Постанова

від 02.04.2024 по справі 904/917/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/917/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Терещенка Віталія Леонідовича

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 (суддя Панна С. П.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2024 (Чередко А. Є. - головуючий суддя, судді Мороз В. Ф., Коваль Л. А.) у справі

за позовом Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі

1) Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України,

2) Державної екологічної інспекції Придніпровського округу

3) Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації обласної військової адміністрації,

до 1) Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області,

2) Виконавчого комітету Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області,

3) фізичної особи-підприємця Терещенка Віталія Леонідовича,

4) Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

про скасування правовстановчих актів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до нього, зобов`язання повернути земельну ділянку природно-заповідного фонду,

(у судове засідання представники сторін не з`явилися),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У лютому 2023 року Павлоградська окружна прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі: Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції Придніпровського округу, Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації, звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області, Виконавчого комітету Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області, Фізичної особи-підприємця Терещенка Віталія Леонідовича, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, в якій просила суд:

1. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 02.02.2016 № 4-907/15-16-СГ «Про передачу земельної ділянки, що розташована на території Чернявщинської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області в оренду ( ОСОБА_1 ), ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для сінокосіння та випасання худоби», на підставі якого ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597, площею 35,8653 га для сінокосіння та випасання худоби.

2. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 29.02.2016 з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597, площею 35,8653 га для сінокосіння та випасання худоби, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області та ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), на підставі якого 01.03.2016 здійснена державна реєстрація іншого речового права - права оренди земельної ділянки за ОСОБА_1 (номер запису про інше речове право № 13590260).

3. Визнати незаконним та скасувати рішення Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області від 06.12.2019 № 1108-39/VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду зі зміною цільового призначення із земель, призначених для сінокосіння та випасання худоби, на землі, призначені для ведення фермерського господарства (за межами) ОСОБА_1 , площею 35,8653 га», на підставі якого земельну ділянку з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597, площею 35,8653 га передано в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства.

4. Визнати недійсною додаткову угоду № 43 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 29.02.2016, укладену між Виконавчим комітетом Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 41815107) та ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), предметом якої є земельна ділянка з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597, площею 35,8653 га для ведення фермерського господарства, на підставі якої 13.01.2020 здійснена державна реєстрація змін до іншого речового права - права оренди земельної ділянки за ОСОБА_1 (номер запису про інше речове право № 13590260).

5. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Терещенка Віталія Леонідовича (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку природно-заповідного фонду з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597 площею 35,8653 га Юр`ївській селищній територіальній громаді, на території якої вона розташована, в особі Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04338472).

Позов обґрунтовано тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597 площею 35,8653 га знаходиться на території ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище Приорільське», а тому відноситься до категорії земель природно-заповідного фонду. Незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним. Використання земельної ділянки природно-заповідного фонду у сільськогосподарських цілях суперечить її цільовому призначенню. На час передачі спірної земельної ділянки із державної до комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями природно-заповідного фонду, які перебувають у державній власності, здійснювались виключно Кабінетом Міністрів України.

Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, як територіальний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, не мало повноважень щодо передачі земель природно-заповідного фонду місцевого значення державної форми власності в оренду ОСОБА_1 , а тому наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 02.02.2016 № 4-907/15-16-СГ щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки прийнятий з перевищенням повноважень та всупереч Земельного кодексу України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України», у зв`язку з чим має бути визнаний недійсним. Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області також не мало повноважень щодо передачі земель природно-заповідного фонду місцевого значення державної форми власності у комунальну власність Юр`ївської селищної територіальної громади, а тому наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 21.12.2018 № 4-5229/15-18-СГ, в частині земель природно-заповідного фонду, прийнятий з перевищенням повноважень.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, рішенням Дніпропетровської обласної ради від 19.03.2002 № 525-22/ХХІІІ «Про природно-заповідний фонд області» затверджено перелік цінних природних територій, що резервуються для подальшої організації об`єктів природно-заповідного фонду області, до якого увійшов об`єкт природно-заповідного фонду «Урочище Приорільське», розташований у колишньому Юр`ївському районі Дніпропетровської області між с. Улянівка і с. Чернявщина.

Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 03.02.2012 № 247-11/VI «Про створення об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення» на території Юр`ївського району створено ландшафтний заказник місцевого значення «Урочище Приорільське» (загальною площею 945,46 га).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 02.02.2016 № 4-907/15-16-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби із земель сільськогосподарського призначення державної власності, за межами населеного пункту, розташовану на території Чернявщинської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, загальною площею 35,8653 га з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597 та передано її в оренду ОСОБА_1 .

29.02.2016 Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області уклало з ОСОБА_1 договір оренди вказаної земельної ділянки, відповідно до якого вона надана в оренду на 7 років для сінокосіння та випасання худоби. Договір оренди зареєстрований 01.03.2016 (номер запису про інше речове право: 13590260). Відповідно до п. 4.2 договору оренди, після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніш ніж за один місяць до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Згідно з п. 7.3 договору оренди передача земельної ділянки орендарю здійснюється з моменту державної реєстрації права оренди в порядку, встановленому чинним законодавством України. Таким чином, строк дії вказаного договору до 01.03.2023 з правом пролонгації.

Вказану земельну ділянку ОСОБА_1 отримав не будучи суб`єктом господарської діяльності, проте відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вже з 01.08.2016 він зареєстрований як фізична особа-підприємець з основним видом економічної діяльності (КВЕД) 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур та додатковими: 01.19 вирощування інших однорічних і дворічних культур; 46.21 оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 01.61 допоміжна діяльність у рослинництві; 49.42 надання послуг перевезення речей (переїзду).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 21.12.2018 № 4-5229/15-18-СГ відповідно до вимог статей 15-1, 117, 122 ЗК України та розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад» земельну ділянку з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597 площею 35,8653 га з цільовим призначенням « 01.08 для сінокосіння та випасання худоби» разом з іншими земельними ділянками передано з державної у комунальну власність Юр`ївської селищної об`єднаної територіальної громади в особі Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області за актом приймання-передачі (рядок № 106 додатку до акта).

Рішенням від 31.01.2019 № 569-26/VII Юр`ївська селищна рада прийняла земельні ділянки, передані з державної у комунальну власність на підставі наказу ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області від 21.12.2018 № 4-5229/15-18-СГ, в тому числі вищевказану земельну ділянку.

Право власності Юр`ївської селищної об`єднаної територіальної громади зареєстровано 05.04.2019 (номер запису про право власності: 31132851).

Рішенням від 06.12.2019 № 1108-39/VII Юр`ївська селищна рада затвердила проект землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим номером 1225988000:01:002:0597 площею 35,8653 га в натурі (на місцевості) зі зміною цільового призначення із земель, призначених для сінокосіння та випасання худоби, на землі, призначені для ведення фермерського господарства (зі зміною угідь з пасовища на ріллю), та вирішила укласти додаткову угоду про внесення змін до договору оренди від 29.02.2016.

Додатковою угодою № 43 від 06.12.2019, укладеною між виконавчим комітетом Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області (а не Юр`ївською селищною радою) та ОСОБА_1 , внесено зміни в договір від 29.02.2016 в частині нового призначення земельної ділянки для ведення фермерського господарства, її нормативної грошової оцінки та розміру орендної плати.

Виконавчий комітет Юр`ївської селищної ради у своєму листі від 30.03.2023 № 507/0/2-23 повідомив Павлоградську окружну прокуратуру, що договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером № 1225988000:01:002:0597 площею 35,8653 га (строк дії якого сплив 01.03.2023) не пролонгований та на даний час готується заява до державного реєстратора стосовно припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно речового права - права оренди.

В матеріалах справи наявні копія частини проекту створення ландшафтного заказника «Урочище Приорільське» з картографічним матеріалом (додаток № 4); скріншоти з Національної кадастрової системи щодо місцезнаходження спірної земельної ділянки (додаток № 5 до позовної заяви); інформація громадської організації «Українська природоохоронна група» (додаток № 17 до позовної заяви); довідка сертифікованого інженера-землевпорядника/інженера-геодезиста ФОП Кошеленка Є.О. (додаток № 26 до позовної заяви), копія листа Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 27.01.2023 № 2-246/0/261-23, якими підтверджується факт розташування спірної земельної ділянки в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище Приорільське» (додаток № 44 до позовної заяви).

Також в матеріалах справи наявна копія Режиму охорони вказаного ландшафтного заказника (додаток № 3 до позовної заяви), який передбачає, що створення заказника сприяє підтриманню загального екологічного балансу, забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища, збереження природного різноманіття ландшафтів, генофонду тваринного та рослинного світу. Заповідна територія має особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність. На території ландшафтного заказника поширені 12 видів рослин, 7 - безхребетних і 23 - хребетних тварин, занесених до Червоної книги України та Червоного списку Дніпропетровської області. Із них до Червоної книги України віднесено 18 видів рослин і тварин. Особливо цінні з природоохоронного погляду лучні та степові рослинні та тваринні угруповання.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 у справі № 904/917/23, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2024, позов задоволено.

Рішення судів аргументовані тим, що Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області у 2012 році передано під охорону територію ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище Приорільське», площею 2156,4 га до Павлоградської райдержадміністрації. Розташування спірної земельної ділянки в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище Приорільське» за чинним законодавством свідчить про її віднесення до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування цієї ділянки з іншим статусом цільового використання - для сінокосіння та випасання худоби або для фермерського господарства.

Незважаючи на те, що згідно з даними Публічної кадастрової карти України, Державного земельного кадастру цільовим призначенням земельних ділянок вказано «для ведення фермерського господарства», ця обставина не має правового значення, оскільки статус спірної земельної ділянки першочергово визначається тим, що вона розташовуються в межах об`єкта природно-заповідного фонду і спеціальним режимом такої території.

Спірна земельна ділянка в силу імперативної вказівки законодавця належать до земель природно-заповідного призначення за фактом розташування на ній об`єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище Приорільське».

Кабінет Міністрів України до 27.05.2021 був розпорядником земель державної власності природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та лише за його погодженням згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України була можлива зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. На теперішній час земельні ділянки природно-заповідного фонду місцевого значення за межами населених пунктів є комунальною власністю відповідних територіальних громад.

Жодних повноважень у Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області та органів місцевого самоврядування до 27.05.2021 на розпорядження земельними ділянками природно-заповідного фонду державної форми власності, а тим більше зміну їх цільового призначення земельним та природоохоронним законодавством передбачено не було.

Ландшафтний заказник місцевого значення «Урочище Приорільське» є юридично створеним з 03.02.2012 і включає 945,46 га. Рішення про переведення земель природно-заповідного фонду ландшафтного заказника до іншої категорії, а також про скасування статусу цього заказника не приймались.

Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної військової адміністрації у листі від 31.01.2022 № 2-586/0/261-22 повідомив, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище Приорільське» або щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення на розгляд та погодження до департаменту не надходили. Саме з моменту створення зазначеного об`єкту природно-заповідного фонду він набув особливого, виключного статусу та імперативно віднесений до земель природоохоронного призначення. Будь-яких рішень щодо скасування такого статусу, зміни цільового призначення або його вилучення уповноваженими органами державної влади та місцевого самоврядування не приймалось.

Спірна земельна ділянка на момент її відведення перебувала у державній власності та відносилась до земель природно-заповідного фонду, разом з тим, передана в оренду не уповноваженим органом та всупереч порядку зміни цільового призначення із земель природно-заповідного фонду на землі сільськогосподарського призначення, оскільки Кабінет Міністрів України рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки та її відведення в оренду не приймав.

Територію природно-заповідного фонду заказника надано для здійснення підприємницької та іншої діяльності, не пов`язаної з цілями вказаної категорії земель. Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не мало жодних прав щодо розпоряджання спірною земельною ділянкою, в тому числі в питанні передачі її в оренду з порушенням цільового призначення.

На момент укладення додаткової угоди від 06.12.2019, Виконавчий комітет Юр`ївської селищної ради також таких прав не мав. Право на розпорядження спірною земельною ділянкою з дотриманням її цільового призначення як об`єкта природно-заповідного фонду Юр`ївська селищна рада отримала лише 27.05.2021. При цьому, жодних погоджень з Департаментом екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації всупереч вимогам ст. 186-1 ЗК України не відбувалось.

На підставі спірного договору оренди земельної ділянки з урахуванням додаткової угоди відповідач-3 отримав в користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства, тобто для розорювання, засівання та вирощування сільськогосподарської продукції, що суперечить її призначенню як об`єкта природно-заповідного фонду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказано, що оскарження незаконного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому це рішення можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19. Оскарження будь-яких рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, на підставі яких відбулася передача у приватну власність обмежених у обороті об`єктів, можливе протягом усього часу тривання відповідного порушення прав законного власника майна, оскільки їх чинність порушує інтерес у юридичній визначеності.

У цій справі наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 02.02.2016 № 4-907/15-16-СГ та рішення Юр`ївської селищної ради Дніпропетровської області від 06.12.2019 № 1108-39/VII відносно розпорядження спірною земельної ділянкою, в тому числі укладення договору оренди від 29.02.2016 та додаткової угоди до нього від 06.12.2019, вчинені за відсутності необхідних повноважень, а тому фактично є інструментом, за допомогою якого відповідачі формально законним способом продовжують перешкоджати територіальній громаді реалізувати всі правомочності власника земельної ділянки.Оскільки порушення прав законного власника земельної ділянки триває, позов у цій справі заявлено прокурором в межах позовної давності.

Органами, уповноваженими державою на представництво її інтересів у даному випадку є Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації, Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області). Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та інтересів держави у спірних правовідносинах свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Предметом спору у цій справі є земельна ділянка та спір стосується речового права оренди земельної ділянки, яка призначена для ведення фермерського господарства. Орендар - Терещенко В.Л. є фізичною особою-підприємцем та використовує земельну ділянку у своїй господарській діяльності відповідно до КВЕД: 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, 01.19 вирощування інших однорічних і дворічних культур, 46.21 оптової торгівлі зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 01.61 допоміжної діяльності у рослинництві. За таких обставин, спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. ФОП Терещенко В. Л. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Заявник стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування застосування охоронного зобов`язання на час встановлення порушення природоохоронного законодавства, зважаючи на пункт 3.4 Інструкції щодо оформлення охоронних зобов`язань на території та об`єкти природно-заповідного фонду.

В матеріалах справи відсутні охоронні зобов`язання і як наслідок не було передано під охорону Павлоградській районної державної адміністрацїї, ГУ Держгеокадастру, Юрївський ОТГ території чи об`єкта природно-заповідного фонду з визначенням переліку зобов`язань щодо забезпечення додержання встановленого режиму охорони та збереження та відповідно не було проведено відмежування заповідного об`єкта в натурі, встановлення єдиних державних знаків та аншлагів, нанесення на планово-картографічні матеріали.

Судами не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц щодо ефективності заявленого способу захисту.

Не враховано також висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.11.2019 у справі 752/3211/15-ц про те, що недоведеність віднесення переданих відповідачам земельних ділянок до території регіонального ландшафтного парку свідчить про безпідставність доводів заявника щодо необхідності погодження вилучення.

У правовідносинах за оскаржуваним договором оренди ОСОБА_1 виступає саме як фізична особа, а тому провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК підлягає закриттю. Висновки щодо визначення юрисдикції, викладені у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 також не враховано судами.

З набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку». Правовий статус "фізична особа - підприємець " сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. Постанови Верховного Суду від 24.11.2015 у справі № 826/14703/13-а, від 06.03.2018 у справі № 826/27202/15, від 29.06.2022 у справі № 826/11334/16, від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17.

Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14.03.2018 у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05.06.2018 у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150 цс 18)).

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах як суб`єкт господарювання та чи можна визначити ці правовідносини як господарські. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150цс18).Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 січня 2019 року у справі № 916/218/18, від 08 вересня 2021 року у справі № 519/416/19.

У цьому випадку, предметом спору є скасування рішень, правочинів, які стосуються прав та обов`язків фізичної особи ОСОБА_1 і такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Судами не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 щодо пропуску позовної давності.

Відповідно до пункту 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно - заповідного фонду місцевого значення не відносяться до комунальної власності територіальних громад. Отже, власником земельної ділянки природно - заповідного фонду є держава в особі Кабінету Міністрів України, тому вимога про витребування земельної ділянки повинна бути заявлена на користь держави в особі Кабінету Міністрів України і витребувана з фактичного володільця об`єднаної територіальної громади. У цьому взаємозв`язку судами не враховано висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 11 травня 2022 року у справі № 305/1967/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Держава з початку запровадження режиму воєнного стану прийняла дуже важливі Закони для підтримки агропромислової галузі. Це стосується можливості фермерам отримання державних кредитів, бронювання працівників агропромислової галузі, звільнення від сплати штрафних санкцій. Суди не звернули увагу і не надали оцінку добросовісної поведінки землекористувача фізичної особи ОСОБА_1 , який добросовістно користувався спірною земельною ділянкою, підтримував її родючий стан і сплачував орендну плату у місцевий бюджет.

4.2. У відзиві на касаційну скаргу прокурор вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо пунктів 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України

5.3. Відповідно до статті 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Згідно зі статтею 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

За змістом статті 44 ЗК України та статті 3 Закону України Про природно-заповідний фонд України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

За частиною третьою статті 93 ЗК України не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, розташованих у прибережній захисній смузі водних об`єктів, крім випадків, передбачених законом.

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).

Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд" передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд" території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Згідно з частиною третьою статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд" рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

У свою чергу, відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд" межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно з пунктом 3.4 Інструкції щодо оформлення охоронних зобов`язань на території та об`єкти природно-заповідного фонду, охоронне зобов`язання підлягає переоформленню у разі: зміни форм власності на землю, на якій розташована(ий) територія чи об`єкт природно-заповідного фонду; зміни землекористувача (землевласника) у межах території чи об`єкта природно-заповідного фонду; внесення змін до положення про територію чи об`єкт природно-заповідного фонду стосовно режиму охорони та збереження.

5.4. Як установили суди попередніх інстанцій, рішенням Дніпропетровської обласної ради від 19.03.2002 № 525-22/ХХІІІ «Про природно-заповідний фонд області» затверджено перелік цінних природних територій, що резервуються для подальшої організації об`єктів природно-заповідного фонду області, до якого увійшов об`єкт природно-заповідного фонду «Урочище Приорільське», розташований у колишньому Юр`ївському районі Дніпропетровської області між с. Улянівка і с. Чернявщина.

Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 03.02.2012 № 247-11/VI «Про створення об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення на території Юр`ївського району» створено ландшафтний заказник місцевого значення «Урочище Приорільське» (загальною площею 945,46 га).

Отже, судами встановлено, що ландшафтний заказник місцевого значення «Урочище Приорільське» включено до складу природно-заповідного фонду України.

У свою чергу, досліджуючи обставини щодо знаходження спірної земельної ділянки на території земель природно-заповідного фонду, суди зауважили, що в матеріалах справи наявні копія частини проекту створення ландшафтного заказника «Урочище Приорільське» з картографічним матеріалом; скріншоти з Національної кадастрової системи щодо місцезнаходження спірної земельної ділянки; інформація громадської організації Українська природоохоронна група; довідка сертифікованого інженера-землевпорядника/інженера-геодезиста ФОП Кошеленка Є.О., копія листа Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 27.01.2023 № 2-246/0/261-23, якими підтверджується факт розташування спірної земельної ділянки в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище Приорільське». Також в матеріалах справи наявна копія Режиму охорони вказаного ландшафтного заказника (додаток № 3 до позовної заяви), який передбачає, що створення заказника сприяє підтриманню загального екологічного балансу, забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища, збереження природного різноманіття ландшафтів, генофонду тваринного та рослинного світу. Заповідна територія має особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність. На території ландшафтного заказника поширені 12 видів рослин, 7 безхребетних і 23 хребетних тварин, занесених до Червоної книги України та Червоного списку Дніпропетровської області. Із них до Червоної книги України віднесено 18 видів рослин і тварин. Особливо цінні з природоохоронного погляду лучні та степові рослинні та тваринні угруповання.

Таким чином, за умови, що суди встановили обставини розташування спірної земельної ділянки в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище Приорільське», обґрунтованим є висновок про те, що вказане свідчить про віднесення такої ділянки до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування цієї ділянки з іншим статусом цільового використання - для сінокосіння та випасання худоби або для фермерського господарства.

Колегія суддів звертає увагу, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18.

Отже, незавершення всіх процедур щодо встановлення меж спірного об`єкта природно-заповідного фонду, наявні в матеріалах справи докази (у тому числі проект створення об`єкту), був достатній, зважаючи і на приписи статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд», для визначення факту чи розташована спірна земельна ділянка в межах заказника «Урочище Приорільське». У свою чергу, Верховний Суд, зважаючи на приписи статті 300 ГПК України, позбавлений можливості переоцінки доказів, які наявні в матеріалах справи.

Крім того, помилковим є посилання скаржника в межах підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, на пункт 3.4 Інструкції щодо оформлення охоронних зобов`язань на території та об`єкти природно-заповідного фонду. Оформлення такого документу центральним органом в галузі охорони навколишнього природного середовища фактично може додатково підтверджувати статус відповідних територій як належних до земель природно-заповідного фонду, але дослідження судами інших доказів дозволяло встановити віднесення спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду.

Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою. Оскільки суди встановили наявність обмежень щодо передачі спірної земельної ділянки, яка віднесена до земель природно-заповідного фонду, в оренду і в межах підстави оскарження скаржником зазначеного висновку фактично не спростовано, а інших мотивів вказана підстава не містить, колегія суддів вважає, що суди дійшли правильного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

5.5. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, колегія суддів не враховує посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц з огляду на те, що у вказаній справі предметом позовних вимог було визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння. Водночас у справі № 904/917/23 заявлений негаторний позов, що зумовлює інакше правове регулювання, а отже і відмінність правовідносин у цих справах.

У свою чергу, неподібним у контексті доводів касаційної скарги є також висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц з огляду на те, що у цій справі оспорювалась правомірність набуття права власності, у тому числі шляхом скасування та визнання недійсними проміжних рішень та актів щодо набуття права власності, а у справі яка розглядається вимоги стосувалися зміни цільового призначення спірної земельної ділянки та отримання її в оренду для цілей, не пов`язаних із природоохоронним об`єктом.

Також колегія суддів відхиляє посилання на постанову Верховного Суду від 26.11.2019 у справі 752/3211/15-ц, оскільки у межах вказаної справи суди виходили з відсутності доказів, які б підтверджували приналежність спірної ділянки до земель природно-заповідного фонду. Водночас у справі яка розглядається суди навпаки встановили достатність доказів, які підтверджували, що земельна ділянка розташована в межах заказника «Урочище Приорільське». Тобто, такі справи не можуть вважатися подібними у контексті доводів скаржника.

5.6. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (частина перша статті 24 ЦК України).

За вимогами статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (частини друга та четверта зазначеної статті).

Відповідно до статті 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17, якою обґрунтована касаційна скарга.

Отже, з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа, та як ФОП.

При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150цс18), якими обґрунтована касаційна скарга.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила в постановах від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц (провадження № 14-39цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 263/2359/19 (провадження № 14-467цс19), від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) та інших.

Згідно із частинами першою, другою статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є, зокрема, юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

У частині першій статті 58 ГК України передбачено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що в господарському законодавстві юридична особа та ФОП охоплюються спільним поняттям «суб`єкт господарювання».

У постанові від 25.02.2020 у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими.

У справі яка розглядається, слід виходити не лише із суб`єктного складу відповідних правовідносин, важливим у цьому випадку є також зміст самих правовідносин та чи є такі відносини господарськими. Необхідним є встановлення правового статусу фізичної особи у цих правовідносинах - чи діє вона у власних інтересах, чи як суб`єкт господарювання, який орендує спірну ділянку з метою використання у своїй господарській діяльності.

Як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, предметом спору у цій справі є земельна ділянка та спір стосується речового права оренди земельної ділянки, яка призначена для ведення фермерського господарства. Орендар - Терещенко В.Л. є фізичною особою-підприємцем та використовує земельну ділянку у своїй господарській діяльності відповідно до КВЕД: 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, 01.19 вирощування інших однорічних і дворічних культур, 46.21 оптової торгівлі зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 01.61 допоміжної діяльності у рослинництві.

Більше того, попри твердження щодо перебування у статусі фізичної особи щодо вказаної земельної ділянки, скаржник у касаційній скарзі самостійно зауважує на вплив результату розгляду справи на зайняття фермерською діяльністю.

За таких обставин, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на порушення судами правил визначення юрисдикції.

5.7. Верховний Суд відхиляє посилання скаржника у контексті доводів щодо пропуску позовної давності на постанову Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 з огляду на те, що предметом позову у вказаній справі було визнання недійсним рішення Сільради та витребування земельної ділянки, водночас у межах справи № 904/917/23 спір розглядався щодо вимоги про повернення ділянки на підставі статті 391 ЦК України (негаторний позов), а тому зміст правовідносин у цих справах є відмінним.

5.8. Також помилковими є посилання заявника на висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 11 травня 2022 року у справі № 305/1967/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц у контексті застосування пункту 24 Розділу X Перехідних положень ЗК України та твердження, що власником земельної ділянки природно - заповідного фонду є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 24 Розділу X Перехідних положень ЗК України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення.

Однак, як встановлено судами, «Урочище Приорільське» - це ландшафтний заказник місцевого значення, а не державного значення. Отже, в силу імперативних положень ЗК України земельні ділянки природно-заповідного фонду місцевого значення за межами населених пунктів є комунальною власністю відповідних територіальних громад.

5.9. У зв`язку із цим, Верховний Суд вважає, що оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування норм матеріального і процесуального права в межах підстав касаційного оскарження не знайшли підтвердження, відсутні підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Терещенка Віталія Леонідовича залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2024 у справі № 904/917/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ