Рішення

від 11.01.2024 по справі 922/2354/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2024м. ХарківСправа № 922/2354/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом 3 - я особа, яка не Акціонерного товариства "Мегабанк", м. Київ заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кріфтель", м. Харків про застосування наслідків нікчемності правочинів за участю представників:

позивача - Беринді О.О. (в режимі відеоконференції)

відповідача - Черкасова І.Р.

інші учасники не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Мегабанк" (надалі - Позивач) звернувся 29.11.2022 до Господарського суду Харківської області з позовною заявою де у якості Відповідача обрано Товариство з обмеженою відповідальністю "Кріфтель" з наступними вимогами:

- Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 63158209 від 31.01.2022, прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н.В. з одночасним припиненням державної реєстрації права власності за ТОВ КРІФТЕЛЬ та проведенням державної реєстрації набутого права власності за АТ МЕГАБАНК на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення підвалу № 1, 2, 4, 4а, 5-:-13, 8а, 9а, 21-:-35, 1-го поверху № 1, 3-:-6, 3а, 3б, 5а, 8-:-12, 9а, 9б, 10а, 10б, 14, 21, 22а, 23-:-25, 28, 28а, 28б, 29, 29а у нежитловій будівлі літ. А-2, загальною площею 1 036,3 кв.м., що розташоване за адресою: Харківська обл., місто Харків, вулиця Двадцять Третього Серпня, будинок 61.

- Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 46438218 від 31.01.2022, прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н.В., з одночасним припиненням державної реєстрації права власності за ТОВ КРІФТЕЛЬ та проведенням державної реєстрації набутого права власності за АТ МЕГАБАНК на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 2, 2а, 26, 2в у нежитловій будівлі літ. А-2, загальною площею 86,7 кв.м., що розташоване за адресою: Харківська обл., місто Харків, вулиця Двадцять Третього Серпня, будинок 61.

- Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 63158612 від 31.01.2022. прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н.В., з одночасним припиненням державної реєстрації права власності за ТОВ КРІФТЕЛЬ та проведенням державної реєстрації набутого права власності за АТ МЕГАБАНК на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 2-го поверху № 30, 30а, 30б, 30в, 31, 32, 34-:-39, 35а, 38а, 38б, 38в, 38г, технічного поверху № 1-:-9 у нежитловій будівлі літ. А-2. загальною площею 1 232,00 кв.м. що розташоване за адресою: Харківська обл., місто Харків, вулиця Двадцять Третього Серпня, будинок 61.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.01.2023 у справі №922/2354/22 (суддя І.П.Жигалкін) зокрема задоволено клопотання ТОВ КРІФТЕЛЬ про зупинення провадження у справі №922/2354/22 до набрання законної сили судовим рішенням по справі №640/12723/22. Зупинено провадження по справі №922/2354/22 до набрання законної сили судового рішення Окружного адміністративного суду міста Києва №640/12723/22. Зобов`язано сторін повідомити господарський суд про набрання законної сили судового рішення Окружного адміністративного суду міста Києва №640/12723/22.

Провадження у справі № 922/2354/22 було поновлено, призначено підготовче провадження на 14 грудня 2023 року о 11:00, про що постановлено відповідну ухвалу віл 27.11.2023. Ухвалою суду від 14.12.2023 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 11 січня 2024 року о 11:30.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність таких вимог. Також посилається на безпідставність позову у наданих додаткових поясненнях (вх. № 365).

Представник третьої особи до судового засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Частинами 2, 3 статті 120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Також Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що Відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, як того вимагають приписи ст.ст.120, 242 ГПК України.

Крім того, господарський суд зазначає, що учасники процесу не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Так, учасниками справи не заперечується те, що 31.01.2022 року між АТ «МЕГАБАНК» та ТОВ «КРІФТЕЛЬ» укладено кредитний договір № 20-02/2022/ГД-01/2022. Де у відповідності до п. 1.1. кредитного договору банк надає грошові кошти (відкриває невідновлювальну кредитну лінію) позичальнику в розмірі 127000000,00 грн. в строк з 31.01.2022 до 30.01.2032, на придбання основних засобів, в т.ч. нерухомого та рухомого майна та інші поточні потреби, зі встановленням процентної ставки у розмірі 12% річних у перший рік кредитування та 14% річних, починаючи з другого року кредитування.

Також між АТ «МЕГАБАНК» та ТОВ «КРІФТЕЛЬ» 31.01.2022 між укладено Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н.В., реєстровий № 282, відповідно до умов якого АТ «МЕГАБАНК» передало ТОВ «КРІФТЕЛЬ» у власність нерухоме майно, що розташоване за адресою: Харківська область, місто Харків, вулиця Двадцять Третього Серпня, будинок № 61, а саме: нежитлові приміщення підвалу № 1, 2, 4, 4а, 5-:-13, 8а, 9а, 21-:-35, 1-го поверху № 1, 3-:-6, 3а, 3б, 5а, 8-:-12, 9а, 9б, 10а, 10б, 14, 21, 22а, 23-:-25, 28, 28а, 28б, 29, 29а у нежитловій будівлі літ. «А-2», загальною площею 1 036,3 кв.м. (об`єкт 1); нежитлові приміщення 1-го поверху № 2, 2а, 26, 2в у нежитловій будівлі літ. «А-2», загальною площею 86,7 кв.м. (об`єкт 2); нежитлові приміщення 2-го поверху № 30, 30а, 30б, 30в, 31, 32, 34-:-39, 35а, 38а, 38б, 38в, 38г, технічного поверху № 1-:-9 у нежитловій будівлі літ. «А-2», загальною площею 1232,00 кв.м. (об`єкт 3).

Відповідно до пункту 2 договору купівлі-продажу нежитлових приміщень об`єкт 1 належить продавцю на праві власності, що стверджується записом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 14 грудня 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2250551963101, номер запису про право власності: 39740336, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності виданим 16 грудня 2020 року Венглюк Т.В., державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради, Харківська область, індексний номер витягу: 237290909; об`єкт 2 належить продавцю на праві власності, що стверджується записом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 14 грудня 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2250387563101, номер запису про право власності: 39737250, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності виданим 16 грудня 2020 року ОСОБА_1 , державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради, Харківська область, індексний номер витягу: 237265127; об`єкт 3 належить продавцю на праві власності, що стверджується записом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 14 грудня 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2250339463101, номер запису про право власності: 39736881, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності виданим 15 січня 2021 року Сендик-Полянською І.М., державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради, Харківська область, індексний номер витягу: 240580012.

Умовами Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень продаж нежитлових приміщень проведено за суму (ціну) 86820000,00 грн. (вісімдесят шість мільйонів вісімсот двадцять тисяч гривень 00 копійок).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна №308871537 від 02.09.2022 вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н.В. прийнято щодо об`єкта 1 рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень, індексний номер 63158209 від 31.01.2022 та внесено запис про право власності № 46438075 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; щодо об`єкта 2 прийнято рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень, індексний номер 46438218 від 31.01.2022 та внесено запис про право власності № 46438218 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта 2 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2250387563101; щодо об`єкта 3 прийнято рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень, індексний номер 63158612 від 31.01.2022 та внесено запис про право власності № 46438339 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта 2 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2250339463101).

31.01.2022 року в якості забезпечення виконання зобов`язання за Кредитним договором між АТ «МЕГАБАНК» та ТОВ «КРІФТЕЛЬ» укладено Іпотечний договір № ГД-01/2022-з, за яким ТОВ «КРІФТЕЛЬ» передало в іпотеку наступне нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: нежитлові приміщення підвалу № 1, 2, 4, 4а, 5-:-13, 8а, 9а, 21-:-35, 1-го поверху № 1, 3-:-6, 3а, 3б, 5а, 8-:-12, 9а, 9б, 10а, 10б, 14, 21, 22а, 23-:-25, 28, 28а, 28б, 29, 29а у нежитловій будівлі літ. «А-2», загальною площею 1 036,3 кв.м.; нежитлові приміщення 1-го поверху № 2, 2а, 26, 2в у нежитловій будівлі літ. «А-2», загальною площею 86,7 кв.м.; нежитлові приміщення 2-го поверху № 30, 30а, 30б, 30в, 31, 32, 34-:-39, 35а, 38а, 38б, 38в, 38г, технічного поверху № 1-:-9 у нежитловій будівлі літ. «А-2», загальною площею 1232,00 кв.м.

Позивач у своїх доводах посилається на те, що 02.06.2022 Правлінням Національного Банку України прийнято рішення № 261-рш/БТ «Про віднесення АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МЕГАБАНК» до категорії неплатоспроможних».

На підставі вказаної постанови 02.06.2022 виконавчою дирекцією ФОНДУ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ прийнято рішення № 383 «Про запровадження в АТ «МЕГАБАНК» тимчасової адміністрації та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», згідно з яким в АТ «МЕГАБАНК» запроваджено тимчасову адміністрацію, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора АТ «МЕГАБАНК», визначені ст.ст. 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», начальнику відділу запровадження тимчасової адміністрації управління раннього реагування департаменту дистанційного та інспекційного моніторингу діяльності банків Штогріній Ірині Вікторівні.

У подальшому, Правлінням Національного Банку України прийнято рішення від 21.07.2022 № 362-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «МЕГАБАНК», на підставі якого виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 21.07.2022 №506 «Про початок процедури ліквідації АТ «МЕГАБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації АТ «МЕГАБАНК» з 22.07.2022 по 21.07.2025 та призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «МЕГАБАНК» провідному професіоналу з управління активами та ліквідації відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Білій Ірині Володимирівні (РНОКПП НОМЕР_1 ) строком на три роки з 22.07.2022 по 21.07.2025 включно.

Відповідно до наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ «МЕГАБАНК» № 51-та від 13.06.2022 (копія наказу додається) проводилась перевірка ознак нікчемності правочинів.

Комісією з перевірки правочинів, вчинених (укладених) банком протягом одного року, та правочинів, вчинених (укладених) банком з пов`язаними особами та/або в інтересах пов`язаних осіб, та/або на їх користь, - протягом трьох років до запровадження тимчасової адміністрації було складено Акт № 6 від 11.07.2022 року, відповідно до якого укладені АТ «МЕГАБАНК» з ТОВ «КРІФТЕЛЬ» кредитний договір № 20-02/2022/ГД-01/2022 від 31.01.2022; договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.01.2022; іпотечний договір № ГД-01/2022-з від 20.12.2021, мають ознаки нікчемності, визначені пп. 3, 6, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Позивач обґрунтовуючи свої вимоги зазначає, що продаж власного ліквідного нерухомого майна шляхом кредитування покупця було здійснено з явним наданням переваг окремій особі ТОВ «КРІФТЕЛЬ» та здійснено на шкоду інтересам банку. Існуючі ознаки та обставини вчинення правочинів вказують на те, що в результаті їх укладення фактично відбувалась не ринкова угода, а проведено нерівноцінний продаж ліквідного активу банку за кошти банку, які були надані в кредит на значний період часу (10 років), що може свідчити про надання особі, яка проводила таку купівлю, нічим не обумовлених переваг та здійснення банком реалізації власних майнових активів з метою отримання сумнівних доходів в довгостроковій перспективі.

Позивач вважає, що реалізація банком власного ліквідного майна з видачею Покупцю кредиту на його купівлю на строк 10 років є не лише ризиковою операцією, а і змусило банк формувати резерви під даний кредит.

Також, на підставі рішення Національного банку України від 18 травня 2022 р. ТОВ «КРІФТЕЛЬ» було включено до списку пов`язаних осіб, з кодом типу пов`язаної особи - 529.

Відповідач у своєму відзиві посилається, що на придбання основних засобів, в тому числі нерухомого та рухомого майна, що розташоване за адресою місто Харків, вулиця двадцять Третього Серпня, будинок № 61 та на інші поточні потреби, ТОВ «КРІФТЕЛЬ» отримало кредит, шляхом укладення 31 січня 2022 року кредитного договору №20-02/2022/ГД-01/22 на загальну 127000 000 (сто двадцять сім мільйонів) гривень 00 копійок. Кредит було отримано Відповідачем під процентну ставку, яка відповідала вимогам Національного банку України та є вищою ніж за аналогічний період відповідно до грошово-кредитної та фінансова статистики.

Як зазначає Відповідач, придбавши майно планував здавати його в оренду, а в подальшому - здійснювати діяльність з демонстрації фільмів самостійно і відповідно отримувати від своєї діяльності дохід. Оскільки мав усі можливості з виконання взятих на себе договірних зобов`язань з погашення кредитів та процентів за ними, але повномасштабне вторгнення рф на всю територію України, щоденні бомбові удари та ракетні обстріли Харківської міської територіальної громади та міста Харкова, у тому числі території за адресою: місто Харків, вулиця двадцять Третього Серпня, будинок № 61, не дали та не дають можливості ТОВ «КРІФТЕЛЬ» проводити діяльність у запланованому напрямку. Внаслідок цього діяльність ТОВ «КРІФТЕЛЬ» була фактично зупинена. Товариство не в змозі надати безпечне перебування працівникам та відвідувачам у будівлі. Відповідно до положення статті 3 Основного закону України Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідач посилається на те, що під час чергових обстрілів міста Харкова, а саме 06.03.2022 року було частково пошкоджено будівлю №61 по вулиці 23-го Серпня у місті Харків (вікна, двері, фасад тощо), внаслідок повномасштабного вторгненням рф на всю територію України 24 лютого 2022 року та масового обстрілу м. Харків військами рф.

ТОВ «КРІФТЕЛЬ» придбало у АТ «МЕГАБАНК» нерухоме майно за ціною 86820000,00 грн., що відповідає ринковій вартості згідно даних Висновку про вартість об`єкту оцінки суб`єкта оціночної діяльності ФОП Мороз С.М. та в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором передав в іпотеку придбане нерухоме майно на умовах визначених для всіх позичальників, правочини та не містять умов, які є несправедливими до інших позичальників банку.

Відповідач зазначав, що у позовній заяві не наведено обґрунтувань, не доведено обставин, не зазначено фактів та не надано доказів того, що умови кредитного договору, укладеного між АТ «МЕГАБАНК» та ТОВ «КРІФТЕЛЬ», передбачають надання відповідачу переваг (пільг), яких саме переваг/пільг, в порівнянні з ким/чим у ТОВ «КРІФТЕЛЬ» є переваги/пільги, а також не наведено причинно-наслідкового зв`язку, як укладення кредитного договору могло вплинути на визнання банку неплатоспроможним або спричинити неможливість виконання грошових зобов`язань перед іншими клієнтами банку, окрім того не не надано доказів письмового повідомлення ТОВ «КРІТЕЛЬ» та керівника щодо визнання їх пов`язаними з банком особами.

Також, Відповідач вказує, що позов подано з метою повернення банку нежитлових приміщень, які в наступному складуть ліквідаційну масу та будуть продані. При цьому Позивач заявляє вимогу саме щодо скасування рішення про державну реєстрацію та проведення державної реєстрації за АТ «МЕГАБАНК».

Відповідач вважає, що скасування рішень про державну реєстрацію є самостійним способом захисту права, та є відмінним від заявленого Позивачем про застосування наслідків нікчемного правочину, відмінним є і правове регулювання таких спорів, позов про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом скасування рішень про державну реєстрацію не відповідає положенням статті 216 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд виходить з наступного.

Цивільні права та обов`язки на підставі ч. 1 ст. 11 ЦК України виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: (1) пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; (2) наявність підстав для оспорення правочину; (3) встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц містить висновок щодо застосування ст. 215 ЦК України, згідно з яким «підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину».

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У відповідності до ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент укладення Договору) угоди, що здійснюються з пов`язаними з банком особами, не можуть передбачати умови, що не є поточними ринковими умовами. Угоди, укладені банком із пов`язаними з банком особами на умовах, що не є поточними ринковими умовами, визнаються недійсними з моменту їх укладення. Поточними ринковими умовами не вважаються, зокрема: прийняття меншого забезпечення виконання зобов`язань, ніж вимагається від інших клієнтів; придбання у пов`язаної з банком особи майна низької якості чи за завищеною ціною; здійснення інвестиції в цінні папери пов`язаної з банком особи, яку банк не здійснив би в інше підприємство; оплата товарів і послуг пов`язаної з банком особи за цінами вищими, ніж звичайні, або за таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані; продаж пов`язаній з банком особі майна за вартістю, що є нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого майна іншій особі; нарахування відсотків та комісійних за послугами, наданими банком пов`язаним із банком особам, які є меншими, ніж звичайні; нарахування відсотків за вкладами (депозитами), залученими банком від пов`язаних із банком осіб, які є більшими, ніж звичайні.

Як визначено у повідомленні НБУ від 17.05.2022 №20-0006/34517/БТ, де було визначено ТОВ "Кріфтель" пов`язаною з АТ "Мегабанк" відповідно до пункту 9 частини 1 статті 52 Закону про банки та із застосуванням ознак Положення №315. (т. 2 а.с. 15-16).

Стосовно укладення правочинів в інтересах пов`язаних з банком осіб, то відповідно до Положення про визнання пов`язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління Національного банку України №315 від 12.05.2015р. розділом ІІ главою 1 щодо визначення пов`язаних з банком осіб пунктом 1 визначається, що банк визначає пов`язаних із банком осіб відповідно до вимог статті 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та з урахуванням цього Положення. Особа є пов`язаною з банком із моменту виникнення підстав для визначення такої особи пов`язаною з банком відповідно до вимог зазначеної статті Закону. У відповідності до Положення затвердженого постановою Правління Національного банку України №315 від 12.05.2015р. розділом ІІ главою 2 пунктом 2 визначено, що Рішення Національного банку про визначення особи пов`язаною з банком набирає чинності з дня, наступного за днем його прийняття.

Отже, вбачається, що Надане Позивачем до матеріалів справи Рішення Національного банку про визначення особи пов`язаною з банком прийнято 17 травня 2022 р., тобто після того, як відповідні правочини укладені між АТ «МЕГАБАНК» та ТОВ «КРІФТЕЛЬ» 31 січня 2022 року. А факт визнання особи пов`язаною із банком не є підставою для визнання будь-якого укладеного з такою особою договору нікчемним. Пунктом 3 та 8 частини 3 статті 38 Законом №4452-VІ визначено, що правочини банку, у тому числі укладені з пов`язаними з банком особами, в якому Фондом здійснюється тимчасова адміністрація та/або процедура ліквідації, є нікчемними з таких підстав: 3) банк уклав угоди щодо відчуження чи передачі у користування або придбання чи отримання у користування майна, оплати результатів робіт та/або надання послуг на умовах, які не є поточними ринковими умовами, або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов угоди, 8) банк уклав правочин з пов`язаною з банком особою або в інтересах пов`язаної з банком особи, або на користь пов`язаної з банком особи з порушенням вимог законодавства, у тому числі недійсність якого встановлена частиною шостою статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що умови кредитного договору, укладеного з Відповідачем, передбачають надання переваг (пільг), прямо не встановлених для останнього законодавством чи внутрішніми документами банку та лише в Акті зазначає про те, що «кредитування Відповідача було здійснено з явним наданням переваг окремій особі ТОВ «КРІФТЕЛЬ» та здійснено на шкоду інтересам Банку».

Згідно з ч. ч. 12, 13 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України здійснює контроль за операціями банків із пов`язаними з банком особами. Національний банк України має право встановлювати обмеження на операції банків із пов`язаними з банком особами.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №405/1820/17 зазначено, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із ч. ч. 2 та 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 у справі №755/17944/18 зроблено висновок, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Отже "переваги окремій особі", тобто особі (особам), які бажали придбати це нежитлове приміщення чи мали намір отримати кредитні кошти та надати відповідне забезпечення.

Так, суд погоджується з твердженнями Відповідача, що Позивач не лише не надає таких доказів, а навіть не зазначає про таке. Крім того, не надано також і кредитні угоди з іншими особами задля підтвердження того, що умови кредитного договору з Відповідачем відрізняються від умов з іншими позичальниками. При цьому Позивачем не спростовано тверджень Відповідача, що кредитування відбулося на ринкових умовах. Зобов`язання за кредитним договором забезпеченні іпотечним договором, що містить деталізований розділ 5 «Звернення стягнення на предмет іпотеки. Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя», що передбачає можливість Банку задовольнити свої вимоги шляхом набуття права власності, шляхом продажу третій особі, що свідчить про 100% захист інтересів Банку, що відчужене за договором купівлі-продажу майно забезпечує виконання зобов`язання за кредитним договором та може бути повернуто у власність Банку в зв`язку з не виконання кредитного договору.

Отже, вбачається та не підтверджується відсутність доказів з боку Позивача, стосовно тверджень останнього про вчинення правочину на шкоду Банку. Таким чином, Відповідач отримав кредит під процентну ставку, яка відповідала вимогам НБУ (в момент отримання кредиту) і є однакова для всіх позичальників, та не містять умов, які є несправедливими до інших позичальників банку.

Позивач не надав доказів того, що за результатами здійснення поточного чи річного контролю за діяльністю Банку, Національний банк України чи аудитор встановили порушення Банком вимог законодавства чи виникнення певних фінансових ризиків для Банку в результаті вчинення спірної угоди, що може стати підставою для відповідальності Банку, а також Відповідача.

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"таЗаконом України "Про банки і банківську діяльність" установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цими законами також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно достатті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях4,26,27,37,38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах між учасниками ринку фінансових послуг у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов`язкові для банків та інших фінансових установ рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

Відповідно до частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити збереження активів і документації банку, у тому числі шляхом перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно достатті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону.

При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними, оскільки відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другоїстатті 215 ЦК Українита частини третьоїстатті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків і є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема в постановах від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.

Відповідно до частини другої статті 38 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити збереження активів і документації банку, у тому числі шляхом перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За частиною третьою цієї статті правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, узяв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк уклав угоди щодо відчуження чи передачі у користування або придбання чи отримання у користування майна, оплати результатів робіт та/або надання послуг на умовах, які не є поточними ринковими умовами, або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов угоди; 4) банк здійснив оплату кредитору або виконав вимоги кредитора, строк яких на дату виконання правочину не настав, що спричиняє або може спричинити надання переваг одному кредитору перед іншими в частині задоволення вимог, або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк узяв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо), умови якого передбачають платіж чи передачу майна банку як забезпечення виконання грошових вимог до банку та/або зобов`язань третіх осіб, у порядку, іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Положення цього пункту не застосовуються до майна, переданого: як забезпечення виконання зобов`язань перед Національним банком України; для забезпечення здійснення платежів та розрахунків за угодами, укладеними з платіжними системами або операторами таких систем; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини, умови яких передбачають платіж чи передачу майна банку з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), кошти для оплати яких надійшли з рахунків, відкритих у цьому самому банку, у тому числі за правочинами про відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення; 8) банк уклав правочин з пов`язаною з банком особою або в інтересах пов`язаної з банком особи, або на користь пов`язаної з банком особи з порушенням вимог законодавства, у тому числі недійсність якого встановлена частиною шостою статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 9) банк уклав (переоформив) правочини, що призвели до збільшення витрат, понесених Фондом у зв`язку із здійсненням тимчасової адміністрації та/або процедури ліквідації банку, з порушенням норм законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

З огляду на зміст заявлених вимог про наслідки нікчемності договорів, укладених банком, а не про визнання цих договорів нікчемними, немає значення, що в позовній заяві Позивач не посилається на усі обставини та підстави, за якими договори визнано нікчемними створеною комісією, оскільки ці факти входять до фактичної сторони справи, яка підлягає встановленню на підставі поданих сторонами доказів, а їх правова кваліфікація входить до повноважень суду (правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена п постанові від 11 січня 2022 року, у справі№ 910/10784/16).

Для оцінки нікчемності договорів відповідно до пункту 3, 6 8 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI слід встановити: чи укладені спірні правочини на умовах, які не є поточними ринковими умовами, чи укладені правочини на умовах, які передбачають надання переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Відповідно до частини другоїстатті 38 Закону № 4452-VIпоточними ринковими умовами не вважаються: прийняття меншого забезпечення виконання зобов`язань, ніж вимагається від інших клієнтів; придбання в особи майна низької якості чи за завищеною ціною; здійснення інвестиції в цінні папери суб`єкта, яку банк не здійснив би в інше підприємство; оплата товарів і послуг, наданих особою за цінами, вищими, ніж звичайні, або за таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані; продаж особі майна за вартістю, що є нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого майна іншій особі; нарахування відсотків та комісійних за послугами, наданими банком особам, які є меншими, ніж звичайні; нарахування відсотків за вкладами (депозитами), залученими банком від осіб, які є більшими, ніж звичайні.

В позовній заяві Позивач не вказує яким саме поточним ринковим умовам в розумінні Закону не відповідають умови укладених договорів, які він вважає нікчемними.

Частина першастатті 236 ЦК Українивизначає, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до законодавства за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні), недійсність яких прямо передбачена законом, та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані).

Нікчемний правочин недійсний через пряму вказівку у правовій нормі у момент його вчинення, тому судового рішення про визнання його недійсним не вимагається (quae contra ius fiunt debent utique pro infectis haben - зроблене проти закону повинне вважатися нікчемним). Нікчемний правочин не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

Нікчемний правочин є недійсним тільки у випадках, передбачених законом. Відповідно до частини другоїстатті 215 ЦК Україниправочин є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тому сторони не вправі вимагати одна від одної його виконання.

Правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред`явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін. Бажання сторін про визнання його дійсним до уваги не беруться, оскільки такий правочин суперечить нормам закону. Суд допускає визнання такого правочину дійсним лише у випадках, визначених законом. Наприклад, при недодержанні нотаріальної форми договору за умови його повного або часткового виконання, якщо одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (частина другастатті 220 ЦК України). Наявність можливості визнання дійсним вчиненого правочину не зобов`язує суд виносити таке рішення, оскільки правочин може порушувати інші умови дійсності правочинів або навіть бути неукладеним у зв`язку із недосягненням згоди за всіма істотними умовами.

Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, притаманних правочинам даного виду, і сторони не досягнуть бажаного результату внаслідок вчинення нікчемного правочину.

Нікчемний правочин породжує лише наслідки, пов`язані з його недійсністю. Відповідно достатті 216 ЦК Українитакими наслідками будуть поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція) та відшкодування збитків або моральної шкоди, завданих другій стороні або третій особі внаслідок його вчинення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначила, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин недійсний у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Зі змісту укладених правочинів судом встановлено, що умовами кредитного договору №20-02/2022/ГД-01/22 від 31.01.2022р. передбачено видачу кредитних грошових коштів з метою придбання основних засобів, в тому числі нерухомого та рухомого майна та інші поточні виробничі потреби зі сплатою процентів з 31.01.2022 року в розмірі 12,0% річних; з 01.01.2023 року 14,0% річних.

Відповідно офіційно опублікованої Національним банком України грошово-кредитної та фінансової статистики за жовтень 2021 року, яка була опублікована 13 грудня 2021 року судом встановлено, що процентна ставка за новими кредитами у гривнях в жовтні 2021рокубула 10,01%, тобто процентна ставка за кредитним договором №20-02/2022/ГД-01/22 від 31.01.2022р., яка була відома на дату його укладення, є вищою, ніж статистично визначена Національним банком України.

Відповідно до пункту 3 договору купівлі-продажу нежитлових приміщень відповідач придбав майно за ціною 86820000,00 грн. (вісімдесят шість мільйонів вісімсот двадцять тисяч гривень 00 копійок), з яких 82314000,00 грн. ПДВ не передбачено, відповідно до ст.197.12 Податкового кодексу України, а 4506000,00 грн. в тому числі ПДВ.

З Висновку про вартість об`єкту оцінки, дата оцінки: 25.01.2022, мета оцінки: визначення справедливої (ринкової) вартості об`єкта оцінки для прийняття управлінського рішення та відображення в бухгалтерському обліку, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ФОП Мороз С.М. (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності 926/21 від 21.12.2021р., виданий ФДМУ) вбачається , що ринкова вартість об`єкту оцінки становить: 96200870,00 грн. без ПДВ, з яких нерухомість, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 2, 2а, 2б, 2в у нежитловій будівлі літ. «А-2», загальною площею 86,7 кв.м.; нежитлові приміщення підвалу № 1, 2, 4, 4а, 5-:-13, 8а, 9а, 21-:-35; 1-го поверху № 1, 3-:-6, 3а, 3б, 5а, 8-:-12, 9а, 9б, 10а, 10б, 14, 21, 22а, 23-:-25, 28, 28а, 28б, 29, 29а у нежитловій будівлі літ. «А-2», загальною площею 1036,3 кв.м.; нежитлові приміщення 2-го поверху № 30, 30а, 30б, 30в, 31, 32, 34-:-39, 35а, 38а, 38б, 38в, 38г, технічного поверху № 1-:-9 у нежитловій будівлі літ. «А-2», загальною площею 1232,00 кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська область, місто Харків, вулиця двадцять Третього Серпня, будинок № 61, літ. «А-2» становить 85957500, 00 грн. без ПДВ, що є нижчою, ніж визначена ціна продажу в договору купівлі-продажу нежитлових приміщень.

Як вбачається з матеріалів справи, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №20-02/2022/ГД-01/22 від 31.01.2022р. надано в іпотеку придбане нерухоме майно, шляхом укладення іпотечного договору №ГД-01/2022-з, який посвідчено 31.01.2022р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н.В. за реєстровим №284.

Умовами іпотечного договору №ГД-01/2022-з від 31.01.2022р. передбачено, що договором забезпечується обтяження будьякого збільшення основного зобов`язання та процентів за ним. Таке збільшення не потребує укладання договору про внесення змін до цього Договору.

Предмет іпотеки передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями та складовими частинами. У разі здійснення будь-яких поліпшень Предмету іпотеки (в тому числі реконструкції, перепланування, надбудови чи прибудови до Предмету іпотеки), право іпотеки за цим Договором поширюється на все майно, яке утворилось внаслідок здійснення таких поліпшень, в тому числі на об`єкти незавершеного будівництва, незалежно від того, хто є їх власником, на кожному етапі їх будівництва та на новостворене нерухоме майно після завершення будівництва. До складу Предмету іпотеки входить майно, приєднане Іпотекодавцем до головної речі, що є Предметом іпотеки, після передачі її в іпотеку за цим Договором.

У разі якщо Іпотекодавцем Предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить Іпотекодавцеві на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються Предметом іпотеки відповідно до цього Договору.

Іпотека, передбачена цим Договором, поширюється на Предмет іпотеки разом з усіма існуючими та майбутніми майновими та іншими правами, що відносяться до Предмету іпотеки.

За рахунок Предмета іпотеки Іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи вимоги щодо сплати: - суми боргу за кредитом; - суми процентів; - комісійної винагороди; - неустойки; - іншої заборгованості.

За рахунок Предмета іпотеки Іпотекодержатель також має право задовольнити свою вимогу у повному обсязі щодо: - відшкодування збитків, завданих порушенням основного зобов`язання чи умов цього Договору; - стягнення неустойки за цим Договором; - відшкодування витрат, пов`язаних із зверненням стягнення на Предмет іпотеки та його реалізацією, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим оцінювачам та/або експертам, на оформлення права власності Іпотекодержателя на Предмет іпотеки (якщо Іпотекодержатель вирішить залишити Предмет іпотеки у своїй власності), витрати на організацію продажу Предмета іпотеки (якщо Іпотекодержатель вирішить здійснити продаж Предмету іпотеки від свого імені), витрати на підготовку до проведення прилюдних торгів, інших витрат у разі їх виникнення тощо; - відшкодування витрат щодо утримання і збереження Предмета іпотеки; - відшкодування витрат щодо страхування Предмета іпотеки.

Умови іпотечного договору № 31.01.2022р від 31.01.2022р. містять всі істотні умови визначені Законом України «Про іпотеку» для такого виду правочину.

Враховуючи встановлені у справі обставини в сукупності та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову у позові в цій частині.

Щодо вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ТОВ "Кріфтель" на спірне приміщення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (абз. 3 ч. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Вимоги, що розглядаються, є похідними від вимоги про застосування наслідків нікчемних правочинів, у задоволенні якої відмовлено.

Згідно із ч. 1 ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Разом з тим слід зазначити, що відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьоїстатті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цьогоЗакону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, скасування рішень про державну реєстрацію є самостійним способом захисту права, та є відмінним від заявленого позивачем про застосування наслідків нікчемного правочину, відмінним є і правове регулювання таких спорів.

За вказаних обставин позов про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом скасування рішень про державну реєстрацію не відповідає наведеним положенням статті, тому задоволенню не підлягає.

Наведена правова позиція висловлена Верховним судом в Постанові від 28.09.2022 року по справі № 911/1232/21.

Суд зазначає, що Позивачем разом з позовом не надано відповідних доказів того, що існуючи ознаки та обставини вчинення договорів вказують на те, що в результаті їх укладення фактично відбулась не ринкова угода, а проведено нерівноцінний продаж ліквідного активу банку за кошти банку, які були надані в кредит на значний період часу, що свідчить про надання особі, яка проводила таку купівлю, нічим не обумовлених переваг, а також не наведено причинно-наслідкового зв`язку, як укладення кредитного договору могло вплинути на визнання банку неплатоспроможним або спричинити неможливість виконання грошових зобов`язань перед іншими клієнтами банку, не підтверджено, що відчуження майна банку за договором купівлі-продажу призвело до ще більшого зменшення обсягу високоліквідних активів банку, порушення внаслідок цього нормативів діяльності банку, встановлених Національним банком України, до повної неплатоспроможності та неможливості виконання грошових зобов`язань перед іншими кредиторами банку та як наслідок до прийняття Правлінням Національного Банку України 02.06.2022 рішення №261-рш/БТ "Про віднесення АТ "МЕГАБАНК" до категорії неплатоспроможних" та рішення від 21.07.2022 № 362-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "МЕГАБАНК".

Відповідно до ч.ч. 3, 4ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Заст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно дост. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1ст. 79 ГПК Українипередбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що він не має права збирати докази, як встановлено ч. 4ст. 74 ГПК України, забезпечуючи виконання позицію примусу формальної істини.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованогостаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися наКонституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовуєКонституцію України, якщо зі змісту нормКонституціїне випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в діюКонституціїчи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується наКонституціїі не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і врішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"

Яквже зазначалось судом з урахуванням ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74, ст. 76, 77, а також визначене устатті 86 ГПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд відмовив у задоволенні позову, у відповідностіст.129 ГПК України, витрати щодо сплати судового збору покладаються пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись статтями4,20,73,74,86,129,233,236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено "22" січня 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду згідно положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін