Рішення

від 05.02.2024 по справі 921/746/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

05 лютого 2024 рокуСправа № 921/746/23Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

розглянув справу

за позовом Фізичної особи - підприємця Іванини Юрія Дмитровича

до відповідача Приватного підприємства "ТРАНС-ЛАЙН-СЕРВІС"

про стягнення боргу в сумі 19 342,41 грн.

без участі представників сторін.

Суть справи: До Господарського суду Тернопільської області поступила позовна заява Фізичної особи - підприємця Іванини Юрія Дмитровича до Приватного підприємства "ТРАНС-ЛАЙН-СЕРВІС" про стягнення боргу.

Рішенням суду від 17.01.2024 позов задоволено та стягнуто з ПП "ТРАНС-ЛАЙН-СЕРВІС" на користь ФОП Іванини Юрія Дмитровича борг в сумі 19 342 грн 41 коп. та 2 684 грн в повернення сплаченого судового збору.

Питання розподілу судових витрат на оплату послуг з професійної правничої (правової) допомоги зазначеним рішенням не вирішувалось. Водночас, у тексті позовної заяви позивач вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи складається із суми сплаченого судового збору за подання позовної заяви та витрат, понесених на правову допомогу. Сума витрат склала 5300 грн та при задоволенні позову 1000 грн у якості відшкодування гонорару успіху. Докази понесення витрат подані стороною разом із позовною заявою.

У відповідності до положень абз. 2 ч. 3 ст. 233 ст. 244 ГПК України, суд може за власною ініціативою вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

При цьому суд враховує, що відповідачем не надано заперечень по суті заявлених позивачем до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та їхнього розміру.

Відтак, суд з власної ініціативи, вважає за необхідне винести у справі додаткове рішення, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До останніх належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Позивачем дана процесуальна норма дотримана.

Частиною 8 статті 129 ГПК України вказано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як слідує із матеріалів справи, 27.10.2023 між ФОП Іванина Ю.Д. (Довіритель (клієнт)) та Адвокатським бюро "Лози" (Повірений), в особі керуючого, адвоката Лози В.М., був укладений договір про правову допомогу, предметом якого, згідно п.1.1, є надання правової допомоги у спорі, що виник із ПП "ТРАНС-ЛАЙН-СЕРВІС". З цією метою Повірений взяв на себе зобов`язання: 1. Здійснити огляд, вивчення та попередню правову оцінку документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням (3 год). 2. Провести заходи досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет безспірного повернення боргу (0,5 год). 3. Здійснити аналіз судової практики (0,5 год). 4. Підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати позовну заяву (7 год). 5. Вчинити інші дії, необхідні для розгляду справи та її повного юридичного супроводу (3 год).

У п.2.1, 2.2, 2.3 укладеного правочину сторони погодили, що за здійснення дій, визначених у п.1.1 договору, Довіритель сплачує Повіреному винагороду в розмірі 5300 грн. Розрахунок здійснюється в наступному порядку: кошти у вказаній в п.2.1. сумі сплачуються Повіреному в момент передачі Довірителю підготовленої позовної заяви. При задоволенні позову Повірений отримує від Довірителя премію (гонорар успіху) в сумі 1 000 грн.

Згідно з п.6.1 договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання.

На виконання договірних умов сторонами складено та підписано Акт приймання - передачі наданих послуг від 30.10.2023, згідно якого Повірений надав, а представник Довірителя Іванина Ю.Д. прийняв наступні послуги з правової допомоги у спорі з ПП "ТРАНС-ЛАЙН-СЕРВІС":

- огляд, вивчення, аналіз та попередня правова оцінка документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням: 3 год 05 хв;

- проведення заходів досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу: 0 год 20 хв;

- здійснення аналізу судової практики: 0 год 35 хв;

- підготовка пакета документів, необхідний для звернення до суду, підготовка позовної заяви: 7 год 10 хв.;

- вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу: 3 год 00 хв.

Загальна вартість послуг, наданих за цим Актом, становить 5300 грн. Для їх надання Адвокатом витрачено в загальному 14 годин 20 хвилин.

На підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу заявник також долучив квитанцію до прибуткового касового ордера від 30.10.2023 на суму 5300 грн.

Наведені вище докази суд вважає достатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі-Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом і суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ГПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану її учасників.

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такий висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Як вже зазначалось вище, що жодних клопотань з даного приводу від ПП "ТРАНС-ЛАЙН-СЕРВІС" не надходило.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. У частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормовано також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2021 у справі №920/39/20.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

При цьому суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

У постанові № 922/1163/18 від 06.03.2019 Верховним Судом висловлені позиції щодо отримання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а саме: "за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Таким чином, системний аналіз норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

6) відсутність у договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність ".

У спірних правовідносинах розмір витрат на правничу допомогу позивач та адвокат визначили в договорі та в Акті наданих послуг.

За змістом частини 3 статті 126 ГПК України з метою визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу учасник справи має подавати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, незалежно від форми адвокатського гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), передбаченої договором про надання правничої допомоги. Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.

Подібні висновки викладено в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 910/1344/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 916/893/21.

Велика Палата Верховного Суду зазначала про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями у присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70- 72).

З урахуванням наведеного не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару успіху, у справі яка розглядається, є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді та досягнення обумовленого між сторонами успішного результату.

Оскільки проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов`язково інша сторона, то якщо вона не заперечує, у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу витраченому адвокатом на виконання робіт (постанова КГС ВС від 24.11.2020 у справі №911/4242/15).

Відповідачем не подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також доказів, котрі могли б підтвердити неспівмірність таких витрат. При цьому факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5300 грн підтверджено наданими доказами, а сума таких витрат відповідає попередньому орієнтовному розрахунку, наведеному у позовній заяві.

Водночас, на переконання суду, підготовка пакета документів, необхідних для звернення до суду, підготовка позовної заяви ( 7 год. 10 хв.) включають в себе: огляд, вивчення, аналіз та попередня правова оцінка документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням (3 год. 05 хв. ) та здійснення аналізу судової практики (0 год. 35 хв).

Окрім цього суд зауважує, що у спірних правовідносинах, законодавець не обумовив обов`язковим проведення заходів досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу (0 год. 20 хв ). А така послуга як вчинення Повіреним до подання позову інших дій, необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу (3 год. 00 хв.) не містить детального опису.

Відтак, за результатами дослідження поданих позивачем доказів, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору та обсягу наданих послуг, суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача та присудження до стягнення з відповідача на користь приватного підприємця витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 3650 грн, з яких : 1000 грн - гонорар успіху, 2650 грн - за 7 год. 10 хв. часу, витраченого адвокатом , відповідно до здійсненого ним розрахунку за підготовку пакета документів, необхідних для звернення до суду та підготовку позовної заяви. Зазначений розмір, на переконання суду, є співмірним із складністю справи і в той же час не є надмірним тягарем для відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 232, 233, 244 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Стягнути з Приватного підприємства "ТРАНС-ЛАЙН-СЕРВІС" (вул. Паращука, буд. 18-А, кв. 37, м. Теребовля, Тернопільська область, 48100, ідент. код 38543579) на користь Фізичної особи - підприємця Іванини Юрія Дмитровича ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) 3650 (три тисячі шістсот п"ятдесять ) грн витрат, понесених на правову допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

2. Відповідно до статті 6 ГПК України копію додаткового рішення направити позивачу в електронній формі, що не позбавляє останнього права отримати копію відповідного судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

3.Копію додаткового рішення надіслати відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:

- ПП "ТРАНС-ЛАЙН-СЕРВІС", вул. Паращука, буд. 18-А, кв. 37, м. Теребовля, Тернопільська область, 48100.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення - 05.02.2024.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

СуддяО.В. Руденко