Постанова

від 23.01.2024 по справі 144/634/16-ц

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/634/16-ц

Провадження № 22-ц/801/13/2024

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Герман О. С.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 рокуСправа № 144/634/16-цм. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Берегового О.Ю., Ковальчука О.В., секретар Луцишин О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЗІС» на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 22 вересня 2022 року, ухвалене суддею Германом О.С. в смт Теплик, повне рішення складено 30 вересня 2022 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ЗІС», третя особа на стороні відповідача- відділ Держгеокадастру у Теплицькому районі, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

встановив:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом та згідно заяви про зміну предмету позову від 01 квітня 2021 року просив усунути йому перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, які чиняться ПП «ЗІС», шляхом зобов`язання останнього повернути йому земельну ділянку з кадастровим номером 0523785000:02:002:0184 площею 2,1827 га, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Теплицького району Вінницької області та заборонити ПП «ЗІС» проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на вказаній земельній ділянці.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він є власником вказаної вище земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У січні 2015 року позивачу стало відомо, що існує договір оренди землі та зміни про продовження договору оренди землі, укладені нібито між ним та ПП «ЗІС», відповідно до якого відповідач має право користуватися належною позивачу земельною ділянкою строком на 15 років. Вказує, що він договору оренди землі та угоди про продовження договору оренди землі не підписував.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 22вересня2022року позов задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 0523785000:02:002:0184, які чиняться ПП «ЗІС», шляхом зобов`язання його повернути йому дану земельну ділянку, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області та заборонено ПП «ЗІС» проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на вказаній земельній ділянці.

Стягнуто з ПП «ЗІС» на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 12 634 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, ПП «ЗІС» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

У скарзі зазначає, що при укладенні договору оренди землі у ОСОБА_1 було вільне волевиявлення на укладення договорів оренди з ПП «ЗІС», яке відповідало його внутрішній волі та йому були відомі всі істотні умови договору, а його дії були спрямовані на укладення договору. Судом не було взято до уваги покази свідків з приводу підписання договору оренди ОСОБА_1 та отримання ним орендної плати. Поведінка ОСОБА_1 є недобросовісною, оскільки він знав про укладення договору в 2006 році та отримував орендну плату у визначеному договором розмірі з 2006 по 2015 рік. Розмір витрат на правничу допомогу повинен бути зменшений.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, встановивши, що позивач є власником земельної ділянки площею 2,1827 га з кадастровим номером 0523785000:02:002:0184, а відповідач, у фактичному користуванні якого без установлених законом підстав знаходиться вказана земельна ділянка, своїми діями, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушує права позивача, як власника земельної ділянки та створює перешкоди у користуванні позивачем своїм майном, дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає захисту.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,1827 га, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Теплицького району Вінницької області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0523785000:02:002:0184, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 104330 від 16 березня 2005 року (а.с.9 т.1).

Відповідно до договору оренди землі №244 від 19 квітня 2006 року, орендодавець ОСОБА_1 надав, а орендар ПП «ЗІС» прийняв в строкове платне володіння і користування вказану вище земельну ділянку.

У пункті 8 договору зазначено, що договір укладено на 10 років.

Договір зареєстрований в Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09 серпня 2006 року за №040685000310 (а.с.6-7 т.1).

Відповідно до змін (доповнень) від 07 травня 2010 року до договору оренди землі зареєстрованого у Теплицькому районному відділі ДП «Центр ДЗК» за №040685000310 від 09 серпня 2006 року, орендодавець ОСОБА_1 та орендар ПП «ЗІС», дійшовши згоди, вирішили внести зміни до договору, виклавши пункт 8 в слідуючій редакції «термін дії договору продовжується на 15 років до 2025 року».

Зміни до Договору Оренди землі зареєстровані в Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 12 травня 2010 року за №041005900305 (а.с.8).

Відповідно до висновку експертів від 13 вересня 2016 року №10652/10653/16-32, підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець» у договорі оренди землі №244 від 19 квітня 2006 року, який укладено між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС», виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів. Підпис імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець» у договорі оренди землі №244 від 19 квітня 2006 року, який укладено між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС», виконано не ОСОБА_1 , зокрема, навмисно зміненим почерком, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 (а.с.118-121 т.1).

ОСОБА_1 стверджуючи, що він не підписував договір оренди землі, тобтойого волевиявлення на укладення договору відсутнє, вважав, що такий договір є неукладеним, земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, а тому просив її повернути.

Згідно зі статтею 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Частиною першою статті 215 ЦК України, статтями 229-233 ЦК України передбачено недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Якщо ж встановлено, що сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Частиною другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис (відповідно до ст. 205, 207 ЦК України) є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з статтею 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Аналогічне положення закріплено й у статті 13 Закону України «Про оренду землі».

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Як встановлено висновком експерта №10652/10653/16-32 від 13 вересня 2016 року, підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі №244 від 19 квітня 2006 року виконаний не ним, а іншою особою.

За таких обставин, наявні підстави вважати, що договір оренди землі №10652/10653/16-32 від 13 вересня 2016 року не було укладено між сторонами, що свідчить про відсутність правових підстав для використання відповідачем належної позивачу земельної ділянки.

У ч. 1 ст. 319 ЦК України зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 16 червня 2020 у справі № 145/2047/16-ц, при неукладеному договорі оренди власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом повернення земельної ділянки. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Оскільки позивач не підписував договору оренди землі, тобто не виявив свою волю до вчинення цього договору, відтак суд першої інстанції, врахувавши вказані вище норми, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ПП «ЗІС» зазначає про те, що з 2006 року і по даний час ОСОБА_1 отримував орендну плату за використання землі підприємством, тобто йому було достовірно відомо про договір орден землі з ПП «ЗІС» та доповнення до цього договору.

Апеляційний суд відхиляє вказані доводи, оскільки факт отримання плати за користування землею не може свідчити про погодження з умовами договору і не створює для позивача правових наслідків.

Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

ПП «ЗІС» оцінює поведінку лише орендодавця, називаючи її недобросовісною, не згадуючи та не характеризуючи свою поведінку щодо порядності з його боку в процесі укладення договорів оренди землі з власниками земельних ділянок.

Орендарю ніщо не заважало в належний спосіб, тобто з відібранням (проставленням) підпису дійсного власника земельної ділянки, підписати договір з власником земельної ділянки.

Що стосується наявних в матеріалах справи списків орендодавців земельних паїв ПП «ЗІС» на видачу орендної плати за 2011, 2012 та 2014 роки, то апеляційний суд звертає увагу, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (ч. 2 ст. 95 ЦПК України).

У частині п`ятій статті 95 ЦПК України зазначено, що учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу . Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Відповідач надав вказані документи в копіях, які ним не завірені.

Зважаючи на спосіб підписання (за орендодавця підписав хтось інший) договору оренди землі, як основу у правовідносинах оренди землі, ставиться під сумнів також і підпис ОСОБА_1 в графі «підпис» напроти його прізвища у згаданих списках.

Крім того, не є беззаперечним те, чи це списки орендодавців, які отримали орендну плату в натуральній формі (ячмінь, пшеницю чи кукурудзу), чи це списки на погодження майбутньої виплати в натуральному вигляді (кількість, вид культурних рослин, тощо).

Апеляційний суд також звертає увагу, що списки надані відповідачем лише за 2011, 2012 та 2014 роки. Вже не кажучи про наявність чи відсутність списків за 2007, 2008, 2009, 2010 роки та з 2015 року і по день ухвалення рішення у справі.

Доводи скарги з приводу того, що факт підпису у 2006 році договору оренди землі зі змінами до нього ОСОБА_1 та отримання ним орендної плати підтверджено показами свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не приймаються апеляційним судом, оскільки договір оренди землі укладається у письмовій формі і факт його укладання та отримання орендної плати повинні бути підтверджені документально.

Згідно з частиною частини другоїстатті 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Тобто покази свідків є неналежними доказами у даній справі.

Апеляційний суд вважає, що навіть за умови підтвердження факту отримання плати за користування землею у спірних правовідносинах це не свідчить про погодження з умовами непідписаного орендодавцем договору, не створює правових наслідків і не може впливати на подію укладення правочину, яка мала місце раніше, та підтвердити наявність волевиявлення на укладення договору оренди землі у минулому.

ПП «ЗІС», з посиланням на постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17, враховуючи обізнаність ОСОБА_1 з договором оренди землі та отримання ним орендної плати стверджує про недобросовісність останнього.

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 зазначено, що добросовісність (пункт6статті 3ЦК України)-це певнийстандарт поведінки,що характеризуєтьсячесністю,відкритістю іповагою інтересівіншої сторонидоговору абовідповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Очевидно, що дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61, а згодом пред`являє позов про визнання договоруоренди землівід 19 листопада 2007 року № 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. Договіроренди землівід 19 листопада 2007 року № 61 є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов, а це відбулося 19 листопада 2007 року за життя орендодавця і за його підписом і підстав вважати спірний договір неукладним немає.

Обставини справи, яка переглядається апеляційним судом, є відмінними від обставин наведеної вище справи №390/34/17, оскільки встановлено, що ОСОБА_1 договору оренди землі з ПП «ЗІС» не підписував, а відтак не можна стверджувати про недобросовісність позивача.

Також в апеляційній скарзі ПП «ЗІС» зазначає про те, що при вирішенні питання про стягнення судових витрат судом першої інстанції допущено порушення норм ЦПК України та розмір витрат на правничу допомогу має бути значно зменшений.

ОСОБА_1 за результатами розгляду справи просив стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу в розмір 15000 грн.

ПП «ЗІС» подало клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а саме просило зменшити розмір цих витрат до 3000 грн.

Суд першої інстанції, врахувавши вказане клопотання, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру дійшов висновку, що сума у 15 000 грн є неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та стягнув з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у сумі 9000 грн.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту п. 5 ч. 2ст.356ЦПК України слідує, що саме особа, яка подає апеляційну скаргу повинна зазначити в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення.

Отже особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна не лише вказати про незаконність судового рішення, але у неї є обов`язок вказати в чому саме полягає незаконність рішення, тобто повинна спростувати висновки суду першої інстанції.

ПП «ЗІС», наводячи в апеляційній скарзі норми права, які стосуються питання розподілу витрат на правничу допомогу, не спростував висновки суду першої інстанції в частині розміру стягнутих з відповідача витрат на правничу допомогу та не обґрунтував наявність підстав для зменшення таких витрат до іншого розміру.

Підсумовуючи апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування чи зміни рішення суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення судом першої інстанції постановлено з додержанням вимог закону, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу Приватногопідприємства «ЗІС»залишити без задоволення.

РішенняТеплицького районного суду Вінницької області від 22 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 січня 2024 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.Ю. Береговий

О.В. Ковальчук