Постанова

від 18.01.2024 по справі 759/5593/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №759/5593/20 Головуючий у І інстанції - Войтенко Ю.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/1136/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Гуля В.В. (суддя-доповідач)

суддів - Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.

за участю секретаря судового засідання - Ольшевського П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Олевський» - Стужука Андрія Олександровича на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Олевський», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейд Інвест ЛТД» про визнання дій неправомірними, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСББ «Олевський», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ТОВ «Трейд Інвест ЛТД», в якому просив визнати неправомірними дії відповідача щодо нарахування позивачу платежу «за використання фасаду для розміщення інформаційних покажчиків» у розмірі 1 000 грн на місяць за період з листопада 2019 року по січень 2020 року на загальну суму 3 000 грн.

В обґрунтування позову зазначав, що він є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказував, що з листопада 2019 відповідач почав безпідставно нараховувати позивачу платіж «за використання фасаду для розміщення інформаційних покажчиків» у розмірі 1 000 грн за кожний місяць. Нарахування відповідач обґрунтовував рішенням зборів співвласників багатоквартирного будинку «Олевський» №3 від 24 січня 2017 року.

Наголошував, що вказаним рішенням не приймалось рішення про встановлення цільових внесків за розміщення інформаційних покажчиків, а лише вирішувалось питання щодо можливості отримувати додаткові надходження до бюджету за рахунок орендної плати, тобто, за рахунок надання в оренду місць/приміщень, що є спільною власністю.

Звертав увагу суду на відсутність будь-яких договірних відносин щодо використання фасаду з відповідачем, а також на те, що жодного інформаційного покажчика на фасаді не розміщено, у зв`язку з чим уважав, що підстави для нарахування подібного платежу відсутні.

На підставі викладеного просив позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року позов задоволено.

Визнано неправомірними дії ОСББ «Олевський» щодо нарахування ОСОБА_1 платежу «за використання фасаду для розміщення інформаційних покажчиків» у розмірі 1 000 грн щомісячно за період з листопада 2019 року по січень 2020 року на загальну суму 3 000 грн.

Стягнуто з ОСББ «Олевський» на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 840,80 грн.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року заяву представника позивача - адвоката Биліни Р.Г. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ОСББ «Олевський» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 9 000 грн.

В іншій частині заяви відмовлено.

Не погоджуючись з указаними рішенням та додатковим рішенням відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішень суду першої інстанції, просить рішення та додаткове рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У мотивування скарги зазначає, що твердження позивача про те, що нарахування орендної плати за розміщення рекламних матеріалів на фасаді будинку відбувалось безпідставно, не має під собою правового підґрунтя, оскільки таке нарахування відбувалось на підставі рішень Загальних зборів співвласників будинку та членів правління ОСББ.

Вказує, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що нарахування плати за послуги з розміщення рекламних матеріалів у ліфтах, фасадах будинку, розміщення платіжного терміналу у холі першого поверху та здачі в оренду приміщень спільної власності проводиться у розмірі, який суперечить рішенню загальних зборів, так само як і не доведено того факту, що відповідачем послуги надаються неналежної якості або взагалі не надаються.

Також посилається на те, що факт порушення чинного законодавства України з боку орендаря підтверджується листом КП «Київреклама» №196-1658/КР від 11 серпня 2020 року, в якому вказано, що об`єкти зовнішньої реклами встановлені на будинку без відповідної необхідної дозвільної документації та підлягають демонтажу.

В частині оскарження додатково рішення зазначає, що не можна вважати такими, що пов`язані саме з розглядом справи, дорога до суду з місця здійснення адвокатської діяльності та дорога з суду до місця здійснення адвокатської діяльності.

Зауважує, що є обґрунтовані сумніви, що кошти за надання правничої допомоги були сплачені ОСОБА_1 , а відтак представником позивача документально не доведено, що понесені вказані витрати на надання правової допомоги саме ОСОБА_1 , не надано Акту приймання-передачі наданих послуг, оплату здійснено іншою особою ніж та, що зазначена у договорі.

29 листопада 2023 року на адресу суду надійшли письмові пояснення від представника позивача Биліни Р.Г. , в яких останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволенні, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення та додаткового в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення та додаткового рішення суду першої інстанції - без змін.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що сам розмір платежу для співвласника, яким у даному випадку є позивач, було встановлено з порушенням вимог статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», оскільки визначення такого розміру належить до виключної компетенції загальних зборів.

Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Судом установлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане приміщення передано в оренду ТОВ «ТРЕЙД ІНВЕСТ ЛТД» за договором оренди від 29 серпня 2019 року, згідно п. 4.4 якого орендар має право розміщувати на фасаді приміщення, або на прилеглій території, рекламні або інші інформаційні конструкції. У випадку, якщо розміщення таких конструкцій потребує спеціального дозволу органу влади, орендар зобов`язаний власними силами та за свій рахунок отримати необхідний дозвіл на розміщення таких конструкцій, якщо їх наявність є обов`язковою для такого розміщення.

З наданих копій квитанцій та листів вбачається, що відповідач нараховував позивачу цільовий внесок за розміщення інформаційних покажчиків на фасаді будинку по 1 000 грн щомісячно, починаючи з 21 жовтня 2019 року.

Згідно з протоколом загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Олевський» №3 від 24 січня 2017 року загальними зборами прийнято рішення отримувати додаткові надходження до бюджету ОСББ «Олевський» за рахунок орендної плати за розміщення рекламних матеріалів у ліфтах, фасадах будинку, розміщення платіжного терміналу у холі першого поверху та здачу в оренду приміщень спільної власності.

Вказане рішення, як було встановлено судом першої інстанції, є чинним.

Відповідно до протоколу правління ОСББ «Олевський» №15/02/2017 від 15 лютого 2017 року прийнято рішення щодо визначення розміру орендної плати за розміщення рекламних матеріалів у ліфтах, розміщення рекламних покажчиків на фасадах будинку, розміщення платіжних терміналів, оренди приміщень спільної власності та інше на виконання рішення Загальних борів, протокол №3 від 24 січня 2017 року.

У відповідності до протоколу правління ОСББ «Олевський» №15/11/2019 від 15 листопада 2019 року вирішено на виконання рішення загальних зборів вартість розміщення інформаційних покажчиків на фасаді будинку, пов`язаних локально та мережево з приміщенням 273/1, як цільового внеску, покласти на власника даного приміщення - ОСОБА_1 . Також вирішено, що, враховуючи кількість і види конструкцій, розмір внеску орендної плати за розміщення інформаційних покажчиків на фасаді будинку становить 1 000 грн на місяць від дати встановлення інформаційних конструкцій на фасаді 21 жовтня 2019 року.

Судом першої інстанції також установлено, що у судовому засіданні відповідачем було надано фотографії розміщених інформаційних показників, при цьому, сторони не заперечували сам факт розміщення таких об`єктів, представник третьої особи підтвердив, що розміщував вказані об`єкти.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на безпідставне нарахування відповідачем з листопада 2019 платіж «за використання фасаду для розміщення інформаційних покажчиків» у розмірі 1 000 грн за кожний місяць.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав.

За змістом статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 320 ЦК України передбачено право власника на використання свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

У відповідності до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Всі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі - Закон), предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.

За визначеннями, які вживаються в цьому Законі та містяться в статті 1 Закону, багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Відповідно до статей 1, 9 Закону управління багатоквартирним будинком - це вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку. Управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 Закону витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

При цьому, згідно зі статтею 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання. Вищим органом управління об`єднання є загальні збори. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників. До виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься, у тому числі, визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.

Об`єднання забезпечує утримання та експлуатацію багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку. Для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об`єднання за рішенням загальних зборів має право: задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення; визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори; виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.

Самостійне забезпечення об`єднанням утримання і експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у багатоквартирному будинку може здійснюватися безпосередньо співвласниками, а також шляхом залучення об`єднанням фізичних та юридичних осіб на підставі укладених договорів.

Для фінансування самозабезпечення об`єднання співвласники сплачують відповідні внески і платежі в розмірах, установлених загальними зборами об`єднання. За згодою правління окремі співвласники можуть у рахунок сплати таких внесків і платежів виконувати окремі роботи.

Законодавство, яке регулює порядок забезпечення співвласниками багатоквартирного будинку утримання та експлуатацію багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку (управління багатоквартирним будинком), передбачає, що внески і платежі на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна є складовою частиною внесків та платежів співвласників як витрат на управління багатоквартирним будинком.

Визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків та платежів співвласників будинку відноситься до виключної компетенції загальних зборів співвласників відповідно до частини дев`ятої статті 10 Закону, частини другої статті 12 Закону та згідно із законодавчо встановленим порядком голосування на зборах об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (Правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі №910/6471/18, провадження №12-111гс19).

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що рішенням загальних зборів було вирішено отримувати додаткові надходження до бюджету ОСББ «Олевський» за рахунок орендної плати за розміщення рекламних матеріалів у ліфтах, фасадах будинку, розміщення платіжного терміналу у холі першого поверху та здачу в оренду приміщень спільної власності.

Відтак, у даному випадку необхідність сплати орендної плати за розміщення рекламних матеріалів у ліфтах, фасадах будинку, розміщення платіжного терміналу у холі першого поверху та здачу в оренду приміщень спільної власності не викликає сумнівів, оскільки таке рішення було ухвалено на загальних зборах ОСББ, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.

При цьому, розмір платежів за вказані послуги загальними зборами не визначався.

Натомість, розмір таких платежів, так само як і розмір конкретного платежу, який мав сплачувати позивач, було визначено рішенням правлінням ОСББ «Олевський», що не заперечується відповідачем.

Таким чином, зважаючи на те, що законом чітко встановлено, що визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків та платежів співвласників будинку відноситься до виключної компетенції загальних зборів співвласників багатоповерхового будинку, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що розмір платежу для співвласника, яким у даному випадку є позивач, встановлено з порушенням вимог статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», у зв`язку з чим дії відповідача щодо нарахування позивачу платежів за використання фасаду для розміщення інформаційних покажчиків в розмірі 1 000 грн щомісячно у даному випадку є неправомірними.

Доводи скаржника, що факт порушення чинного законодавства України з боку орендаря підтверджується листом КП «Київреклама» №196-1658/КР від 11 серпня 2020 року, в якому вказано, що об`єкти зовнішньої реклами встановлені на будинку без відповідної необхідної дозвільної документації та підлягають демонтажу, є безпідставними та не впливають на суть прийнятого рішення з огляду на те, що предметом позову у даній справі є правомірність стягнення з позивача платежу за використання фасаду для розміщення інформаційних показників.

Ураховуючи викладене, колегія доходить висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.

Таким чином, доводи апеляційної скарги повністю спростовуються встановленими місцевим судом обставинами справи і положеннями законодавства та є повним віддзеркаленням відзиву на позовну заяву, доводам та аргументам якого судом першої інстанції надано належну правову оцінку.

Інші доводи апеляційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів та правильно встановлених судом першої інстанції на їх підставі обставин справи.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Щодо оскарження додаткового рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року заяву представника позивача - адвоката Биліни Р.Г. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ОСББ «Олевський» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 9 000 грн.

В іншій частині заяви відмовлено.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Отже, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина восьма, дев`ята статті 139 ЦПК України).

Згідно з положеннями частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У лютому 2021 року представник позивача адвокат Биліна Р.Г. звернувся до суду з клопотанням, в якому просив розподілити судові витрати, понесені позивачем.

Зазначав, що загальний розмір судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи, становить 11 260,00 грн, у тому числі: 840 грн - судовий збір, сплачений за подання позову, 420 грн - судовий збір, сплачений за подання заяви про забезпечення позову, 10 000 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

Посилався на те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу (гонорару адвоката) визначений відповідно до умов договору про надання правової допомоги №25/20 від 10 березня 2020 року та Додаткової угоди №б/н від 10 березня 2020 року.

З матеріалів справи вбачається, що участь в розгляді даної справи як представник позивача брав адвокат Биліна Ростислав Геннадійович (свідоцтво №5402 від 19 квітня 2014 року) на підставі укладеного з ОСОБА_1 договору про надання правової допомоги №25/20 від 10 березня 2020 року.

Згідно пункту 1 Додаткової угоди за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар (винагороду), розмір якого визначається, враховуючи наступне: за збір та правовий аналіз інформації/документів/доказів, що стосуються справи, та підготовку заяв по суті справи, необхідних для розгляду справи у суді першої інстанції, клієнт сплачує адвокату 5 000 грн; за представництво клієнта у судових засіданнях та підготовку інших процесуальних документів, необхідних для розгляду справи, на думку адвоката, клієнт сплачує адвокату 1 000 грн за кожне судове засідання по справі, незалежно від того відбулось воно чи ні.

Згідно п.3.5 Договору, розрахунки за цим договором здійснюються клієнтом впродовж 5 днів від дати підписання акту приймання-передачі наданих послуг або від останнього дня строку установленого цим договором на підписання такого акту, залежно від того, яка з подій настане першою, за умови, що в зазначений строк, Клієнтом не було надано вмотивованого письмового заперечення проти підписання такого акту.

На підтвердження понесення витрат представником позивача надано звіт щодо часу, витраченого адвокатом, у зв`язку з наданням правової допомоги від 22 лютого 2021 року та дублікати квитанцій від 22 лютого 2021 року про сплату ОСОБА_1 адвокату Биліні Р.Г. за надання правової допомоги на підставі договору №25/20 від 10 березня 2020 року платежів у розмірі 4 500 грн, 4 500 грн та 1 000 грн.

Суд першої інстанції, врахувавши відсутність заперечень відповідача щодо розміру понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, а також зваживши на те, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи в частині вартості підготовки процесуальних документів, аналізу судової практики та вартості участі в судових засіданнях, дійшов законного та обґрунтованого висновку про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, у розмірі 9 000 грн.

При цьому, у задоволенні вимоги клопотання в частині стягнення 1 000 грн за представництво позивача адвокатом в судовому засіданні 17 червня 2020 року судом першої інстанції відмовлено з підстав того, що відповідач з причин, що не залежали від нього, не прийняв участь у судовому засіданні 17 червня 2020 року, що зумовило відкладення розгляду справи на іншу дату, а тому на нього не може покладатись обов`язок по відшкодуванню судових витрат понесених позивачем через явку у вказане судове засідання. Стороною позивача в цій частині додаткове рішення не оскаржувалось.

Отже, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази є безумовною підставою для їх відшкодування, проте з урахуванням доведеного документально розміру, критерію розумної необхідності таких витрат.

Ураховуючи викладене, колегія дійшла висновку, що ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу здійснено у відповідності до закону, з урахуванням всіх обставин та доказів, поданих на обґрунтування заяви, а також з урахуванням відсутності клопотання відповідача про зменшення таких витрат.

Доводи відповідача, що не можна вважати такими, що пов`язані саме з розглядом справи, дорога до суду з місця здійснення адвокатської діяльності та дорога з суду до місця здійснення адвокатської діяльності, є необґрунтованими з огляду на те, що такі стадії як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, а час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами. Такого висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 06 грудня 2023 року у справі №905/493/22.

Також не заслуговують на увагу суду посилання відповідача на те, що є обґрунтовані сумніви, що кошти за надання правничої допомоги були сплачені саме ОСОБА_1 , а відтак представником позивача документально не доведено, що понесені вказані витрати на надання правової допомоги саме ОСОБА_1 , не надано Акту приймання-передачі наданих послуг, оплату здійснено іншою особою ніж та, що зазначена у договорі, оскільки адвокат не заперечує факт отримання коштів за надані ним послуги. При цьому витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18).

Отже, доводи апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення суду першої інстанції не є підставою для скасування такого додаткового рішення за відсутності доказів неспівмірності таких витрат.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Олевський» - Стужука Андрія Олександровича - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий В.В. Гуль

Судді Ю.О. Матвієнко

Я.С. Мельник