Рішення

від 23.01.2024 по справі 520/12940/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

23.01.2024 р. справа №520/12940/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 (далі за текстом - позивач, заявник)до Служби у справах дітей Малоданилівської селищної ради (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 провизнання протиправним (незаконним) та скасування рішення Служби у справах дітей Малоданилівської селищної ради з приводу постановки з 14.12.2021р. ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на облік у якості дитини, яка опинилась у складних життєвих обставинах у зв`язку із вчиненням психологічного насильства (далі за текстом - оскаржене Рішення), -

встановив:

Представником позивача у порядку адміністративного судочинства були заявлені вимоги про: 1) визнання протиправним (незаконним) та скасування рішення Служби у справах дітей Малоданилівської селищної ради з приводу постановки з 14.12.2021р. ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на облік у якості дитини, яка опинилась у складних життєвих обставинах у зв`язку із вчиненням психологічного насильства (далі за текстом - оскаржене Рішення); 2) зобов`язання Служби у справах дітей Малоданилівської селищної ради надіслати лист - спростування до ВП №1 Полтавського РУП, до слідчого, до процесуального керівника кримінального провадження №12022170460000192, до представника позивача.

Аргументуючи ці вимоги представник позивача зазначив, що матір малолітньої дитини вчиняє систематичне домашнє насильство, порушує інтереси малолітньої дитини, порушує інтереси батька малолітньої дитини (тобто представника позивача), не виконує рішення судів про участь у вихованні дитини.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2023р. у справі №12940/23 позов в частині вимоги про визнання протиправним (незаконним) та скасування рішення Служби у справах дітей Малоданилівської селищної ради з приводу постановки з 14.12.2021р. ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на облік у якості дитини, яка опинилась у складних життєвих обставинах у зв`язку із вчиненням психологічного насильства, було повернуто у порядку ч.3 ст.45 КАС України.

Таке процесуальне рішення суду було умотивовано тим, що за матеріалами позову особа, указана у позові у якості позивача ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є малолітньою дитиною, батьком якої є ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ), а матір`ю - ОСОБА_3 .

Із тексту позову та приєднаних до позову копій документів випливало, що між батьком та матір`ю малолітньої дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) виникла низка конфліктних ситуацій, розвиток яких призвів, зокрема, до складання відносно ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ) протоколу про вчинення адміністративного правопорушення за ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, розгляду судової справи №619/895/22, прийняття Дергачівською РДА Харківської області розпорядження №224 від 04.05.2017р., розгляду судової справи №619/3051/17.

Як вбачалося із викладених у позові доводів та змісту приєднаних до позову документів, оскаржене рішення Служби у справах дітей Малоданилівської селищної ради з приводу постановки з 14.12.2021р. ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на облік у якості дитини, яка опинилась у складних життєвих обставинах у зв`язку із вчиненням психологічного насильства, було прийнято саме у зв`язку із вчиненням батьком дитини - ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ) діяння, котре службою у справах дітей (за викладеним у позові твердженням заявника) було помилково кваліфіковано у якості психологічного насильства.

За таких обставин, суд зазначив, що малолітня дитина - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) безпідставно указаний заявником у якості позивача, позаяк позов насправді подано на захист прав та інтересів батька дитини - ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ).

Окрім того, суд зауважив, що посилання на ч.1 ст.272 акту права, найменування якого не зазначено у тексті позову (процитований у позові зміст якої відповідає положенням ч.1 ст.272 Цивільного кодексу України), є юридично неспроможним, позаяк право на звернення до суду не належить до кола перелічених ст.ст.270 Цивільного кодексу України особистих немайнових прав фізичної особи.

Натомість, ч.1 ст.56 КАС України визначено, що права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

За приписами ст.ст.49 та 50 Сімейного кодексу України батьками дитини є матір та батько.

Права матері та батька відносно захисту інтересів дитини є безумовними, але не абсолютними в аспекті умовної підміни внутрішньої волі та прагнення дитини лише внутрішньою волею або прагненням виключно одного з батьків.

Тому, суд дійшов до переконання про те, що адміністративний позов в інтересах малолітньої особи (неповнолітньої особи) має бути підписаний одночасно обома батьками, тобто і матір`ю дитини, і батьком дитини.

Між тим, із приєднаних до позову документів випливало, що між заявником як батьком малолітньої дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 як матір`ю малолітньої дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) існує тривалий, багатоаспектний та істотний конфлікт в частині визначення інтересів спільної дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Із викладених у тексті позову доводів та зі змісту приєднаних документів слідує, що оскаржене рішення Служби у справах дітей Малоданилівської селищної ради з приводу постановки з 14.12.2021р. ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на облік у якості дитини, яка опинилась у складних життєвих обставинах у зв`язку із вчиненням психологічного насильства, відповідає інтересам ОСОБА_3 як матері малолітньої дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Наведена обставина у даному конкретному випадку виключає одноособове представництво лише заявником прав (інтересів) малолітньої дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у справі №520/12940/23.

Окрім того, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2023р. у справі №520/12940/23 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом в частині вимог про зобов`язання Служби у справах дітей Малоданилівської селищної ради надіслати лист - спростування до ВП №1 Полтавського РУП, до слідчого, до процесуального керівника кримінального провадження №12022170460000192, до представника позивача.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2023 р. по справі №520/12940/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2023 по справі №520/12940/23 скасовано в частині повернення позову щодо визнання протиправним та скасування рішення Служби у справах дітей Малоданилівської селищної ради з приводу постановки з 14.12.2021 року ОСОБА_2 на облік в якості дитини, яка опинилась у складних життєвих обставинах у зв`язку із вчиненням психологічного насильства. Справу у цій частині направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. В іншій частині ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2023 по справі № 520/12940/23 залишено без змін.

У постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2023 р. по справі №520/12940/23 указано про передчасність викладених вище висновків окружного адміністративного суду, оскільки питання чи подано позов законним представником саме з метою захисту прав та інтересів малолітньої дитини, чи дійсно має місце порушення такого права, належності способу захисту такого порушеного права, з`ясування всіх обставин у справі підлягають вирішенню під час розгляду справи по суті. Під час такого розгляду, з метою встановлення всіх істотних обставин справи, суд не позбавлений можливості залучити до участі у справі третіх осіб, вислухати думку учасників справи, витребувати за необхідності додаткові докази у справі.

27.10.2023 р. зазначену справу відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду передано у провадження судді Сліденка А.В.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2023р. у справі №520/12940/23 позов було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено матір малолітньої дитини (позивача у справі) - ОСОБА_5 та ухвалено використовувати для сповіщення цієї особи про розгляд справи адресу згідно з Розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 04.05.2017р. АДРЕСА_1 .

Пунктом 9 ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2023р. у справі №520/12940/23 було запропоновано сторонам справи подати до суду заяви про наявність наміру на вчинення відповідної процесуальної дії, котра залежить виключно від розсуду особи (подання відповіді на відзив та заперечень тощо), а також відповідь на відзив та заперечення протягом трьох календарних днів від одержання відповідних процесуальних документів від іншої сторони справи разом з доказами про таку дату.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що оскаржене рішення було прийнято правомірно та обґрунтовано, відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України, інтересів малолітньої дитини не порушує.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про розгляд справи була сповіщена належно та завчасно у спосіб направлення судової кореспонденції як на адресу згідно з Розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 04.05.2017р. АДРЕСА_1 , так і на адресу згідно з відомостями Єдиного державного демографічного реєстру - АДРЕСА_2 , однак правом на подання процесуального документа із викладенням власної правової позиції по суті спору не скористалась.

За клопотанням представника позивача (яким позов було подано із використанням електронного кабінету в ЄСІТС) поданий відповідачем засобами поштового зв"язку відзив (із додатками) та відзив (із додатками) повторно були надіслані до електронного кабінету представника позивача та отримані 16.01.2024р. о 19:23год., що підтверджується сформованими автоматизованою інформаційною системою довідками. Окрім того, з наданих відповідачем до суду повідомлень про вручення поштових відправлень відзив від 14.12.2023 вих. №01-28/277 та від 03.01.2024р. вих. №01-28/02 були направлені на адресу представника позивача, зазначену у позові, та вручені йому особисто 16.01.2024р.

Таким чином, право представника позивача на подання відповіді на відзив зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06), рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) та найбільш сприятливе тлумачення відповідних норм процесуального закону згідно з ч.6 ст.7, ч.6 ст.120 та ч.2 ст.127 КАС України підлягало реалізації у визначений п.9 ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2023р. у справі №520/12940/23 строк - протягом 3 календарних днів від одержання відповідних процесуальних документів від іншої сторони справи разом з доказами про таку дату.

Представник позивача 22.01.2024р. (зареєстровано судом 23.01.2024р.) за допомогою системи "Електронний суд" направив відповідь на відзив від 14.12.2023 вих. №01-28/277 та відповідь на відзив (повторно) від 03.01.2024р. вих. №01-28/02, які фактично дублюють зміст один одної та в яких зазначено про порушення пунктів Постанови КМУ №585, які допустив відповідач при прийнятті рішення про постановку на облік позивача. Зазначив, що відповідач умисно систематично та протиправно ухиляється від захисту прав позивача; діяв всупереч інтересам дитини, порушував його права. Також представник позивача узагальнено навів перебіг подій взаємовідносин між батьком малолітньої дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та матір`ю малолітньої дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а також між батьком малолітньої дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) і відповідачем та зазначив, що матір малолітньої дитини порушує права самої дитини та батька дитини, вдається до психологічного насильства, не виконує рішення судів, що відповідач протиправно діяв у спірних правовідносинах, систематично порушував права та інтереси позивача ще до прийняття незаконного наказу №8; надав суду документи, які вводять суд в оману, намагався затягнути розгляд справи, намагався різними документами ввести представника позивача в оману, систематично порушував процесуальні права позивача та його представника у справі; порушив вимоги статті 15 Постанови КМУ №585 при прийняті рішення про постановку на облік дитини яка зазнала домашнього насильства, не врахував вище наведену інформацію та всі додані додатки до відповіді представника позивача.

Окрім того, просив суд задовольнити клопотання про розгляд справи в порядку загального провадження, враховуючи необхідність допиту у якості свідків наступних посадових осіб: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , та інших посадових осіб, які надавали відповіді відповідачу та приймали незаконні рішення до 14.12.2021 року, перегляду відеодоказів, та інших матеріалів, що стало підставою незаконному рішенню з боку відповідача, яке оскаржується, а тому також задовольнити клопотання про виклик свідків; про перегляд наданих відео та аудіо файлів; розгляд справи проводити в режимі відеоконференції.

Суд, вирішуючи вказані клопотання, зазначає, що згідно з ч.2 ст.2 КАС України у спорах про визнання протиправними та скасування правових актів індивідуальної дії суб"єктів владних повноважень до предмету доказування входять обставини вчинення управлінських волевиявлень: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, у спірних правовідносинах відповідач - суб"єкт владних повноважень повинен подати до суду усі докази, які фізично були у розпорядженні суб"єкта владних повноважень на момент прийняття оскарженого Рішення та були використані суб"єктом владних повноважень під час прийняття оскарженого Рішення.

Відтак, решта обставин фактичної дійсності, котрі не знаходяться у безпосередньому та прямому причинно-наслідковому зв"язку із юридичними та фактичними мотивами прийняття відповідачем - суб"єктом владних повноважень оскарженого Рішення не входять до предмету доказування і не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на положення ч.4 ст.73 КАС України.

Окремо суд повторно зазначає, що згідно з ч.1 ст.12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Отже, застосування судом будь-якої з згаданих у цій статті процесуального закону форм адміністративного судочинства саме по собі об"єктивно не здатне вплинути на реальну можливість кожної із сторін спору ефективного доступу до суду.

Згідно з ч.2 ст.12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.3 ст.12 КАС України загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Як то указано у ч.2 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За приписами ч.1 ст.260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 6 ст.262 КАС України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Суд зауважує, що предметом спору у даній справі є виключно відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України рішення Служби у справах дітей Малоданилівської селищної ради з приводу постановки з 14.12.2021р. ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на облік у якості дитини, яка опинилась у складних життєвих обставинах у зв`язку із вчиненням психологічного насильства, а не увесь обсяг правовідносин між батьком малолітньої дитини ( ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та матір`ю малолітньої дитини ( ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 2017 року.

Отже, доводи заявника про потребу у виклику свідків, у дослідженні відеодоказів, у дослідженні аудіодоказів у даному конкретному випадку є юридично неспроможними у якості підстав для розгляду справи у порядку загального позовного провадження, позаяк представником позивача у порядку ч.1 ст.77 КАС України не доведено, що ці джерела доказів стосуються саме тих обставин фактичної дійсності, котрі зумовили прийняття відповідачем - суб"єктом владних повноважень оскарженого Рішення.

Увесь обсяг правовідносин між батьком малолітньої дитини ( ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; тобто представником позивача) та матір`ю малолітньої дитини ( ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто ОСОБА_4 ) з 2017 року, а також стан реалізації кожним із цих окремих та самостійних учасників суспільних відносин батьківських прав та стан виконання батьківських обов`язків відносно малолітньої дитини ( ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ) поза межами юридичних та фактичних підстав, використаних відповідачем - суб"єктом владних повноважень під час прийняття оскарженого Рішення, не входить до предмету доказування у справі №520/12940/23.

Відтак, дійсна причина виникнення спору, характер відносин, обсяг та зміст обставин - предмету доказування, сформульована заявником матеріально-правова вимога та доводи позову не спричиняють виникнення потреби у проведенні розгляду справи за правилами загального позовного провадження або усного слухання справи, виклику свідків та дослідження доказів, які не входять до предмету доказування.

Отже, клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження підлягає залишенню без задоволення. Як наслідок, клопотання про виклик свідків, про перегляд наданих відео та аудіо файлів та про проведення судового засідання в режимі відеоконференції також підлягає залишенню без задоволення. До того ж інші мотиви відсутності підстав для задоволення згаданих клопотань будуть наведені судом у тексті даного судового акту.

Оскільки станом на 23.01.2024р. здобуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, то зважаючи на незмінність визначеного ч.1 ст.2 КАС України завдання адміністративного судочинства під час розгляду будь-якого спору, суд доходить до переконання про розгляд справи на підставі наявних доказів.

Суд, вивчивши доводи позову та аргументи відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, всебічно перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Представник позивача - ОСОБА_1 є батьком малолітньої дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). (т.1 а.с.87)

ОСОБА_3 є матір`ю малолітньої дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). (т.1 а.с.87).

Унаслідок фізичного вчинення процесуальної дії з подання даного позову безпосередньо малолітня дитина - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є позивачем у даній справі, батько якого (тобто представник позивача) стверджує про те, що матір малолітньої дитини вчиняє систематичне домашнє насильство, порушує інтереси малолітньої дитини, порушує інтереси батька малолітньої дитини (тобто представника позивача), не виконує рішення судів про участь у вихованні дитини.

Згідно з рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 22.02.2018р. у справі №619/3051/17 (т.1 а.с.183-184), постановою Апеляційного суду Харківської області від 18.07.2018р. у справі №619/3051/17 (т.1 а.с.185-186), постановою Харківського апеляційного суду від 15.10.2020р. у справі №619/4720/18 (т.1 а.с.187-188), заочним рішенням Котелевецького районного суду Полтавської області від 09.10.2023р. у справі №619/414/22 (т.1 а.с. 189) було встановлено спосіб участі представника позивача у вихованні та спілкуванні з власною малолітньою дитиною - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

07.12.2021р. працівником Центра соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Дергачівської міської ради відносно малолітньої дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) було складено Акт оцінки потреб сім"ї/особи та Висновок оцінки потреб сім`ї.

Зі слів дитини саме працівником Центра соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Дергачівської міської ради було сформульовано судження про наявність ознак складних життєвих обставин - психологічне насилля над дитиною та матір`ю.

Отже, факт знаходження позивача - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у складних життєвих обставинах (вчинення психологічного насилля над дитиною та матір"ю) було виявлено та зафіксовано не відповідачем, а Центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Дергачівської міської ради.

Із посиланням на п.13 та п.15 Порядку забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження складені відносно позивача матеріали були надіслані Центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Дергачівської міської ради до відповідача - Служби у справах дітей Малоданилівської селищної ради листом від 09.12.2021р. №01-21/754.

На підставі надісланих Центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Дергачівської міської ради матеріалів відповідачем було прийнято наказ від 14.12.2021р. №8 про взяття на облік малолітньої дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) як дитину, яка перебуває у складних життєвих обставинах, що зазнала психологічного насильства (тобто оскаржене Рішення).

Доказів направлення оскарженого Рішення у формі наказу будь-яким стороннім особам учасниками спору до матеріалів справи не подано.

24.04.2022р. ОСОБА_4 на адресу відповідача було складено звернення, згідно з яким малолітню дитину - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за порадою батька - ОСОБА_1 (тобто представника позивача у даній справі) було евакуйовано до Німеччини.

Складеним працівниками відповідача актом від 30.10.2023р. підтверджені обставини того, що малолітня дитина - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не проживає за адресою - АДРЕСА_3 .

07.11.2022р. відповідачем за зверненням ОСОБА_21 як матері малолітньої дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у зв"язку із знаходженням дитини за кордоном та у зв"язку із усуненням умов та обставин, які були підставою для взяття на облік було прийнято наказ №8 про зняття з обліку малолітньої дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Отже, підставою для прийняття відповідачем оскарженого Рішення послугували виключно матеріали, одержані від Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Дергачівської міської ради.

Тому будь-які інші докази стосовно обставин триваючого між батьком малолітньої дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та матір`ю малолітньої дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) конфлікту з приводу участі у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини не входять до предмету доказування у даному спорі, через що судом не збираються, не досліджуються та не оцінюються.

Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації у формі рішення Служби у справах дітей Малоданилівської селищної ради з приводу постановки з 14.12.2021р. ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на облік у якості дитини, яка опинилась у складних життєвих обставинах у зв`язку із вчиненням психологічного насильства, заявник ініціював даний спір.

Оскільки матеріали справи не містять доказів направлення чи вручення суб"єктом владних повноважень оскарженого рішення взагалі будь-яким учасникам суспільних відносин, то суд вважає, що згідно з ч.2 ст.122 КАС України відносно представника позивача не настала ані подія обізнаності із фактом прийняття оскарженого рішення, ані подія виникнення фізичної змоги бути обізнаним із фактом прийняття оскарженого рішення.

Тому суд доходить до переконання про те, що строк звернення із даним позовом представником позивача не пропущений, а відтак і не підлягає поновленню.

Ухвалами Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2023р. та від 03.11.2023р. було вирішено подану представником заявника заяву про відвід судді від 03.11.2023р. (т.1 а.с.98-101).

Ухвалами Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2023р. та від 13.12.2023р. було вирішено поданий представником заявника процесуальний документ від 09.12.2023р. із висловленням недовіри судді (т.2 а.с.1-6).

Ухвалами Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2023р. та від 18.12.2023р. було вирішено поданий представником заявника процесуальний документ від 09.12.2023р. із висловленням недовіри судді (т.2 а.с.18-19).

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2023р. було вирішено поданий представником заявника процесуальний документ від 19.12.2023р. із висловленням недовіри судді.

З огляду на відсутність процесуальних перешкод (унаслідок розв"язання судом усіх процесуальних документів представника позивача, котрі містять твердження про недовіру судді, а тому по суті є відводами), суд, вирішуючи спір по суті, вважає, що до відносин з приводу захисту та охорони прав дитини підлягають застосуванню, зокрема, норми ст.ст.3, 8, 19, 52 Конституції України, Конвенції Організації об"єднаних націй про права дитини (ратифікована постановою Верховної ради України від 27.02.1991р. №789-ХІІ), Європейської конвенції про здійснення прав дітей (ратифікована Законом України від 03.08.2006р. №69-V), ч.1 ст.2 Цивільного кодексу України, ст.ст.6, 154, 155 Сімейного кодексу України, Закону України від 26.04.2001р. №2402-ІІІ «Про охорону дитинства», Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини (затверджений постановою КМУ від 24.09.2008р. №866; далі за текстом - Порядок №866), Порядку забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження (затверджений постановою КМУ від 01.06.2000р. №585; далі за текстом - Порядок №585).

Так відповідно, до ст.52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Суд зауважує, що захист дитини від насильства повинен відбуватись з боку Держави компетентними суб`єктами права - суб"єктами владних повноважень з урахуванням приписів ч.2 ст.19 Конституції та ч.2 ст.2 КАС України, неухильним забезпеченням правила «найкращих інтересів дитини» та з урахуванням того, що дитина як учасник суспільних відносин має власні інтереси, котрі не можуть бути ототожнені з інтересами матері або з інтересами батька.

При цьому, суд зважає, що згідно з ст.154 Сімейного кодексу України батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина (ч.1 ст.154); Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень (ч.2 ст.154); Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом. (ч.3 ст.154).

Відповідно до ст.155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч.1 ст.155); Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. (ч.2 ст.155).

Суд повторно підкреслює, що оскільки дитина є самостійним та окремим учасником суспільних відносин, то справжні і дійсні інтереси дитини не завжди можуть співпадати з тлумаченням змісту та суті цих інтересів як батьком дитини, так і матір`ю дитини.

У межах спірних правовідносин представником позивача було ініційовано саме такий спір, коли за твердженням представника позивача оскаржене Рішення суб"єкта владних повноважень (з приводу взяття на облік як дитини, відносно якої Дергачівським районним центром соціальних служб для сім"ї, дітей та молоді підтверджено факт знаходження/перебування у складних життєвих обставинах за рахунок домашнього насильства (психологічного насильства) з боку батька малолітньої дитини, тобто представника позивача - ОСОБА_1 ) суперечить саме інтересам дитини (тобто позивача у справі), а не інтересам батька малолітньої дитини (тобто представника позивача).

У контексті ч.1 ст.2 КАС України дане питання є одним із "ключових" у цьому спорі (поряд із питанням про наслідки припинення юридичної дії оскарженого Рішення у спосіб видання наказу Служби у справах дітей Малоданилівської селищної ради від 07.11.2022р. №8 про зняття з обліку малолітньої дитини ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у зв"язку із усуненням умов та обставин, які були підставою для взяття на облік - перебування сім`ї за кордоном).

Також до кола "ключових" питань у даному спорі суд належить і те за якими саме критеріями суб"єкт владних повноважень повинен оцінювати власні пояснення дитини з приводу сприйняття обставин об"єктивної дійсності як прояв насилля чи примусу (хай навіть і примарний чи уявний) і яке юридичне значення у відносно цих пояснень має думка кожного із батьків з приводу змісту пояснень.

Суд відмічає, що згідно з п.1 ст.3 Конвенції Організації об"єднаних націй про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 19 Конвенції Організації об"єднаних націй про права дитини передбачено, що держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину. (п.1 ст.19); Такі заходи захисту, у випадку необхідності, включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв`язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також, у випадку необхідності, для порушення початку судової процедури. (п.2 ст.19).

Приписами ст.6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей визначено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган: а) визначає, чи має він достатньо інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб`єктів батьківської відповідальності; b) якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння: - упевнюється в тому, що дитина отримала всю відповідну інформацію; - у відповідних випадках консультує особисто дитину (у разі необхідності - приватно) сам або через інших осіб чи інші органи в зрозумілий дитині спосіб, якщо це явно не суперечить найвищим інтересам дитини; - надає можливість дитині висловлювати її думки; c) приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.

Отже, у межах даного спору вирішальне значення має саме думка дитини (тобто позивача) стосовно впливу оскарженого Рішення на власне правове становище, а не думки будь-якого із батьків дитини (у тому числі і представника позивача як батька малолітньої дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за дитину.

Окрім того, з огляду на зміст судової доктрини "найкращих інтересів дитини" суд вважає, що у випадку надання дитиною працівнику суб"єкта владних повноважень власних пояснень з приводу особистого сприйняття обставин об"єктивної дійсності у якості тиску, насилля, примусу (у тому числі і уявного чи вигаданого) єдине юридичне значення мають пояснення саме дитини.

Ці пояснення дитини у межах свободи адміністративного розсуду можуть бути інтерпретовані, насамперед, працівником суб"єкта владних повноважень як стороннім незалежним та незацікавленим спостерігачем, а не батьками дитини.

Суд вважає, що суб`єкт владних повноважень повинен вчиняти управлінські волевиявлення, спрямовані на усунення з життя дитини (котра надала пояснення, котрі поза розумним сумнівом можуть бути кваліфіковані як складні життєві обставини) усі подразники, котрі спричиняють у дитини досягнення рівня значного занепокоєння, ризику чи загрози настання примусу чи насилля.

За правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

З добутих за власною ініціативою на виконання приписів ч.4 ст.9 КАС України об"єктивних даних суд доходить до переконання про те, що позивач на момент розгляду судом даного спору скоріше за все знаходиться за межами території України разом із власною матір`ю.

Указана обставина підтверджена отриманим відповідачем від матері малолітньої дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) письмовим листом і не спростована представником позивача у ході розгляду даної справи.

Оскільки ця подія настала вже після прийняття суб"єктом владних повноважень оскарженого Рішення (тобто не входить до предмету доказування) і з"ясовувалась судом виключно з метою виконання ст.6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей, то нездобуття судом відповідних даних унаслідок витребування доказів від Державної прикордонної служби України не є перешкодою для розгляду спору по суті.

Разом із тим, ця обставина засвідчує те, що суд не має фізичної змоги забезпечити виконання ст.6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей і заслухати думку безпосередньо позивача з приводу вчинення батьком психологічного насилля, що між тим, взагалі виключає існування будь-яких правових підстав для ототожнення думки представника позивача як батька малолітньої дитини із думкою самого позивача як малолітньої дитини.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що за визначенням ст.1 Закону України від 26.04.2001р. №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» жорстоке поводження з дитиною - будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, а також будь-які незаконні угоди стосовно дитини, зокрема вербування, переміщення, переховування, передача або одержання дитини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини.

Також у розумінні ст.1 Закону України від 26.04.2001р. №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах, - дитина, яка потрапила в умови, що негативно впливають на її життя, стан здоров`я та розвиток у зв`язку з інвалідністю, тяжкою хворобою, безпритульністю, перебуванням у конфлікті із законом, залученням до найгірших форм дитячої праці, залежністю від психотропних речовин та інших видів залежності, жорстоким поводженням, зокрема домашнім насильством, ухилянням батьків, осіб, які їх замінюють, від виконання своїх обов`язків, обставинами стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф, воєнних дій чи збройних конфліктів тощо, що встановлено за результатами оцінки потреб дитини.

За змістом ст.10 Закону України від 26.04.2001р. №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім`ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини. Держава здійснює захист дитини від: усіх форм домашнього насильства та інших проявів жорстокого поводження з дитиною, експлуатації, включаючи сексуальне насильство, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють; втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин; залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо. Держава через органи опіки і піклування, служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей у порядку, встановленому законодавством, надає дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення насильства.

Згідно з п.2 Порядку №585 жорстоке поводження з дитиною - будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, а також будь-які незаконні угоди стосовно дитини, зокрема вербування, переміщення, переховування, передача або одержання дитини, вчинені з метою її експлуатації з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини; складні життєві обставини, в яких перебуває дитина, - умови, що негативно впливають на життя дитини, стан її здоров`я та розвиток (інвалідність, тяжка хвороба, безпритульність, перебування у конфлікті із законом, залучення до найгірших форм дитячої праці, залежність від психотропних речовин, інші види залежності, жорстоке поводження, зокрема домашнє насильство, у тому числі у разі, коли кривдником є дитина, ухиляння батьків, осіб, які їх замінюють, від виконання своїх обов`язків, обставини стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф, воєнних дій чи збройних конфліктів тощо), установлені за результатами оцінювання потреб дитини та її сім`ї у соціальних послугах.

Отже, правова категорія "жорстоке поводження з дитиною" не співпадає із правовою категорією "складні життєві обставини".

У пункті 2 Порядку №585 також згадано, що обставини можуть бути розцінені як загроза життю або здоров`ю дитини виходячи з її індивідуальних особливостей і потреб залежно від віку, статі, стану здоров`я, інвалідності, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної належності та етнічного походження за результатами проведення оцінки рівня її безпеки та складення відповідного акта згідно з додатком 10 до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 (Офіційний вісник України, 2008 р., 76, ст. 2561), - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2020 р. № 585 (далі - оцінка рівня безпеки дитини). Перелік обставин, які можна розцінювати як загрозу життю або здоров`ю дитини, не є вичерпним.

Відповідно до п.2 Порядку забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року №585 (далі - Порядок №585), суб`єктами виявлення та/або організації соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, є, серед інших, органи місцевого самоврядування, зокрема структурні підрозділи районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, сільських, селищних рад об`єднаних територіальних громад з питань освіти, охорони здоров`я, соціального захисту населення, здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі тощо, служби у справах дітей.

Пунктом 13 Порядку №585 встановлено, що орган соціального захисту населення протягом п`яти робочих днів організовує проведення оцінювання потреб дитини та її сім`ї у соціальних послугах за формою, встановленою Мінсоцполітики, і з урахуванням результатів такого оцінювання приймає рішення про надання соціальних послуг відповідно до законодавства. У разі підтвердження фактів наявності складних життєвих обставин дитини копія акта, складеного за результатами оцінювання потреб дитини та її сім`ї, передається до служби у справах дітей протягом одного робочого дня після його підписання.

У спірних правовідносинах управлінське волевиявлення у порядку п.13 Порядку №585 було вчинено не відповідачем, а Центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Дергачівської міської ради, яким і було складено Акт оцінки потреб сім`Ї/особи від 07.12.2021р. та Висновок оцінки потреб сім"ї від 07.12.2021р., в яких відображено судження саме цього суб"єкта владних повноважень про вчинення психологічного насилля над дитиною та матір"ю дитини (тобто слід розуміти з боку батька дитини).

Таке судження Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Дергачівської міської ради було зроблено з власних пояснень дитини.

У ході розгляду справи заявником факту надання дитиною саме таких пояснень не спростовано. Пріоритет у тлумаченні змісту пояснень дитини у даному конкретному випадку належить саме працівнику суб"єкта владних повноважень - Центра соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Дергачівської міської ради, а не батьку дитини.

Відповідно до п.14 Порядку №585 з метою збору об`єктивної інформації про складні життєві обставини дитини, яка досягла того віку та рівня розвитку, коли може висловити свою думку, з нею проводиться бесіда під час проведення оцінювання її потреб у соціальних послугах, а також під час оцінки рівня її безпеки. Бесіда повинна проводитися протягом не більше двох годин на день з перервою (безперервно - не більше години). Тривалість бесіди визначається з урахуванням віку та індивідуальних особливостей дитини, рівня її розвитку. Бесіда проводиться у безпечному місці та/або у спеціально створених безпечних умовах (зокрема за відсутності кривдника), у тому числі із застосуванням методики "Зелена кімната". Бесіда може проводитися за участю представника служби у справах дітей, органу Національної поліції, педагога або психолога, а у разі потреби - лікаря, інших осіб, які мають відповідну кваліфікацію або пройшли відповідне навчання щодо особливостей проведення такої бесіди з дітьми різних категорій та в присутності та/або за згодою батьків, іншого законного представника (якщо вони не є кривдниками дитини). В інтересах дитини для мінімізації негативного впливу на її емоційний стан та психічне здоров`я, а також з метою недопущення її повторної психологічної травматизації бесіда з дитиною проводиться один раз. У разі потреби повторна бесіда проводиться, як правило, одними і тими самими особами.

Факт перебування дитини у складних життєвих обставинах установлюється за результатами оцінювання її потреб за формою, затвердженою Мінсоцполітики, у разі підтвердження умов чи обставин, що негативно впливають на життя, стан здоров`я, розвиток дитини та призводять до неналежного рівня задоволення її індивідуальних потреб відповідно до віку, статі, стану здоров`я, інвалідності, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної належності та етнічного походження. При цьому оцінювання потреб дитини, яка постраждала від жорстокого поводження, та/або життю і здоров`ю якої загрожує небезпека, у соціальних послугах проводиться після оцінки рівня безпеки такої дитини.

У спірних правовідносинах управлінське волевиявлення у порядку п.14 Порядку №585 також було вчинено не відповідачем, а Центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Дергачівської міської ради і грунтується на власних поясненнях дитини (тобто позивача).

Згідно з п.п.1 п.15 Порядку №585 Служба у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, під час прийняття рішення про взяття її на облік отримує інформацію про дитину, її законних представників, а також складні життєві обставини дитини та її сім`ї від центру соціальних служб, фахівця із соціальної роботи або іншого надавача соціальних послуг, що проводив оцінювання потреб дитини та її сім`ї у соціальних послугах, - про результати такого оцінювання, а також про соціальні послуги, що вже надавалися дитині та її сім`ї.

Також у п.15 Порядку №585 указано, що рішення про взяття на облік дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, у зв`язку із жорстоким поводженням з нею або наявності загрози життю чи здоров`ю дитини, приймається протягом семи робочих днів з дати отримання повідомлення про виявлення такої дитини. Рішення про взяття на облік дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, не пов`язаних безпосередньо із жорстоким поводженням з нею або наявністю загрози життю чи здоров`ю дитини, приймається протягом 14 календарних днів з дати отримання повідомлення про виявлення такої дитини;

За приписами п.18 Порядку №585 зняття з обліку дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, здійснюється шляхом видання відповідного наказу служби у справах дітей у разі: зміни місця проживання (перебування) та взяття на облік за новим місцем проживання (перебування) або наявності офіційної інформації про відсутність підстав для взяття дитини на облік. При цьому служба у справах дітей за новим місцем проживання (перебування) дитини протягом місяця інформує службу у справах дітей за попереднім місцем проживання (перебування) дитини про взяття дитини на облік або про відсутність підстав для взяття дитини на облік з наданням копії акта за результатами оцінювання потреб дитини та її сім`ї у соціальних послугах; усунення умов та обставин, які стали підставою для взяття дитини на облік, що підтверджується копією акта оцінювання потреб дитини та її сім`ї у соціальних послугах, інформацією про результати надання соціальних послуг дитині або висновком за результатами соціального супроводу сім`ї дитини, відомостями суб`єктів щодо позитивної динаміки подолання складних життєвих обставин.

З наведених норм права слідує, що у спірних правовідносинах факт вчинення батьком малолітньої дитини (тобто представником позивача) домашнього насильства (психологічного насильства) над дитиною, тобто позивачем ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) було встановлено не відповідачем - Службою у справах дітей Малоданилівської селищної ради, а зовсім іншим самостійним, окремим та незалежним учасником суспільних відносин із статусом суб"єкта владних повноважень - Центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Дергачівської міської ради.

Відтак, за цим епізодом відповідач об"єктивно був неспроможний вдатись як до порушення будь-яких інтересів позивача - малолітньої дитини, так і вдатись до порушення будь-яких інтересів представника позивача як батька малолітньої дитини.

За змістом п.15 Порядку №585 отримання відповідачем матеріалів про вчинення відносно позивача домашнього насильства (психологічного насильства) від Центра соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Дергачівської міської ради об"єктивно виключало можливість вчинення взагалі будь-якого іншого правомірного управлінського волевиявлення, окрім видання наказу про взяття на облік позивача як малолітньої особи у якості дитини, що перебуває у складних життєвих обставинах через психологічне насильство.

Відтак, і за цим епізодом відповідач також був об"єктивно неспроможний вдатись як до порушення будь-яких інтересів позивача - малолітньої дитини, так і вдатись до порушення будь-яких інтересів представника позивача як батька малолітньої дитини.

При цьому, оскільки оскаржене Рішення є правовим актом індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень, то прийняття відповідачем наказу від 07.11.2022р. №8 призвело до вичерпання юридичної дії оскарженого Рішення, що є самостійною окремою та достатньою підставою для відмови у позові у зв"язку із відсутністю факту порушеного публічного права (або ущемленого публічного інтересу).

До того ж суд зважає, що за юридичною природою та створеними правовими наслідками оскаржене Рішення у спірних правовідносинах не призвело і не могло потягти спричинення погіршення правового становища ані малолітньої дитини (тобто позивача), ані батька цієї малолітньої дитини (тобто представника позивача), що також слід кваліфікувати у якості самостійної окремої та достатньої підстави для відмови у позові у зв"язку із відсутністю факту порушеного публічного права (або ущемленого публічного інтересу).

Окрім того, представником позивача не надано доказів недотримання суб`єктом владних повноважень процедури реалізації управлінської функції, що б мало наслідком виникнення суттєвих та істотних дефектів у прийнятому оскарженому Рішенні.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд вважає, що посилання представника позивача на рішення судів у спорах про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною є юридично неспроможними, бо оскаржене Рішення було прийнято суб"єктом владних повноважень за складеними іншим суб"єктом владних повноважень матеріалами з приводу психологічного насилля над дитиною та матір`ю з боку батька дитини (тобто представника позивача) за відсутності свободи адміністративного розсуду, а тому ці рішення є неналежними доказами у даному спорі.

З цих самих міркувань до неналежних доказів слід віднести і усі без виключення об"єктивні дані стосовно стосунків між батьком дитини та матір"ю дитини, стосовно відносин між батьком дитини (тобто представником позивача) та відповідачем та пояснення свідків, бо ці дані не здатні спростувати змісту пояснень малолітньої дитини, наданих працівнику суб"єкта владних повноважень - Центра соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Дергачівської міської ради 07.12.2021р.

Зі змісту складених Центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Дергачівської міської ради Акту оцінки потреб сім`Ї/особи від 07.12.2021р. та Висновку оцінки потреб сім"ї від 07.12.2021р. вбачається, що саме дитина сприймає поведінку власного батька як психологічне насилля і саме позиція дитини у даному спорі має вирішальне значення.

Суд відзначає, що станом на 07.12.2021р. вік дитини позивача - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) наближався до 7 років і у цьому віці дитина здатна адекватно оцінити висловлювання батька дитини про матір дитини як некоректні, у той час як на думку суду судова доктрина "найкращих інтересів дитини" безумовно та безальтернативно вимагає як від батька дитини, так і від матері дитини підтримання авторитету кожного із батьків задля гармонійного розвитку дитини та унеможливлення виникнення враження про неналежне ставлення до дитини.

Із приєднаних до матеріалів справи доказів судом не виявлено помилковості суджень складених Центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Дергачівської міської ради Акту оцінки потреб сім`Ї/особи від 07.12.2021р. та Висновку оцінки потреб сім"ї від 07.12.2021р.

З цих же самих міркувань є юридично неспроможними усі посилання представника заявника на порушення закону (наявні на думку представника позивача) матір`ю дитини, триваючі кримінальні провадження тощо.

Доказів вчинення матір"ю дитини будь-якого неправомірного діяння саме відносно малолітньої дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), порушення інтересів цієї малолітньої дитини матеріали справи не містять.

Ототожнення представником позивача (тобто батьком малолітньої дитини) власних інтересів із інтересами позивача (тобто малолітньої дитини) є помилковим, позаяк малолітня дитина та батько малолітньої дитини є різними та самостійними учасниками суспільних відносин.

Усі наведені представником позивача доводи здатні засвідчити недотримання матір`ю малолітньої дитини інтересів батька малолітньої дитини на участь у вихованні дитини та спілкуванні із дитиною на найкращих для себе умовах, але є абсолютно неспроможними відносно випадку порушення оскарженим Рішенням інтересів самої дитини.

Оскільки представником позивача не спростовано правильності та достовірності суджень складених Центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Дергачівської міської ради Акту оцінки потреб сім`Ї/особи від 07.12.2021р. та Висновку оцінки потреб сім"ї від 07.12.2021р., то суд не знаходить підстав для висновку про порушення оскарженим рішенням суб`єкта владних повноважень інтересів саме малолітньої дитини - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

А на захист власних інтересів батька малолітньої дитини позов у даній справі не спрямований.

До того ж, підтверджена складеним відповідачем актом від 30.10.2023р. обставина засвідчує, що позивач на території, на яку поширюється територіальна юрисдикція відповідача, не поширюється.

Окрім того, суд повторює, що унаслідок прийняття відповідачем наказу від 07.11.2022р. №8 оскаржене Рішення припинило юридичну дію, а відтак, не підлягає скасуванню як недіючий правовий акт суб"єкта владних повноважень.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що оскаржене Рішення суб"єкта владних повноважень не суперечить інтересам малолітньої дитини, а судження про існування обставин психологічного насильства над дитиною та матір`ю було сформульовано не відповідачем, а іншим самостійним та незалежним учасником суспільних відносин - Центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Дергачівської міської ради, як зі слів самої дитини, так і за наслідками надання дитині психологічної допомоги (погодженої спільною письмовою заявою батьків від 04.11.2021р.) і згідно із законом у даному конкретному випадку відповідач не мав ані повноважень, ані приводів для неврахування отриманих від Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Дергачівської міської ради матеріалів та не мав свободи адміністративного розсуду, а навпаки, був обтяжений безальтернативним обов"язком вчинення конкретного управлінського волевиявлення - видання наказу про взяття малолітньої особи на облік як дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, що зазнала психологічного насильства.

З огляду на не підтвердження судовим розглядом факту порушення прав та інтересів саме малолітньої дитини, а також з огляду на вичерпання юридичної дії оскарженого Рішення суб"єкта владних повноважень виданням наказу від 07.11.2022р. №8 про зняття малолітньої особи з обліку поданий представником позивача позов до задоволення не підлягає.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з"ясування об"єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття об"єктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

1. Клопотання представника позивача про визнання поважними причин пропустку строку звернення до суду та про поновлення строку звернення до суду - залишити без задоволення у зв"язку із поданням позову у межах строку згідно з ч.2 ст.122 КАС України від події обізнаності із прийняттям рішення суб"єкта владних повноважень.

2.Клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження - залишити без задоволення.

3. Клопотання представника позивача про виклик свідків - залишити без задоволення.

4. Клопотання представника позивача про дослідження доказів, які не входять до предмету доказування - залишити без задоволення.

5. Клопотання представника позивача про розгляд справи у режимі відеоконференції - залишити без задоволення.

6. Позов - залишити без задоволення.

7. Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко