Ухвала

від 11.01.2024 по справі 947/12155/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/155/24

Справа № 947/12155/23, 1-кс/947/16482/23 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги адвокатів ОСОБА_7 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , в інтересах захисту ОСОБА_10 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 26.12.2023 року відносно

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, має двох малолітних дітей, офіційно не працює, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово проживає: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

підозрюваного у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 ч.3 ст.201-2 КК України у кримінальному провадженні № 12023160000000648 від 14.04.2023 року,

установив

Зміст оскаржуваного судового рішення

Слідчий звернувся до суду з клопотанням, про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_10 , яке мотивовано наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України та неможливістю застосування відносно підозрюваного більш м`яких запобіжних заходів.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 26.12.2023 року було задоволено клопотання слідчого та продовжено відносно підозрюваного ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 23.02.2024 року із визначенням розміру застави у розмірі 1200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 3220800 гривень.

Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що прокурором надано матеріали (докази), які підтверджують обґрунтованість пред`явленої підозри та є достатніми для переконання що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам.

Зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, захисники підозрюваного подали апеляційні скарги, в яких, просять скасувати оскаржену ухвалу та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовують тим, що:

- пред`явлена підозра необґрунтована, ризики, заявлені слідчим у клопотанні нічим не підтверджуються;

- судом не взято до уваги, те що підозрюваний раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, має міцні соціальні зв`язки, сім`ю, на утриманні трьох неповнолітніх дітей, позитивні характеристики;

- слідчим у клопотанні, а суд в ухвалі взагалі не обґрунтували неможливості застосування до підозрюваного більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, а розмір застави є завідомо непомірним для підозрюваного та його родини.

Позиції учасників апеляційного розгляду

Заслухавши суддю-доповідача, захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг захисників та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін; дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Мотиви суду апеляційної інстанції

Частина перша ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.197 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК, та сукупний строк тримання під вартою підозрюваному, під час досудового розслідування у кримінальному проваджені щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, не повинен перевищувати дванадцяти місяців.

Апеляційний суд вважає, що розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, слідчий суддя виконав вимоги ст.199 КПК України та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання підозрюваного під вартою.

Щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення апеляційним судом встановлено таке.

Відповідності до ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).

У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

В рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.

У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, є предметом перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Таким чином, у відповідності до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_10 у скоєнні злочину, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для продовження відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати оцінку допустимості та належності доказів, оскільки справа не розглядається судом по суті пред`явленого обвинувачення.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК України.

Відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК України, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.

Докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, зокрема копії: рапортів; протоколів обшуку; протоколів допитів свідків; протоколів огляду оптичних носіїв інформації; митних декларацій; протоколами оглядів предметів на яких зафіксовані відеозаписи; протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками; вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра причетності ОСОБА_10 до вчинення інкримінованого йому злочину.

З огляду на викладене, на даній стадії досудового розслідування, апеляційний суд визнає непереконливими доводи захисників про необґрунтованість підозри.

З наданих апеляційному суду матеріалів вбачається, що ОСОБА_10 обґрунтовано підозрюється у вчиненні незакінченого замаху на продаж товарів (предметів) гуманітарної допомоги, з метою отримання прибутку, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великому розмірі, під час воєнного стану ч.3 ст.15 ч.3 ст.201-2 КК України.

Доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які зазначені в оскарженій ухвалі, апеляційний суд визнає необґрунтованими, з огляду на таке.

Підставою застосування та продовження запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК України.

Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.

При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Запобіжний захід застосовується та продовжується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати її до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь-яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Питання щодо існування ризику переховування підозрюваного ОСОБА_10 детально досліджувалось при обранні відносно останнього запобіжного заходу, крім того, наявність ОСОБА_10 сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є особою з інвалідністю першої групи, надає змогу ОСОБА_10 в умовах воєнного стану безперешкодного перетину державного кордону, що також підвищує вищезазначений ризик, а тому з урахуванням обставин інкримінованого злочину, тяжкості можливого покарання та особи підозрюваного, станом на даний час ризик переховування підозрюваного, на думку апеляційного суду, не знизився та продовжує існувати.

Таким чином, обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу підозрюваного, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_10 , який на теперішній час підозрюється у скоєні умисного тяжкого злочину, будучи обізнаним про ступінь тяжкості інкримінованого йому злочину, розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, не можна визнавати недоведеним та продовжує існувати.

Також апеляційний суд погоджується з тим, що доведений ризик, що ОСОБА_10 може впливати на свідків даного кримінального провадження, оскільки кримінальне провадження знаходиться на завершальному етапі, наразі ще не допитано осіб, які приймали безпосереднє відношення до підготовки та складання документів, на підставі яких вказані товарно-матеріальні цінності ввезені на територію України як гуманітарна допомога, осіб, залучених до переміщення вантажу, осіб, які є фактичними власниками товарно-матеріальних цінностей у вигляді генераторів, акумуляторів, тощо. Також, у кримінальному провадженні органом досудового розслідування планується отримання висновків призначення інших судових експертиз, що дає підстави вважати, що підозрюваний для уникнення кримінальної відповідальності, зможе самостійно або через інших осіб незаконно впливати на допитаних, а також ще не допитаних осіб у цьому провадженні, здійснювати вплив на експертів, з метою викривлення, перекручування ними дійсних фактичних обставин, зміни останніми свідчень, приховування доказів.

При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України - впливу на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілими у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.

Мотивуючи неможливість застосування до підозрюваного ОСОБА_10 більш м`яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, слідчий суддя обґрунтовано врахував те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні не завершено та задля його завершення необхідно провести ряд слідчих (розшукових) дій, які буде неможливо здійснити у разі ухилення підозрюваного від досудового розслідування при обранні відносно нього іншого запобіжного заходу.

Доводи сторони захисту про можливість застосування до підозрюваного запобіжного заходу не пов`язаного з позбавленням волі, апеляційний суд визнає необґрунтованими, оскільки зазначений запобіжний захід, з великою вірогідністю може виявитися нездатним гарантувати запобігання встановленим ризикам.

Апеляційним судом враховуються доводи сторони захисту стосовно наявності у підозрюваного місця мешкання, міцності соціальних зв`язків та позитивних характеристик за місцем проживання, разом з тим, на противагу цим доводам, апеляційний суд вважає, що на даний час, вказані обставини не можливо віднести до тих достатніх стримуючих чинників, які у повному обсязі здатні мінімізувати ймовірність вчинення підозрюваним дій, спрямованих на переховування від органу досудового розслідування та суду, здійснення незаконного впливу на свідків, тобто визнати ці обставини такими, що можуть гарантувати запобігання встановленим ризикам без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом не враховано наявність у обвинуваченого незадовільного стану здоров`я, оскільки зазначені доводи, вже були враховані судом під час розгляду клопотання сторони обвинувачення та з урахуванням усіх в сукупності даних про особу обвинуваченого, обставини вчинення інкримінованого підозрюваному злочину не зменшують вищенаведені ризики, не можуть беззаперечно свідчити про можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.

В свою чергу, апеляційний суд зазначає, що підозрюваний не позбавлений можливості звернутися за отриманням медичної допомоги, утримуючись в ДУ «Одеський слідчий ізолятор».

Окрім того, надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 10.02.2012 №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного перелік та керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку.

Щодо доводів захисника підозрюваного про те, що розмір застави, визначений слідчим суддею є непомірним, то апеляційний суд вважає їх необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Пунктом 2 ч. 5 ст. 182 КПК України передбачено, що розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В контексті справи «Mangouras v. Spain» (рішення від 28.09.2010р., заява №12050/04) зазначається, що заявник, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стверджував, що сума застави у його справі була необґрунтовано високою та не враховувала конкретні обставини й умови його особистого життя. ЄСПЛ визнано законними та обґрунтованими дії національних судів щодо обрання підозрюваному розміру застави, який значно перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника та шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.

Отже, положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.

Зважаючи на корисливий характер вчиненого кримінального правопорушення, встановлені ризики, того, що підозрюваний та його дружина підозрюваного є підприємцем, апеляційний суд вважає, що визначений розмір застави в розмірі 1200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, буде з одного боку утримувати підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого, не перетворить обраний запобіжний захід на безальтернативне ув`язнення.

Крім того, слідчим суддею за результатами розгляду клопотання слідчого, було суттєво знижено розмір застави, порівняно з попереднім розміром застави.

Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою за станом здоров`я.

Апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання підозрюваного під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.199 КПК України, в тому числі і з урахуванням результатів досудового розслідування.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, апеляційний суд вважає, що надані органом досудового розслідування до клопотання про продовження строку запобіжного заходу докази, в своїй сукупності, на даній стадії досудового розслідування, вказують на обґрунтованість висунутої ОСОБА_10 підозри у вчиненні інкримінованих йому дій та продовження існування раніше встановлених ризиків, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги захисника про незаконність ухвали слідчого судді про продовження строку тримання підозрюваного під вартою, суд визнає безпідставними.

Частиною 3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити ухвалу без змін;

2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційних скарг сторони захисту, у зв`язку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржену ухвалу слідчого судді - без змін.

Керуючись ст. ст. 177, 182, 183, 196, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив

Апеляційні скарги адвокатів ОСОБА_7 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в інтересах захисту ОСОБА_10 - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 26.12.2023 року відносно ОСОБА_10 , підозрюваного у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 ч.3 ст.201-2 КК України у кримінальному провадженні № 12023160000000648 від 14.04.2023 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4