Рішення

від 17.01.2024 по справі 921/746/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 січня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/746/23 Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

за участі секретаря судового засідання: Касюдик О.О.

розглянув справу

за позовом Фізичної особи - підприємця Іванини Юрія Дмитровича

до відповідача Приватного підприємства "ТРАНС-ЛАЙН-СЕРВІС"

про стягнення боргу в сумі 19 342,41 грн.

за участю представників сторін:

позивача: Лози В.М.- адвокат;

відповідача: Бронецького Н.В.- адвокат.

Суть справи:

До Господарського суду Тернопільської області поступила позовна заява Фізичної особи - підприємця Іванини Юрія Дмитровича до Приватного підприємства "ТРАНС-ЛАЙН-СЕРВІС" про стягнення боргу.

Судом відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на те, що його контрагентом не виконано належним чином умови договорів/заявок про надання транспортно-експедиційних послуг №7-Нз.АЕ, №9-Нз.АЕ, №10-Нз.АЕ від 29.08.2023 в частині повної оплати наданих послуг з перевезення, через що в останнього виникла заборгованість, сума якої заявлена до стягнення у судовому порядку.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву №б/н (вх.№153) від 04.01.2024. Так, зазначає, що пунктом 2.1.1 спірних договорів їхні контрагенти визначили і узгодили дату прибуття та вивантаження (не розмитнення) товару встановивши її не пізніше 04.09.2023. Однак, вантаж прибув у пункт призначення із запізненням, а саме 06.09.2023. Крім того, звертає увагу на те, що у міжнародних товарно-транспортних накладних у графі "особливі узгоджені умови" записано "merce non consegnata nei tempi concordati defauct - 7Є/т", що в перекладі з італійської означає "товар не доставлений протягом узгодженого часу дефіцит - 7Є/т". Таким чином, як стверджує відповідач, внаслідок порушення перевізником, тобто позивачем, строків доставки, вантажоотримувач (з врахуванням кількості поставленого товару, днів прострочення поставки та курсу НБУ гривні до євро) застосував штрафну санкцію в розмірі 7Є за одну тонну поставленої продукції, що в загальному склала 19 385,83 грн. Отже, недоплата за надані послуги перевезення зумовлена порушенням перевізником строків поставки, про що останній повідомлений у телефонному порядку, з чим і погодився, а тому жодних заходів щодо стягнення боргу в примусовому порядку від 06.09.2023 не вживалися. При цьому, відповідач посилається на ст.ст. 224, 224 ГК України, ст.ст.623, 1166 ЦК України.

Позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву №б/н (вх. №640) від 15.01.2024, у якій останній заперечує проти тверджень відповідача. Приватний підприємець не заперечує факт порушення строків поставки, однак заявляє, що таке порушення відбулося у зв`язку із наслідками запровадження обмежень на ввезення сільськогосподарської продукції та наявністю черг на пунктах пропуску через митний кордон. Однак, звертає увагу, що зустрічні позовні вимоги про компенсацію заподіяних збитків відповідачем не пред`явлені. Позивач вважає, що так як між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем не існує будь-яких договірних відносин, тому й вимоги про штрафні санкції за порушення строків доставки можуть бути заявлені цими особами виключно до експедитора ПП "ТРАНС-ЛАЙН-СЕРВІС" і такі вимоги повинні ґрунтуватись на законі або договорі, укладеному між експедитором і його клієнтом (відправником чи одержувачем). Також позивач стверджує, що відповідач не наводить будь-якої інформації (нормативних актів) чи документів на підставі яких, в накладній CMR була зроблена примітка про компенсацію заподіяних збитків у розмірі 7 євро за тону. Крім того, зроблений запис не містить підпису особи, яка його вчиняла, в той же час, біля запису проставлений штам митного органу, що ставить під сумнів заяви відповідача про вчинення запису одержувачем вантажу. Матеріали справи не містять ні посилання на умови договору, які дають підстави (право) застосувати саме таку відповідальність до транспортера, ні розрахунку заподіяних збитків, при умові, що такі збитки були дійсно заподіяні. Домовленості компенсувати порушення строків поставки в розрахунку 7 євро за кожну тону між сторонами цього спору не було.

Розгляд спору здійснювався із технічною фіксацією судового процесу в порядку ст. 222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ФОП Іваниною Ю.Д. (Перевізник) та ПП "ТРАНС-ЛАЙН-СЕРВІС" (Експедитор) 29.08.2023 було укладено три договори-заявки про надання транспортно-експедиційних послуг №7-Нз.АЕ, №9-Нз.АЕ, №10-Нз.АЕ з ідентичними умовами, відповідно до п.1.1 яких Перевізник взяв на себе зобов`язання організувати перевезення вказаного Експедитором вантажу, а Експедитор - оплатити послуги Перевізника коштами Замовника.

Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1 укладеного правочину Перевізник зобов`язаний здійснити перевезення вантажів Експедитора автомобільним транспортом згідно наступних умов, зокрема:

- маршрут 32301, Україна, Хмельницька обл., Кам`янець - Подільський р-н, с. Панівці UA - VIA LOVARA 20,37049, CARPI DI VILLA BARTOLOMEA, VERONA (VR) ITALIA;

- назва вантажу Кукурудза; 24,0 т (+-2%); 86 м3;

- пункт завантаження 32301; Україна, Хмельницька обл., Кам`янець - Подільський р-н, с. Панівці, вул. Харченка, 1а UA;

- пункт замитнення на місці;

- дата завантаження 30.08.2023;

- місце розмитнення NAVIGO DOO, on behalf of SM Agenta office no. 25, Letaliska 16, 1000 Ljubljana (SI001913);

- місце розвантаження MONTAGNANA CEREALI DI MONTAGNANA MATTEO C.SAS; VIA LOVARA 20, 37049; CARPI DI VILLA BARTOLOMEA, VERONA (VR) ITALIA ;

- марка автомобіля: СКАНІЯ НОМЕР_1 / НОМЕР_2 (за договором №7-Нз.АЕ); ВОЛЬВО НОМЕР_3 / НОМЕР_4 (за договором №9-Нз.АЕ); НОМЕР_5 / НОМЕР_6 (за договором №10-Нз.АЕ)

- прикордонний перехід м/п Чоп;

- додаткові умови: Дата прибуття на вивантаження (не розмитнення) до 04.09.2023.

У розділі 3 угоди сторони погодили умови розрахунків. Так, за кожне перевезення Експедитор коштами Замовника сплачує Перевізнику 1800,00 Євро (по курсу НБУ на дату завантаження) без ПДВ. У зазначену суму входять: вартість оформлення транзитної митної декларації Т1, оплата фітосанітарного контролю та оплату послуг лікаря на кордоні. Оплата за надані послуги по даному договору проводиться по факту доставки вантажу до місця призначення згідно виставленого Експедитору рахунку, акта наданих послуг, CMR-2-3 шт., а в деяких випадках товарно-транспортної накладної не пізніше 10-ти банківських днів з моменту одержання оригіналів документів.

Як вбачається із наявних у справі копій міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) А№052931 від 30.08.2022, А№052812 від 31.08.2022 та А№131453 від 31.08.2022, позивачем здійснено перевезення відповідно до вказаних вище договорів-заявок. Вантаж у місцях розвантаження прийнято без будь-яких зауважень.

Як наслідок, Перевізником оформлені акти надання послуг №06/9897 від 06.09.2023, №06/3075 від 06.09.2023 і №06/1255 від 06.09.2023, а також сформовані рахунки-фактури на оплату №30-9897 (на суму 71129 грн), №31-3075 (на суму 71623 грн) та №31-1255 (на суму 71623 грн), на загальну суму 214375 грн. Судом встановлено, що зазначені акти надання послуг підписані та містять відтиски печаток лише зі сторони позивача. І хоча зазначені первинні документі були надіслані відповідачу та отримані останнім 15.09.2023 року, однак ним не підписані, в тому числі із застереженнями чи зауваженнями.

Натомість, Експедитор провів лише часткову оплату наданих послуг з перевезення на загальну суму 195 032,59 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивачем була надіслана на адресу відповідача претензія №16/10 від 10.10.2023 з вимогою сплатити у терміновому порядку (2 робочих дні) заборгованість на загальну суму 19 342,41 грн. Однак, Підприємство зазначені кошти не сплатило, що слугувало підставою для звернення приватного підприємця до суду з відповідним позовом.

Дослідивши подані докази та наведені обґрунтування суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

У відповідності до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст.509,526 Цивільного кодексу України.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За приписами ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 11 ЦК України закріплено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договорів-заявок про надання транспортно-експедиційних послуг, які за своєю правовою природою є договорами перевезення вантажу та підпадають під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

За змістом ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 2 Закону України "Про автомобільний транспорт" законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Крім того, укладені між сторонами договори-заявки про надання транспортно-експедиційних послуг мають ознаки договору транспортного експедирування, а відповідно до ст.929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Згідно зі статтею 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Так, відповідно до ч. 11, 12 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом, у тому числі, може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до ст.6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 (далі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 №72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

За висновками суду товарно-транспортна накладна є документом, що засвідчує факт перевезення. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація належить до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік власниками автомобільного транспорту - перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами - замовниками.

Отже, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб`єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов`язковим.

Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, надані позивачем міжнародні товарно-транспортні накладні (СМR) є належними та допустимими доказами надання перевізником послуг міжнародного перевезення вантажу та укладення договорів між сторонами, зміст яких, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаних CMR, дає суду підстави стверджувати про виконання перевізником, тобто позивачем, обов`язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу в обумовлених місцях вивантаження.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання послуг міжнародного перевезення вантажу, які були обумовлені договорами-заявками про надання транспортних послуг, у зазначених в них обсягах та із належною якістю. При цьому, вантажоодержувачем як і вантажовідправником, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь-яких зауважень.

Також суд звертає увагу на те, що часткова оплата Експедитором, тобто відповідачем, наданих послуг та відсутність будь-яких документально підтверджених заяв до Перевізника про неналежне виконання перевезення, свідчить про визнання такого перевезення.

Суд зауважує, що відповідач не заперечує факт надання йому позивачем послуг з перевезення вантажу у міжнародному сполученні та їх вартість.

Щодо твердження відповідача про порушення перевізником, тобто позивачем, строків доставки та застосування штрафної санкції в розмірі 7Є за одну тонну поставленої продукції, що в загальному склала 19385,83 грн, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується факт здійснення перевезення вантажу та видачу його вантажоодержувачу у місці призначення. У такому разі, на переконання суду, підстави для звільнення експедитора від обов`язку сплатити за перевезення вантажу встановлену плату відсутні, навіть, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін. Адже, якщо прострочення мало місце з вини перевізника, то для винної особи настають відповідні правові наслідки, зокрема, сплата штрафних санкцій в розмірі, передбаченому договором, відшкодування збитків, тощо.

При цьому суд зауважує, що передбачивши у розділах 3 Договорів/ заявок відповідальність сторін за неналежне виконання договірних умов, учасники цього спору штрафних санкцій для перевізника за несвоєчасну доставку вантажу не передбачили.

Окрім цього, в межах даної справи не заявлено зустрічних позовних вимог про стягнення грошової компенсації, яка б покривала матеріальний збиток ПП ""ТРАНС-ЛАЙН-СЕРВІС", внаслідок дій (бездіяльності) перевізника. При цьому, з огляду на доводи відповідача, лише за наявності таких позовних вимог підлягає дослідженню судом, а відтак і доведення заінтересованою особою протиправної поведінки, дії чи бездіяльності заподіювача шкоди; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Розглядаючи спір щодо подібних правовідносин, Верховний Суд у постанові від 19.09.2018 по справі № 910/8772/17 вказав, що відшкодування збитків під час перевезення є окремою складовою даних правовідносин, яка обумовлена іншим предметом доказування та матеріально-правовим обґрунтуванням вимог. Суд, досліджуючи питання наявності чи відсутності збитків в результаті наявності вини позивача під час перевезення товару, враховує, що предметом позову у справі є встановлення факту здійснення позивачем перевезення товару та наявність чи відсутність підстав для стягнення заборгованості за договором перевезення. Тоді як позовних вимог щодо відшкодування збитків не заявлялось.

Крім того, суд погоджується з доводами приватного підприємця про те, що вантажоодержувач чи вантажовідправник, які могли зробити записи в товарно-транспортних накладних, не мають визначених даним зобов`язанням обов`язків перед Перевізником, а відповідно не можуть мати прав у спірному зобов`язанні. Матеріали справи не містять ні посилання на умови договору, які дають підстави застосувати таку відповідальність до перевізника за порушення строку поставки, ні розрахунку заподіяних збитків. Тобто жодної домовленості про компенсацію Перевізником збитків Експедитора за порушення строків доставки вантажу із розрахунку 7 євро за кожну тону між сторонами цього спору досягнуто не було.

Виходячи з вище наведеного в сукупності, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу за надані транспортно-експедиційні послуги в повному обсязі.

За вказаних обставин, суд вважає законною та обґрунтованою вимогу перевізника про стягнення з його контрагента 19 342 грн 41 коп в примусовому порядку.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд зазначає, що переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі перед тим судом, який розглядає справу та надає цьому доказу юридично значущу оцінку.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ТРАНС-ЛАЙН-СЕРВІС" (вул. Паращука, буд. 18-А, кв. 37, м. Теребовля, Тернопільська область, 48100, ідент. код 38543579) на користь Фізичної особи - підприємця Іванини Юрія Дмитровича ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_7 ) борг в сумі 19 342 (дев`ятнадцять тисяч триста сорок дві) грн 41 коп. та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн в повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення - 23.01.2024.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя О.В. Руденко