Ухвала

від 23.01.2024 по справі 127/2203/24

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №127/2203/24

Провадження № 2/127/254/24

УХВАЛА

23 січня 2024 року м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Шаміна Ю.А., розглянувши заяву адвоката Федик Юлії Юріївни, подану в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення позову в справі за її позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Хмільницький відділ державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника адвоката Федик Ю.Ю. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Хмільницький відділ державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя.

Крім того, 22.01.2024 позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій остання просить вжити заходи забезпечення, позову шляхом накладення арешту на: частки житлового будинку з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; частки земельної ділянки, загальною площею 0,0554 га, кадастровий номер 0510100000:02:020:0048, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Заява мотивована тим, що заявник звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, заявляючи позовні вимоги про визнання права власності на частки житлового будинку та на частки земельної ділянки, які є спільною власністю подружжя. 06 січня 2022 року близько 08:30 год. по вул. Київській в м. Хмільнику сталася ДТП за участі відповідача ОСОБА_2 , який здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Внаслідок ДТП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було доставлено до КНП "Хмільницької ЦРЛ ХРР", де під час надання медичної допомоги ОСОБА_3 померла. Вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 08 червня 2022 року в справі №149/628/22 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки, та на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування основного покарання зі визначенням іспитового строку. Також, цим вироком задоволено цивільні позови до ОСОБА_2 про стягнення з нього на користь потерпілого ОСОБА_4 496800,00 грн у відшкодування заподіяної моральної шкоди та 8000,00 грн понесених судових витрат, та на користь потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 500000,00 грн у відшкодування заподіяної моральної шкоди. Вироком Вінницького апеляційного суду від 22 вересня 2022 року у справі №149/628/22 вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 08 червня 2022 року в частині призначеного покарання був скасований з ухваленням нового вироку з призначенням іншого покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, в іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін. На даний час Хмільницьким відділом державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у об`єднаному виконавчому провадженні №70155469 виконується вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 08 червня 2022 року в справі №149/628/22. Постановою від 26.10.2022 р. у ВП № 70155469 накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_2 . Таким чином, заявник вважає, що накладення арешту на вказане майно є належним способом забезпечення позову, застосування якого унеможливить відчуження органом державної виконавчої служби частки у спільному майні подружжя, яка належить позивачці під час виконання вироку суду у ВП №70155469 та надасть можливість швидко виконати рішення суду про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя. Відтак, як вказує позивачка, незабезпечення даного позову може призвести до реалізації у процесі виконання вироку суду частки майна, яке належить позивачці, що в подальшому може призвести до того, що позивачці, яка є особою поважного віку прийдеться докладати додаткових зусиль та витрачати значні кошти для захисту своїх прав щодо повернення їй у власність належної їй частки майна.

Дослідивши вказану заяву, матеріали справи, суд дійшов наступного.

Забезпечення позову - це заходи припинення дій, невжиття яких може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року, роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Позивачка, звертаючись до суду з цією заявою, вказує, що житловий будинок та земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . Водночас позивачка зазначає, що 26.10.2022 постановою головного державного виконавця Хмільницького відділу державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) у межах виконавчого провадження №70155469, яке 02.11.2022 об`єднано у зведене виконавче провадження №70155469, було накладено арешт на все належне ОСОБА_7 майно.

Наведене позивачем мотивування забезпечення позову обґрунтовано необхідністю вчинення судом заходів задля унеможлення відчуження органом державної виконавчої служби частки у спільному майні подружжя, яка належить позивачці під час виконання вироку суду у виконавчому провадженні №70155469, оскільки, на думку позивачки, незабезпечення даного позову може призвести до реалізації у процесі виконання вироку суду частки майна, яке їй належить.

Згідно ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може бути забезпечений, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до роз`яснень п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів.

Так, під час вирішення питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити, зокрема, вчинення відповідачем дій, спрямованих на реалізацію майна чи підготовчі дії до його реалізації, укладення договорів поруки чи застави, тощо (постанови Верховного Суду від 25.09.2019 в справі №910/7141/13 , від 25.02.2019 в справі № 922/2673/18, від 17.10.2018 в справі №183/5864/17-ц).

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Отже, як зазначалося вище, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Як зазначено вище предметом позовних вимог у даній справі є визнання за позивачкою права власності на частину житлового будинку з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а також на частину земельної ділянки, загальною площею 0,0554 га, кадастровий номер 0510100000:02:020:0048, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому доводи позивачки щодо обґрунтування необхідності забезпечення позову зумовлені можливою реалізацією у процесі виконання вироку суду частки майна, яке їй належить, є безпідставними, з огляду на наступне.

Статтею 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 СК України за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення звертається саме на майно боржника. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно з частиною третьою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Таким чином, виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, повинен з`ясувати питання, чи не володіє боржник цим майном спільно з іншими особами, та у разі встановлення, що боржник володіє майном разом з іншими особами, виконавець повинен звернутися до суду про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця (стаття 443 ЦПК України).

Такі самі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19).

Будь-яких інших доводів необхідності забезпечення позову дана заява не містить.

Крім того слід зауважити, що умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

При цьому, враховуючи передбачену положеннями ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» процедуру звернення стягнення на майно, яке перебуває у спільній сумісній власності осіб, суддя не вбачає імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі не вжиття запропонованого позивачем заходу забезпечення.

З огляду на викладене, суддя дійшов висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову та відсутність підстав для її задоволення, а тому у забезпеченні позову необхідно відмовити.

При цьому, слід зауважити, що особа не позбавлена можливості у подальшому повторно ініціювати питання перед судом про доцільність забезпечення її позову на будь-якій стадії розгляду справи у разі встановлення відповідних підстав для цього.

Керуючись ст.ст. 149, 151-154, 258-261 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні заяви адвоката Федик Юлії Юріївни, поданої в інтересах позивачки ОСОБА_1 , про забезпечення позову.

Ухвала набрала законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна