду щодо стандарту перегляду (критеріїв оцінки з урахуванням дискреції) рішень, ухвалених органом державної влади під час виконання ним організаційно-господарських повноважень з управління юридичними особами - об`єктами державної власності, у разі їх оскарження до господарського суду;

- відсутністю висновку Верховного Суду щодо наявності в органу управління державного підприємства повноважень на ухвалення рішень щодо увільнення працівника від виконання обов`язків керівника такого підприємства.

У касаційній скарзі скаржник наводить висновки щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, які просить сформувати Верховний Суд.

Також, скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права - не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_1 заявила клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, встановленої частиною 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

5. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Водночас Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Здійснюючи касаційне провадження у даній справі, Суд зазначає таке.

З огляду на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції.

Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.03.2021 у справі 367/4695/20).

Як вбачається з матеріалів справи, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, приймаючи відповідні судові рішення виходили з того, що між сторонами у даній справі виник корпоративний спір, оскільки він пов`язаний з реалізацією уповноваженим органом управління (Державним агентством України з питань кіно) права на управління юридичною особою (Державним підприємством "Національний центр Олександра Довженка") шляхом прийняття компетентним органом рішення про увільнення особи від виконання обов`язків генерального директора Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", а предметом спору є поновлення прав позивача.

Суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що відповідач (Державне агентство України з питань кіно), приймаючи спірний наказ, діяв як орган управління юридичної особи - Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", та, як наслідок, дійшли висновку про те, що спір у справі щодо оскарження спірного наказу органу управління юридичної особи про увільнення особи від виконання обов`язків генерального директора Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Однак, відповідні висновки судів попередніх інстанцій у даній справі є помилковими, з огляду на таке.

15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнила частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05.02.2019 та рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.08.2018 скасувала й ухвалила нове рішення: позов ОСОБА_2 задовольнила частково. Змінила дату його звільнення з посади директора ДП «Дніпровський електровозобудівний завод» відповідно до пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України із 17 на 22 березня 2017 року. В іншій частині позову відмовила.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду вирішувала, зокрема, питання про те, чи належить розглядати за правилами цивільного судочинства спір за позовом особи, яка звільнена з посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу) за пунктом 8 частини 1 статті 36 КЗпП України з підстави, передбаченої контрактом, й оскаржує рішення органу, уповноваженого здійснювати управління цією юридичною особою, про звільнення з посади, просить поновити її на роботі і стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що для визначення юрисдикції суду для розгляду ініційованого звільненим з посади керівником юридичної особи (її виконавчого органу) спору з цією юридичною особою, її власником (органом, уповноваженим здійснювати від імені власника управління такою особою) про законність звільнення цього керівника (припинення його повноважень або усунення від посади) слід враховувати, що:

- за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною 3 статті 99 ЦК України);

- до юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною 3 статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення). До 28 березня 2014 року, коли відповідно до підпункту 1 пункту 3 Закону № 642-VІІ набрала чинності нова редакція пункту 4 частини 1 статті 12 ГПК України, юрисдикція господарського суду поширювалася на вище вказані спори за участю господарських товариств, а з 28 березня 2014 року - за участю будь-яких юридичних осіб.

Оскільки позивач оскаржує його звільнення з посади директора за пунктом 9 частини 1 статті 36 КЗпП України, а не за пунктом 5 частини першої статті 41 цього Кодексу, спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

Отже, у вказаній постанові від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід щодо розмежування між цивільною та господарською юрисдикцією спорів про звільнення керівника юридичної особи:

- за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною 3 статті 99 ЦК України);

- до юрисдикції господарського суду за пунктом 3 частини 1 статті 20 ГПК України належать спори, в яких позивач, відсторонений від посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу), або позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною 3 статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, оспорює законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого відсторонення або звільнення (припинення повноважень).

Слід зазначити, що ухвалою від 22.02.2024 у справі № 752/21453/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною 4 статті 403 ЦПК України, не є доцільною, оскільки у постанові від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду вже сформулювала підхід щодо розмежування між цивільною та господарською юрисдикцією спорів про звільнення керівника юридичної особи, не відбулось змін в законодавстві, у суспільних відносинах, що давало б вагомі підстави для відступу від вже сформованого висновку.

З огляду на викладене, при розмежуванні між цивільною та господарською юрисдикцією спорів про звільнення керівника юридичної особи слід керуватись підходами, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Міністерства культури України від 30.08.2019 № 68-К переведено ОСОБА_1 постійно на посаду керівника Музею кіно Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка".

У подальшому, наказом № 155-к від 15.04.2021 Міністерством культури та інформаційної політики України, яке відповідно до пункту 1.3 статуту Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" є уповноваженим органом управління Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", виконання обов`язків генерального директора Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" покладено на ОСОБА_1 , керівника Музею кіно Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", з 19.04.2021.

Відповідно до наказу Державного агентства України з питань кіно № 108-к/тр від 31.10.2022 "Про увільнення від виконання обов`язків генерального директора державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", з 02.11.2022 ОСОБА_1 , керівника Музею кіно Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", увільнено від виконання обов`язків генерального директора Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка".

Із правовідносин, що склались між сторонами убачається те, що основним місцем роботи ОСОБА_1 була посада керівника Музею кіно Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", а обов`язки генерального директора Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" вона виконувала тимчасово (стаття 33 КЗпП України - тимчасове переведення працівника на іншу роботу), а не на постійній основі.

Вказане також узгоджується з положеннями статуту Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", затвердженого наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 03.06.2020 № 1879 та погодженого на загальних зборах трудового колективу (протокол від 25.03.2020 № 4), пунктом 9.2 якого визначеного, що керівництво діяльністю Центру (Державне підприємство "Національний центр Олександра Довженка") здійснює генеральний директор, який призначається на посаду уповноваженим органом управління за результатами конкурсного відбору шляхом укладення з ним контракту.

Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі № 234/2369/18-ц: «Правове регулювання відносин, пов`язаних із призначенням працівника виконуючим обов`язки, здійснюється на підставі Кодексу законів про працю України, роз`яснень Держкомітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29 грудня 1965 року № 30/39 (у редакції від 11 грудня 1986 року), що діє в частині, яка не суперечить КЗпП України та іншим нормативно-правовим актам України.

За змістом норм, що містяться у зазначених актах, в їх системному зв`язку, виконання службових обов`язків за більш відповідальною посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це пов`язане з розпорядчими функціями, працівником, який працює на тому ж підприємстві, в установі, організації, є тимчасовим замісництвом. Тимчасове виконання обов`язків за посадою відсутнього працівника покладається на іншого працівника наказом (розпорядженням) на підприємстві. Працівник, який заміщує тимчасово відсутнього працівника, на період замісництва звільняється від виконання обов`язків, обумовлених трудовим договором за основним місцем роботи. Працівнику, що заміщує, виплачується різниця між фактичним окладом і посадовим окладом працівника, якого він заміщує.

Таким чином, тимчасовий замісник не продовжує працю за основним місцем роботи за новими умовами праці (стаття 32 КЗпП України), а виконує посадові обов`язки відсутнього працівника (стаття 33 КЗпП України).».

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не призначалась на посаду генерального директора Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", за відсутності обставин проведення конкурсного відбору та укладення з нею контракту, що сторонами у даній справі не заперечується, а обов`язки генерального директора Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка" ОСОБА_1 виконувала тимчасово (тимчасове замісництво), а не на постійній основі, те, що спірним наказом її не було звільнено з посади генерального директора Державного підприємства "Національний центр Олександра Довженка", а увільнено від виконання обов`язків генерального директора підприємства, та те, що у даному випадку не відбулось припинення повноважень керівника юридичної особи (її виконавчого органу), у розумінні пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, та керуючись підходами щодо розмежування між цивільною та господарською юрисдикцією спорів про звільнення керівника юридичної особи, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18, спір у даній справі № 910/1849/23 належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

З огляду на викладене є помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Щодо заявленого ОСОБА_1 клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Суд зазначає таке.

Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування.

Наявність різних підходів до тлумачення норм права у подібних правовідносинах призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Brezovec v. Croatia», № 13488/07, 29.03.2011).

Розбіжності у практиці вищого суду за умови, якщо він є останньою інстанцією у справі і його рішення є остаточними, неприпустимі та призводять до порушення права особи на суд. Відсутність механізму, який забезпечує узгодженість практики національних судів, утворює стан постійної невизначеності (ріщення Європейського суду з прав людини у справі «Tudor Tudor v. Romania», № 21911/03, § 31, 24.03.2009).

Вказане клопотання заявлено ОСОБА_1 з підстави, встановленої частиною 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).

Враховуючи те, що спір у даній справі № 910/1849/23 належить розглядати за правилами цивільного судочинства, і касаційний господарський суд не має права давати оцінку нормам права, що регулюють спірні правовідносини, оскільки вказані питання підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті судом цивільної юрисдикції, клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Пунктом 5 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

За змістом частин 1, 2 статті 313 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Враховуючи наведене та те, що заявник касаційної скарги просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 у даній справі та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, і оскільки як судом апеляційної інстанції, так і судом першої інстанції помилково розглянуто дану справу по суті, Суд вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції скасувати, з підстав зазначених у цій постанові, а провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 231, 300, 301, 308, 313, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2024 у справі № 910/1849/23 скасувати.

4. Закрити провадження у справі № 910/1849/23.

5. Роз`яснити позивачці, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції та що вона має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді О.М. Баранець

І.Д. Кондратова