Постанова

від 19.12.2023 по справі 508/287/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1818/23

Справа № 508/287/21

Головуючий у першій інстанції Банташ Д. С.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Карташова О.Ю.

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-АГРО»

на рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 22 липня 2021 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-АГРО», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Раліївка», про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості по орендній платі,

встановив:

У квітні 2021 року позивач звернувся до суду з вказаним вище позовом, у якому просив :

1. розірвати договори оренди земельних ділянок укладених 29 вересня 2016 року між ним і Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Агро» (код ЄДРПОУ 31165007), щодо передачі в строкове платне користування:

- земельної ділянки площею 3,3632 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Миколаївської селищної ради Одеської області (масив № НОМЕР_1 , земельна ділянка № НОМЕР_2 за межами населеного пункту), кадастровий номер земельної ділянки 5123555100:01:004:0108;

- земельної ділянки площею 4,4960 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Миколаївської селищної ради Одеської області (масив № НОМЕР_3 , земельна ділянка № НОМЕР_4 за межами населеного пункту), кадастровий номер земельної ділянки 5123555100:01:004:0074;

2. скасувати державну реєстрацію права оренди земельних ділянок;

3. стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Агро» заборгованість по орендній платі в сумі 23 267, 32 грн.

Позов обґрунтовано тим, що позивач є власником земельних ділянок площею 3,3632 га,кадастровий номер земельної ділянки 5123555100:01:004:0108 та земельної ділянки площею 4,4960 га, кадастровий номер земельної ділянки 5123555100:01:004:0074.

Відповідно до договорів оренди землі від 29 вересня 2016 року, укладених між позивачем та ТОВ «ІНТЕР-АГРО», останньому передані вказані вище земельні ділянки в оренду, строком на 7 років. Реєстрація договорів проведена відповідно до вимог законодавства.

Згідно п.7 Договорів орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі не нижче 3% від нормативно-грошової оцінки землі. Нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки на день укладення договору складала 110 006,50 грн, про що також вказано в договорі.

Відповідно до п. 9 Договорів орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі шляхом видачі коштів через касу підприємства або перерахування на банківську картку/рахунок Орендодавця, у розмірі не менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. За згодою сторін розрахунок може бути проведено у натуральній формі або у відробітковому вигляді. Орендна плата сплачується з 01 серпня по 31 грудня року, за який вноситься орендна плата.

Відповідно до п. 13 Договорів невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,01 відсотку несплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 27 Договорів Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до п. 37 Договорів дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою, або рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок грубого невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до п. 5 Договорів нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 4,496 га становить 193 894,44 грн.

Однак в супереч наведеним положенням Договорів позивач орендну плату за 2019-2020 роки не отримував.

На підставі чого, позивачем надсилались відповідачу листи-вимоги про здійснення розрахунку, які повертались відправнику за відсутністю адресата за вказаною адресою.

Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 22 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надані відповідачем докази не спростовують систематичної несплати ним орендної плати.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представником СТОВ «ІНТЕР-АГРО» - адвокатом Ковтун К.В., подано до суду апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Миколаївського районного суду від 22 липня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

За посиланнями скаржника суд першої інстанції розглянув позов, заявлений до неналежного відповідача, оскільки відповідно до договору суборенди від 02 серпня 2019 року, укладеного між ТОВ «Раліївка» та Сільськогосподарського ТОВ «ІНТЕР-АГРО» обов`язок сплати орендної сплати, зокрема, ОСОБА_1 на прохання первісного орендаря перейшов до ТОВ «Раліївка». Повідомити ж такі обставини суду першої інстанції відповідач був позбавлений можливості, через безпідставне залишення судом першої інстанції поза увагою заяви СТОВ «ІНТЕР-АГРО» про відкладення розгляду справи.

У апеляційній скарзі скаржник не погоджується із оцінкою судом першої інстанції наданих відповідачем доказів, зокрема, розписки та податкової звітності СФГ, а окрім того зауважує, що тягар доведення обґрунтованості позовних вимог лежить на позивачі, яким не доведено факту невиконання відповідачем обов`язків з орендної плати за Договором.

12 січня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Водночас позивач зауважив, що про існування договору суборенди від 02 серпня 2019 року, укладеного між ТОВ «Раліївка» та Сільськогосподарського ТОВ «ІНТЕР-АГРО» відповідач суду першої інстанції не повідомляв.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи суду не подавали, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до приписів статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору оренди землі.

Відповідно до статті 409 ЦК України власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Пунктом "в" частини першої статті 96 ЗК України визначено, що землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України "Про оренду землі").

У пункті "д" частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

До відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі N 912/1385/17.

Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі N 183/262/17.

Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі N293/1011/16-ц дійшла висновку, що тлумачення пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що "несплата орендної плати" охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, позивачеві належать на праві власності земельні ділянки розташовані на території Миколаївської селищної ради масиви 12, 25, ділянки № 18,18-а, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельна ділянка площею 4,496 га з кадастровим номером 5123555100:01:004:0074, та земельна ділянка площею 3,3632 з кадастровим номером 5123555100:01:004:0108.

29 вересня 2016 року між позивачем та Сільськогосподарським ТОВ «ІНТЕР-АГРО» укладено договір оренди землі, кадастровий номер: 5123555100:01:004:0074, площею 4,496 га ріллі строком на 7 (сім) років (далі - Договір 1).

Відповідно до п. 9 Договору 1, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі шляхом видачі коштів через касу підприємства або перерахування на банківську картку/рахунок Орендодавця, у розмірі не менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. За згодою сторін розрахунок може бути проведено у натуральній формі або у відробітковому вигляді. Орендна плата сплачується з 01 серпня по 31 грудня року, за який вноситься орендна плата.

Відповідно до п. 13 Договору 1 невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,01 відсотку несплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 27 Договору 1, Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до п. 37 Договору 1 дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою, або рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок грубого невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до п. 5 Договору 1 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 4,496 га становить 193894,44 грн.

Згідно акту приймання-передачі об`єкта оренди від 29 вересня 2016 року Сільськогосподарське ТОВ «ІНТЕР-АГРО» прийняло, а ОСОБА_1 передав в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 4,496 га кадастровий номер 5123555100:01:004:0074.

Право оренди земельної ділянки за Договором 1 зареєстровано в реєстрі речових прав 04 грудня 2016 року, номер запису про інше речове право 17998241.

29 вересня 2016 року між позивачем та Сільськогосподарським ТОВ «ІНТЕР-АГРО» укладено договір оренди землі, кадастровий номер: 5123555100:01:004:0108, площею 3,3632 га ріллі строком на 7 (сім) років (далі - Договір 2).

Відповідно до п. 9 Договору 2, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі шляхом видачі коштів через касу підприємства або перерахування на банківську картку/рахунок Орендодавця, у розмірі не менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. За згодою сторін розрахунок може бути проведено у натуральній формі або у відробітковому вигляді. Орендна плата сплачується з 01 серпня по 31 грудня року, за який вноситься орендна плата.

Відповідно до п. 13 Договору 2 невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,01 відсотку несплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 27 Договору 2, Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до п. 37 Договору 2 дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою, або рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок грубого невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до п. 5 Договору 2 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 3,3632 га становить 193894,44 грн.

Згідно акту приймання-передачі об`єкта оренди від 29 вересня 2016 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-АГРО» прийняло, а ОСОБА_1 передав в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 3,3632 га кадастровий номер 5123555100:01:004:0108.

Право оренди земельної ділянки за Договором 1 зареєстровано в реєстрі речових прав 03 грудня 2016 року, номер запису про інше речове право 17998997.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги апеляційний суд виходить з такого.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

З огляду на вказане вище та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України, слід зробити висновок, що відповідач наполягаючи на належному виконання ним умов Договору, мав довести суду ці обставини належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України.

Так, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що надані відповідачем лист звернення до ТОВ «Раліївка», копія договору разом з додатками № 10/09-2019 (06-1168) від 10 вересня 2019 року про надання послуг з пересилання поштових переказів укладений між Акціонерним товариством «Укрпошта» і ТОВ «Раліївка», копія списку згуртованих поштових переказів електронних (за формою № 103-1), копія платіжного доручення № 2266 від 17 травня 2021 року і копія платіжного доручення № 2265 від 17 травня 2021 року, відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України, не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами та не підтверджують належне виконання відповідачем умов договору щодо сплати орендних платежів.

Окрім того слушними є зауваження про те, що надані відповідачем документи укладені і сформовані іншою юридичною особою, ТОВ «Раліївка», а з їх змісту не вбачається, що вони стосуються договорів оренди зазначених вище земельних ділянок.

Щодо долучених до апеляційної скарги доказів укладення між відповідачем та ТОВ «Раліївка» договору суборенди землі від 02 серпня 2019 року, апеляційний суд зауважує, що відповідно до ч.3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Однак таких доказів апеляційному суду не надано.

Також, апеляційний суд зауважує, що відповідач був сповіщений про розгляд судом цієї справи за позовом ОСОБА_1 , скористався правом надання відзиву та доказів.

Так у своєму відзиві на позовну заяву, відповідач повідомив, що звернувся до ТОВ «Раліївка» із проханням здійснити виплати за зобов`язаннями Сільськогосподарського ТОВ «ІНТЕР-АГРО», у зв`язку із фінансовими труднощами останнього.

Жодних посилань на передання ТОВ «Раліївка» права на оренду земельних ділянок позивача за договором суборенди відзив не містив.

Тож апеляційний суд, відповідно до положень ч.3 ст. 367 ЦПК України не приймає як доказ долучену до апеляційної скарги копію договору суборенди від 02 серпня 2019 року, укладеного між ТОВ «Раліївка» та Сільськогосподарського ТОВ «ІНТЕР-АГРО», оскільки жодних доказів неможливості подання такої до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від відповідача скаржником не надано.

Щодо посилань скаржника про безпідставне залишення судом першої інстанції поза увагою заяви СТОВ «ІНТЕР-АГРО» про відкладення розгляду справи, апеляційний суд зауважує, що відповідно до положень п.2 ч.2 ст.223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у випадку першої неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відповідно ж до п.1 ч.3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Так, з поданого представником СТОВ «ІНТЕР-АГРО» клопотання про відкладення розгляду справи убачається, що неявку представника відповідача обґрунтовано неможливістю його прибуття у судове засідання, без зазначення її причин. Не наводить СТОВ «ІНТЕР-АГРО» причин неможливості прибуття його представника у судове засідання суду першої інстанції і у апеляційній скарзі.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про можливість розгляду позову у відсутності відповідача.

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" N 2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду про задоволення позовних вимог з підстав, наведених у змісті оскаржуваного рішення.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-АГРО» залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 22 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови буде складено 25 грудня 2023 року.

Головуючий: Ю.П.Лозко

Судді: В.В. Кострицький

О.Ю. Карташов