Ухвала

від 23.01.2024 по справі 910/3070/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/3070/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В. В. - головуючого, Васьковського О. В. В., Погребняка В. Я.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор -Плюс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 12.12.2023

та на ухвалу господарського суду м. Києва

від 30.08.2023

у справі № 910/3070/21

за заявою Акціонерного товариство "Асвіо Банк"

про банкрутство Товариство з обмеженою відповідальністю "Люнет",-

В С Т А Н О В И В:

15.01.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор -Плюс" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 та на ухвалу господарського суду м. Києва від 30.08.2023 у справі № 910/3070/21.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор -Плюс" у справі № 910/3070/21 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В. В., судді - Васьковського О. В., судді - Погребняка В.Я., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 17.01.2024.

Частиною 1 статті 294 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі, в якій повідомляється про дату, час і місце розгляду скарги, а також про витребування матеріалів справи. До відкриття касаційного провадження учасники справи мають право подати заперечення проти відкриття касаційного провадження.

06.02.2023 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання ліквідатора про затвердження звітів про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за період виконання повноважень у справі з 24.11.2021 по 21.10.2022 на загальну суму 171 030,00 грн. та з 22.10.2022 по 01.02.2023 на загальну суму 66 783,00 грн., а також пояснення стосовно клопотання ТОВ "Фактор-Плюс" про відсторонення арбітражного керуючого Гаращенка І.В. від виконання повноважень ліквідатора у справі.

Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень 30.08.2023 ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.08.2023 задоволено частково клопотання арбітражного керуючого Гаращенка І.В. про затвердження звітів про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування його витрат за період виконання повноважень ліквідатора з 24.11.2021 по 21.10.2022 на суму 171 030,00 грн., з 22.10.2022 по 01.02.2023 на суму 66 783,00 грн, про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування його витрат за період виконання повноважень ліквідатора з 24.11.2021 по 21.10.2022 на суму 171 030,00 грн. В іншій частині відмовлено, а також відмовлено арбітражному керуючому Гаращенку І.В. у задоволенні клопотання про затвердження звіту про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування його витрат за період виконання повноважень ліквідатора з 01.02.2023 по 24.04.2023 на суму 56 280,00 грн.

Оскаржуваною постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі №910/3070/21 залишено без змін.

Як зазначено в вищевказаній постанові Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 910/3070/21, предметом апеляційного розгляду у даній справі є ухвала господарського суду першої інстанції від 30.08.2023.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор -Плюс" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 30.08.2023 у справі № 910/3070/21.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення є однією із засад судочинства, яка застосовується з дотриманням принципу верховенства права, змагальності, рівності всіх учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду справи.

Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічні положення закріплено і в частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження, про що роз`яснено Конституційним Судом України у рішенні від 25.04.2012 № 11-рп/2012.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах Levages Prestations Sevices v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

Як визначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" від 20.05.2010, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення ЄСПЛ у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" від 28.05.1985).

Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення ЄСПЛ у справі "Беллє проти Франції" від 04.12.1995). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд.

Водночас право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому ГПК України для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Водночас 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

З дня введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Тлумачення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства приводить до висновку, що законодавцем за темпоральним принципом визначено пряму дію норм Кодексу України з процедур банкрутства та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу 21.10.2019 перебувають на стадії санації.

У свою чергу, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Отже, реалізація права на касаційне оскарження судових рішень у справі про банкрутство відбувається за правилами і в порядку, передбаченими главою 2 "Касаційне провадження" розділу IV "Перегляд судових рішень" ГПК України, з урахуванням особливостей оскарження судових рішень у справі про банкрутство, визначених Кодексу України з процедур банкрутства.

Слід зазначити, що умови прийнятності касаційної скарги встановлені главою 2 "Касаційне провадження" розділу IV "Перегляд судових рішень" ГПК України (залишення без руху, повернення, відмова у відкритті чи відкриття касаційного провадження), які мають універсальний характер для будь-якої форми господарського судочинства, не зазнали змін у зв`язку з введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства.

Натомість новелами Кодексу України з процедур банкрутства є інше, ніж передбачене Законом про банкрутство, врегулювання особливостей оскарження судових рішень у процедурі банкрутства та розгляду спорів, у яких однією зі сторін є боржник.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника можуть бути оскаржені в порядку, встановленому ГПК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною третьою статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), ухвали попереднього засідання, ухвал за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, поданих після закінчення строку, встановленого для їх подання, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника та рішень, прийнятих за результатами розгляду заяв, поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) (з внесеними змінами відповідно до Закону України № 2971-IX від 20.03.2023, що набрав чинності з 15.04.2023).

Наведений в абз. 1 ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, який введено в дію з 21.10.2019 та з внесеними змінами відповідно до Закону України № 2971-IX від 20.03.2023, що набрав чинності з 15.04.2023, перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (тобто відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами.

Зазначений в частині третій статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства перелік судових рішень, що підлягають самостійному касаційному оскарженню, є вичерпним і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення, які відсутні у зазначеному переліку, унеможливлює здійснення касаційного провадження за такими скаргами.

Зазначене відповідає загальновизнаному положенню відповідно до якого судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи(частина третя статті 3 ГПК України). Отже при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Як вже зазначалось, предметом касаційного оскарження у справі № 910/3070/21 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор -Плюс" є постанова Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 910/3070/21, предметом перегляду якої була ухвала Господарського суду м. Києва від 30.08.2023 у справі № 910/3070/21 за результатами розгляду звітів про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за період виконання повноважень ліквідатора, можливість оскарження якої в касаційному порядку не передбачено абзацом першим частини 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Оскільки, що предметом касаційного оскарження Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор -Плюс" є постанова Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 910/3070/21, якою ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.08.2023 у справі № 910/3070/21 залишено без змін, можливість оскарження якої в касаційному порядку також не передбачено абзацом першим частини 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, з урахуванням внесених змін 20.03.2023.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 910/3070/21 не підпадає під об`єкти касаційного оскарження визначені частиною третьою статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства з урахуванням змін, що набрали чинності з 15.04.2023.

Вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до процесу правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "Фактор -Плюс"подано касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 та на ухвалу господарського суду м. Києва від 30.08.2023, яка відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства не підлягає касаційному оскарженню, то необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження у даній справі за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Люнет" на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор -Плюс" містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 та ухвали господарського суду м. Києва від 30.08.2023 у справі № 910/3070/21.

В зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у даній справі за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Люнет", розгляд вищевказаного клопотання колегією суддів не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись абзацом першим частини 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 3, 234, 235, пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/3070/21 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор -Плюс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 та на ухвалу господарського суду м. Києва від 30.08.2023.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді О. В. Васьковський

В. Я. Погребняк