Рішення

від 23.01.2024 по справі 908/3170/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2024м. ДніпроСправа № 908/3170/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.

та представників:

від позивача: Морозов В.С.;

від відповідача: Кочура С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (м. Запоріжжя)

до Адвокатського об`єднання "Фаворит Лекс" (м. Дніпро)

про визнання недійсним договору про надання правової допомоги № 1 від 17.04.2018

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним договір про надання правової допомоги № 1 від 17.04.2018, укладений між Публічним акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" та Адвокатським об`єднанням "Фаворит Лекс" (далі - відповідач).

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- в момент укладення договору про надання правової допомоги № 1 від 17.04.2018 сторони не досягли згоди щодо такої істотної умови договору як ціна, оскільки відповідно до умов договору представництво інтересів замовника у конкретних справах мало визначитись на підставі додатків до договору (пункт 2.1), і відповідно сторонами мала визначатись ціна щодо представництва інтересів замовника у кожній справі окремо, а також окрема ціна за надання інших юридичних послуг, натомість такі додатки до договору (щодо визначення справ та участі у них виконавця) між сторонами не оформлювались та не підписувались, а отже умова щодо оплати послуг виконавця, зазначена у пункті 3.2. договору, фактично не відповідала іншим умовам договору в цілому, а також інтересам замовника та виконавця;

- деякі пункти та умови договору суперечать одна іншій. Так, умови договору, а саме пункти 3.3., 3.4. договору, містять обов`язок виконавця щодо оформлення податкових накладних та реєстрації їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, що є необхідною умовою оплати послуг, наданих за договором з боку замовника. В той же час, інші пункти договору, а саме пункти 6.2. та розділ 7 договору містять дані про те, що виконавець не є платником ПДВ, є платником єдиного податку, зазначено номер платника єдиного внеску;

- невідповідність між собою умов договору, а саме пунктів 3.3, 3.4. договору, з однієї сторони, та пунктів 6.2. та розділу 7 договору, призводить до того, що замовник має оформлювати та реєструвати податкові накладні, не будучи платником ПДВ;

- таким чином, недодержання замовником та виконавцем в момент вчинення правочину вимог щодо такої суттєвої умови - як ціна за надані послуги, та щодо інших вимог, визначених сторонами у договорі (в т.ч. щодо оплати замовником послуг на підставі зареєстрованих виконавцем податкових накладних, за умови, що виконавець не є платником ПДВ) дає позивачу підстави вважати, що вчинений правочин підлягає визнанню недійсним.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати по справі.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.10.2023 позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" до Адвокатського об`єднання "Фаворит Лекс" про визнання недійсним договору про надання правової допомоги № 1 від 17.04.2018 передано за територіальною юрисдикцією до Господарського суду Дніпропетровської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2023 матеріали справи № 908/3170/23 передано для розгляду судді Фещенко Ю.В.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" та поштовим зв`язком надійшла заява (вх. суду № 59379/23 від 20.11.2023, вх. суду № 59769/23 від 21.11.2023), в якій він просить суд залучити до матеріалів справи докази сплати судового збору.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 21.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.12.2023.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №60994/23 від 28.11.2023), в якій він просить суд надати можливість представнику позивача прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя або у приміщенні Господарського суду Запорізької області.

Згідно з інформацією, наданою відділом інформаційно-технічного забезпечення Господарського суду Дніпропетровської області, 19.12.2023 о 12:00 год. була відсутня технічна можливість провести судове засідання в режимі відеоконференції, у зв`язку з наявністю справ, призначених до розгляду у залах Господарського суду Дніпропетровської області на 19.12.2023 о 12:00 год. (зайнятістю залів судових засідань обладнаних відповідними технічними засобами).

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 28.11.2023 у задоволенні заяви позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя або у приміщенні Господарського суду Запорізької області було відмовлено.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 61200/23 від 28.11.2023), в якому він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на таке:

- 17.04.2018 між АО "Фаворит Лекс" та АТ "Запоріжжяобленерго" було укладено договір про надання правової допомоги № 1, відповідно до пунктів 1.1., 2.4.2. якого АО "Фаворит Лекс" як виконавець надає послуги з юридичного консультування та представництва прав та інтересів АТ "Запоріжжяобленерго", а ПАТ "Запоріжжяобленерго" як замовник зобов`язаний здійснювати оплату наданих послуг на умовах, визначених договором.

- при укладенні вказаного правочину згода сторін була оформлена відповідним письмовим документом, підписаним уповноваженими особами в особі керівників із скріпленням печатками юридичних осіб; предметом даного договору є послуги в галузі права щодо захисту і представництва інтересів позивача перед третіми особами (в тому числі судовими органами України), тобто предмет даного договору не є обмеженим в цивільному обороті чи забороненим, а отже не є таким, що порушує громадський порядок чи інтереси суспільства; безпосередній зміст правочину, зокрема, преамбула, не містить жодних посилань чи ознак того, що сторони (їх керівники) при укладенні правочину діяли під впливом сили, насилля чи іншого фактору, який перешкоджає вільному волевиявленню;

- щодо питання настання реальних правових наслідків укладеного правочину, відповідач зауважує, що протягом дії вказаного договору відповідачем як виконавцем належним чином виконувались обов`язки з юридичного консультування та представництва прав і інтересів АТ "Запоріжжяобленерго", які в свою чергу були прийняті позивачем як замовником без зауважень щодо кількості та якості, що підтверджується складенням та підписанням сторонами відповідних первинних документів, що підтверджують факт господарських операцій, зокрема, акти приймання-передачі за період з квітня 2018 року по грудень 2019 року на загальну суму 1 745 000 грн. 00 коп.;

- питання вартості та порядку оплати наданих виконавцем послуг врегульовано розділом 3 договору, в якому передбачено, що вартість послуг за даним договором складає 100 000 грн. 00 коп. без ПДВ за кожен місяць надання послуг (пункт 3.1. договору), оплата наданих виконавцем послуг здійснюється замовником протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами акту здачі-приймання послуг на підставі наданого виконавцем рахунку за умови підписання акту здачі-приймання послуг та реєстрації виконавцем в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної (пункт 3.3. договору);

- 28.12.2018 між АО "Фаворит Лекс" та ПАТ "Запоріжжяобленерго" було укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги, згідно з якою сторонами правочину було погоджено наступні умови: вартість послуг в період з 17.04.2018 по 31.12.2018 складає 100 000 грн. 00 коп. без ПДВ за кожен місяць надання послуг; вартість послуг в період з 01.01.2019 по 31.12.2019 складає 75 000 грн. 00 коп. без ПДВ за кожен місяць надання послуг; строк дії договору до 31.12.2019 включно;

- як на момент укладення, так і в процесі виконання вищевказаного договору, АО "Фаворит Лекс", як виконавець мало статус платника податків за спрощеною системою оподаткування, III група за ставкою 5% без сплати ПДВ, що підтверджується Витягом з Реєстру платників єдиного податку № 1804633400331 від 19.04.2018, що також було зазначено в Розділі реквізитів сторін. У зв`язку із чим, при виконанні обов`язків по договору АО "Фаворит Лекс" не виставляло та не реєструвало жодних податкових накладних по ПДВ через відсутність статусу платника ПДВ. Відповідно, при виконанні сторонами умов договору АО "Фаворит Лекс" не включало до сум оплати ПДВ, а безпосередні розрахункові документи сторін (рахунок і акти приймання-передачі) також не містили жодних сум ПДВ до оплати, більш того безпосередньо в рахунках на оплату прямо було зазначено, що сума до оплати без ПДВ;

- підтвердженням того, що позивач повністю розумів зміст правочину, зокрема, щодо необхідності оплати нарахованих сум за надані та прийняті ним послуги без ПДВ є власні дії позивача по частковій оплаті отриманих за договором послуг за квітень-вересень 2018 року, якими було приведена часткова оплата із зазначенням призначення платежу "Оплата послуг за актом здачі-приймання за договором без ПДВ", що підтверджується випискою з банківського рахунку АО "Фаворит Лекс" згідно з листом АТ КБ "Приватбанк" від 13.10.2021 № 20.1.0.0.0/7-211008/5843. Таким чином, викладені обставини та наявні в справі первинні докази фактичного здійснення господарських операцій, які були оформлені сторонами і підтверджують факт прийняття позивачем послуг за спірним правочином із зазначенням конкретної вартості послуг говорить про те, що відповідач протягом строку дії правочину достеменно знав про вартість отриманих ним послуг, частково сплативши їх, а також про власний обов`язок по оплаті всіх прийнятих послуг;

- подання даного позову не обумовлено захистом прав позивача в частині викладених в позовній заяві вимог, а направлено виключно на перешкоджання розгляду справи №908/2874/23 за позовом АО "Фаворит Лекс" до АТ "Запоріжжяобленерго" про стягнення боргу за договором від 17.04.2018 про надання правової допомоги № 1, який перебуває на розгляді Господарського суду Запорізької області. Єдина мета поданого позову по цій справи є спроби створити штучні умови для затягування (зупинення) основної справи про стягнення боргу та відповідно унеможливити процес притягнення до відповідальності за невиконання грошових зобов`язань;

- до моменту звернення АТ "Фаворит Лекс" із позовом про стягнення боргу з АТ "Запоріжжяобленерго" більше як п`ять років не вбачало для себе жодних перешкод для виконання правочину в частині прийняття послуг, їх часткової оплати (квітень-вересень 2018 року), і лише після звернення до суду АТ "Запоріжжяобленерго" намагається уникнути відповідальності шляхом подання позову про недійсність правочину.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. суду № 62540/23 від 06.12.2023), в якому він просить суд відкласти розгляд справи у зв`язку з участю представника позивача 12.12.2023 в іншому судовому засіданні та відмовою у проведенні судового засідання 12.12.2023 в режимі відеоконференції.

У підготовче засідання 12.12.2023 з`явився представник відповідача, представник позивача у вказане засідання не з`явився, при цьому судом було враховано наявність клопотання позивача про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Судом також було відзначено, що станом на 12.12.2023 матеріали справи не містять відповіді на відзив на позовну заяву.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 12.12.2023 підготовче засідання було відкладено на 10.01.2024.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення у справі (вх. суду № 1276/24 від 10.01.2024), в яких він просить суд долучити до матеріалів справи довіреність на представника позивача - Морозова Віктора № 363 від 21.12.2023.

У підготовче засідання 10.01.2024 з`явилися представники позивача та відповідача.

У вказаному засіданні представник позивача повідомив, що не має наміру подавати відповідь на відзив на позовну заяву, а також, представники позивача та відповідача повідомили, що ними повідомлені суду всі обставини справи, які їм відомі; надані всі докази, на які вони посилаються; матеріали справи не містять нерозглянутих заяв чи клопотань, а також позивачем та відповідачем подані заяви по суті справи, передбачені частиною 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим представники позивача та відповідача підтвердили доцільність закриття підготовчого провадження.

Також, у вказаному засіданні представник позивача заявив усне клопотання про надання йому можливості прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції в Орджонікідзевському районному суду м. Запоріжжя. Вказане клопотання було задоволено судом.

У підготовчому засіданні 10.01.2024 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 10.01.2024 підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 23.01.2024.

У судове засідання 23.01.2024 з`явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засідання 23.01.2024 представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

У судовому засідання 23.01.2024 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 23.01.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю підстав для визнання недійсним договору про надання правової допомоги.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 17.04.2018 між Публічним акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" (далі - замовник, позивач) та Адвокатським об`єднанням "Фаворит Лекс" (далі - виконавець, відповідач) укладений договір про надання правової допомоги № 1 (далі - договір, а.с.6-8), відповідно до умов пункту 1.1. якого виконавець надає замовнику послуги: код ДК 021:2015 - 79110000-8 Послуга з юридичного консультування та юридичного представництва (з юридичного консультування та юридичного представництва, законних інтересів замовника в судах всіх юрисдикцій та інстанцій, органах державної влади та місцевого самоврядування, органах внутрішніх справ та органах прокуратури України, Національної поліції України, Національному антикорупційному бюро України, Службі безпеки України, органах державної фіскальної служби та податкової поліції, слідчих органах, передбачених діючим законодавством України, перед підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також громадянами та будь-якими іншими органами та особами).

У пункті 6.1. договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2018.

У подальшому, 28.12.2018 між сторонами була укладена Додаткова угода № 1 до договору, в якій сторони досягли згоди, зокрема:

- пункт 6.1. договору від 17.04.2018 № 1 викласти у наступній редакції: "Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019 включно" (пункт 3 додаткової угоди);

- договір від 17.04.2018 № 1 подовжений на 2019 рік на умовах, визначених договором (пункт 4 додаткової угоди) (а.с.8 на звороті).

Судом встановлено, що у договорі про надання правової допомоги № 1 від 17.04.2018 сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплені печатками юридичних осіб, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Судом також встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п`ятої Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до пункту 2.1. договору виконавець консультує замовника з юридичних питань щодо діючого законодавства України та здійснює представництво законних інтересів замовника в справах, які зазначаються у додатках до договору та є його невід`ємною частиною.

Пунктом 2.4. договору передбачено, що замовник зобов`язаний:

- надати та надавати в подальшому виконавцю та безпосередньо його працівнику всю інформацію та документацію, необхідні для виконання останнім прийнятих на себе зобов`язань (пункт 2.4.1. договору);

- здійснювати оплату послуг виконавця на умовах, визначених договором. Оплачувати витрати, необхідні для виконання його доручень (пункт 2.4.2. договору).

За умовами пунктів 2.5., 2.6. договору виконавець виконує прийняті на себе зобов`язання у відповідності до меж своєї компетенції, визначеної Конституцією України, Господарським процесуальним кодексом України, Кримінального процесуального кодексу України, Цивільним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також іншими нормативно-правовими актами. За необхідності на підтвердження повноважень замовник надає працівникам виконавця довіреність.

У розділі 3 договору сторонами були визначені умови щодо порядку оплати послуг виконавця, а саме:

- вартість послуги за договором складає 100 000 грн. 00 коп., без ПДВ, за кожний місяць надання послуг (пункт 3.1. договору);

- ціна договору становить: 900 000 грн. 00 коп. без ПДВ (пункт 3.2. договору);

- оплата наданої послуги здійснюється замовником протягом 30-ти календарних днів з моменту підписання сторонами акту здачі-приймання послуг, на підставі наданого виконавцем рахунку, за умови наявності одночасно таких умов: підписання сторонами акту здачі-приймання наданих послуг; реєстрації виконавцем в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, яка складена відповідно до вимог законодавства, діючого на дату її складання, та умов договору (пункт 3.3. договору);

- виконавець зобов`язується складати податкові накладні у день виникнення податкових зобов`язань з дотриманням вимог статті 201 Податкового кодексу України, зазначати в податковій накладній відомості, які відповідають умовам договору та первинним документам, що складаються на виконання договору, та реєструвати складені податкові накладні протягом граничних строків, передбачених пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, але в будь-якому випадку не пізніше 365-ти календарних днів з дати їх складення. Якщо податкова накладна складена з порушенням порядку заповнення обов`язкових реквізитів та/або не зареєстрована протягом 365-ти днів замовник має право:

- припинити своє зобов`язання по оплаті фактично наданих послуг шляхом прощення виконавцем боргу замовника в частині суми, яка дорівнює сумі ПДВ по такій накладній. Сума ПДВ по такій накладній є сумою прощення боргу виконавцем замовника. Відповідно, зобов`язання замовника перед виконавцем по оплаті вартості наданих послуг в частині суми ПДВ по такій податковій накладній, вважається припиненим внаслідок звільнення виконавцем замовника від його обов`язків (прощення боргу в у цій сумі). Моментом (датою) припинення зобов`язання замовника шляхом прощення боргу виконавцем є перше число місяця, наступного за місяцем, на який припадає граничний термін (календарний день), в який податкова накладна мала б бути зареєстрована виконавцем в Єдиному реєстрі. Для припинення зобов`язання зі сплати коштів в зазначеній частині шляхом прощення виконавцем замовника боргу підписання додаткових заяв або угод не вимагається (пункт 3.4. договору).

У розділі 6 договору сторонами були визначені умови щодо строку дії договору та інші положення, зокрема:

- відповідно до чинного законодавства України замовник має статус платника податку на прибуток за основною ставкою. Виконавець не є платником ПДВ, платник єдиного податку. Сторони зобов`язуються у разі зміни статусу платника податку письмово повідомити про це іншу сторону протягом 5-ти календарних днів з дня такої зміни (пункт 6.2. договору);

- договір може бути розірваний кожною із сторін достроково шляхом направлення будь-якою з сторін письмового повідомлення про це іншій стороні, в цьому випадку договір буде вважатися припиненим на 20-й день з моменту направлення поштою повідомлення про його розірвання на адресу, зазначену в договорі (пункт 6.3. договору);

- після закінчення строку дії договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається пролонгованим на невизначений термін, але кожна із сторін має право припинити його дію, з урахуванням вимог пункту 6.3. договору (пункт 6.4. договору);

- зміни в договір можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до договору (пункт 6.6. договору);

- зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до договору є його невід`ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін (пункт 6.7. договору).

Як було вказано вище, 28.12.2018 між сторонами була укладена Додаткова угода №1 до договору, в якій сторони досягли згоди, зокрема:

- пункт 3.1. договору від 17.04.2018 № 1 викласти у наступній редакції: "Вартість послуги за договором у період з 17.04.2018 по 31.12.2018 складає 100 000 грн. 00 коп. без ПДВ, за кожен місяць надання послуг. Вартість послуги за договором у період з 01.01.2019 по 31.12.2019 складає 75 000 грн. 00 коп. без ПДВ, за кожен місяць надання послуг (пункт 1 додаткової угоди);

- пункт 3.2. договору від 17.04.2018 № 1 викласти у наступній редакції: "Ціна договору на кожен календарний рік надання послуг не повинна перевищувати 900 000 грн. 00 коп. без ПДВ" (пункт 2 додаткової угоди) (а.с.8 на звороті).

Предметом позову в даній справі є вимоги позивача про визнання недійсним договору про надання правової допомоги № 1 від 17.04.2018, що укладений між позивачем та відповідачем. Підставами позову є те, що в момент укладення спірного договору сторони не досягли згоди щодо такої істотної умови договору як ціна, а також те, що деякі пункти та умови договору суперечать одна іншій, а саме: невідповідність між собою умов пунктів 3.3, 3.4. договору, з однієї сторони, та пунктів 6.2. та розділу 7 договору, що призводить до того, що замовник має оформлювати та реєструвати податкові накладні, не будучи платником ПДВ. Позивач вважає, що недодержання замовником та виконавцем в момент вчинення правочину вимог щодо такої суттєвої умови як ціна за надані послуги, та щодо інших вимог, визначених сторонами у договорі (в т.ч. щодо оплати замовником послуг на підставі зареєстрованих виконавцем податкових накладних, за умови, що виконавець не є платником ПДВ) дає позивачу підстави вважати, що вчинений правочин підлягає визнанню недійсним. Вказане і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ця норма права визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

З огляду на положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Виходячи з наведених приписів, позивач, звертаючись із позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання договорів недійсними на момент його вчинення.

Згідно з вимогами статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу припису цієї статті правомірність правочину презюмується. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом положень статей 11, 509, 526, 599 Цивільного кодексу України зобов`язальні правовідносини виникають, у тому числі, з договорів, які мають виконуватися належним чином відповідно до їх умов та вимог законодавства, припинення яких обумовлюється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України

За змістом частин 1, 2 статті 638 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, згідно з частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Дослідивши положення розділу 3 договору, суд встановив, що при його укладенні сторони визначили як вартість послуг за договором так і ціну договору, отже доводи позивача щодо непогодження ціни договору спростовуються змістом пункту 3.2. договору.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідачем у період з квітня 2018 року по грудень 2019 року були надані позивачу юридичні послуги на загальну суму 1 745 000 грн. 00 коп., про що між сторонами були складені та підписані Акти здачі-приймання наданих послуг по договору, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 87-149). До кожного Акту сторонами підписувалися Звіти, в яких відображались обсяг наданих послуг.

З матеріалів справи також вбачається, що надані в період з квітня 2018 року по грудень 2019 року юридичні послуги були оплачені позивачем (замовником) лише частково - на суму 545 000 грн. 00 коп., що вбачається з наявної в матеріалах справи банківської виписки (а.с. 153-159).

Суд погоджується з доводами відповідача, що здійснення оплати позивачем за договором на загальну суму 545 000 грн. 00 коп. свідчить про визнання цього правочину. Більше того, факт надання, прийняття та подальша часткова оплата наданих за договором послуг свідчить про те, що умови договору були виконуваними; наявність неузгодження між пунктами договору, на яке посилається позивач, не призвело до неможливості виконання договору обома сторонами, більше того, матеріали справи свідчать про те, що договір виконувався сторонами без жодних зауважень досить тривалий строк.

Зі змісту норми частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/18812/17, від 08.07.2019 № 910/19776/17, від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20.

З урахуванням вищенаведеного можна дійти висновку, що при укладанні сторонами спірного договору не було порушено приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України, 180, 189 Господарського кодексу України, вказаний правочин відповідає вимогам законодавства, а тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі №363/1834/17).

Частинами 1 та 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (такий висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 3, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Близька за змістом позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

У разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України). Близька за змістом позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Водночас об`єднана палата Верховного Суду в своїй постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 сформувала висновок про те, що: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.".

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21.

Суд наголошує, що позивачем не доведено та не надано доказів, які б свідчили про порушення його прав та законних інтересів у результаті укладення оспорюваного договору, при тому договір тривалий час виконувався обома сторонами та позивач не висловлював будь-яких заперечень під час його виконання.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що ініціювання спору про недійсність правочину не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17).

Суд зазначає, що в даному випадку поведінка позивача, як сторони договору, є суперечливою, оскільки останнім виконувався договір, він не звертався з будь-якими заявами чи запереченнями до відповідача протягом тривалого часу і звернувся до суду про визнання договору недійсним, тільки після пред`явлення до нього позову до Господарського суду Запорізької області про стягнення заборгованості за вказаним договором (справа №908/2874/23) (а.с.160-183), що не відповідає принципу venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

З приводу правової позиції позивача, наданих ним доказів, а також за результатами їх оцінки судом, слід зазначити також наступне.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що:

- позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вимог про визнання недійсним договору про надання правової допомоги № 1 від 17.04.2018;

- докази на підтвердження правомірності вказаних вимог є менш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування.

За оцінкою суду, все вище перелічене свідчить про необґрунтованість вимог позивача про визнання недійсним договору про надання правової допомоги № 1 від 17.04.2018, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні вказаних вимог.

Отже, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2 684 грн. 00 коп. покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" до Адвокатського об`єднання "Фаворит Лекс" про визнання недійсним договору про надання правової допомоги № 1 від 17.04.2018 - відмовити у повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача - Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго".

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 23.01.2024.

Суддя Ю.В. Фещенко