Рішення

від 22.01.2024 по справі 320/11017/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2024 року справа №320/11017/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне сільськогосподарське підприємство «Переселенське-К», Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Пульс», про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне сільськогосподарське підприємство «Переселенське-К» (далі - третя особа-1), Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Пульс» (далі - третя особа-2), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 8 травня 2020 року № 5074303-5505-1016.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до договору оренди землі, земельна ділянка з кадастровим номером: 3222286000:03:016:0014, загальною площею 3,2639 га та земельна ділянка з кадастровим номером: 3222286000:03:016:0013, загальною площею 3,2640 га, що належить на праві власності позивачу, передана в оренду третій особі-2 для здійснення своєї господарської діяльності. Звертає увагу, що в подальшому за погодженням з позивачем третя особа-2 передала земельну ділянку в користування третій особі-1 (за Договором про співпрацю №02/18 від 1 травня 2018 р.), а тому саме на останнього покладений обов`язок зі сплати податкових зобов`язань, як землекористувача. Крім того, позивач стверджував, що третя особа-1, як землекористувач, сплатив податок за користування земельною ділянкою, що підтверджується платіжним дорученням №6560 від 22 квітня 2020 р., оскільки є платником єдиного податку IV групи, об`єктом оподаткування якого є площа сільськогосподарських угідь, що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Журавель В.О.) від 10.11.2020 позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Журавель В.О.) від 25.11.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання по справі на 25.01.2021.

04.01.2021 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у повному обсязі. Стверджує, що відповідно до пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. За приписами пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Положеннями п. 286.1 ст. 286 ПК України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Згідно з п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Зазначив, що відповідно до даних контролюючого органу в адміністративних межах Переселенської сільської ради Кагарлицького району з 2020 року за фізичною особою платника податку (позивачем) обліковується земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення товарного сільського господарського виробництва (земельна частка-пай) площею 6,5279 га, за яку згідно податкового повідомлення-рішення від 8 травня 2020 р. №5074303-5505-1016 за 2020 рік визначено податкове зобов`язання по сплаті земельного податку з фізичних осіб у сумі 1731 грн. 92 коп.

25.01.2021 від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій останній зазначив про не спростування відповідачем у відзиві на позовну заяву його доводів та аргументів, викладених у позовній заяві. Зазначив, що відповідач у відзиві наводить абсолютно недоречні коментарі із посиланням на норми Податкового кодексу України щодо обов`язку позивача звертатись із заявою до контролюючого органу для застосування пільг, цитуючи п. 281.4 ст. 281 ПК України, відповідно до якого якщо фізична особа, визначена у пункті 281.1 цієї статті станом на 1 січня поточного року має у власності декілька земельних ділянок одного виду користування, площа яких перевищує межі граничних норм, визначених пунктом 281.2 цієї статті, така особа до 1 травня поточного року подає письмову заяву у довільній формі до контролюючого органу за місцем знаходження будь-якої земельної ділянки про самостійне обрання/зміну земельних ділянок для застосування пільг. Стверджує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню не з підстав звільнення позивача від слати податку шляхом застосування пільг, а через те, що платником податку фактично є не позивач, а землекористувач - третя особа-1, яке до того ж уже виконало такий обов`язок.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Журавель В.О.) від 25.01.2021 судове засідання відкладено у зв`язку із клопотанням представника позивача на 15.03.2021.

11.02.2021 до суду від представника третьої особи-1 надійшли пояснення щодо позову. Представник третьої особи-1 зазначає, що позовні вимоги позивача підтримує та просить задовольнити. Зазначає, що третьою особою-1 було сплачено податок на користування земельною ділянкою, що підтверджується платіжним дорученням № 6560 від 22 квітня 2020 р. Вважає, що повторна сплата земельного податку позивачем буде нічим іншим, як подвійним оподаткуванням.

12.02.2021 до суду від представника третьої особи-2 надійшли пояснення щодо позову. Представник третьої особи-2 зазначає, що відповідно до ст. 269 ПК України платником земельного податку є землекористувач земельної ділянки. Звертає увагу, що третя особа-2 була землекористувачем, а після передання земельної ділянки за Договором про співпрацю землекористувачем стала третя особа-1. Звертає увагу, що третя особа-1 не має зареєстрованого права користування земельною ділянкою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки реєстрація такого виду користування, як співпраця, не передбачена в чинному законодавстві. Стверджує, що податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю), як обов`язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Журавель В.О.) від 15.03.2021 витребувано докази від Головного управління ДПС у Київській області, та відкладено судове засідання на 16.04.2021.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Журавель В.О.) від 16.04.2021 у задоволенні клопотань представника ОСОБА_1 , представника Приватного сільськогосподарського підприємства «Переселенське-К» та представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Пульс» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду відмовлено. Вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

10.01.2024 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 прийнято адміністративну справу №320/11017/20 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О. Продовжено розгляд адміністративної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

19.03.2013 між позивачем ОСОБА_1 (орендодавець) та третьою особою-2 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № б/н. Відповідно до вимог п. 1.1 розділу 1 цього договору, в порядку та на умовах визначених даним Договором орендодавець передає, а орендар приймає в строкове користування (оренду) земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Переселенської сільської ради Кагарлицького району, Київської області.

Згідно з вимогами п. 2.1 та п. 2.2 розділу 2 цього договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,2640 га. Кадастровий номер земельної ділянки 3222286000:03:016:0013.

Згідно з актом приймання-передачі від 19 березня 2013 р. земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки №б/н, позивач передав, а орендар прийняв у строкове платне користування вказану земельну ділянку з метою провадження господарської діяльності. Відповідно до умов зазначеного Договору сплата всіх податків та зборів, що випливають з даного договору проводиться орендарем у встановленому законодавством порядку.

Крім того, 16.07.2013 між позивачем ОСОБА_1 (орендодавець) та третьою особою-2 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № б/н. Відповідно до вимог п. 1.1 розділу 1 цього договору, в порядку та на умовах визначених даним Договором орендодавець передає, а орендар приймає в строкове користування (оренду) земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Переселенської сільської ради Кагарлицького району, Київської області.

Згідно з вимогами п. 2.1 та п. 2.2 розділу 2 цього договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,2639 га. Кадастровий номер земельної ділянки 3222286000:03:016:0014.

Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки №б/н, позивач передав, а орендар прийняв у строкове платне користування вказану земельну ділянку з метою провадження господарської діяльності. Відповідно до умов зазначеного Договору сплата всіх податків та зборів, що випливають з даного договору проводиться орендарем у встановленому законодавством порядку.

1 травня 2018 р. між третьою особою-2 (Орендарем) та третьою особою-1 (Землекористувачем) був укладений Договір про співпрацю №02/18, предметом якого є співпраця Сторін в процесі здійснення господарської діяльності, визначена у розділі 2 цього Договору. Вказаний договір є чинним на дату складання позовної заяви та діє до 31 грудня 2020 р.. Строк дії договору може бути продовжено за взаємною згодою сторін.

Згідно з п. 2.1.4. Договору про співпрацю Орендар надав можливість Землекористувачу безперешкодно та на власний розсуд обробляти земельні ділянки, які належать Орендарю на праві користування (оренди) з правом засіву, вирощування та збору на них сільськогосподарських культур. Усі вирощені культури та зібрані на умовах цього Договору продукція є власністю Землекористувача, який вправі розпоряджатися ними на власний розсуд з метою отримання прибутку.

За умовами вищевказаного Договору користувачем земельної ділянки, в податковому періоді, що вказаний в податковому повідомленні-рішенні, є Землекористувач.

В подальшому, контролюючим органом було винесено податкове повідомлення-рішення № 5074303-5505-1016 від 8 травня 2020 р. за платежем «земельний податок з фізичних осіб за 2020 р.» у розмірі 1731 грн. 92 коп.

Не погоджуючись із податковим повідомленнями-рішеннями позивачем було подано скаргу до Державної податкової служби України.

2 вересня 2020 р. рішенням Державної податкової служби України № 26847/6/99-00-06-02-04-06 позивача повідомлено, що керуючись главою 4 ПК України, Державна податкова служба України залишає без змін податкове повідомлення-рішення відповідача від 8 травня 2020 р. №5074303-5505-1016, а скаргу представника позивача залишає без задоволення.

Не погоджуючись із спірним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Згідно з вимогами пп. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 ПК України власники земельних ділянок це юридичні та фізичні особи (резиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно.

Відповідно до вимог пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Підпунктом 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 ПК України встановлено обов`язок платника податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з вимогами п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Підпунктом 12.1.2 п.12.1 ст.12 ПК України передбачено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад.

Пунктом 286.5. ст. 286 1ТК України встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органам (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 3 Розділу III Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 р. № 1204, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 р. за № 124/28254 (у редакції, чинній па дату складення оскаржуваних податкових повідомлень рішень) Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи рекомендованим листом з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 Кодексу.

Пунктом 6 Розділу III Порядку передбачено, що у разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом при його надісланні, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків. У разі встановлення такої помилки працівник структурного підрозділу, до функцій якого належить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальна особа, визначена керівником контролюючого органу для виконання таких функцій, забезпечує виправлення допущених при надісланні податкового повідомлення-рішення помилок та надсилає його повторно не пізніше наступного робочого дня з дня отримання відповідного повідомлення пошти (поштової служби).

Відповідно до вимог ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

З позовної заяви, судом встановлено, що позивач як на підставу скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не було надіслано на адресу позивача та навіть не було вручено йому особисто контролюючим органом. Таким чином, позивач вважає, що відповідачем порушено порядок надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення, що ще раз підтверджує неузгодженість грошового зобов`язання та протиправність дій контролюючого органу.

Дослідивши наявні матеріали справи, судом встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було вручено особисто позивачу, про що міститься відмітка на корінці податкового повідомлення-рішення № 5074303-5505-1016 від 8 травня 2020 р., а саме: «податкове повідомлення-рішення отримала: ОСОБА_1 (підпис особи, що отримала) на проставлена дата - 17 червня 2020 р.» (т.1, а.с.173).

Отже, судом встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було отримано позивачем особисто, а тому у контролюючого органу відсутні підстави для направлення цього податкового повідомленняь-рішення засобами поштового зв`язку з рекомендованим листом з повідомленням про вручення. У зв`язку з викладеним, судом не встановлено порушення контролюючим органом порядку надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Разом з тим, щодо нарахованого земельного податку з фізичних осіб, які нараховані контролюючим органом на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами пн. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК плата за землю об`єднує два обов`язкові платежі земельний податок та орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до вимог статті 269 ПК України платниками земельного податку є (а) власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та (б) землекористувачі. Об`єктом оподаткування земельним податком згідно з положеннями статті 270 ПК України є (а) земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та (б) земельні частки (паї), які перебувають у власності. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 ПК України).

Земельний податок - це обов`язковий платіж, який справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також з постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності (далі орендна плата) обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

З урахуванням вищезазначеного суд звертає увагу сторін, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), а також землекористувачі, а орендної плати орендарі земельних ділянок.

Власники земельних ділянок юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули право власності па землю в Україні, а також територіальні громади і держава щодо земель комунальної та державної власності (пп. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Право власності на землю це право володіння, користування і розпорядження земельними ділянками.

Право користування землею - це право володіння і користування земельною ділянкою. Право користування землею включає право постійного користування земельною ділянкою та право оренди земельної ділянки.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки - це засноване па договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ч. 1 ст. 93 ЗК України). Орендодавцями земельних ділянок є власники земельних ділянок, ділянок, розташованих у межах населених пунктів, відповідні сільські, селищні та міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Відмінність землекористувача від власника земельної ділянки полягає у самій сутності права власності як такого. Власник має право володіти, користуватися та розпоряджатися належною йому земельною ділянкою, а землекористувач лише володіти та користуватися. Розпорядження притаманне тільки власнику земельної ділянки.

Отже, власники земельних ділянок та землекористувачі, яким земельні ділянки надано у постійне користування, є платниками земельного податку, а орендарі земельних ділянок платниками орендної плати за землю.

Об`єктом оподаткування плати за землю є земельна ділянка (частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським ) призначенням та визначеними щодо неї правами), а також земельна частка (пай), що перебуває у власності чи користуванні, у тому числі па умовах оренди.

Підпунктом 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України встановлено, що об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до вимог п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до Договорів оренди земельної ділянки №б/н від 9 липня 2013 року земельна ділянка з кадастровим номером: 3222286000:03:016:0014, загальною площею 3,2639 га та земельна ділянка з кадастровим номером: 3222286000:03:016:0013, загальною площею 3,2460 га, що належить позивачу на праві власності, передана у строкове платне користування (оренда) третій особі-2.

Договір оренди землі, за визначенням ст. 13 Закону України "Про оренду землі", це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Разом з тим, судом встановлено, що третя особа-1 отримало земельну ділянку позивача у користування відповідно до Договору про співпрацю № 02/18 від 1 травня 2018 р., який був укладений між третьою особою-1 та третьою особою-2.

Таким чином, за умовами вищевказаного договору користувачем земельної ділянки є Землекористувач - третя особа-1, яке на належній правовій підставі користується земельною ділянкою позивача та відповідно до ст. 269 ПК відображає останню у податковій декларації платника єдиного податку четвертої групи та сплачує податок, що підтверджується доказами, які наявні в матеріалах справи.

Щодо посилання відповідача на те, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач з 2018 року за позивачем обліковується земельна ділянка за цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (земельна частка-пай) з кадастровим номером: 3222286000:03:016:0014, площею 3,2639 га та земельна ділянка за цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (земельна частка-пай) з кадастровим номером: 3222286000:03:016:0013, площею 3,2640 га, тобто право користування земельною ділянкою за третьою особою-1 не зареєстроване у відповідному реєстрі є безпідставними, з огляду на наступне.

Суд звертає увагу, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, реєстрація будь-якого речового права лише підтверджує (засвідчує) право використання певним майном, а не надає правомочності щодо його використання як такого. Внесення права користування до реєстру речових прав носить суто формальний характер та не є визначальним за даних правовідносин. При цьому, учасниками у справі не оспорюється фактичне (безпосереднє) використання земельної ділянки саме за третьою особою-1, так само не заперечується і факт сплати третьою особою-1 податку за користування земельною ділянкою з кадастровим номером: 3222286000:02:016:0014, загальною площею 3,2639 га та за користування земельною ділянкою з кадастровим номером: 3222286000:03:016:0013, загальною площею 3,2640 га.

Також, ПК України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Суд звертає увагу, що будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження виробника сільськогосподарської продукції.

Виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є єдиною та обов`язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника, оскільки оренда є лише одним із видів права користування землею. Податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов`язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Обов`язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2019 р. у справі №815/5979/17; від 6 лютого 2019 р. у справі №824/230/17-а; від 24 вересня 2019 р. у справі №806/7171/13-а; від 28 квітня 2020 р. у справі №814/536/15.

Крім того, судом встановлено, що третя особа-1, як землекористувачем, сплачено податок за користування земельною ділянкою, що підтверджується платіжним дорученням №6560 від 22 квітня 2020 р..

Таким чином, з системного аналізу вимог чинного законодавства та встановлених обставин суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки податкове зобов`язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" повинен сплачувати суб`єкт відповідних податкових правовідносин, у даному випадку ним є землекористувач - третя особа-1.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що винесене відповідачем податкове повідомлення-рішення від 8 травня 2020 року № 5074303-5505-1016 є протиправним та підлягає скасуванню, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Вимогами п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що ст. 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 р. (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2018 р. (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 травня 2012 р. № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до вимог ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що між позивачем (далі - клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Максименко і Партнери» (далі - Адвокатське об`єднання) укладено договір про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) від 18 червня 2020 р.

Пунктом 5.1 зазначеного договору визначено, що за надані послуги Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню винагороду згідно формули та тарифів, вказаних у Додатку 1 до даного Договору.

Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4200 грн. 00 коп. додано копію договору про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) від 18 червня 2020 р.; копію акту №1 від 24 вересня 2020 р. прийому передачі наданих послуг за договором про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) від 18 червня 2020 р.; копію звіту по виконаних роботах за період з 5 по 24 вересня 2020 р.; копію попереднього розрахунку приблизної вартості правової допомоги за договором про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) від 18 червня 2020 р.; копію розрахунку вартості правової допомоги за період з 5 вересня 2020 р. по 24 вересня 2020 р.; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №5310 від 28 вересня 2012 р., виданого на ім`я ОСОБА_2 ; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії КС №417044 від 18 червня 2020 р.

Проте, ні позивачем, ні представником позивача не надано доказів понесення вказаних витрат, а саме: в матеріалах справи відсутні докази сплати позивачем Адвокатському об`єднанню коштів за надання правничої допомоги в цій справі. Дослідивши всі наявні документи в матеріалах справи, суд вважає, що клопотання щодо стягнення витрат на правничу допомогу не підлягає задоволенню.

Щодо питання про повернення судового збору, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 44 від 24.09.2020.

Враховуючи задоволення позовних вимог, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області.

Керуючись статтями 242-246, 249, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 08.05.2020 № 5074303-5505-1016.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: Київська область, Кагарлицький район, с. Переселення) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київської області (місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, б. 5а, код ЄДРПОУ: 43141377) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.