Ухвала

від 22.01.2024 по справі 336/322/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

ЄУН: 336/322/24

Провадження №: 2/336/1233/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2024 року м. Запоріжжя

Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Савеленко О.А., розглянувши заяву заступника керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою Заступника керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Тімірязівське» про конфіскацію земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області Любов КУНДА звернулась до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Тімірязівське» про конфіскацію земельної ділянки.

Разом з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1420684500:06:000:1344, площею 2,6662 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Кленівської сільської ради Амвросіївського району Донецької області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 55890814206), власником якої є громадянка РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та яка підлягає конфіскації на користь держави, шляхом припинення права власності ОСОБА_1 та визнання права власності держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (вул. Уютна, буд. 23, м. Полтава, Полтавська обл., поштовий індекс: 36039, ЄДРПОУ 39767332).

В обґрунтування заяви посилалась на те, що власником зазначеної земельної ділянки є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є громадянкою РФ, згідно паспорту серія та номер НОМЕР_2 , виданого 09.02.2012 відділенням УФМС Росії по місту Москва, по району Ховрино, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Встановлено, що 22.12.2000 згідно договору дарування серія АВО №697089 ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 , а остання прийняла у дар право на земельну ділянку, площею 6,12 умовних кадастрових гектарів (без визначення меж цієї частки на місцевості та яка перебуває у колективній власності КСП «Тімірязівське» с. Кленівка Амвросіївського району Донецької області), посвідчене сертифікатом серії ДН №0216639, виданим Амвросіївською держрайадміністрацією 16.02.1998 на підставі розпорядження Амвросіївської райдержадміністрації від 16.02.1998, зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів №11591 від 06.04.1998.

Як вбачається з загальних відомостей про земельну ділянку, згідно Державного земельного кадастру, земельна ділянка сформована, віднесена до земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Таким чином, громадянка РФ ОСОБА_1 08.05.2013 набула право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану на території Кленівської сільської ради Амвросіївського району Донецької області та протягом року не виконала покладений на неї обов`язок, передбачений національним законодавством України, тобто, не відчужила вказану земельну ділянку.

Згідно з відповіддю на запит Державної міграційної служби України, відомості щодо документування ОСОБА_1 посвідкою на тимчасове або постійне проживання, набуття у встановленому порядку громадянства України відсутні. Таким чином, на підставі зазначених вище відомостей та їх сукупності достовірно встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою РФ. Разом з тим остання, маючи право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, всупереч вимогам Земельного кодексу України не відчужила даний об`єкт зі спливом законодавчо визначеного строків та на теперішній час залишається його власником.

Враховуючи вищевикладене, наразі наявні всі підстави для конфіскації у ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1420684500:06:000:1344, площею 2.6662 га, шляхом припинення права власності на неї з одночасним визнанням права власності держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області.

Зі змісту відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вбачається, що під час проведення реєстраційних дій щодо речових прав на спірну земельну ділянку, державним реєстратором Амвросіївського районного управління юстиції Донецької області Капериз І.Р. як суб`єктом у сфері державної реєстрації, встановлено особу - суб`єкта речового права ОСОБА_1 , як особу, яка не є громадянином України та має національний паспорт іноземця.

Отже, після здійснення державної реєстрації права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення протягом року, тобто у строк до 08.05.2014 ОСОБА_1 як нерезидент України була зобов`язана виконати вимоги національного законодавства щодо відчуження спірної земельної ділянки, однак, самостійно в добровільному порядку цього не здійснила.

Таким чином, поновити порушені інтереси держави у даному випадку в майбутньому можливо лише шляхом внесення державним реєстратором змін до відомостей Державного реєстру речових прав та їх обтяжень про земельну ділянку з кадастровим номером 1420684500:06:000:1344, площею 2.6662 га, у вигляді припинення права приватної власності відповідача на таку ділянку з одночасним визнанням права власності держави на неї в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області на підставі відповідного рішення суду.

На даний час відповідач всупереч законодавчій забороні безперешкодно володіє та розпоряджається земельною ділянкою, розташованою на території України.

Водночас бойові дії в межах території України вкрай негативно впливають на продовольчі процеси в державі, оскільки територіями, де ведуться активні бойові дії, є переважно землі сільськогосподарського призначення, які через це є забрудненими та не можуть використовуватись за своїм безпосереднім призначенням.

В сукупності зазначене призведе до зниження врожайності, у зв`язку з чим вкрай важливим є те, щоб кожна земельна ділянка, яка використовується з порушенням вимог законодавства, була безумовно повернута у власність держави.

Крім того, використання об`єктів нерухомості, які повинні належати виключно Українському народу, іноземними громадянами країни-агресора в умовах повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порушує інтереси держави у сфері забезпечення продовольчої та економічної безпеки як основ державного суверенітету, що тягне за собою невідкладне вжиття вичерпних заходів щодо конфіскації такої земельної ділянки у власність держави для її подальшого використання в інтересах національної безпеки України.

Враховуючи викладене, у зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_1 на даний час як власник має реальну можливість вільно розпоряджатись спірною земельною ділянкою, що, в свою чергу, обумовлює високу вірогідність здійснення її відчуження, зміни конфігурації (об`єднання, поділу) тощо, з метою запобігання вчинення дій, які можуть ускладнити або зробити неможливим виконання судового рішення щодо конфіскації у ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, а також з метою забезпечення належного захисту законних прав і охоронюваних інтересів держави, існує необхідність у накладенні арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 1420684500:06:000:1344.

Тимчасове обмеження права розпоряджатися земельною ділянкою з кадастровим номером 1420684500:06:000:1344 без обмеження права користування нею, не зашкодить істотним чином правам та охоронюваним законом інтересам відповідача.

Водночас будь-яке подальше відчуження ОСОБА_1 як громадянкою РФ зазначеної земельної ділянки порушуватиме права держави в особі уповноваженого органу на набуття її у власність держави шляхом конфіскації, враховуючи, що на теперішній час особливо в умовах воєнного часу кожна земельна ділянка має використовуватись насамперед для забезпечення продовольчих потреб громадян України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Розгляд заяви здійснено у строки, визначені ч. 1 ст. 153 ЦПК України, в порядку письмового провадження за наявними у суду матеріалами, що відповідає правилам ч. 13 ст. 7 та ч. 1 ст. 153 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши заяву позивача про забезпечення позову, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

В статті 150 ЦПК України визначені види забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії тощо.

Відповідно до вимог статті 151 ЦПК України, передбачено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна, крім іншого, містити обґрунтування необхідності застосування заходу забезпечення позову.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

З приписів норм цивільно-процесуального законодавства України вбачається, що процесуальне законодавство обумовлює допустимість застосування заходів із забезпечення позову наявністю обставин, які свідчать про те, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Забезпечення позову застосовується як засіб запобігання можливим порушенням майнових чи охоронюваних законом інтересів особи.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до пункту 20 постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ» від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову (статті 151, 152 ЦПК України), наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, передати спірне майно на зберігання третій особі відповідно до статті 976 ЦК України (судовий секвестр).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмету спору.

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

До видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України).

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

При цьому вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Як зазначено позивачем, предметом позову є конфіскація земельної ділянки з кадастровим номером 1420684500:06:000:1344, площею 2,6662 га, із цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Донецька область, Амвросіївський район, реєстраційний номер обєкта нерухомого майна - 55890814206.

Враховуючи вищезазначений предмет спору і співмірність заявленого виду забезпечення позову з позовними вимогами, суд вважає, що вимоги заяви про вжиття заходів забезпечення позову щодо накладення арешту на вищевказану земельну ділянку не є співмірними із заявленими позовними вимогами, направлені на суттєве обмеження прав відповідача, оскільки арешт є крайнім заходом забезпечення позову, який полягає у проведенні опису майна, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні у власника, та позивач у заяві про забезпечення позову не обґрунтував підстави застосування саме такого заходу забезпечення позову у вказаній цивільній справі, не зазначив обставини, які свідчать про те, що неприйняття саме зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Суд, з урахуванням предмету позову, а також того, що відчуження вищезазначеної земельної ділянки у разі задоволення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, вважає за необхідне застосувати заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження спірної земельної ділянки, з врахуванням співмірності та адекватності заходу забезпечення позову, балансу інтересів сторін.

Таким чином, оскільки забезпечення позову у виді накладення арешту є занадто суворим і у разі його вжиття буде порушувати права власника земельної ділянки, заборони відчуження буде цілком достатньо для запобігання наступного відчуження земельної ділянки, і такий вид забезпечення позову є співмірним заходом забезпечення з огляду на зміст заявлених вимог.

Враховуючи вищевикладене, заява заступника керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 149, 150, 153, 258-261, 247, 353-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву заступника керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою Заступника керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Тімірязівське» про конфіскацію земельної ділянки, -задовольнити частково.

Заборонити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо земельної ділянки площею 2,6662 га (кадастровий номером 1420684500:06:000:1344), із цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Донецька область, Амвросіївський район, територія Кленівської сільської ради (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 55890814206), у тому числі шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни, про задоволення вимог іпотекодержателя, передачі в оренду, поділу об`єкта.

В іншій частині вимог заяви про забезпечення позову відмовити.

Застосувати вказаний захід забезпечення позову до набрання законної сили рішення суду.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження.

Реквізити сторін:

Позивач - заступник керівника Лівобережної окружної прокуратури Донецької області, адреса: бульвар Меотиди, 1, м. Маріуполь, Донецька область, 87541; адреса тимчасового місця дислокації: вул. Майдан Озерний, буд.32, м. Дніпро, 49003, e-mail: mariupol_liv@don.gp.gov.ua, зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, який діє в інтересах держави в особі

Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, адреса: вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039 код ЄДРПОУ 39767332, e-mail: donetsk@land.gov.ua, зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка Російської Федерації, РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт громадянина Росії серія та номер НОМЕР_2 , виданого 09.02.2012 відділенням УФМС Росії по місту Москва, по району Ховрино, місце проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 .

Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя О.А. Савеленко