Постанова

від 10.01.2024 по справі 916/853/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/853/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Клаб Марін"</a> на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 (колегія суддів: Принцевська Н. М., Діброва Г. І., Ярош А. І.) та рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 (суддя Погребна К. Ф.) у справі

за позовом Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Клаб Марін"</a>, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради; 2) Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Юридичний департамент Одеської міської ради, про скасування рішення державного реєстратора та припинення права постійного користування,

за участю представників:

позивача - Садардінової І. В.,

відповідача - Кравцана В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2022 року Одеська міська рада (далі - Міськрада) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Клаб Марін"</a> (далі - ТОВ "КК "Клаб Марін") про скасування рішення про державну реєстрацію іншого речового права (у спеціальному розділі), індексний номер: 43788480, від 31.10.2018, прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" Бондарем Олексієм Миколайовичем, про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 3,0065 кв. м, розташованою за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, 121, за відповідачем, а також про припинення права постійного користування ТОВ "КК "Клаб Марін" цією земельною ділянкою.

2. На обґрунтування позовних вимог Міськрада послалася на те, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятих у межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону, тоді як рішення про надання відповідачеві у постійне користування земельної ділянки не приймалося. Тому відсутні правові підстави для державної реєстрації такого права у Державному реєстрі прав. До того ж відповідач не є суб`єктом права постійного користування відповідно до положень статті 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), яка містить вичерпний перелік кола осіб, які можуть набувати право постійного користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності. Позивач вважає, що Приватне підприємство "7-Я" (далі - ПП "7-Я") безпідставно розпорядилося цією земельною ділянкою комунальної власності та передало її у постійне користування відповідачеві, оскільки останній не може набувати таке право. У зв`язку з цим порушено право територіальної громади м. Одеси щодо розпорядження цією земельною ділянкою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Відповідно до свідоцтва про право власності від 27.02.2001 № 010874, виданого на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2000, будівлі та споруди колишнього піонерського табору, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, належали на праві приватної власності ОСОБА_1.

4. 30.03.2001 ПП "7-Я" в особі ОСОБА_1. звернулося до Міськради з клопотанням про оформлення права постійного користування та надання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою площею 3,0065 га, розташованою за цією адресою.

5. 11.04.2001 на підставі акта прийому-передачі ОСОБА_1 передав ПП "7-Я" ці приміщення.

6. 04.07.2001 Міськрада прийняла рішення № 2597-ХХІІІ, яким затвердила проект відведення земельної ділянки та надала ПП "7-Я" земельну ділянку площею 3,0065 га (код Українського класифікатора цільового використання землі - 1.17. - землі рекреаційного призначення) за названою вище адресою у постійне користування для експлуатації й обслуговування будівель і споруд оздоровчого комплексу.

7. ПП "7-Я" здійснило будівництво оздоровчого комплексу на цій земельній ділянці.

8. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право постійного користування земельною ділянкою за названою адресою зареєстровано за відповідачем у спеціальному розділі і підставою для державної реєстрації вказано: акт прийому-передачі, виданий 22.10.2018 ТОВ "КК "Клаб Марін" та ПП "7-Я", державний акт на право постійного користування землею від 20.11.2001 серії І-ОД № 004230 з реєстраційним номером 174, угода про фактичне зобов`язання, видана 22.10.2018 ТОВ "КК "Клаб Марін" та ПП "7-Я".

9. 28.12.2018 відбулась державна реєстрація припинення ПП "7-Я".

10. Міськрада наполягає на тому, що документи, зазначені як підстави виникнення права постійного користування ТОВ "КК "Клаб Марін" цією земельною ділянкою, не є правовстановлюючими та не можуть засвідчувати факт виникнення у нього права постійного користування нею, оскільки відповідне рішення Міськрада не прийняла. Водночас державний реєстратор у порушення приписів статей 22, 24, 26, 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" здійснив відповідну реєстрацію права постійного користування відповідача на спірну земельну ділянку.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

11. 10.04.2023 Господарський суд Одеської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 04.10.2023, про задоволення позову.

12. Судові рішення мотивовані відсутністю рішення Міськради про надання відповідачеві у постійне користування земельної ділянки, наслідком чого є відсутність в останнього підстав на розпорядження нею та державної реєстрації права постійного користування. Суди також зазначили, що відповідач не входить до переліку осіб, визначеного статтею 92 ЗК України, та не може набути право постійного користування у силу прямої норми закону. Крім того, суди зазначили про те, що акт прийому-передачі, виданий 22.10.2018 ТОВ "КК "Клаб Марін" та ПП "7-Я", державний акт на право постійного користування землею від 20.11.2001 серії І-ОД № 004230 з реєстраційним номером 174, виданий ПП "7-Я", угода від 22.10.2018 про фактичне зобов`язання, укладена ТОВ "КК "Клаб Марін" та ПП "7-Я", які визначені як підстава для державної реєстрації, за відсутності відповідного рішення Міськради, не є відповідними правовстановлюючими документами, які засвідчують факт виникнення у ТОВ "КК "Клаб Марін" права користування спірною земельною ділянкою. Установили, що наявність реєстрації речового права за відповідачем у вигляді права постійного користування земельною ділянкою, власником якої є територіальна громада м. Одеси в особі Міськради, порушує права останньої на розпорядження земельною ділянкою. Спростували доводи ТОВ "КК "Клаб Марін" щодо оспорення у цій справі лише реєстраційних дій, а не самого права постійного землекористування останнього і у зв`язку з цим указали на те, що відповідач не довів наявності у нього права постійного користування земельною ділянкою та, як наслідок, правомірність проведення реєстрації такого права за ним.

Короткий зміст касаційної скарги

13. ТОВ "КК "Клаб Марін" звернулося з касаційною скаргою про скасування цих судових рішень та ухвалення нового - про відмову у позові.

14. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на тому, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувані судові рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 (державна реєстрація права не є підставою набуття права власності), від 23.05.2019 у справі № 922/3707/17 (державна реєстрація речових прав на нерухоме майно не є підставою набуття таких прав, а є похідним від таких підстав юридичним фактом, який є елементом у юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав)) та від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (щодо юрисдикції спору), а також відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування положень частини другої статті 59 та частини п`ятої статті 61 ГПК України.

15. Узагальнено доводи скаржника зводяться до того, що позовні вимоги стосуються саме реєстраційних дій державного реєстратора, а не підстав припинення права користування відповідачем земельною ділянкою, передбачених статтями 141, 143 ЗК України. Скаржник наполягає на тому, що ЗК України не передбачає, що право користування земельною ділянкою може бути припинено внаслідок скасування рішення державного реєстратора. Наполягає на тому, що позивач просить припинити речове право відповідача, тоді як не оскаржує саме право, а оскаржує лише дії державного реєстратора з реєстрації такого права. Наполягає також на тому, що позивач не надав доказів того, що представники Міськради діють у суді в порядку самопредставництва, і доказів, які дозволяють установити обсяг повноважень представників позивача у суді. Звернув увагу на те, що юридичний департамент Міськради, керівником якого є Поповська Інна Петрівна, залучений у цій справі як третя особа на стороні відповідача. Тому вважає, що інтереси позивача суперечать інтересам цієї третьої особи.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

16. Міськрада у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

17. Цей відзив поданий 16.12.2023, тоді як ухвалою суду касаційної інстанції від 23.11.2023 встановлений строк його подання до 15.12.2023. Оскільки такий відзив поданий поза межами строку, а клопотання про поновлення такого строку не заявлено, то суд касаційної інстанції залишає такий відзив без розгляду на підставі частини другої статті 118 ГПК України.

Позиція Верховного Суду

18. Спірним питанням у цій справі є висновки судів попередніх інстанцій щодо законності чи незаконності рішення реєстратора та припинення права відповідача на користування спірною земельною ділянкою.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

19. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

20. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

21. Так, у справі № 910/10987/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, розглядались позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, про які заявило товариство, яке, як воно вважало, є власником спірного майна у зв`язку з переходом до нього права власності на предмет іпотеки. Суди попередніх інстанцій відмовили у позові у зв`язку з тим, що це товариство не має статусу іпотекодавця, оскільки на момент прийняття місцевим господарським судом рішення у цій справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був відновлений запис про те, що власником спірного майна (предмета іпотеки) є публічне акціонерне товариство, що свідчить про відсутність у реєстрі відомостей щодо наявності у товариства права власності на спірне нерухоме майно.

Верховний Суд скасував ці судові рішення і направив справу на новий розгляд до місцевого господарського суду з таких підстав. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно здійснена державна реєстрація права власності на спірне майно за товариством, підставами для внесення до реєстру відповідного запису про товариство як власника спірного майна були договори купівлі-продажу між ним як покупцем та іншим товариством як продавцем. Згодом проведена державна реєстрація припинення права власності позивача на спірне нерухоме майно на підставі постанови Вищого господарського суду України в іншій справі. Однак суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення частини другої статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній станом на дату проведення державної реєстрації припинення права власності товариства, не врахували, що реєстрація права власності у реєстрі за товариством проведена саме на підставі договорів купівлі-продажу спірного майна. Висновок судів попередніх інстанцій про припинення права власності відповідача на спірне майно ґрунтується лише відомостях про припинення права власності, що містяться у реєстрі, та є передчасним. У цьому контексті суд касаційної інстанції зазначив, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

22. У справі № 922/3707/17, на яку також послався скаржник у касаційній скарзі, заявлялися позовні вимоги про скасування свідоцтв про право власності у частині визнання за міською радою права власності на приміщення і зобов`язання останньої передати позивачу ці приміщення. Суди попередніх інстанцій, з якими погодився Верховний Суд, відмовили у позові, оскільки позивач не довів, що саме він є власником спірного нерухомого майна, тоді як рішення міської ради, на підставі яких видані оспорювані свідоцтва про право власності, є чинними. При цьому свідоцтва про право власності на нерухоме майно не є правочином чи актом органу місцевого самоврядування, а є документом, яким на підставі рішення органу місцевого самоврядування лише оформлюється (підтверджується) право власності і внаслідок його видачі не відбувається виникнення, зміна чи припинення правовідносин, у зв`язку з чим питання щодо правомірності видачі та дії цього свідоцтва безпосередньо залежить від законності відповідного рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого видано свідоцтво. У цьому контексті Верховний Суд зазначив, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно не є підставою набуття таких прав, а є похідним від таких підстав, юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою на підставі правовстановлюючих документів вже набутого права та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав.

23. З наведеного вбачається, що у справі, яка переглядається, та у зазначених вище справах, наведених скаржником на обґрунтування підстав касаційного оскарження, наявні різні підстави позовів і фактично-доказові бази. У справі, яка розглядається, як установили суди попередніх інстанцій, відсутнє рішення органу місцевого самоврядування про надання відповідачеві у постійне користування земельної ділянки як правовстановлюючого документа для реєстрації такого права реєстратором.

24. У справі № 916/1608/18, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, перед судом касаційної інстанції було поставлено питання щодо визначення юрисдикції спору між товариством і державним реєстратором у зв`язку із відмовою останнього здійснити державну реєстрацію права власності товариства на майно.

25. Натомість у справі, що розглядається, йдеться про спір між Міськрадою як органом, уповноваженим у приватноправових відносинах діяти від імені територіальної громади, та ТОВ "КК "Клаб Марін" щодо зареєстрованих майнових прав останнього на земельну ділянку. Тому публічно-правові відносини між учасниками спору відсутні.

26. Отже, у перелічених вище справах судами встановлені інші фактичні обставини, ніж ті, що у справі, яка розглядається. Тому висновки суду касаційної інстанції, зроблені у цих справах, не є обов`язковими для суду при розгляді цієї справи і посилання скаржника на подібність правовідносин у названих справах є помилковим, відповідно підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

27. При цьому правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, що має своїм наслідком відповідно до статті 300 ГПК України розгляд касаційної скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

28. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальності та диспозитивності.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

29. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

30. Зі змісту цієї норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

31. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

32. Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини другої статті 59 та частини п`ятої статті 61 ГПК України у подібних правовідносинах. У цьому контексті скаржник наполягає на тому, що позивач не надав доказів того, що представники Міськради діють в суді у порядку самопредставництва, і доказів, які дозволяють установити обсяг повноважень представників позивача в суді. Скаржник також звернув увагу на те, що юридичний департамент Міськради, керівником якого є Поповська І. П., залучений у цій справі як третя особа на стороні відповідача. Тому вважає, що інтереси позивача суперечать інтересам третьої особи на стороні відповідача.

33. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування) або через представника.

34. Представником у суді може бути адвокат або законний представник. Одна й та сама особа може бути одночасно представником декількох позивачів або декількох відповідачів або декількох третіх осіб на одній стороні, за умови відсутності конфлікту інтересів між ними (частини перша, четверта статті 58 ГПК України).

35. Згідно з положеннями частини другої статті 59 ГПК України особа не може бути представником, якщо вона у цій справі представляє або представляла іншу особу, інтереси якої у цій справі суперечать інтересам її довірителя.

36. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 60 цього ж Кодексу повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема, довіреністю юридичної особи.

37. За змістом статті 61 ГПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначаються Цивільним кодексом України, а представництва за ордером - законодавством про адвокатуру. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю або ордером має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви. У разі припинення повноважень представника на здійснення представництва особи у справі представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони, третьої особи на іншій стороні або третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору.

38. Як установлено судами, позов підписаний директором Юридичного департаменту Міськради Поповською І. П., яка діяла на підставі розпорядження міського голови від 18.05.2020 № 421 "Про забезпечення самопредставництва у судах".

39. Відповідно до статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" одним із основних принципів місцевого самоврядування в Україні є судовий захист прав місцевого самоврядування.

40. Стаття 18№ цього ж Закону передбачає, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

41. Згідно із частиною першою статті 10 цього Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

42. Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (частина перша статті 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

43. Положення про Юридичний департамент Міськради (нова редакція) відповідно до частини четвертої статті 54 цього ж Закону затверджено рішенням Міськради від 03.02.2016 № 248-VII.

44. Відповідно до цього положення Юридичний департамент є виконавчим органом Міськради, одними з основних функцій якого є правове забезпечення діяльності міської ради, міського голови, виконавчого комітету міської ради, захист прав та представництво інтересів територіальної громади міста Одеси в особі міської ради, міського голови, виконавчого комітету Міськради в судах. Працівники Юридичного департаменту є посадовими особами місцевого самоврядування. Директор департаменту, заступники директора департаменту на підставі довіреностей, виданих міським головою, підписують позовні заяви, апеляційні та касаційні скарги, заяви про відкликання апеляційної та касаційної скарг, скарги, заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, скарги про перегляд судових рішень за винятковими обставинами, заяви про перегляд заочних рішень, заяви про відмову від позову. Працівники Юридичного департаменту Міськради є посадовими особами місцевого самоврядування.

45. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції указав, що саме Юридичний департамент Міськради є виконавчим органом, уповноваженим міською радою на захист її інтересів, інтересів виконавчого комітету та міського голови в судах, що відповідно до закону здійснюється у порядку самопредставництва.

46. У згаданому розпорядженні міського голови зазначено, що самопредставництво Міськради, виконавчого комітету Міськради та Одеського міського голови у судах усіх інстанцій та спеціалізацій без окремого доручення з усіма правами, наданими Цивільним процесуальним кодексом України, ГПК України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кодексом України з процедур банкрутства позивачеві, відповідачеві, третій особі, іншому учаснику судового процесу, кредитору, в тому числі з правом вчинення таких процесуальних дій: підписання та подання позовної заяви, заяв про збільшення або зменшення розміру позовних вимог, заяв про зміну предмета або підстав позову, заяви про видачу судового наказу, заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, заяви про перегляд заочного рішення, апеляційної скарги, касаційної скарги, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключеними обставинами, засвідчення копій документів, що підтверджують повноваження, а також інших документів, що подаються до суду, одержання рішень, ухвал, постанов судів та виконавчих документів за посадою здійснюється такими уповноваженими особами працівниками Юридичного департаменту Міськради: директором Юридичного департаменту Міськради; заступником директора Юридичного департаменту Міськради; начальником управління з питань представництва у судах юридичного департаменту Міськради.

47. Згідно з інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань керівником Юридичного департаменту Одеської міської ради є Поповська І. П. і позивач скористався наданим йому законом правом звернення до суду у порядку самопредставництва.

48. Посилання скаржника на те, що інтереси позивача суперечать інтересам третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Юридичному департаменту Одеської міської ради не знайшли підтвердження.

49. При цьому колегія суддів не вбачає підстав для формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування частини другої статті 59 та частини п`ятої статті 61 ГПК України, оскільки колегією суддів не встановлено порушення судами цих норм права, позаяк такий висновок формується у випадку неправильного застосування судами норми права із зазначенням правильного її застосування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

50. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

51. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

52. Згідно з вимогами статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судові витрати

53. Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 240, 296, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Клаб Марін"</a> на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 у справі № 916/853/22 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Клаб Марін"</a> залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач