ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.01.2024 року м. Дніпро Справа № 904/917/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Коваль Л.А., Мороза В.Ф.,
при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Терещенко Віталія Леонідовича
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Панна С.П.) від 13.06.2023 р. у справі № 904/917/23
за позовом Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області, 51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Світличної Ганни, 64 А, код ЄДРПОУ 02909938 в інтересах держави в особі
позивача-1: Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, 03035, м. Київ, вул. Митрополита В. Липківського, будинок, 35, код ЄДРПОУ 43672853;
позивача-2: Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), 50103, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Героїв АТО, будинок 92, код ЄДРПОУ 43877118;
позивача-3: Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації обласної військової адміністрації, 49000, м. Дніпро, вул. Лабораторна, 69, код ЄДРПОУ 38752461;
до відповідача-1: Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області, 51300, Дніпропетровська область, Павлоградський район, смт. Юр`ївка, вул. Центральна, буд. 67/1, код ЄДРПОУ 04338472;
відповідача-2: Виконавчого комітету Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області, 51300, Дніпропетровська область, Павлоградський район, смт. Юр`ївка, вул. Центральна, 67/1, код ЄДРПОУ 41815107;
відповідача-3: Фізичної особи-підприємця Терещенко Віталія Леонідовича, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
відповідача-4: Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, 49000, м. Дніпро, вул. Філософська, буд. 39-А, код ЄДРПОУ 39835428
про скасування правовстановчих актів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до нього, зобов`язання повернути земельну ділянку природно-заповідного фонду, -
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2023 р. Павлоградська окружна прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі позивача-1: Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, позивача-2: Державної екологічної інспекції Придніпровського округу, позивача-3: Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації обласної військової адміністрації, звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача-1: Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області, відповідача-2: Виконавчого комітету Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області, відповідача-3: Фізичної особи-підприємця Терещенко Віталія Леонідовича, відповідача-4: Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, в якій просила суд:
1. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 02.02.2016 № 4-907/15-16-СГ Про передачу земельної ділянки, що розташована на території Чернявщинської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області в оренду ( ОСОБА_1 ), ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для сінокосіння та випасання худоби, на підставі якого ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597, площею 35,8653 га для сінокосіння та випасання худоби.
2. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 29.02.2016 з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597, площею 35,8653 га для сінокосіння та випасання худоби, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області та ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), на підставі якого 01.03.2016 здійснена державна реєстрація іншого речового права права оренди земельної ділянки за ОСОБА_1 (номер запису про інше речове право № 13590260).
3. Визнати незаконним та скасувати рішення Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області від 06.12.2019 № 1108-39/VII Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду зі зміною цільового призначення із земель, призначених для сінокосіння та випасання худоби, на землі, призначені для ведення фермерського господарства (за межами) ОСОБА_1 , площею 35,8653 га, на підставі якого земельну ділянку з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597, площею 35,8653 га передано в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства.
4. Визнати недійсною додаткову угоду № 43 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 29.02.2016, укладену між Виконавчим комітетом Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 41815107) та ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), предметом якої є земельна ділянка з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597, площею 35,8653 га для ведення фермерського господарства, на підставі якої 13.01.2020 здійснена державна реєстрація змін до іншого речового права права оренди земельної ділянки за ОСОБА_1 (номер запису про інше речове право № 13590260).
5. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Терещенка Віталія Леонідовича (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку природно-заповідного фонду з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597 площею 35,8653 га Юр`ївській селищній територіальній громаді, на території якої вона розташована, в особі Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04338472).
6. Стягнути з відповідачів на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, Держказначейська служба України, м. Київ р/р UА228201720343160001000000291 код за ЄДРПОУ 02909938) сплачений судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням передачі в оренду спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597 площею 35,8653 га ОСОБА_1 , який є відповідачем-3.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 р. у справі № 904/917/23:
-позовні вимоги задоволено у повному обсязі;
-визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 02.02.2016 № 4-907/15-16-СГ Про передачу земельної ділянки, що розташована на території Чернявщинської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області в оренду ( ОСОБА_1 ), ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для сінокосіння та випасання худоби, на підставі якого ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597, площею 35,8653 га для сінокосіння та випасання худоби;
-визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 29.02.2016 з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597, площею 35,8653 га для сінокосіння та випасання худоби, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області та ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), на підставі якого 01.03.2016 р. здійснена державна реєстрація іншого речового права права оренди земельної ділянки за ОСОБА_1 (номер запису про інше речове право № 13590260);
-визнано незаконним та скасовано рішення Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області від 06.12.2019 р. № 1108-39/VII Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду зі зміною цільового призначення із земель, призначених для сінокосіння та випасання худоби, на землі, призначені для ведення фермерського господарства (за межами) ОСОБА_1 , площею 35,8653 га, на підставі якого земельну ділянку з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597, площею 35,8653 га передано в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства;
-визнано недійсною додаткову угоду № 43 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 29.02.2016 р., укладену між Виконавчим комітетом Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 41815107) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), предметом якої є земельна ділянка з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597, площею 35,8653 га для ведення фермерського господарства, на підставі якої 13.01.2020 р. здійснена державна реєстрація змін до іншого речового права права оренди земельної ділянки за ОСОБА_1 (номер запису про інше речове право № 13590260);
-зобов`язано Фізичну особу-підприємця Терещенка Віталія Леонідовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку природно-заповідного фонду з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597 площею 35,8653 га, Юр`ївській селищній територіальній громаді, на території якої вона розташована, в особі Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04338472);
-стягнуто з Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір в сумі 5 899,88 грн.;
-стягнуто з Виконавчого комітету Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір в сумі 5 899,88 грн.;
-стягнуто з Фізичної особи-підприємця Терещенко Віталія Леонідовича на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір в сумі 5 899,88 грн.;
-стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір в сумі 5 899,88 грн.
Не погодившись з даним рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Фізична особа-підприємець Терещенко Віталій Леонідович, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 р. у справі № 904/917/23 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог прокурора відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема, зазначає наступне:
-судом першої інстанції не взято до уваги пропуск позивачами строків позовної давності. Так, за твердженням апелянта, строк позовної давності у три роки сплив щодо скасування оскаржуваного наказу 02.02.2019р., щодо скасування рішення 06.12.2022р., щодо визнання недійсним договору оренди 29.02.2019р., щодо визнання недійсною додаткової угоди 13.01.2023р. Проте Павлоградська окружна прокуратура звернулась до суду з позовом лише в лютому 2023 року;
-оскаржуваним рішенням суд першої інстанції фактично задовольнив вимогу про повернення земельної ділянки в порядку реституції, яка передбачена ст. 216 ЦК України, як наслідок недійсності правочинів, одночасно посилаючись на ст.ст. 1212, 1213 ЦК України що свідчить про кондикцію, хоча по тексту оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначає, що це є негаторний позов. Такі висновки суду першої інстанції апелянт вважає помилковими;
-судом першої інстанції не взято до уваги, що органом Прокуратури було обрано неефективний спосіб захисту щодо заявлених у позові вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 02.02.2016 № 4-907/15-16-СГ, рішення Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області від 06.12.2019 № 1108-39/VII, договору оренди та додаткової угоди, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову;
-судом першої інстанції не враховано, що органом Прокуратури не залучено до розгляду справи власника земельної ділянки Кабінет Міністрів України. Так, за доводами апелянта, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду, то її власником є держава в особі Кабінету Міністрів України, отже і вимога про витребування земельної ділянки повинна бути на користь держави в особі Кабінету Міністрів України;
-водночас апелянт вважає, що оскільки предмет спору у цій справі не стосується питання контролю встановлення меж в натурі на підставі проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, органом Прокуратури було безпідставно заявлено позивачами у цій справі позивачів-1,2,3;
-судом першої інстанції не взято до уваги клопотання відповідача-3 про закриття провадження у справі чим порушено норми процесуального права. Так, апелянт наполягає, що у спірних правовідносинах він виступає як фізична особа, а не фізична особа-підприємець, у зв`язку з чим даний спір має розглядатися в порядку цивільного, а не господарського судочинства;
-апелянт стверджує, що матеріали справи не містять доказів протиправних дій з боку відповідача-3, а визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та державних актів на право користування на земельні ділянки через 7 років буде ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, нівелюватиме юридичну визначеність та остаточність спірних правовідносин, а також поставить відповідача-3 в тяжке матеріальне становище;
-земельні ділянки визначаються як землі природно-заповідного фонду виключно після їх вилучення з інших категорій земель та зміни цільового призначення, що має бути відображено у відомостях Державного земельного кадастру. Проте до Державного земельного кадастру не вносились відомості, що земельна ділянка з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597 площею 35,8653 га є об`єктом природно-заповідного фонду по причині того, що документів, які б підтверджували цей факт немає, положення для ландшафтного заказника місцевого значення Урочище Приорільське з землевласниками / землекористувачами й досі не погоджено.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.09.2023 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Терещенко Віталія Леонідовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 р. у справі № 904/917/23, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 21.11.2023 р.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.11.2023 р. в судовому засіданні оголошено перерву до 15.01.2024 р.
Керівником Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області подано відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого прокурор заперечує проти її задоволення та просить залишити без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 р. у справі № 904/917/23.
В обґрунтування заперечень проти доводів апеляційної скарги у відзиві зазначається, зокрема наступне:
-негаторний позов, який спрямований на захист прав законного володільця спірних земельних ділянок щодо користування і розпорядження ними, може бути заявлений упродовж всього часу тривання відповідного порушення, зважаючи на що строк позовної давності у даному спорі не сплив;
-позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Способами усунення таких порушень можуть бути, зокрема, оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також шляхом вимоги повернення земельної ділянки. Отже, прокурор вважає, що належним способом захисту в даному випадку є негаторний позов про зобов`язання відповідача-3 повернути земельну ділянку;
-земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду місцевого значення з 27.05.2021 вважаються комунальною власністю територіальний громад. Таким чином, на теперішній час саме Юр`ївська селищна рада як орган місцевого самоврядування територіальної громади виступає суб`єктом права власності на спірну земельну ділянку. Отже, за твердженням прокурора, посилання апелянта на те, що власником спірної земельної ділянки є Кабінет Міністрів України є безпідставним;
-органами, уповноваженими державою на представництво її інтересів у даному випадку є Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації обласної військової адміністрації, Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), що, за твердженнями прокурора, випливає з нормативно-правових актів, які регулюють діяльність вказаних державних органів, та спростовує доводи апелянта про те, що вказані державні органи є неналежними позивачами у справі;
-предметом спору у даній справі є земельна ділянка та спір стосується речового права оренди земельної ділянки, яка призначення для ведення фермерського господарства. Орендар відповідач-3 є фізичною особою-підприємцем та використовує земельну ділянку у своїй господарський діяльності відповідно до КВЕД, які передбачають ведення фермерського господарства. У зв`язку з чим прокурор вважає, що дана справа має розглядатися саме в порядку господарського судочинства;
-обставини справи свідчать про те, що, хоча відповідач-3 і дотримався формальної процедури отримання земельної ділянки, проте він звернувся із заявою про її надання у користування суб`єкта владних повноважень, який не мав права на розпорядження нею, що призвело до фактичного заволодіння спірною земельною ділянкою поза волею її власника;
-незважаючи на те, що згідно з технічною документацією, даними Публічної кадастрової карти цільовим призначенням земельної ділянки вказано ведення фермерського господарства, ця обставина не має правового значення, оскільки статус цієї ділянки першочергово визначається тим, що вона розташована в межах об`єкта природно-заповідного фонду і спеціальним режимом такої території. Таким чином, прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка належить до земель природно-заповідного призначення в силу імперативної вказівки Закону, а тому протилежні твердження апелянта є помилковими;
-також прокурор стверджує, що довідка інженера-геодезиста/інженера-землевпорядника є належним, допустимим та достовірним доказом, а у сукупності з іншими доказами достатнім для доведення факту розташування спірної земельної ділянки в межах ландшафтного заказника місцевого значення Урочище Приорільське;
-вважає безпідставним посилання апелянта на законодавство, що регулює правовий режим національних природних парків, оскільки правовий режим ландшафтного заказника місцевого значення відрізняється та регулюється іншими правовими нормами.
Представником Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого відповідач-4 погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своєї позиції зі спору відповідач-4 зазначає, що порушення прав позивача відбулось внаслідок невиконання покладених на нього нормами чинного законодавства обов`язків щодо встановлення та внесення до Державного земельного кадастру меж ландшафтного заказнику Урочище Приорільське, проведення державної реєстрації земельних ділянок вказаного об`єкту природно-заповідного фонду та проведення державної реєстрації обмежень у використанні вказаних земель, а не через протиправні дії чи рішення Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.
Також відповідач-4 вважає, що оскаржуване рішення було ухвалене з порушенням норм процесуального права, оскільки даний спір не підпадає під юрисдикцію господарських судів.
Окрім цього відповідач-4 стверджує, що оскаржуване рішення було ухвалене на підставі неналежних та недопустимих доказів, які не можуть бути застосовані в господарському судочинстві, а саме довідки інженера-землевпорядника / інженера-геодезиста ФОП Кошеленка Є.О., залученого спеціаліста у кримінальному провадженні.
Водночас відповідач-4, з посиланням на правові позиції Верховного Суду, зазначає, що витребування земельної ділянки у відповідача Терещенко В.Л. не забезпечує введення власника у володіння належним йому майном, оскільки спірна земельна ділянка витребовується не у зареєстрованого володільця цієї земельної ділянки та не на користь законного власника земельної ділянки природно-заповідного фонду. На переконання відповідача-4 зазначене вказує на неефективність обраного прокуратурою способу відновлення порушеного права під час заявлення позову, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Представником Фізичної особи-підприємця Терещенко Віталія Леонідовича до Центрального апеляційного господарського суду подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач-3 заперечує проти доводів керівника Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області, обґрунтовуючи свої заперечення аргументами, вже викладеними відповідачем-3 в апеляційній скарзі.
Представник апелянта в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала у повному обсягу та просила її задовольнити.
Представник прокурора в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечив, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу відповідача-3 безпідставною.
Інші учасники справи не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні, не забезпечили явку представників, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені апеляційним судом належним чином, що підтверджується відповідними матеріалами справи.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що апеляційним судом не визнавалася явка представників учасників справі в судове засідання обов`язковою, а неявка представників інших учасників справи не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності представників інших учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників апелянта та прокуратури, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, рішенням Дніпропетровської обласної ради від 19.03.2002 р. № 525-22/ХХІІІ Про природно-заповідний фонд області затверджено перелік цінних природних територій, що резервуються для подальшої організації об`єктів природно-заповідного фонду області, до якого увійшов об`єкт природно-заповідного фонду Урочище Приорільське, розташований у колишньому Юр`ївському районі Дніпропетровської області між с. Улянівка і с. Чернявщина.
Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 03.02.2012 р. № 247-11/VI Про створення об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення на території Юр`ївського району створено ландшафтний заказник місцевого значення Урочище Приорільське (загальною площею 945,46 га).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 02.02.2016 р. № 4-907/15-16-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби із земель сільськогосподарського призначення державної власності, за межами населеного пункту, розташовану на території Чернявщинської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, загальною площею 35,8653 га з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597 та передано її в оренду ОСОБА_1 .
29.02.2016 р. Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області уклало з ОСОБА_1 договір оренди вказаної земельної ділянки, відповідно до якого вона надана в оренду на 7 років для сінокосіння та випасання худоби. Договір оренди зареєстрований 01.03.2016 р. (номер запису про інше речове право: 13590260). Відповідно до п. 4.2 договору оренди, після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніш ніж за один місяць до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Згідно з п. 7.3 договору оренди передача земельної ділянки орендарю здійснюється з моменту державної реєстрації права оренди в порядку, встановленому чинним законодавством України. Таким чином, строк дії вказаного договору до 01.03.2023 з правом пролонгації.
Вказану земельну ділянку ОСОБА_1 отримав не будучи суб`єктом господарської діяльності, проте відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вже з 01.08.2016 р. він зареєстрований як фізична особа-підприємець з основним видом економічної діяльності (КВЕД) 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур та додатковими: 01.19 вирощування інших однорічних і дворічних культур; 46.21 оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 01.61 допоміжна діяльність у рослинництві; 49.42 надання послуг перевезення речей (переїзду).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 21.12.2018 р. № 4-5229/15-18-СГ відповідно до вимог статей 15-1, 117, 122 ЗК України та розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 р. № 60-р Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад земельну ділянку з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597 площею 35,8653 га з цільовим призначенням 01.08 для сінокосіння та випасання худоби разом з іншими земельними ділянками передано з державної у комунальну власність Юр`ївської селищної об`єднаної територіальної громади в особі Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області за актом приймання-передачі (рядок № 106 додатку до акта).
Рішенням від 31.01.2019 р. № 569-26/VII Юр`ївська селищна рада прийняла земельні ділянки, передані з державної у комунальну власність на підстав наказу ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області від 21.12.2018 р. № 4-5229/15-18-СГ, в тому числі вищевказану земельну ділянку.
Право власності Юр`ївської селищної об`єднаної територіальної громади зареєстровано 05.04.2019 р. (номер запису про право власності: 31132851).
Рішенням від 06.12.2019 р. № 1108-39/VII Юр`ївська селищна рада затвердила проект землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597 площею 35,8653 га в натурі (на місцевості) зі зміною цільового призначення із земель, призначених для сінокосіння та випасання худоби, на землі, призначені для ведення фермерського господарства (зі зміною угідь з пасовища на ріллю), та вирішила укласти додаткову угоду про внесення змін до договору оренди від 29.02.2016 р.
Додатковою угодою № 43 від 06.12.2019 р., укладеною між виконавчим комітетом Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області (а не Юр`ївською селищною радою) та ОСОБА_1 , внесено зміни в договір від 29.02.2016 р. в частині нового призначення земельної ділянки для ведення фермерського господарства, її нормативної грошової оцінки та розміру орендної плати.
Виконавчий комітет Юр`ївської селищної ради у своєму листі від 30.03.2023 р. № 507/0/2-23 повідомив Павлоградську окружну прокуратуру, що договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером № 1225988000:01:002:0597 площею 35,8653 га (строк дії якого сплив 01.03.2023) не пролонгований та на даний час готується заява до державного реєстратора стосовно припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно речового права права оренди.
В матеріалах справи наявні копія частини проекту створення ландшафтного заказника Урочище Приорільське з картографічним матеріалом (додаток № 4); скріншоти з Національної кадастрової системи щодо місцезнаходження спірної земельної ділянки (додаток № 5 до позовної заяви); інформація громадської організації Українська природоохоронна група (додаток № 17 до позовної заяви); довідка сертифікованого інженера-землевпорядника/інженера-геодезиста ФОП Кошеленка Є.О. (додаток № 26 до позовної заяви), копія листа Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 27.01.2023 р. № 2-246/0/261-23, якими підтверджується факт розташування спірної земельної ділянки в межах ландшафтного заказника місцевого значення Урочище Приорільське (додаток № 44 до позовної заяви).
Також в матеріалах справи наявна копія Режиму охорони вказаного ландшафтного заказника (додаток № 3 до позовної заяви), який передбачає, що створення заказника сприяє підтриманню загального екологічного балансу, забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища, збереження природного різноманіття ландшафтів, генофонду тваринного та рослинного світу. Заповідна територія має особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність. На території ландшафтного заказника поширені 12 видів рослин, 7 безхребетних і 23 хребетних тварин, занесених до Червоної книги України та Червоного списку Дніпропетровської області. Із них до Червоної книги України віднесено 18 видів рослин і тварин. Особливо цінні з природоохоронного погляду лучні та степові рослинні та тваринні угруповання.
Створення заказника сприяє підтриманню загального екологічного балансу, забезпеченню фонового моніторингу навколишнього природного середовища, збереженню природного різноманіття ландшафтів, генофонду тваринного та рослинного світу. Заповідна територія має особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність.
На території заказника заборонено розорювання лучних ділянок, використання отрутохімікатів, випалювання водно-болотної та лучно-степової рослинності, проведення розвідувальних робіт і розробки загальнопоширених корисних копалин, випасання овець, будівництво, випасання худоби в лісових насадженнях.
За пропозицією наукових установ можна дозволити наступні види регульованої господарської діяльності: випасання великої рогатої худоби проводити з регульованою зміною ділянок і після періоду вегетації та репродукції рідкісних видів рослин; любительський вилов риби з великих плес або з берега; мисливство з виділенням високоцінних ділянок (для охорони місць розмноження птахів); сінокосіння у водоохоронних зонах із червня.
Відповідно до листа Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 31.01.2022 р. № 2-586/0/261-22, правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначено Законом України Про природно-заповідний фонд України (далі Закон), розділом VII якого визначено порядок створення та оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду (далі ПЗФ).
Згідно з частиною п`ятою статті 52 Закону (у відповідній редакції з 08.01.2004 по 14.07.2011 роки) проекти створення територій та об`єктів ПЗФ передавались центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища чи його органами на місцях, а на території Автономної Республіки Крим органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища у встановленому порядку уповноваженим приймати рішення про створення чи оголошення територій та об`єктів ПЗФ.
Невід`ємною складовою проектів створення об`єктів ПЗФ є клопотання, що містить обґрунтування необхідності створення чи оголошення території або об`єкту ПЗФ певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, естетичної та іншої цінності природних комплексів та об`єктів, що пропонуються для заповідання, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів природних ресурсів, а також відповідний картографічний матеріал.
Відповідно до частини третьою статті 53 Закону (у відповідній редакції з 08.01.2004 по 14.07.2011 роки) рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів ПЗФ місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів ПЗФ приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
У свою чергу, ландшафтний заказник місцевого значення Урочище Приорільське включено до складу природно-заповідного фонду України на підставі рішення Дніпропетровської обласної ради.
Зазначене рішення оприлюднено на офіційному веб-сайті Дніпропетровської обласної ради.
Відповідно до статті 25 Закону (у редакції від 08.08.2021 р.) заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.
При цьому, статтею 7 Закону визначено, що межі територій та об`єктів ПЗФ встановлюються в натурі відповідно до законодавства, а до встановлення визначаються відповідно до проектів їх створення. На використання земельної ділянки або її частини в межах ПЗФ може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Крім того, згідно з частиною п`ятою статті 53 Закону території та об`єкти ПЗФ або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають (тобто без зміни цільового призначення та встановлення категорії земель ПЗФ), передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам з оформленням охоронного зобов`язання.
Таким чином, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області у 2012 році передано під охорону територію ландшафтного заказника місцевого значення Урочище Приорільське, площею 2156,4 га до Павлоградської райдержадміністрації.
Разом з тим, із набуттям чинності Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин відбулися зміни в низці законодавчих актів.
Зокрема, частиною другою статті 83 Земельного кодексу України (у редакції від 27.05.2021р.) встановлено, що у комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Що стосується зміни цільового призначення земельних ділянок, розташованих в межах заказників, то порядок відведення земельних ділянок (незалежно від форми власності, категорії, цільового призначення) в межах територій та об`єктів ПЗФ визначається нормами Земельного кодексу України (далі ЗК України). Розгляд питань щодо надання земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється органами відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України.
Частиною другою статті 46-1 ЗК України встановлено, що особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об`єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення.
Згідно з частиною третьою статті 186-1 ЗК України (у редакції від 27.07.2013 до 27.05.2021 роки) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта ПЗФ, підлягав погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Такі проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в межах заказників на розгляд та погодження до департаменту не надходили.
За даними електронної системи документообігу ДОК ПРОФ, що застосовується для реєстрації документів в департаменті, звернень щодо відведення, зміни цільового призначення земельних ділянок в межах заказників за період 2013-2022 років не ідентифіковано.
Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 20, частини 1 статті 79 ЗК України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами, а віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Частинами 1-4 статті 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється шляхом розробки документації із землеустрою, визначеної цією статтею.
Згідно зі статтями 25, 47 Закону України Про землеустрій одним із видів документації із землеустрою визначено проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів. Рішення про затвердження таких проектів землеустрою одночасно є рішенням про встановлення меж цих територій.
Такі проекти землеустрою погоджуються в обов`язковому порядку, структурним підрозділом відповідної обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення заказників місцевого значення зазначених у запиті на розгляд та погодження у відповідності до статті 186 ЗК України до департаменту на розгляд та погодження не надходили.
Прокурор в своїй позовній заяві зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597 площею 35,8653 га знаходиться на території ландшафтного заказника місцевого значення Урочище Приорільське, а тому відноситься до категорії земель природно-заповідного фонду;
-незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним;
-землі природно-заповідного фонду, перебувають під особливою охороною, щодо них встановлений спеціальний порядок вилучення, відтворення і використання, а також обмеження щодо їх цивільного обороту;
-використання земельної ділянки природно-заповідного фонду у сільськогосподарських цілях суперечить її цільовому призначенню;
-на час передачі спірної земельної ділянки із державної до комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями природно-заповідного фонду, які перебувають у державній власності, здійснювались виключно Кабінетом Міністрів України;
-Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, як територіальний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, не мало повноважень щодо передачі земель природно-заповідного фонду місцевого значення державної форми власності в оренду Терещенкові В.Л., а тому наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 02.02.2016 р. № 4-907/15-16-СГ щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки прийнятий з перевищенням повноважень та всупереч Земельного кодексу України та Закону України Про природно-заповідний фонд України, у зв`язку з чим має бути визнаний недійсним;
- Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, як територіальний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, не мало повноважень щодо передачі земель природно-заповідного фонду місцевого значення державної форми власності у комунальну власність Юр`ївської селищної територіальної громади, а тому наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 21.12.2018 р. № 4-5229/15-18-СГ, в частині земель природно-заповідного фонду, прийнятий з перевищенням повноважень та всупереч Земельного кодексу України та Закону України Про природно-заповідний фонд України та не породжує реальних правових наслідків, на які він спрямований;
- як наслідок, усі рішення Юр`ївської селищної ради відносно розпорядження спірною земельної ділянкою (зокрема, від 06.12.2019 р. № 1108-39/VII) винесені за відсутності повноважень на розпорядження нею, а тому підлягають визнанню недійсними як такі, що прийняті з порушенням ст. 20, 122, 123, 186-1 ЗК України;
- позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном;
- договір оренди спірної земельної ділянки є правочином щодо розпорядження майном, а тому правом на його укладення, за ст. ст. 317, 319 ЦК України, наділений лише законний власник майна, тобто особа, що має усі правомочності щодо майна (користування, розпорядження та володіння), відтак наявні правові підстави для усунення перешкод у користуванні Юр`ївською селищною територіальною громадою в особі Юр`ївської селищної ради земельною ділянкою шляхом визнання договору оренди від 29.02.2016 р. та додаткової угоди до нього від 06.12.2019 р. недійсними.
Отже, підставою для звернення прокурора до суду стало порушення інтересів держави через порушення норм законодавства під час передачі спірної земельної ділянки природно-заповідного призначення в приватну власність та користування суб`єкту господарювання, та полягає у фактичному володінні та користуванні відповідачем-3 землею з особливою цінністю без законних підстав, за відсутності волі її власника.
З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи прокурора, дослідивши надані прокурором та учасниками провадження по даній справі письмові докази у їх сукупності, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з чим погоджується і судова колегія апеляційного суду, виходячи з наступного.
Особливість статусу земель природо-заповідного фонду закріплена у конкретних нормах Земельного кодексу України, Законах України Про природно-заповідний фонд України та Про охорону навколишнього природного середовища.
Так, відповідно до ст. 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
Землі природно-заповідного фонду, згідно зі ст. 43 ЗК України, - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
Аналогічний зміст має стаття 7 Закону України Про природно-заповідний фонд України.
За статтею 44 ЗК України та статтею 3 Закону України Про природно-заповідний фонд України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).
Згідно з наведеними положеннями ЗК України, а також статті 61 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища заказники належать до природно-заповідного фонду України.
Частиною першою статті 178 ЦК України, яка врегульовує питання оборотоздатності об`єктів цивільних прав, передбачено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті.
Відповідно до частини другої цієї статті види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.
Визначення на законодавчому рівні об`єктів, що обмежені в обороті і не можуть перебувати у приватній власності або в користуванні з іншим цільовим призначенням, є умовою дотримання конституційного режиму права власності на них.
Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається законодавчими актами, зокрема Конституцією України, ЗК України, іншими законами. Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об`єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у приватній власності або в користуванні для інших цілей.
Відповідно до пункту в частини четвертої статті 83 ЗК України землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, належать до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, якщо інше не передбачено законом.
За частиною 3 ст. 93 ЗК України не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, розташованих у прибережній захисній смузі водних об`єктів, крім випадків, передбачених законом.
Територіям природно-заповідного фонду законодавець надав особливий, виключний статус.
Так, статтею 5 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища закріплено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду підлягають особливій державній охороні.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України Про природно-заповідний фонд України на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
За положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України Про природно-заповідний фонд України території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватись у природних, науково-дослідних, оздоровчих, рекреаційних, освітньо-виховних цілях та для моніторингу навколишнього природного середовища.
Таким чином, законодавцем визначено вичерпний перелік видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, яким не передбачено ведення на цих землях товарного сільськогосподарського виробництва.
Статтею 5 Закону України Про екологічну мережу України передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду, землі водного фонду є складовою екомережі.
Згідно зі ст. 3 вказаного Закону екомережа це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов`язань України підлягають особливій охороні.
У статті 4 Закону України Про екологічну мережу України вказано, що збереження цілісності екомережі здійснюється відповідно до принципів забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі, збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі.
Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави дійти до висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до об`єктів, обмежених в обороті.
Судова колегія погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що розташування спірної земельної ділянки в межах ландшафтного заказника місцевого значення Урочище Приорільське за чинним законодавством свідчить про її віднесення до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування цієї ділянки з іншим статусом цільового використання для сінокосіння та випасання худоби або для фермерського господарства.
Водночас судова колегія відхиляє доводи апелянта про те, що земельні ділянки визначаються як землі природно-заповідного фонду виключно після їх вилучення з інших категорій земель та зміни цільового призначення, що має бути відображено у відомостях Державного земельного кадастру.
Незважаючи на те, що згідно з даними Публічної кадастрової карти України, Державного земельного кадастру цільовим призначенням земельних ділянок вказано для ведення фермерського господарства, ця обставина не має правового значення, оскільки статус спірної земельної ділянки першочергово визначається тим, що вона розташовуються в межах об`єкта природно-заповідного фонду і спеціальним режимом такої території.
У постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 викладені висновки про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки пов`язаний із фактом знаходження на ній об`єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу місцевого самоврядування. Неприйняття місцевою радою рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.
Окрім того, у постанові від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 Верховний Суд вказав, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним. У наведеній постанові встановлено, що спірна земельна ділянка розташована у межах об`єкта природно-заповідного фонду, а тому належить до земель природно-заповідного фонду (п. 6.29), неоформлення спірної земельної ділянки за Нацпарком не змінює її цільового призначення як такої, що віднесена до земель природно-заповідного фонду та не звільняє Київраду від обов`язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки (п. 6.36), спірна земельна ділянка входить в межі Національного природного парку Голосіївський та належить до земель природно-заповідного фонду, на якій забороняється проведення господарської діяльності, яка може спричинити шкоду заповідному об`єкту та порушити екологічну рівновагу, а також забороняється зміна меж відведення і надання земельних ділянок для інших потреб, використання їх під будь-яке будівництво (п. 6.37).
Згідно із законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.
Так, за статтею 14 Закону України Про природно-заповідний фонд України режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об`єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.
Під цільовим призначенням земельної ділянки варто розуміти визначений законодавством правовий режим її експлуатації (використання), водночас поширення на відповідну територію режиму природно-заповідного фонду, встановленого законом, обтяжує цю земельну ділянку тими обмеженнями, які вимагаються для збереження і охорони цих земель.
Така охорона земель природно-заповідного фонду є комплексною, оскільки забороняє будь-яку діяльність, яка може негативно впливати на стан природних ресурсів, передбачає вичерпний перелік видів використання, а також особливий склад органів державної влади та місцевого самоврядування, які приймають рішення щодо створення, зміни меж, статусу та їх вилучення.
Разом з цим, за статтею 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Особливий порядок охорони таких земель визначений пунктами б, д ч. 1 ст. 164 та ст. 166 Земельного кодексу України.
Тобто на відміну від земель сільськогосподарського призначення, режим охорони земель природно-заповідного фонду спрямований на збереження не тільки самої природи, рідкісних видів рослин та тварин, унікальних ландшафтів, водних ресурсів, а й цілої світової екосистеми природних територій, за допомогою яких природа може відновлюватись, щоб не перетворитись в аграрну пустелю.
Таким чином, спірна земельна ділянка в силу імперативної вказівки законодавця належать до земель природно-заповідного призначення за фактом розташування на ній об`єкта природно-заповідного фонду ландшафтного заказника місцевого значення Урочище Приорільське, що узгоджується із зазначеними вище висновками Верховного Суду від 31.07.2019р. у справі № 813/4701/16.
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти встановлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.
На час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 29.02.2016 06.12.2019 роки, зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного фонду, а також їх вилучення здійснювалася відповідно до ст. ст. 19, 20, 122, 149, 150 ЗК України.
Так, згідно з ч. ч. 1,2 ст. 20 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Частиною 8 ст. 122 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених ст. 149 цього Кодексу, частина 9 якої в свою чергу передбачає, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки природоохоронного призначення та у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.
Згідно ст. 150 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
Отже, на час передачі спірних земельних ділянок із державної до комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями природно-заповідного фонду, які перебувають у державній власності, здійснювались виключно Кабінетом Міністрів України.
Разом з цим, слід зазначити, що Верховною Радою України 28.04.2021 прийнято Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин (27.05.2021 р. набрав законної сили), яким внесені суттєві зміни до низки законодавчих актів, у тому числі до Земельного кодексу України.
Так, згідно із новою редакцією ч. 8 ст. 122 та ст. 149 Земельного кодексу України з 27.05.2021 р. Кабінет Міністрів України втратив повноваження щодо розпорядження землями природно-заповідного фонду, чим спростовуються доводи апелянта про необхідність залучення до розгляду у справі Кабінету Міністрів України.
Відповідно до ч. 1, п. в ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Згідно з п. п. а, ґ ч. 5 ст. 83 Земельного кодексу України територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель державної власності; виникнення інших підстав, передбачених законом.
Пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що з дня набрання чинності цієї норми (27.05.2021 р.) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Таким чином, Кабінет Міністрів України до 27.05.2021р. був розпорядником земель державної власності природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та лише за його погодженням згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України була можлива зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
На теперішній час в силу вищевказаних положень ЗК України земельні ділянки природно-заповідного фонду місцевого значення за межами населених пунктів є комунальною власністю відповідних територіальних громад. Зміна їх цільового призначення є можливою лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ч. 7 ст. 20 ЗК України).
За ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Жодних повноважень у Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області та органів місцевого самоврядування до 27.05.2021 р. на розпорядження земельними ділянками природно-заповідного фонду державної форми власності, а тим більше зміну їх цільового призначення земельним та природоохоронним законодавством передбачено не було.
Окрім того, відповідно до ч. 3 ст. 53 Закону України Про природно-заповідний фонд України, рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
За ст. 54 Закону України Про природно-заповідний фонд України зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51 53 цього закону.
Ландшафтний заказник місцевого значення Урочище Приорільське є юридично створеним з 03.02.2012 р. і включає 945,46 га. Рішення про переведення земель природно-заповідного фонду ландшафтного заказника до іншої категорії, а також про скасування статусу цього заказника не приймались.
Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної військової адміністрації у листі від 31.01.2022 р. № 2-586/0/261-22 повідомив, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в межах ландшафтного заказника місцевого значення Урочище Приорільське або щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення на розгляд та погодження до департаменту не надходили.
Саме з моменту створення зазначеного об`єкту природно-заповідного фонду він набув особливого, виключного статусу та імперативно віднесений до земель природоохоронного призначення. Будь-яких рішень щодо скасування такого статусу, зміни цільового призначення або його вилучення уповноваженими органами державної влади та місцевого самоврядування не приймалось.
Верховним Судом у постановах від 13.08.2019 р. у справі № 910/11164/16, від 22.06.2022 р. у справі № 752/3093/19, від 06.07.2022 р. у справі № 575/462/21 неодноразово висловлювались правові позиції про виключність статусу об`єктів та територій природно-заповідного фонду та незаконність зміни цільового їх призначення органами державної влади та місцевого самоврядування.
Як установлено, спірна земельна ділянка на момент її відведення перебувала у державній власності та відносилась до земель природно-заповідного фонду, разом з тим, передана в оренду не уповноваженим органом та всупереч порядку зміни цільового призначення із земель природно-заповідного фонду на землі сільськогосподарського призначення, оскільки Кабінет Міністрів України рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки та її відведення в оренду не приймав.
Цільове призначення спірної земельної ділянки фактично незаконно змінено за вказаних вище обставин, тим самим створено перешкоди державі у користуванні та забезпеченні збереження унікальної екосистеми з рідкісним біорізноманіттям.
Територію природно-заповідного фонду заказника надано для здійснення підприємницької та іншої діяльності, не пов`язаної з цілями вказаної категорії земель.
Проте, як вже вище зазначалось, така незаконна зміна не має правового значення, оскільки статус спірної земельної ділянки першочергово визначається розташуванням на ній об`єкта природно-заповідного фонду і спеціальним режимом цієї території (постанова Верховного Суду від 31.07.2019р. у справі № 813/4701/16).
Відповідно до пункту а ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
Статтями 16 та 21 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Аналогічні положення містяться у нормах ст.ст. 152, 155 Земельного кодексу України.
Таким чином наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 02.02.2016 р. № 4-907/15-16-СГ Про передачу земельної ділянки, що розташована на території Чернявщинської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області в оренду ( ОСОБА_1 ), ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для сінокосіння та випасання худоби та рішення Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області від 06.12.2019 р. № 1108-39/VII Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Юр`ївської селищної ради відносно розпорядження спірною земельної ділянкою прийнято з перевищенням наданих повноважень, в порушення норми ст. ст. 19, 20, 43 45, 122, 150, 186-1 ЗК України, а також ст. ст. 6, 7, 9, 26, 53, 54 Закону України Про природно-заповідний фонд України, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення вимоги про усунення перешкоди власнику Юр`ївській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Юр`ївської селищної ради, шляхом визнання їх незаконними і скасування.
Як зазначено у ст. ст. 317, 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).
Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 р. у справі № 925/1265/16).
Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до п. в ч. 3 ст. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угод недійсними.
Стаття 203 ЦК України закріплює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою недійсності правочину (ст. 215 ЦК України).
Зміст ст.ст. 203, 215 ЦК України свідчить, що недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів, зокрема дефектів (незаконності) змісту, форми, суб`єктного складу, волевиявлення тощо.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторін і яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Оспорювати правочин можуть не лише сторони, а й заінтересована особа, яка не була його стороною, проте її власний інтерес полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України Про оренду землі оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.
За ст. 3 Закону України Про оренду землі, об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Статтею 4 Закону України Про оренду землі орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.
Стаття 328 ЦК України встановлює, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Таке право вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Договір оренди є правочином щодо розпорядження майном, а тому правом на його укладення, за ст. ст. 317, 319 ЦК України, наділений лише законний власник майна, тобто особа, що має усі правомочності щодо майна (користування, розпорядження та володіння).
Як зазначено вище судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не мало жодних прав щодо розпоряджання спірною земельною ділянкою, в тому числі в питанні передачі її в оренду з порушенням цільового призначення.
На момент укладення додаткової угоди від 06.12.2019 р. Виконавчий комітет Юр`ївської селищної ради також таких прав не мав. Право на розпорядження спірною земельною ділянкою з дотриманням її цільового призначення як об`єкта природно-заповідного фонду Юр`ївська селищна рада отримала лише 27.05.2021 р.
При цьому, жодних погоджень з Департаментом екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації всупереч вимогам ст. 186-1 ЗК України не відбувалось.
На підставі спірного договору оренди земельної ділянки з урахуванням додаткової угоди відповідач-3 отримав в користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства, тобто для розорювання, засівання та вирощування сільськогосподарської продукції, що суперечить її призначенню як об`єкта природно-заповідного фонду.
Таким чином, договір оренди земельної ділянки від 29.02.2016 р. та додаткова угода № 43 від 06.12.2019 р. є такими, що суперечать положенням ч. 1 ст. 317 ЦК України, ч. 2 ст. 203 ЦК України, та порушують права та законні інтереси держави, у зв`язку з чим місцевий господарський суд дійшов до правомірного висновку про необхідність задоволення позовних вимог щодо визнання їх недійсними.
Також відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Статтею 1213 Цивільного кодексу України визначено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Повернення у державну власність земельної ділянки, на якій розташований об`єкт природно-заповідного фонду місцевого призначення, переслідує легітимну мету контролю дотримання режиму використання та розпорядження об`єктами природно-заповідного призначення, що мають особливий статус з метою збереження цілісності екомережі України та гарантування безпечності довкілля.
Позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду щодо витребування земельних ділянок природно-заповідного фонду, викладеними у постанові від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19. У наведеній постанові Верховний Суд зазначає, що стосовно землі природо-заповідного фонду закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною. Право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок рішення органу місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками природо-заповідного фонду. Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані із позбавленням його володіння майном. Повернення державі земельної ділянки природо-заповідного призначення необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов також до правомірного висновку про задоволення позовних вимог щодо повернення земельної ділянки Юр`ївській селищній територіальній громаді, на території якої вона розташована, в особі Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області. Натомість доводи апелянта про неефективність обраного прокурором способу захисту не знайшла свого підтвердження.
Щодо доводів апелянта про пропуск позивачами строку позовної давності судова колегія зазначає наступне.
Так, апелянт стверджує, що строк позовної давності у три роки сплив щодо скасування оскаржуваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 02.02.2016 № 4-907/15-16-СГ 02.02.2019 р., щодо скасування рішення Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області від 06.12.2019 № 1108-39/VII 06.12.2022 р., щодо визнання недійсним договору оренди 29.02.2019 р., щодо визнання недійсною додаткової угоди 13.01.2023 р. Проте Павлоградська окружна прокуратура звернулась до суду з позовом лише в лютому 2023 року
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.
Земельна ділянка, яка є предметом спору в цій справі, має спеціальний правовий титул, оскільки за своїми характеристиками належить до земель природно-заповідного фонду, та не може передаватись із комунальної у приватну власність, про що детально зазначено вище.
Незаконна передача в оренду такої земельної ділянки свідчить про порушення прав Юр`ївської селищної територіальної громади на користування та розпорядження цією земельною ділянкою, що триває.
Негаторний позов, який спрямований на захист прав законного володільця спірних земельних ділянок щодо користування і розпорядження ними, може бути заявлений упродовж всього часу тривання відповідного порушення.
При цьому власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права на земельну ділянку, у тому числі оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.
Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказано, що оскарження незаконного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому це рішення можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу.
Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19.
З урахуванням наведеного можна дійти висновку, що оскарження будь-яких рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, на підставі яких відбулася передача у приватну власність обмежених у обороті об`єктів, можливе протягом усього часу тривання відповідного порушення прав законного власника майна, оскільки їх чинність порушує інтерес у юридичній визначеності.
У цій справі наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 02.02.2016 № 4-907/15-16-СГ та рішення Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області від 06.12.2019 № 1108-39/VII відносно розпорядження спірною земельної ділянкою, в тому числі укладення договору оренди від 29.02.2016 та додаткової угоди до нього від 06.12.2019, вчинені за відсутності необхідних повноважень, а тому фактично є інструментом, за допомогою якого відповідачі формально законним способом продовжують перешкоджати територіальній громаді реалізувати всі правомочності власника земельної ділянки.
Вимога про визнання рішення суб`єктів владних повноважень та договору оренди землі недійсними та зобов`язання повернути земельну ділянку є елементами єдиного юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику усіх перешкод щодо належного користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.
Враховуючи правову природу заявленого прокурором позову, який за своїм характером є негаторним, та наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування матеріального права у справах відповідної категорії, оскільки земельна ділянка природно-заповідного фонду з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597 продовжує використовуватись ФОП Терещенком В.Л. всупереч вимогам ЗК України, в тому числі щодо її цільового призначення, порушення прав її законного власника Юр`ївської селищної територіальної громади в особі Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області на реалізацію усіх правомочностей власника триває.
За таких обставин судова колегія вважає, що позов у цій справі заявлено прокурором в межах строку позовної давності, а твердження апелянта в цій частині є безпідставними.
Щодо безпідставності визначення прокурором у якості позивачів у цій справі позивачів-1,2,3, про що зазначає відповідач-3 в апеляційній скарзі, судова колегія зазначає наступне.
Статтею 11 Закону України Про природно-заповідний фонд України встановлено, що уповноваженими органами державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
Для забезпечення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду можуть утворюватися спеціальні підрозділи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Згідно зі ст. 62 Закону України Про природно-заповідний фонд України, державний контроль за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, посадовими особами служби державної охорони природно-заповідного фонду України та іншими уповноваженими законом державними органами.
Порядок здійснення державного контролю за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначається Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до Положення про Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2020 № 614, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (Міндовкілля) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міндовкілля є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує: формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної та в межах повноважень, передбачених законом, біологічної і генетичної безпеки; формування та реалізує в межах повноважень, передбачених законом, державну політику у сфері лісового та мисливського господарства; формування державної політики, зокрема щодо здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Основними завданнями Міндовкілля є забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері організації охорони та використання природно-заповідного фонду; державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Міндовкілля здійснює управління охороною і використанням територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
Павлоградською окружною прокуратурою 15.07.2022 направлено запит № 04/63-2888вих-22 до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України щодо вжитих заходів стосовно контролю за збереженням та використанням природно-заповідний фонду відносно законності використання вищевказаних земельних ділянок, розташованих у межах ландшафтного заказника Урочище Приорільське, а також щодо проведеної претензійно позовної роботи стосовно усунення зазначених порушень.
Відповідно до листа Міндовкілля від 21.07.2022 № 25/7-11/9364-22, у разі представництва прокурором інтересів держави в суді Міністерством буде надано обґрунтовану позицію відповідно до норм процесуального законодавства.
Аналогічну відповідь на запит прокурора від 19.01.2023 № 04/63-334вих-23 надано у листі Міндовкілля від 31.01.2023 № 25/7-34/1501-23.
Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (п. 1 Положення № 275).
Основними завданнями Держекоінспекції, серед іншого, є здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду (пп. 2 п. 3 Положення № 275).
Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами нерезидентами вимог законодавства про охорону земель, надр, зокрема щодо додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні (пп. 2 п. 4 Положення № 275).
Також Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань звертається до суду із позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища (п. 5 Положення № 275), та вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах (п. 9 Положення № 275).
Відповідно до Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230, державна екологічна інспекція відповідного округу (далі Інспекція) є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується (п. 1 Положення).
Основними завданнями Інспекції є реалізація повноважень Держекоінспекції у межах відповідної території (п. 3 Положення), зокрема щодо додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні (пп. 2 п. 2 Положення), додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду (пп. 15 п. 2 Положення). З метою виконання своїх завдань міжрегіональні територіальні органи Держекоінспеції звертаються до суду із позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища (п. 6 Положення).
Згідно з Положенням про Державну екологічну інспекцію Придніпровського округу, затвердженим Наказом Державної екологічної інспекції України від 19.10.2020 № 377, Державна екологічна інспекція Придніпровського округу є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується. Повноваження Інспекції поширюються на територію Дніпропетровської та Кіровоградської областей. Цим положенням закріплені аналогічні повноваження, що визначені Положенням про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, в тому числі щодо додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні та право звернення з цією метою з позовом до суду.
Павлоградською окружною прокуратурою 18.05.2022 направлено запит № 04/63-1817вих-22 до Держекоінспекції Придніпровського округу щодо вжитих заходів стосовно перевірки дотримання вимог законодавства про природно-заповідний фонд відносно законності використання вищевказаної земельної ділянки, розташованої у межах ландшафтного заказника Урочище Приорільське, а також щодо проведеної претензійно-позовної роботи стосовно усунення зазначених порушень.
Згідно з листом Держекоінспекції Придніпровського округу від 25.05.2022 № 3-2251-42 проведення перевірок дотримання вимог природоохоронного законодавства за фактом надання у приватну власність земель, які знаходяться на території природно-заповідного фонду на даний час неможливе.
13.06.2022 Павлоградською окружною прокуратурою направлено повторний запит № 04/63-2269вих-22 до Держекоінспекції Придніпровського округу щодо проведеної претензійно-позовної роботи стосовно усунення зазначених порушень.
Згідно з листом Держекоінспекції Придніпровського округу від 15.06.2022 № 3-2685-42 претензійно-позовна робота з вказаних питань не проводилась.
Аналогічну відповідь на запит прокурора від 19.01.2023 № 04/63-333вих-23 надано у листі Держекоінспекції Придніпровського округу від 01.02.2023 № 3-501-42.
Відповідно до Положення про Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 20.07.2022 № 143/0/3-22, основним завданням Департаменту є забезпечення реалізації державної політики, здійснення управління та регулювання у сферах охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), пестицидами та агрохімікатами, заповідної справи, формування, організація, збереження та використання природно-заповідного фонду та екологічної мережі, забезпечення в межах своєї компетенції екологічної безпеки (п. 4). Департамент здійснює заходи щодо збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, формування екомережі, розвитку заповідної справи, охорони і використання території та об`єктів природно-заповідного фонду (пп.23 п. 6), у сфері організації, охорони та використання природно-заповідного фонду забезпечує розробку проектів створення об`єктів природно-заповідного фонду, готує пропозиції до Дніпропетровської обласної ради щодо прийняття рішень про організацію територій та об`єктів природно-заповідного фонду, погоджує та/або затверджує положення про охоронні зобов`язання для об`єктів природно-заповідного фонду (пп. 24 п. 6).
Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 Про утворення військових адміністрацій Дніпропетровська обласна державна адміністрація набула статусу Дніпропетровської обласної військової адміністрації.
Павлоградською окружною прокуратурою до Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації (Дніпропетровської обласної військової адміністрації) направлений запит від 20.05.2022 № 04/63-1844вих-22 щодо вжитих заходів стосовно контролю за збереженням та використання природно-заповідного фонду відносно законності використання земельної ділянки, розташованої у межах ландшафтного заказника місцевого значення Урочище Приорільське, в тому числі щодо проведеної претензійно-позовної роботи.
Відповідно до листа Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 30.05.2022 №2-1803/0/261-22, державний контроль за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснює Державна екологічна інспекція, яка для реалізації своїх повноважень має право звертатись до суду із позовом.
Аналогічну відповідь на запит прокурора від 19.01.2023 № 04/63-331вих-23 надано у листі Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 01.02.2023 № 3-501-42.
Таким чином, органами, уповноваженими державою на представництво її інтересів у даному випадку є Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації обласної військової адміністрації, Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області).
Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та інтересів держави у спірних правовідносинах свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Отже, при зверненні з даним позовом до господарського суду прокурором дотримано норми статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України Про прокуратуру, правильно визначені уповноважені державою органи та належним чином обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах внаслідок, зокрема, бездіяльності позивачів-1,2,3.
Щодо доводів апелянта про те, що у спірних правовідносинах він виступає як фізична особа, а не фізична особа-підприємець, у зв`язку з чим даний спір має розглядатися в порядку цивільного, а не господарського судочинства, судова колегія має зазначити наступне.
Згідно з частиною 2 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальним правилом є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в Законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва підприємцями.
Згідно з ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За змістом ч. 1 ст. 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.
За положеннями ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Згідно зі ст. 1 Закону України Про фермерське господарство, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Предметом спору у даній справі є земельна ділянка та спір стосується речового права оренди земельної ділянки, яка призначена для ведення фермерського господарства. Орендар Терещенко В.Л. є фізичною особою-підприємцем та використовує земельну ділянку у своїй господарській діяльності відповідно до КВЕД: 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, 01.19 вирощування інших однорічних і дворічних культур, 46.21 оптової торгівлі зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 01.61 допоміжної діяльності у рослинництві.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 визначила, що спори щодо користування землями фермерського господарства мають розглядатися господарськими судами.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 22.04.2019 (справа № 914/2191/18) звертає увагу, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні мати легітимну мету, та слід дотримуватися розумного ступеня пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення Європейського суду з прав людини у справі Мушта проти України від 18.11.2010). Також колегія суддів звертає увагу, що у цьому разі об`єднання відповідних позовних вимог не матиме наслідком суттєвого утруднення вирішення спору, а навпаки, об`єднання позовних вимог у справі № 914/2191/18 дає можливість досягти процесуальної економії за однакових обставин.
Судова колегія звертає увагу, що підставою зазначених у позовній заяві вимог є єдиний комплекс порушень, допущених під час передачі в оренду спірної земельної ділянки Терещенкові В.Л. Докази на підтвердження наведених у позові порушень також є спільними для всіх вимог, адже вони стосуються усіх позовних вимог.
Крім цього, позовні вимоги щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та, в подальшому, зобов`язання її повернути, пов`язані між собою одним способом захисту прав і законних інтересів, передбаченим ст.ст. 16, 21, 203, 215, 228 ЦК України, та є наслідком визнання незаконним та скасування спірних нормативно-правових актів індивідуальної дії ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області та Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області.
За таких обставин, судова колегія вважає, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Окрім вищенаведеного судова колегія має зазначити, що згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
17.10.2019 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Враховуючи наведене, судова колегія констатує, що місцевий господарський суд, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, надав правильну оцінку спірним правовідносинам та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 р. у даній справі відсутні.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 35 399,27 грн. слід покласти на апелянта.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Терещенко Віталія Леонідовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023р. у справі № 904/917/23 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023р. у справі № 904/917/23 залишити без змін.
Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Фізичну особу-підприємця Терещенко Віталія Леонідовича.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена та підписана 23.01.2024 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя Л.А. Коваль
Суд | Центральний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 15.01.2024 |
Оприлюднено | 25.01.2024 |
Номер документу | 116478089 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин |
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Панна Світлана Павлівна
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Панна Світлана Павлівна
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Панна Світлана Павлівна
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Панна Світлана Павлівна
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Панна Світлана Павлівна
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Чередко Антон Євгенович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні