Постанова
від 17.01.2024 по справі 160/6107/23
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 січня 2024 року м. Дніпросправа № 160/6107/23(суддя Букіна Л.Є., м. Дніпро)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,

за участю секретаря судового засідання Корсун Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року у справі №160/6107/23 за позовом акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів» 28 березня 2023 року звернулось до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, згідно з яким, просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.12.2022 року № 000/415/32-00-07-01-26 в частині зменшення розміру від`ємного значення з ПДВ на суму 940993,88 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача, щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами, викладені у акті №515/32-00-07-01/00186520 від 18.11.2022 року (далі - акт перевірки) на підставі якого було прийнято оскаржене рішення є безпідставними та необґрунтованими.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року адміністративний позов задоволено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, судом встановлено наявність обставин реальності спірних господарських операцій позивача.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відтворює зміст акта перевірки та посилається на неможливість виконання контрагентами позивача робіт та поставки товарів у зв`язку з відсутністю у них необхідних фізичних, технічних можливостей для вчинення дій, що становлять зміст господарської операції; не залучення контрагентами до виконання робіт інших осіб.

Зазначає про не проявлення позивачем розумної обачності, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників.

Посилається не те, що суд повинен дослідити рух активів у процесі виконання господарської операції; можливість використання інформаційних баз даних прямо передбачено ПК України.

Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, позивач зазначаючи про її необґрунтованість, просить у задоволені скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача, який заперечував щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем у період з 25.10.2022 р. по 14.11.2022 р., проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань законності декларування від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн., по декларації з податку на додану вартість за лютий 2022 року, за березень 2022 року та травень 2022 року з урахуванням уточнюючих розрахунків.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 515/32-00-07-01/00186520 від 18.11.2022 року, згідно з висновками якого, перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.7 ст. 200, п. 201.12 ст. 201 Податкового кодексу України (далі ПК України), в результаті чого підприємством завищено податковий кредит за лютий 2022 року на суму ПДВ 7 792 грн, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування за лютий 2022 року на суму ПДВ 7792 грн; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200, п. 201.12 ст. 201 ПК України, внаслідок чого підприємством завищено податковий кредит за березень 2022 року на суму ПДВ 1088129 грн. що призвело до завищення від ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за травень 2022 року на суму ПДВ 1 088 129 грн.; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200, п. 201.12 ст. 201 ПКУ, внаслідок чого підприємством завищено податковий кредит за травень 2022 року на суму ПДВ 1347324 грн., що призвело до завищення від ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за травень 2022 року на суму ПДВ 1347324 грн.

Такі висновки контролюючий орган обумовлює зібраною ним податковою інформацією стосовно контрагентів позивача, з якими позивач мав господарські взаємовідносини у періоді, який підлягав перевірці. Так, відповідач зазначає про відсутність у контрагентів трудових та матеріально - технічних ресурсів, а також порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності.

На підставі такого акта і встановлених порушень, відповідачем 29.12.2022 року прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №000/413/32-00-07-01-26, згідно з яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 7792,00 грн. та накладено штрафні (фінансові) санкції (штраф) на суму 779,20 грн.;

- №000/414/32-00-07-01-26, згідно з яким виявлено відсутність права на отримання бюджетного відшкодування на суму 436 911,00 грн., в тому числі, за період лютий 2022 року на суму 145 637,00 грн., березень 2022 року на суму 145 637,00 грн., травень 2022 року на суму 145 637,00 грн., та відсутність права на врахування такої суми бюджетного відшкодування при наданні бюджетного відшкодування з ПДВ на рахунок платника податку у банку;

- №000/415/32-00-07-01-26, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення з ПДВ за період травень 2022 року на суму 2435453,00 грн.

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача в оскарженій частині є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в оскарженій частині спірне рішення відповідачем прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового Кодексу України (далі ПК). Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон № 996-ХIV.

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначенні господарські операції пов`язані не з фактом підписання договорів, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України (далі - ПК).

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання зобов`язаний заперечувати проти доводів суб`єкта владних повноважень.

Як правильно з`ясовано судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, позивач у письмовій формі уклав з:

1. ТОВ ЛСІПРО договори підряду від 19.07.2018 р №1803876 та від 03.05.2021 р №0280421/2102367 з додатковою угодою від 18.11.2021 на виконання робіт пов`язаних з демонтажем/монтажем газового обладнання із монтажем, наладкою та технічним обслуговуванням котельного обладнання та енергетичного устаткування.

За результатами виконаних робіт сторонами договору складено акти здачі прийняття робіт №ОУ-0000504 від 30.09.2023 р., №2 від 30.09.2023 р.