Постанова

від 10.01.2024 по справі 344/6767/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 січня 2024 року

м. Київ

справа № 344/6767/14-ц

провадження № 61-6980св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , обласне комунальне підприємство «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації»,

третя особа - Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2021 року у складі судді Пастернак І. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2022 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., Фединяка В. Д. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку в спільному майні та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», третя особа - Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора, про визнання недійсною державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання права власності на спадкове майно.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку в спільному майні.

В обґрунтування позову вказувала, що вона є власником 262/300 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

62/100 (186/300) частин і 38/300 частин домоволодіння належать їй на підставі договору про розподіл частини спадкового майна від 01 грудня 2004 року, посвідченого Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-3460, а інші 38/300 частин домоволодіння - згідно із свідоцтвом про право на спадщину від 22 січня 1987 року, виданим Першою Івано-Франківською державною нотаріальною контороюза реєстровим № Д-90.

Зазначала, що згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим приватним нотаріусом Богородчанського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Максьом Г. І. 05 березня 2012 року за реєстровим № 302, дублікат якого виданий 21 березня 2012 року, ОСОБА_2 належить 38/300 частин вищевказаного домоволодіння.

Загальна площа будинку - 70,4 кв. м, який складається з двох житлових кімнат площею 39,4 кв. м та допоміжних приміщень, знаходиться на земельній ділянці площею 0,1 га.

Посилаючись на незначний розмір належної ОСОБА_2 частки у домоволодінні, просила позов задовольнити та припинити право власності ОСОБА_2 на 38/300 частин будинку за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на цю частку визнати за нею.

У березні 2020 року ОСОБА_2 також звернувся до суду із позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: визнати недійсною державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 262/300 частини спірного будинку, визнати за нею право власності на спадкове майно - окремий об`єкт нерухомості - домоволодіння за адресою:

АДРЕСА_1 , яке складається з кімнати 1-5 площею 22 кв. м, а також визнати за ним право власності на спадкове майно - відокремлений об`єкт нерухомості - домоволодіння загальною площею 26,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з кімнати 1-2 площею 4,4 кв. м, кімнати 1-3 площею 5,1 кв. м, кімнати 1-4 площею 17,2 кв. м.

Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що він та ОСОБА_1 є спадкоємцями двох окремих домоволодінь, які належали різним спадкодавцям (колишньому подружжю) - ОСОБА_3 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на підставі рішення народного суду м. Івано-Франківська від 16 квітня 1979 року у справі № 2-228/79.

У позові ОСОБА_2 стверджує, що вищевказаним судовим рішенням спільний будинок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 поділено в натурі на два окремі об`єкти з припиненням спільної часткової власності на нього.

Разом із цим, відсутність державної реєстрації свого права власності на таке окреме домоволодіння пояснював тим, що його спадкодавець - ОСОБА_5 (друга дружина ОСОБА_4 ) за життя не оформила право власності на спадкове майно, яке належало ОСОБА_4 , та перейшло до неї як однієї зі спадкоємців за законом (1/3 частина), а також у зв`язку зі сплатою нею на виконання рішення Івано-Франківського міського народного суду від 23 липня 1991 року у справі № 2-584/91 компенсації за належні ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (іншим спадкоємцям ОСОБА_4 за законом) частини цього домоволодіння.

Після смерті ОСОБА_7 25 травня 2011 року, ОСОБА_2 прийняв спадщину та успадкував окремий об`єкт нерухомості, а тому він із ОСОБА_1 не є співвласниками домоволодіння в розумінні статті 356 ЦК України.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 листопада 2020 року справи за позовом ОСОБА_1 та за позовом ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази внесення ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду грошових коштів, у сумі, яка відповідає оціненій вартості належної ОСОБА_2 частки у домоволодінні, що, в силу положень частини другої статті 365 ЦК України, унеможливлює постановлення судом рішення про припинення права ОСОБА_2 на частку у спільному майні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , місцевий суд виходив із їх необґрунтованості та вказав на недоведеність його тверджень щодо помилковості визначених часток у спірному майні. Крім того, суд першої інстанції також вказав, що частина майна, право власності на яку просить визнати за собою ОСОБА_2 , не може вважатись спадковим майном, а є самочинним будівництвом. Вимоги про визнання права власності на таке самочинне будівництво були предметом дослідження Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області при ухваленні рішення від 11 лютого 2009 року у справі № 2-57/2009, а обставини, встановлені у цьому рішенні, відповідно до положень статті 82 ЦПК України не потребують доказуванню.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 07 грудня 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку в спільному майні скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку в спільному майні відмовлено. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 07 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_9 надав суду квитанцію № 0.02352924963.1 від 23 листопада 2021 року про внесення на депозитний рахунок суду коштів в сумі 26 735,47 грн, що, згідно експертного висновку № 11/08/15 від 21 вересня 2015 року, відповідає вартості частки ОСОБА_2 у домоволодінні (т. 3 а. с. 196).

Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2 разом зі своєю сім`єю фактично користується більшою площею житлового будинку, ніж зареєстрована за ним частка у розмірі 38/300, до якої самочинно добудовані інші приміщення, що фактично існували на час відкриття спадщини. Виходячи з викладеного та враховуючи те, що припинення частки ОСОБА_2 завдасть йому, як співвласнику, істотної шкоди, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 саме з цих підстав.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 , апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду щодо недоведеності його вимог.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

22 липня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2022 року у зазначеній вище справі.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків.

11 серпня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду матеріали на усунення недоліків.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення її позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову. В решті оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій просить залишити без змін.

23 липня 2022 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2022 року у зазначеній вище справі.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та встановлено заявникові строк для усунення її недоліків.

18 серпня 2022 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду матеріали на усунення недоліків.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано цивільну справу № 344/6767/14-ц з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2

04 жовтня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 січня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Ситнік О. М.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

ОСОБА_1 у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі

№ 6-130цс13 та Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі

№ 343/2271/16-ц (провадження № 61-32св19).

Вказує на відсутність єдиної правозастосовчої практики щодо оцінки шкоди, завданої особі внаслідок припинення її права на частку у спільному майні, із посиланням на ухвалу Верховного Суду України від 14 серпня 2017 року у справі № 381/5605/13-ц, де досліджувались ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якими задоволено позовні вимоги, що є аналогічні вимогам, заявленим нею у позові.

ОСОБА_1 , обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судового рішення у касаційному порядку, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо: застосування положень статті 365 ЦК України у випадку, коли розмір належної відповідачу частки у спільному майні збільшено за рахунок самочинного будівництва.

ОСОБА_1 також зазначає про помилковість висновку апеляційного суду щодо недоведеності нею факту неможливості спільного користування із відповідачем належним їм майном, оскільки така обставина підтверджується численними доказами, наявними у матеріалах справи.

ОСОБА_2 у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц (провадження

№ 61-14110св18), від 23 січня 2019 року у справі № 2-2697/11 (провадження № 61-28147сво18) та від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає також про наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Наголошує, що суди не дослідили такі докази у справі: рішення народного суду м. Івано-Франківська від 16 квітня 1979 року у справі № 2-228/79 та не взяли до уваги ту обставину, що цим рішенням розділено спірне домоволодіння на два окремі об`єкти; свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_1 від 01 грудня 2004 року; договір про розподіл частини спадкового майна від 01 грудня 2004 року. Вищевказані докази, на переконання ОСОБА_2 , підтверджують перехід у власність ОСОБА_1 окремого об`єкта права власності - житлового бетонно-цегляного будинку житловою площею 22 кв. м.

Відзиви на касаційні скарги

26 вересня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

У відзиві ОСОБА_2 наголошує на безпідставності доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , які є аналогічні доводам поданого нею позову, та просить Верховний Суд залишити її без задоволення.

30 вересня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 .

У відзиві, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 просить Верховний Суд відмовити у її задоволенні.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до рішення народного суду м. Івано-Франківська від 16 квітня 1979 року у справі № 2-228/79 позов ОСОБА_10 задоволено. Вирішено присудити ОСОБА_10 у домоволодінні АДРЕСА_2 площею 22 кв. м і туалет; ОСОБА_4 - кімнати 1-2 площею 4,4 кв. м, 1-3 - 5,1 кв. м, 1-4 - площею 17,2 кв. м, сіни та сарай. Визначено, що ідеальні частки сторін становлять 62/100 та 38/100 відповідно.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_10 302,50 крб компенсації за різницю вартості долей. Перебудову будинку - зробити новий вхід і закласти дверний отвір між кімнатами 1-4 і 1-5 покладено на ОСОБА_10 (т. 1 а. с. 24).

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22 січня 1987 року № 61, зареєстрованого в реєстрі за № Д-90, спадкоємцями в рівних долях 2/3 частини спадкового майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його син ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_1 . Спадкове майно складається з 38/100 частин житлового будинку та господарських будівель, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 272,2 кв. м. Вказана частина житлового будинку належить спадкодавцю на підставі рішення народного суду м. Івано-Франківська від 16 квітня 1979 року. На 1/3 частину спадкового майна свідоцтво про право на спадщину вже видано (т. 1 а. с. 5).

Рішенням Івано-Франківського міського народного суду від 23 липня 1991 року у справі № 2-584/91 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_11 до ОСОБА_10 про відшкодування шкоди, завданої знесенням сараю, реальний розподіл домоволодіння та встановлення порядку користування земельною ділянкою. Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 467,30 крб належної йому частки в домоволодінні та 37,36 крб держмита, а також на користь ОСОБА_11 467,30 крб належної їй частки в домоволодінні та 37,36 крб держмита, а всього 934,60 крб 2/3 частки належної в домоволодінні та 74,72 крб держмита (т. 1 а. с. 28-31). На виконання судового рішення видані виконавчі листи (т. 1 а. с. 32-35).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 05 вересня 2006 року відмовлено ОСОБА_5 у постановленні додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_11 до ОСОБА_10 про відшкодування шкоди, завданої знесенням сараю, реальний розподіл домоволодіння та встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області 16 жовтня 2006 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 відхилено, ухвалу Івано-Франківського міського суду від 05 вересня 2006 року залишено без змін (т. 1 а. с. 70).

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 01 грудня 2004 року спадкоємцем 1/2 частини спадкового майна ОСОБА_12 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дочка ОСОБА_1 . Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з 62/100 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться

в АДРЕСА_1 . Ця частина домоволодіння належить ОСОБА_13 на підставі рішення народного суду

м. Івано-Франківська від 16 квітня 1979 року, зареєстрованого в Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації за № 855 в книзі 7 (т. 1 а. с. 80).

Відповідно до договору про розподіл частини спадкового майна від 01 грудня 2004 року, у власність ОСОБА_14 перейшла квартира

АДРЕСА_3 ; у власність

ОСОБА_1 перейшло 62/100 та 38/300 частин житлового будинку, жилою площею 23 кв. м, що знаходиться в

АДРЕСА_1 , вартістю 5 282,81 грн (т. 1 а. с. 81).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2009 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_15 до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_14 , Управління земельних ресурсів в м. Івано-Франківську про визнання недійсним договору про розподіл частини спадкового майна від 01 грудня 2004 року в частині переходу у власність ОСОБА_1 38/300 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 , визнання права власності на самочинне будівництво, що проведене внаслідок переобладнання та прибудови житлового будинку на АДРЕСА_1 , про визнання права землекористування земельною ділянкою, що закріплена за домоволодінням на АДРЕСА_1 . В зустрічному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_15 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Івано-Франківська міська рада, про знесення самочинно прибудованих приміщень до житлового будинку на АДРЕСА_1 - відмовлено (т. 3 а. с. 68 - 70).

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 27 лютого 2012 року, домоволодіння за адресою:

АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_10 - у частці 38/300 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 18 грудня

1986 року, ОСОБА_1 - у частці 262/300 на підставі угоди про розподіл спадкового майна від 01 грудня 2004 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 січня 1987 року (т. 1 а. с. 206).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 березня 2012 року спадкоємцем майна ОСОБА_15 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з: 38/300 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належало спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Девляшевською С. П. 18 грудня 1986 року, номер спадкової справи 61, за реєстром № 13-6067 (т. 1 а. с. 6).

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав, виданого 23 березня 2012 року обласним комунальним підприємством «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», та інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 05 березня 2015 року ОСОБА_2 є власником 38/300 частки домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності вказано дублікат свідоцтва про право на спадщину від 05 березня 2012 року, виданий 21 березня 2012 року (т. 1 а. с. 7, 193).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 січня 2014 року у справі № 344/8262/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 березня 2014 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Богородчанського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Максьом Г. І., Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори, реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції про скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування свідоцтва про право власності на домоволодіння, угоди про розподіл спадкового майна та визнання права власності на частину домоволодіння - відмовлено (т. 3 а. с. 73 - 76).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню з підстав, зазначених у мотивувальній частині цієї постанови.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися

на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо позову ОСОБА_1 .

У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Статтею 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку в спільному майні суд апеляційної інстанції вказав на те, що припинення частки ОСОБА_2 завдасть йому, як співвласнику домоволодіння, істотної шкоди, що є самостійною підставою, з урахуванням вимог ЦК України, для відмови в позові ОСОБА_1 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі

№ 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) зазначено, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Та обставина, що відповідач та її діти зареєстровані в іншому житловому приміщенні само по собі не є підставою для висновку про те, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, оскільки доказами по справі підтверджено, що таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам її сім`ї.

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок щодо застосування пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України та вказано, що припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.

На необхідності встановлення істотності шкоди, що може бути завдана особі внаслідок припинення її права на частку у спільному майні на вимогу інших співвласників цього спірного майна наголошується також у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс12, від 24 лютого 2016 року у справі

№ 6-2784цс15 та від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16.

Вказані судові рішення свідчать про єдність практики застосування статті 365 ЦК України. Виходячи із встановлених у справі обставин, з врахуванням при вирішенні спору інтересів усіх співвласників, суд вирішує питання щодо наявності або відсутності підстав вважати, що припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду завдасть істотної шкоди інтересам співвласника.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд вказав, що припинення частки ОСОБА_2 завдасть йому, як співвласнику спірного майна істотної шкоди.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не врахував, що рішенням народного суду м. Івано-Франківська від 16 квітня 1979 року у справі 2-228/79 вирішено присудити ОСОБА_10 у домоволодінні АДРЕСА_2 площею 22 кв. м і туалет; ОСОБА_4 - кімнати 1-2 площею 4,4 кв. м, 1-3 - 5,1 кв. м, 1-4 - площею 17,2 кв. м, сіни та сарай. Визначено, що ідеальні частки сторін становлять 62/100 та 38/100 відповідно. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_10 302,50 крб компенсації за різницю вартості долей. Перебудову будинку - зробити новий вхід і закласти дверний отвір між кімнатами 1-4 і 1-5 покладено на ОСОБА_10 (т. 1 а. с. 24).

Згідно із положеннями частини першої статті 28 та частин першої, другої статті 29 Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР від 20 червня 1969 року (чинного на момент прийняття рішення народним судом м. Івано-Франківська) в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

У відповідності до приписів статті 115 ЦК УРСР від 18 липня 1963 року (чинного на момент прийняття рішення народним судом м. Івано-Франківська) кожний з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділу своєї частки з спільного майна. Якщо угоди про спосіб виділу не досягнуто, то за позовом будь-кого з учасників майно ділиться в натурі, коли це можливо без нерозмірної шкоди для його господарського призначення. В противному разі власник, що виділяється, одержує грошову компенсацію.

Таким чином, з урахуванням наведених законодавчих положень, вказанимрішенням народного суду м. Івано-Франківська від 16 квітня 1979 року у справі 2-228/79 одночасно із визначенням часток подружжя у майні (домоволодінні), набутому ними за час перебування у шлюбі, припинено їх право спільної власності на таке майно, внаслідок виділу у натурі цих часток та присудження кожному з подружжя окремих кімнат у домоволодінні.

Факт припинення спільної власності на домоволодіння підтверджується також тим, що у справі № 2-584/91 (рішення Івано-Франківського міського народного суду від 23 липня 1991 року) предметом спору було не ціле домоволодіння, а лише його частина, що була виділена ОСОБА_4 .

Разом з тим, законність державної реєстрації права власності на 262/300 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 є предметом позову ОСОБА_2 у справі № 344/6767/14-ц, яку розглядає Верховний Суд.

Постановляючи оскаржуване рішення апеляційний суд на вищевказане уваги не звернув та помилково виходив з того, що предметом спору між сторонами у справі, що переглядається є в цілому домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , не врахувавши, що у 1979 році за рішенням суду було проведено реальний поділ цього домоволодіння.

Тому постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку в спільному майніпідлягає зміні із викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Із наведених вище підстав, у зв`язку із наявністю факту реального поділу домоволодіння, Верховний Суд відхиляє посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на відсутність єдиної правозастосовчої практики щодо оцінки шкоди, завданої особі внаслідок припинення її права на частку у спільному майні, та неможливості спільного користування із відповідачем спільним майном.

Питання правомірності здійснення самочинної прибудови до спірного домоволодіння було предметом дослідження Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області під час розгляду справи № 2-57/2009, рішення в якій від 11 лютого 2009 року набрало законної сили. З урахуванням викладеного відповідні доводи ОСОБА_1 колегія суддів не розглядає.

Аргументи касаційної скарги щодо неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі

№ 6-130цс13 та Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 343/2271/16-ц (провадження № 61-32св19) є необґрунтованими з огляду на таке.

У постанові від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 Верховний Суд України зробив висновок щодо неможливості поділу (виділу) об`єктів нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 343/2271/16-ц (провадження № 61-32св19) зроблено висновок про істотність шкоди, завданої відповідачу внаслідок припинення її права на частку у спільному майні у зв`язку із відсутністю у неї іншого житла.

Водночас, у справі, що переглядається спірне домоволодіння було поділене в натурі, тому посилання ОСОБА_1 на вказані постанови не є релевантним.

Щодо позову ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсною державної реєстрації права власності на нерухоме майно та визнання права власності на спадкове майно, ОСОБА_2 посилався на існування двох окремих об`єктів нерухомого майна: домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з кімнати 1-5 площею 22 кв. м (яке належить ОСОБА_1 ), та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 26,7 кв. м, що складається з кімнат: 1-2 площею 4,4 кв. м, 1-3 площею 5,1 кв. м, кімнати 1-4 площею 17,2 кв. м, право власності на яке перейшло до нього в порядку спадкування за заповітом.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що рішенням народного суду м. Івано-Франківська від 16 квітня 1979 року у справі № 2-228/79 спільний будинок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (колишнього подружжя) поділено в натурі на два окремі об`єкти.

В уточненій позовній заяві, яка надійшла до суду 22 червня 2020 року, ОСОБА_2 просив суд: визнати недійсною державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 262/300 частини спірного будинку, визнати за нею право власності на спадкове майно - окремий об`єкт нерухомості - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з кімнати 1-5 площею 22 кв. м, а також визнати за ним право власності на спадкове майно - відокремлений об`єкт нерухомості - домоволодіння загальною площею 26,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з кімнати 1-2 площею 4,4 кв. м, кімнати 1-3 площею 5,1 кв. м, кімнати 1-4 площею 17,2 кв. м. Крім того, просив замінити неналежного відповідача - Управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради на належного відповідача - обласне комунальне підприємство «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» (т. 3 а. с. 125, 126).

07 грудня 2021 року Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області відмовив в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: обласне комунальне підприємство «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним та скасування відомостей з реєстру прав власності, визнання права власності на спадкове майно.

У тексті рішення суду першої інстанції не викладено наслідки вирішення заявленого клопотання про заміну відповідача, а з його резолютивної частини вбачається, що в позові до Управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради відмовлено.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, Івано-Франківський апеляційний суд у постанові від 15 червня 2022 року співвідповідачами за позовом ОСОБА_2 зазначив ОСОБА_1 та обласне комунальне підприємство «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», третя особа, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора, разом з тим ухвалу про відкриття апеляційного провадження, копію апеляційної скарги ОСОБА_1 та судову повістку про виклик в судове засідання направляв також Управлінню реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та постановляє рішення щодо суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 756/3456/19 (провадження № 14-543цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що визначення предмета і підстав позову належить виключно позивачеві, разом з тим установлення обставин справи, з`ясування характеру спірних правовідносин і застосування норм матеріального права, які поширюються на спірні правовідносини, - є обов`язком суду.

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Отже, розглядаючи позов ОСОБА_2 суди не визначилися із тим, до яких осіб вказана фізична особа заявила свої вимоги.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , місцевий суд вказав, що частина майна, право власності на яку просить визнати за собою ОСОБА_2 , не може вважатись спадковим майном, а є самочинним будівництвом. Проте, зі змісту уточненої позовної заяви відомо, що ОСОБА_2 просив визнати за ним право власності на конкретні приміщення у спірному домоволодінні: кімнати 1-2 площею 4,4 кв. м, кімнати 1-3 площею 5,1 кв. м, кімнати 1-4 площею 17,2 кв. м, тобто ті ж самі приміщення, які були рішенням народного суду м. Івано-Франківська від 16 квітня 1979 року у справі № 2-228/79 виділено ОСОБА_4 .

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands), № 288).

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Оскільки недоліки, допущені місцевим судом, не було усунуто судом апеляційної інстанції та не можуть бути усунуті під час касаційного розгляду справи, оскаржувані рішення місцевого суду та суду апеляційної інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_2 підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно врахувати наведене, визначити коло осіб, що беруть участь у справі та надати належну оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності із встановленими обставинами справи, що мають суттєве значення для її вирішення.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_1 - змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови; касаційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково, оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_16 - скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 411, 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2022 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку в спільному майні змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення з урахуванням мотивів цієї постанови.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2022 року в частині вирішення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», третя особа - Перша Івано-Франківська державна нотаріальна контора, про визнання недійсною державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання права власності на спадкове майно скасувати.

Справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. І. Грушицький Судді І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк О. М. Ситнік