Постанова

від 22.01.2024 по справі 910/352/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2024 р. Справа№ 910/352/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Машівського житлово - комунального господарства

на рішення Господарського суду м.Києва від 31.03.2023 (повний текст складено 31.03.2023 року)

у справі № 910/352/23 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Машівського житлово - комунального господарства

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕФЕСТ СТАЛЬ"

про стягнення заборгованості у розмірі 128 059 грн. 41 коп

ВСТАНОВИВ:

Машівське житлово - комунальне господарство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ СТАЛЬ» про стягнення заборгованості у розмірі 128 059 грн. 41 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов`язань за договором №18102022/6 від 18.10.2022.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду м. Києва від 31.03.2023 у справі № 910/352/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства України та умов договору №18102022/6 від 18.10.2022 був поставлений позивачу товар: секція огорожі у кількості 550 штук, труба 60х40х2 у кількості 2,5 т у строк по 27.10.2022, тобто у повному обсязі, передбаченому умовами договору, а відтак, встановлено відсутність порушення відповідачем його зобов`язання зі здійснення поставки товару за договором №18102022/6 від 18.10.2022 року на суму 350 000 грн. 00 коп.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Позивач не погоджується з рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2023 у справі № 910/352/23, вважає, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи, рішення суду прийнято з порушенням норм процесуального права та в результаті неправильного застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на наступне:

- судом першої інстанції безпідставно визнано видаткову накладну №111 від 19.10.2022 належним та допустимим доказом для підтвердження виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару в повному обсязі, оскільки остання не містить підпису посадової особи позивача;

- не вірно застосовано норми ст.ст.1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.1.3, 2.3, 2.4 положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1994, в розумінні вказаних норм печатка є виключно додатковим обов`язковим реквізитом первинного документу і до підпису уповноваженої особи;

- не враховано той факт, що надана видаткова накладна №111 від 19.10.2022 сформована виключно на виконання вимог Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1407 від 24.12.2012, для виконання позивачем своїх зобов`язань по договору з повної попередньої оплати по договору;

- не взято до уваги той факт, що в рахунку на оплату №8526 від 18.10.2022 сторонами погоджено здійснення поставки товару силами відповідача, при цьому, товарно-транспортна накладна С3-00182204 від 04.11.2022, наявна в матеріалах справи, не містить підтвердження приймання товару позивачем у відповідності до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997;

- не вірно застосовано принцип вірогідності доказів, встановлений ст.79 ГПК України, оскільки відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував виконання ним свого обов`язку з поставки товару;

- безпідставно не визнано вірогідними надані позивачем докази, а саме такими, що в повній мірі підтверджують виникнення спірних відносин, виконання своїх зобов`язань відповідачем та не підтверджують здійснення поставки товару відповідачем в повному обсязі.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду поновлено Машівському житлово - комунальному господарству пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2023 у справі № 910/352/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Машівського житлово - комунального господарства на рішення Господарського суду м. Києва від 31.03.2023 у справі № 910/352/23; вирішено розгляд апеляційної скарги Машівського житлово - комунального господарства на рішення Господарського суду м. Києва від 31.03.2023 у справі № 910/352/23 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

18.10.2022 між Машівським житлово - комунальним господарством (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ СТАЛЬ» (Постачальник) було укладено Договір №18102022/6, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцеві матеріали для господарської діяльності (секційна огорожа, труба (стовпці)), в кількості, якості, номенклатурі та асортименті, наведених у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного Договору та рахунку. ДК021:2015-44330000-2 Будівельні прути, стрижні, дроти та профілі. Покупець зобов`язаний прийняти Продукцію і оплатити її у строки, передбачені даним Договором та додатками до нього. (а.с.11-12)

Поставка Продукції здійснюється відповідно до міжнародних Правил тлумачення термінів «ІНКОТЕРМС-2010», з врахуванням особливостей, встановлених Договором. (п.2.1 договору)

Згідно з п.2.5 договору право власності на Продукцію, а також усі ризики, переходять від Постачальника Покупця в момент передачі Продукції Покупцеві, що підтверджується підписом представника Покупця на видатковій накладній, що підтверджує факт прийняття Продукції Покупцем.

Відповідно до п.2.6 Договору термін поставки Продукції - 5 (п`ять) банківських днів після зарахування 100% передоплати. Інші строки поставки та умови оплати окремих партій Продукції узгоджуються Сторонами у Специфікаціях до Договору.

Розрахунки за цим Договором здійснюються в національній валюті України - гривні у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника на підставі наданого Постачальником рахунку та видаткової накладної протягом 5 банківських днів Покупцю в сумі 350000,00гривень. (п.3.4 договору).

Відповідно до п.4.1 договору приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється матеріально відповідальним представником Покупця за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, оформленною у відповідності з вимогами чинного законодавства України та умовами Договору:

- за кількістю - на підставі даних видаткової накладної або товарно-транспортної накладної, відповідно до «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості, затвердженого постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. №П-6;

- за якістю - згідно з супровідними документами, що засвідчують якість продукції, що поставляється, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966р. №П-7.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що у разі порушення Постачальником строків поставки Продукції, Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,5% від суми невиконаного зобов`язання.

Договір набуває чинності з дати підписання сторонами і діє до 31.12.2022, але у будь-якому випадку до повного виконання взятих на себе зобов`язань (п.7.1 договору).

Специфікацією до договору №18102022/6 від 18.10.2022 сторони узгодили найменування товару, кількість - 550 шт. секцій огорожі, 2,5 т труб 60х40х2, ціну, загальну суму в розмірі 350 000,00 грн. (а.с.13)

На виконання умов договору №18102022/6 від 18.10.2022 Машівське житлово - комунальне господарство перерахувало на рахунок відповідача грошові кошти у загальному розмірі 350 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №249 від 20.10.2022 (оплачено 24.10.2022) на суму 350 000 грн. 00 коп. (а.с.16)

Як зазначає позивач, всупереч умов договору №18102022/6 від 18.10.2022 відповідач здійснив поставку товару лише в кількості 420 штук секцій огорожі, 300 штук труб 60х40х2, що підтверджується видатковою накладною №СЗ-00182189 від 04.11.2022 на суму 223 690 грн. 59 коп., товарно - транспортною накладною №С3-00182204 від 04.11.2022 (а.с.17-18).

Машівським житлово - комунальним господарством у складі комісії складено акт прийому - передачі від 04.11.2022, за яким за накладною №СЗ-00182189 від 04.11.2022 було отримано секцій в кількості 420 шт., вагою 2,766, стовпів в кількості 300 шт., вагою - 1,116. (а.с.19)

01.12.2022 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №244 від 29.11.2022, у якій вимагав відвантажити товар в термін до 06.12.2022 у повному обсязі, що підтверджується копією фіскального чеку від 01.12.2022, інформацією з веб-сайту Акціонерного товариства «Укрпошта». (а.с.22-24)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару та не повернув суму попередньої оплати за договором. Таким чином, заборгованість відповідача перед Машівським житлово - комунальним господарством становить 126 309 грн. 41 коп. Крім того, в результаті неналежного виконання відповідачем його зобов`язань, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ СТАЛЬ» пеню у розмірі 1 750 грн. 00 коп.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Внаслідок укладення договору №18102022/6 від 18.10.2022 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №18102022/6 від 18.10.2022 Машівське житлово - комунальне господарство перерахувало на рахунок відповідача грошові кошти у загальному розмірі 350 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №249 від 20.10.2022 (оплачено управлінням Державної казначеської служби України у Машівському районі Полтавської області 24.10.2022) на суму 350 000 грн. 00 коп. (а.с.16)

Відповідно до п.2.6 договору термін поставки Продукції - 5 (п`ять) банківських днів після зарахування 100% передоплати. Інші строки поставки та умови оплати окремих партій Продукції узгоджуються Сторонами у Специфікаціях до договору.

Специфікацією до договору №18102022/6 від 18.10.2022 сторони узгодили найменування товару, кількість - 550 шт. секцій огорожі, 2,5 т труб 60х40х2, ціну, загальну суму в розмірі 350 000 грн. (а.с.13)

Таким чином, враховуючи умови договору №18102022/6 від 18.10.2022, граничний строк поставки товару Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ СТАЛЬ» на суму в розмірі 350 000 грн. 00 коп. - 27.10.2022.

Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, за приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ СТАЛЬ» на виконання умов договору №18102022/6 від 18.10.2022 зобов`язано було здійснити поставку товару позивачу у строк по 31.10.2022.

Як зазначає позивач, всупереч умов договору №18102022/6 від 18.10.2022 відповідач здійснив поставку товару лише в кількості 420 штук секцій огорожі, 300 штук труб 60х40х2, що підтверджується видатковою накладною №СЗ-00182189 від 04.11.2022 на суму 223 690 грн. 59 коп., товарно - транспортною накладною від 04.11.2022. (а.с.17-18)

В той же час, в матеріалах справи наявна видаткова накладна №111 від 19.10.2022 на суму 350 000 грн. 00 коп., складена на виконання умов договору №18102022/6 від 18.10.2022, за якою Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ СТАЛЬ» поставило Машівському житлово - комунальному господарству товар: секція огорожі у кількості 550 штук, трубу 60х40х2 у кількості 2,5 т. Вказана видаткова накладна підписана директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ СТАЛЬ» й скріплена печатками підприємств cторін. Крім того, на вказаній накладній наявний запис «з оригіналом згідно: начальник МЖКГ Кулак Л.» й міститься штамп Управління державної казначейської служби України у Машівському районі Полтавської області про реєстрацію за №62 та взяття на облік 20.10.2022 (а.с.14)

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" він поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Також, згідно з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1994, (у редакції, чиннній станом на момент виникнення спірних правовідносин) господарські операції господарюючих суб`єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення; первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік.

Згідно з пунктом 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

При цьому, вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як «інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відбитком печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відбиток печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4 - 7, 9 - 11 глави 3 розділу IІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях (затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5), які встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма установами, - право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду (далі - печатка установи) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом.

На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).

В установах дозволяється також застосовувати печатки структурних підрозділів (служби діловодства, бухгалтерії, кадрової служби тощо), печатки для окремих категорій документів (для копій, перепусток, конвертів тощо), а також металеві печатки - для опечатування приміщень, шаф, сейфів.

В інструкції з діловодства установи визначаються види і кількість печаток, штампів, що застосовуються, перелік документів, підписи на яких відповідно до законодавства необхідно скріплювати печаткою установи, та порядок застосування печаток.

Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи.

Право засвідчення документів та їх копій може надаватися посадовим та іншим особам на підставі довіреності.

У посадових інструкціях визначаються повноваження щодо засвідчення документів та їх копій.

Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі.

Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються.

Перевірка наявності печаток і штампів здійснюється щороку комісією, призначеною розпорядчим документом керівника установи, та оформлюється актом.

Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Таким чином, сторони, як суб`єкти підприємницької діяльності, несуть повну відповідальність за законність використання їх печатки, в тому числі за засвідчення видаткових накладних.

За вірними висновками суду першої інстанції, відтиск штампів підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару).

З огляду на вищезазначені норми чинного законодавства України, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, що видаткова накладна №111 від 19.10.2022 року на суму 350 000,00 грн., яка підписана представником постачальника та скріплена печатками сторін, є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин між сторонами.

При цьому, судом першої інстанції правомірно не прийнято в якості належного та допустимого доказу видаткову накладну №СЗ-00182189 від 04.11.2022 на суму 223 690 грн. 59 коп. на підтвердження здійснення поставки товару на виконання умов договору №18102022/6 від 18.10.2022, оскільки у вказаній накладній відсутнє посилання на вищезазначений договір, а також вона не є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з огляду на відсутність підписів уповноважених сторін й скріплення їх печатками.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд в постанові від 21.08.2020 року по справі № 904/2357/20 виклав таку правову позицію щодо застосування статті 79 Господарського процесуального кодексу України.

Так, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

З огляду на встановлені процесуальним Законом на засадах змагальності порядок розподілу між сторонами обов`язків щодо доказування у межах здійснення судочинства у господарських судах, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на виконання умов договору №18102022/6 від 18.10.2022 відповідач здійснив поставку товару, а позивач в свою чергу прийняв вказаний товар - секція огорожі у кількості 550 штук, трубу 60х40х2 у кількості 2,5 т, що підтверджується видатковою накладною №111 від 19.10.2022 на суму 350 000 грн. 00 коп.

Відповідно до п.4.1 договору приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється матеріально відповідальним представником Покупця за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, оформленою у відповідності з вимогами чинного законодавства України та умовами Договору:

- за кількістю - на підставі даних видаткової накладної або товарно-транспортної накладної, відповідно до «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості, затвердженого постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. №П-6;

- за якістю - згідно з супровідними документами, що засвідчують якість продукції, що поставляється, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966р. №П-7.

Отже, сторони у договорі №18102022/6 від 18.10.2022 передбачили, що приймання продукції по кількості здійснюється у відповідності з Інструкцією № П-6 від 15.06.65р. "О порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по количеству".

Згідно з п. 16 вказаної Інструкції якщо під час приймання продукції буде виявлена недостача, то одержувач зобов`язаний призупинити подальшу прийомку, забезпечити збереження продукції, а також вжити заходів до запобігання її змішання з іншою однорідною продукцією. Про виявлену недостачу продукції складається акт за підписами осіб, які виконували приймання продукції.

Відповідно до п.17 Інструкції одночасно з призупиненням приймання одержувач зобов`язаний викликати для участі в продовженні приймання продукції і складання двостороннього акта представника одногороднего відправника, а якщо продукція отримана в оригінальній упаковці або в непорушеною тарі виготовлювача, яка є відправником, - представника одногороднього виробника.

Представник іногороднього відправника (виробника) викликається у випадках, передбачених в Основних і Особливих умовах поставки, інших обов`язкових правилах або в договорі. У цих випадках іногородній відправник (виробник) зобов`язаний не пізніше ніж на наступний день після отримання виклику одержувача повідомити телеграмою або телефонограмою, чи буде направлений представник для участі в перевірці кількості продукції.

Неотримання відповіді на виклик в зазначений термін дає право одержувачу здійснити приймання продукції до закінчення встановленого терміну явки представника відправника (виробника).

Представник одногороднего відправника (виробника) зобов`язаний з`явитися не пізніше ніж на наступний день після отримання виклику, якщо в ньому не вказаний інший термін явки, а по швидкопсувної продукції - протягом 4 годин після отримання виклику. Представник іногороднього відправника (виробника) зобов`язаний з`явитися не пізніше ніж у 3-денний термін після отримання виклику, беручи до уваги часу, необхідного для проїзду, якщо інший термін не передбачений в Основних і Особливих умовах поставки, інших обов`язкових правилах або в договорі. Відправник (виробник) може уповноважити на участь в приймання продукції підприємство, що знаходиться в місці отримання продукції.

Згідно з п.18 Інструкції при неявці представника відправника (виготовлювача) за викликом одержувача, а також у випадках, коли виклик представника іногороднього відправника (виробника) не є обов`язковим, приймання продукції за кількістю і складання акта про недостачу здійснюється:

а) за участю представника іншого підприємства (Організації), виділеного керівником або заступником керівника цього підприємства (організації), або

б) за участю представника громадськості підприємства-одержувача, призначеного керівником або заступником керівника підприємства з числа осіб, затверджених рішенням заводського, фабричного або місцевого комітету профспілки цього підприємства, або

в) односторонньо підприємством-одержувачем, якщо відправник (виробник) дав згоду на односторонню приймання продукції.

Матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження направлення позивачем письмового виклику (по факсимільному або телеграфному зв`язку) представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ СТАЛЬ» протягом 24 годин з моменту виявлення нестачі товару для участі в перевірці товару.

За таких підстав, судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги акт прийому - передачі від 04.11.2022, складений в односторонньому порядку, в якості належного, допустимого та достовірного доказу в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження факту поставки Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ СТАЛЬ» позивачу за договором №18102022/6 від 18.10.2022 товару у меншій кількості, ніж це було встановлено договором.

Щодо тверджень апелянта про те, що в рахунку на оплату №8526 від 18.10.2022 сторонами погоджено здійснення поставки товару силами відповідача, при цьому, товарно-транспортна накладна С3-00182204 від 04.11.2022 наявна в матеріалах справи не містить підтвердження приймання товару позивачем у відповідності до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, колегія суддів зазначає наступне.

Товарно-транспортна накладна С3-00182204 від 04.11.2022 містить такі відомості: замовник - ТОВ «Сітка Захід Україна», код ЄДРПОУ 42756975, Чернівецька обл., Чернівці, вул.Капеланська, 2; вантажовідправник - ТОВ «Сітка Захід Україна», код ЄДРПОУ 42756975, Чернівецька обл., Чернівці, вул.Капеланська, 2; вантажоодержувач - «Сітка Захід Україна», код ЄДРПОУ 42756975, м.Дніпро, смт.Ювілейне, вул.Магістральна, 34; пункт навантаження - Чернівецька обл., Кіцьманський р-н, смт.Лужани, вул.Прутська, 1, пункт розвантаження - Полтавська обл., смт.Машівка, вул.Незалежності, 22; супровідні документи на вантаж - видаткова накладна №С3-00182204 від 04.11.2022; вантаж - вироби з металу, масою 0,02 т.

Вказана товарно-транспортна накладна містить підпис водія/експедитора Підгорного В., підписана вантажовідправником та скріплена печаткою ТОВ «Сітка Захід Україна».

При цьому, доказів доручення сторонами поставки товару за спірним договором ТОВ «Сітка Захід Україна» матеріали справи не містять, позивачем суду не представлено.

В рахунку на оплату №8526 від 18.10.2022 відсутні відомості щодо погодження сторонами здійснення поставки товару силами відповідача.

Окрім того, видаткову накладну №С3-00182204 від 04.11.2022, посилання на яку міститься в означеній вище товарно-транспортній накладній, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, твердження апелянта відхиляються судовою колегією.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, за приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства України та умов договору №18102022/6 від 18.10.2022 був поставлений позивачу товар: секція огорожі у кількості 550 штук, труба 60х40х2 у кількості 2,5 т у строк по 27.10.2022 року, тобто у повному обсязі, передбаченому умовами договору, у зв`язку з чим судом правомірно відмовлено в частині стягнення заборгованості у розмірі 126 309 грн. 41 коп.

При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 750 грн. 00 коп.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 4 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що у разі порушення постачальником строків поставки продукції, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,5% від суми невиконаного зобов`язання.

Оскільки судом встановлено відсутність порушення відповідачем його зобов`язання зі здійснення поставки товару за договором №18102022/6 від 18.10.2022 на суму 350 000 грн. 00 коп., вимога позивача в частині стягнення з відповідача на його користь пені у розмірі 1 750 грн. 00 коп. задоволенню не підлягає, як похідна вимога від основного зобов`язання, в задоволенні якого судом першої інстанції правомірно відмовлено.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Машівського житлово - комунального господарства на рішення Господарського суду м.Києва від 31.03.2023 у справі № 910/352/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м.Києва від 31.03.2023 у справі № 910/352/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Машівське житлово - комунальне господарство.

4. Матеріали справи №910/352/23 повернути до Господарського суду м.Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська