Постанова

від 22.01.2024 по справі 420/16825/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/16825/22

Перша інстанція: суддя Василяка Д.К.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Турецької І. О.,

суддів Градовського Ю. М., Шеметенко Л. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Одеського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Одеського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області (далі Одеське МВ УВД ФССУ), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі ГУ ПФУ в Одеській області), в якому просив:

- визнати протиправними дії Одеського МВ УВД ФССУ, які виразились у припиненні щомісячної страхової виплати з 01 серпня 2022 року;

-зобов`язати поновити виплату поточних щомісячних страхових виплат, нарахувати та виплатити заборгованість зі сплати щомісячних страхових виплат з 01 серпня 2022 року.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 пояснив, що з 25 листопада 2014 року перебуває на обліку в Одеському МВ УВД ФССУ, як тимчасово переміщена особа з Луганської області, отримуючи страхові виплати внаслідок трудового каліцтва.

Листом від 19.08.2022 Одеське МВ УВД ФССУ повідомило про припинення виплати страхових виплат внаслідок трудового каліцтва, із посиланням на статтю 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV), згідно якої виплати припиняються на весь час проживання особи за кордоном.

Також повідомлено позивача, що за умови особистого звернення із наданням відповідних документів, Одеське МВ УВД ФССУ розгляне питання щодо поновлення страхових виплат.

Позивач вважає припинення страхових виплат протиправним, оскільки, такі дії порушують його конституційне право на соціальний захист та фактично є втручанням у його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано постанову від 15.08.2022 №51025/28155/3921/42 Одеського МВ УВД ФССУ про припинення нарахування та виплату ОСОБА_1 страхових виплат з 01 липня 2022 року.

Зобов`язано Одеське МВ УВД ФССУ поновити виплату поточних щомісячних страхових виплат, нарахувати та виплатити заборгованість зі сплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01 липня 2022 року.

Суд вийшов за межі позовних вимог та для належного захисту прав та інтересів позивача задовольнив позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасування постанови від 15 серпня 2022 року №51025/28155/3921/42 Одеського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області про припинення нарахування та виплату ОСОБА_1 страхових виплат з 01.07.2022.

У задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дії Одеського МВ УВД ФССУ, які виразились у припиненні щомісячної страхової виплати з 01 серпня 2022 року, суд відмовив.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що припинення страхових виплат порушує суть конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту осіб, передбачених статті 25 Конституції України, яка передбачає піклування та захист громадян, які перебувають за її межами.

Суд першої інстанції підкреслив, що Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) пункті 2 частини першої статті 49, статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка передбачає припинення виплати пенсії на весь час перебування (проживання) громадянина України за кордоном.

Керуючись відповідними правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.11.2020 у справі №234/9296/17, суд зазначив, що пункт 1 частини 1 статті 46 Закону 1105-XIV, яка встановлює підстави припинення страхових виплат і надання соціальних послуг, зокрема, у разі проживання потерпілого за кордоном, суперечить частинам 1, 2 статті 24, частині 3 статті 25, частинам 1, 4 статті 41, частині 1 статті 46, частині 1 статті 64 Конституції України.

Установивши, що припинення страхових виплат сталося на підставі постанови Одеського МВ УВД ФССУ від 15.08.2022 №51025/28155/3921/42 , суд дійшов висновку про її протиправність та про обов`язок даного органу поновити виплату поточних щомісячних страхових виплат, а також про обов`язок нарахувати та виплатити позивачу заборгованість зі сплати щомісячних страхових виплат.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ГУ ПФУ в Одеській області, як правонаступник Одеського МВ УВД ФССУ, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги скаржник указує, що положення пункту 1 частини 1 статті 46 Закону № 1105-XIV чітко визначають, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

З огляду на наведене, скаржник вважає постанову Одеського МВ УВД ФССУ від 15.08.2022 про припинення нарахування та виплату ОСОБА_1 страхових виплат цілком обґрунтованою та законною.

Скаржник підкреслює, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Отже, на переконання скаржника, призупинення виплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 є вимушеною мірою з боку Одеського МВ УВД ФССУ до того часу, доти позивач зможе надати докази свого перебування в Україні.

Позивач, своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 перебуваючи на обліку в Одеському МВ УВД ФССУ як внутрішньо переміщена особа, отримував страхові виплати на підставі Закону №1105-XIV та Постанови правління Фонду соціального страхування України № 11 від 19.07.2018 «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат».

Листом від 19.08.2022 Одеське МВ УВД ФССУ повідомило про припинення виплати страхових виплат внаслідок трудового каліцтва, із посиланням на статтю 46 Закону №1105-XIV, згідно якої виплати припиняються на весь час проживання особи за кордоном.

Окрім цього, повідомлено позивача, що за умови особистого звернення із наданням відповідних документів, Одеське МВ УВД ФССУ розгляне питання щодо поновлення страхових виплат.

Листом від 03.11.2022 за №05-02- 1889 у відповідь на адвокатський запит Одеське МВ УВД ФССУ повідомило підстави припинення страхових виплат.

Зокрема, зазначено, що на виконання листа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України про перевірку місцезнаходження отримувачів страхових виплат, у зв`язку із відсутністю достовірної інформації про місцезнаходження ОСОБА_1 та за допомогою інформаційно-аналітичної платформи електронної верифікації та моніторингу отримана інформація про перетин останнім пункту контролю через державний кордон України з РФ. Відмітки про в`їзд на територію України немає. Отже, відповідно до статті 46 Закону № 1105-XIV, виплати повинні бути припинені на весь час проживання за кордоном.

Далі відповідач зазначив, що у зв`язку з запровадженням візового режиму з РФ та забороною тимчасово здійснювати будь-які валютні операції з цією країною, згідно Постанови Національного банку України від 24.02.2022 № 21, для осіб, які знаходяться в країні агресора, тимчасово призупинені виплати.

Таким чином, на підставі пункту 1.12 Постанови Фонду соціального страхування України №11 від 19.07.2018 «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат» у разі надходження рекомендацій Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації страхових виплат нарахування страхових виплат припиняється до завершення перевірки інформації.

Як зазначило Одеське МВ УВД ФССУ на підставі викладеного ОСОБА_1 припинено нарахування страхових виплат внаслідок трудового каліцтва.

Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.

Так, предметом даного спору є правомірність припинення нарахування та виплати страхових виплат внаслідок трудового каліцтва, призначених на підставі Закону № 1105-XIV у зв`язку з перебуванням особи за кордоном.

Відповідаючи на довід скаржника стосовно правомірності припинення таких виплат, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі і вище- Закон № 1105-XIV в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Згідно з частиною 1 статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до частини 7 статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Частина 1 статті 47 № 1105-XIV визначає, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Відповідно до частини 5 статті 47 Закону № 1105-XIV страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них.

Згідно з частинами 4, 7 статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачена сума страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».

Статтею 27 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1997 № 16/98-ВР визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:

а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;

б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;

в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;

г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування;

д) в інших випадках, передбачених законами.

Частина 1 статті 46 Закону № 1105-XIV регламентує, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до частини 5 статті 48 Закону №1105-XIV у разі виїзду потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, на постійне місце проживання за межі України визначені на зазначені цілі суми переказуються Фондом соціального страхування України на їх адресу в порядку, передбаченому міждержавними угодами.

Відповідно до пункту 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи, надано у абзаці 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин),

Згідно вказаної статті, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Стаття 2 Закону № 1706-VII визначає, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частина 1 статті 3 Закону № 1706-VII встановлює, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

Згідно з пунктом 1 Порядку здійснення страхових виплат, призначених у зв`язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали за межі України затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2001 № 998, останній застосовується у разі, якщо міжнародними договорами України не встановлено інші правила здійснення страхових виплат, призначених у зв`язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали на постійне місце проживання за межі України.

Відтак, частина 1 статті 46 Закону №1105-XIV передбачає наявність саме двосторонніх договорів між Україною та державою місця проживання отримувача страхових виплат у відповідній сфері соціального забезпечення, відповідно до якої право на отримання страхових виплат, в тому числі призначених безстроково у зв`язку з втратою працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, громадянами України, які проживають за кордоном, фактично залежить від наявності відповідного міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України.

Пункт 4 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 №137-V (набрала чинності з 01.02. 2007), встановлює, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов`язуються вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх і багатосторонніх угод або в інший спосіб і відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення: рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін; надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.

Згідно із статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Піклування та захист громадянам України, які перебувають за її межами, гарантовано у частині 3 статті 25 Конституції України.

Стаття 64 Конституції України визнає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частина 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначає, що реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, громадяни України мають право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі і права на соціальне забезпечення.

Аналогічні припиненню страхових виплат, правові наслідки у вигляді припинення виплати пенсії на весь час перебування (проживання) громадянина України за кордоном, передбачені також у пункті 2 частини 1 статті 49, статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України зазначені норми були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

У наведеній справі Конституційний Суд України, зокрема зазначив, що «оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами».

Слід заначити, що пенсійні виплати та виплати за іншими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування за правовою природою є тотожними, адже здійснюються в межах окремих видів такого страхування, передбачених частиною першою статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Частина 1, 4 статті 41 Конституції України визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Результат аналізу наведених положень Конституції України, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» дає підстави для висновку, що: право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України; держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами; громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо); не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.

Згідно матеріалів справи, зокрема постанови від 15.08.2022 позивачу припинена виплата страхових виплат на підставі пункту 1.12 Порядку № 11 та згідно з листа відповідача від 19.08.2022 на підставі статті 46 Закону № 1105-XIV, у зв`язку із надходженням від Міністерства фінансів України відомостей, за наслідками проведеної верифікації, про виїзд позивача за кордон.

Скаржник зазначає, що підставою припинення страхових виплат, слугувало отримання інформації з перевірки правомірності призначеної страхової виплати за перевіркою Міністерства фінансів України за даними ДМС України щодо перетину позивачем кордону та до України не повертався.

Як мовилося вище, пункт 1 частини 1 статті 46 Закону № 1105-XIV у якості підстави для припинення страхових виплат визначає: на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Пункт 1.12 Порядку № 11 регулює випадок припинення страхових виплат у зв`язку із надходженням за наслідками проведеної верифікації інформації про неправомірність призначення страхової виплати, у результаті чого приймається постанова про відмову у страховій виплаті.

Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затверджений Постановою правління Фонду соціального страхування України 19.07.2018 № 11 (далі - Порядок № 11).

Пунктом 1.12 Порядку передбачено, що у разі надходження рекомендацій Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації страхових виплат нарахування страхових виплат припиняється до завершення перевірки правомірності призначеної страхової виплати. У разі підтвердження інформації щодо неправомірно призначеної виплати видається постанова про відмову у страховій виплаті. Якщо інформація Міністерства фінансів України не підтверджується, нарахування виплат відновлюється з моменту припинення.

Водночас, слід зазначити, що скаржник не надав доказів стосовно того, що ним встановлені обставини щодо неправомірності призначення страхових виплат, а тому враховуючи характер відповідних страхових виплат, які призначені позивачу безстроково, у зв`язку з втратою працездатності, відсутні підстави вважати правомірним припинення таких виплат.

Крім того, колегія суддів враховує, що альтернативний механізм отримання (компенсації) страхових виплат, зокрема, під час перебування особи за кордоном, відсутній.

Оцінюючи постанову про припинення страхових виплат ОСОБА_1 з урахуванням положень частини 2 статті 2 КАС України, можна констатувати, що така прийнята не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. При цьому, вказана постанова не відповідає вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності, права особи на участь у процесі прийняття рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що припинення (затримання) страхових виплат у зв`язку з трудовим каліцтвом, порушує конституційні гарантії позивача на соціальне забезпечення у зв`язку з втратою працездатності.

При цьому, колегія суддів погоджується із зауваженням суду першої інстанції, що частина 1 статті 46 Закону № 1105-XIV, яка передбачає припинення страхових виплат на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, суперечить частинам 1, 2 статті 24, частині 3 статті 25, частинам 1, 4 статті 41, частині 1 статті 46, частині 1 статті 64 Конституції України.

З огляду на викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги, на думку колегії суддів, не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Разом з цим, обираючи суб`єкта владних повноважень, на якого слід покласти вимоги зобов`язального характеру щодо захисту порушених прав ОСОБА_1 , колегія суддів враховує таке.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» з 1 січня 2023 року діяльність Фонду соціального страхування України припиняється, шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.

01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 №2620-ІХ, яким припинені Фонд соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023.

Відповідно до пунктів 2, 7 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №2620-ІХ Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.

Стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного Фонду України.

15.05.2023 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області на підставі рішення щодо реорганізації.

20.06.2023 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості про припинення юридичної особи - Фонду соціального страхування України.

Отже, ГУ ПФУ в Одеській області є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області.

На час ухвалення апеляційним судом постанови за результатом розгляду апеляційної скарги ГУ ПФУ в Одеській , Одеське МВ УВД ФССУ є припиненим.

З урахуванням викладеного, зобов`язання щодо відновлення порушеного права ОСОБА_1 слід звернути до ГУ Пенсійного фонду України в Одеській області, як правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області та другого відповідача .

Таким чином, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити виплату поточних щомісячних страхових виплат, нарахувати та виплатити заборгованість зі сплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01 липня 2022 року.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції покладає зобов`язання щодо нарахування та виплати страхової виплати на ГУ ПФУ в Одеській області, судове рішення підлягає зміні.

Відповідно до частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року слід змінити, оскільки суд першої інстанції під час вирішення справи, помилково обрав суб`єкта владних повноважень, на якого мають бути покладені зобов`язання з відновлення порушеного права.

Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.

Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України, не здійснюється.

Керуючись статтями: 308, 311, 315, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року змінити, виклавши третій абзац його резолютивної частини у такій редакції:

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити виплату поточних щомісячних страхових виплат, нарахувати та виплатити заборгованість зі сплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01 липня 2022 року.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Доповідач - суддя І. О. Турецька

суддя Ю. М. Градовський

суддя Л. П. Шеметенко

Повне судове рішення складено 22.01.2024.