Рішення

від 18.01.2024 по справі 308/9556/16-ц

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/9556/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2024 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Малюк В.М.,

при секретарі судового засідання Матіко Я.Ю.,

за участю прокурора Романець О.,

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ламбрух О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород, матеріали цивільної справи за позовною заявою керівника Ужгородської окружної прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСББ «Можайського 34», про визнання незаконним та скасування пункт 2.25 рішення 23 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 11.07.2014 р. за №1362, пункт 1.23 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2014 р. за №1583 та пункт 1.19 рішення 2 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 21.04.2016 р. за №185, витребування земельної ділянки за кадастровим номером №2110100000:20:001:0266 на користь територіальної громади м. Ужгород, скасувавши її державну реєстрацію, -

В С Т А Н О В И В :

Ужгородська окружна прокуратура звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Можайського 34», в якій просить суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 2.25 рішення 23 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 11.07.2014 року за № 1362, пункт 1.23 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2014 року за № 1583 та пункт 1.19 рішення 2 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 21.04.2016 року за № 185;

- витребувати земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:20:001:0266 площею 0,0098 га на користь територіальної громади міста Ужгорода та скасувати її державну реєстрацію.

Позовні вимоги мотивує тим, що оскаржувані рішення Ужгородської міської ради прийняті всупереч вимогам земельного та містобудівного законодавства України, у зв`язку з чим такі підлягають визнанню незаконними із скасуванням реєстрації права власності.

Не погоджуючись із позовними вимогами, відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву.

У поданому відзиві відповідач вказує, що вимоги Ужгородської окружної прокуратури є незаконними, безпідставними та необґрунтованими. Зазначає, що оскаржувані рішення Ужгородської міської ради прийняті з дотриманням вимог Генерального плану міста Ужгород, а також вказує, що витребування земельної ділянки у добросовісного набувача не підлягають до задоволення. Враховуючи викладене, у задоволенні позову просив відмовити.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.01.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Прокурор у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримала у повному обсязі, вказала на їх підставність та обґрунтованість, підтвердила повноваження прокурора на подання такого позову та просила його задоволити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, позицію викладену у письмовому відзиві підтримав.

Представник Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 та представник третьої сторони в судове засідання повторно не з`явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином.

Дослідивши матеріали справи, подані сторонами заяви зокрема, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Так, судом встановлено, щопунктом 2.25 рішення 23 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 11.07.2014 року за № 1362 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 площею 0,0098 га.

Після розроблення проекту землеустрою, пунктом 1.23 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2014 року за № 1583, ОСОБА_2 було затверджено проект землеустрою земельної ділянки та передано спірну земельну ділянку у приватну власність.

В подальшому, земельна ділянка по АДРЕСА_1 була відчужена за відплатним договором купівлі продажу від 16.03.2016 року на користь ОСОБА_1 .

Придбавши земельну ділянку, ОСОБА_1 замовив розроблення проекту відведення земельної ділянки з метою зміни цільового використання під землі торгівлі, який затверджений рішенням Ужгородської міської ради від 21.04.2016 року за № 185 та побудував автомийку - кафе, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Земельні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України і прийнятими відповідно до них нормативно правовими актами.

Згідно із ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України (станом на 11.07.2014 року), розпорядження земельними ділянками комунальної власності належало до повноважень відповідних сільських, селищних, міських рад.

Статтею 134 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, зокрема, надання (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього кодексу.

Статтею 121 Земельного кодексу України визначені норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема, для будівництва індивідуальних гаражів.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б)одержання земельнихділянок внаслідокприватизації державнихі комунальнихсільськогосподарських підприємств,установ таорганізацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу,розглядає клопотанняу місячнийстрок ідає дозвілна розробленняпроекту землеустроющодо відведенняземельної ділянкиабо надаємотивовану відмовуу йогонаданні.Підставою відмовиу наданнітакого дозволуможе бутилише невідповідністьмісця розташуванняоб`єкта вимогамзаконів,прийнятих відповіднодо нихнормативно-правовихактів,генеральних планівнаселених пунктівта іншоїмістобудівної документації,схем землеустроюі техніко-економічнихобґрунтувань використаннята охорониземель адміністративно-територіальниходиниць,проектів землеустроющодо впорядкуваннятериторій населенихпунктів,затверджених увстановленому закономпорядку.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

З листа Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради № 153/2013 від 12.05.2016 року вбачається, що за генеральним планом міста Ужгорода, оспорювана земельна ділянка відносилась до земель іншого використання.

Статтею 39 ЗК України передбачено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Дана норма земельного законодавства визначає режим забудови, що не є предметом даного спору та вказує на необхідність використання земель житлової та громадської забудови відповідно до генерального плану населеного пункту.

Відтак, оскаржувані рішення Ужгородської міської ради частково суперечать діючому Генеральному плану міста Ужгорода та прийняті без дотримання вимог ст. 39 ЗК України.

З приводу твердженням прокурора щодо порушення оскаржуваними рішеннями вимог ст. 50 ЗУ «Про землеустрій» та ч. 5 ст. 111 ЗК України щодо можливості використання земельних ділянок в межах санітарно захисних зон, судом встановлено наступне.

Згідно листа ПАТ «Закарпаттяобленерго» за № 116-25/4150 від 12.07.2016 року, по вулиці 8 Березня починаючи від перехрестя з вулицею Можайського до перехрестя з вулицею Ген. Свободи знаходяться опори за № 25, 26 та 27 лінії електропередач 35 кВ «Ужгород 1 - Ужгород 3 з відгалуженням на ПС Ужгород тяга» типу ПБ 110 2, схему якого надано до відповіді.

За результатами проведеної 12.07.2018 року топографо геодезичної зйомки, в присутності судового експерта, встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 2110100000:20:001:0266 частково розташована в охоронюваній зоні повітряної лінії електропередач напругою 35 кВ.

Згідно ч. 5 ст. 111 ЗК України, відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.

Частиною 6 статті 19 Закону України «Про електроенергетику», встановлено, що в охоронних зонах електричних мереж, а також інших особливо важливих об`єктів електроенергетики діють обмеження, передбачені законодавством України щодо використання земель. Розміщення споруд та інших об`єктів в охоронних зонах електричних і теплових мереж без здійснення передбачених нормативно технічними документами технічних заходів безпеки не допускається.

Як вбачається з висновку експерта за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою № 9894/18-41 від 11.02.2019 року, згідно із відомостями проекту землеустрою щодо відведення суміжної земельної ділянки із кадастровим номером 2110100000:20:001:0267, така земельна ділянка розташована поза межами охоронної зони повітряної лінії електропередач напругою 35 кВ.

При цьому, законодавством, чинним на час формування земельної ділянки кадастровий номер 21101000000:20:001:0267, не було встановлено заборони на передачу/надання земельних ділянок, які повністю чи частково розташовані в межах охоронних зон повітряних ліній електропередач, у власність/користування, а тільки обмеження щодо використання земельних ділянок в межах охоронних зон повітряних ліній електропередач.

Питання дотримання норм ДБН та обмежень забудови земельної ділянки здійснюється під час погодження документації на її забудову та контролюються органами архітектурно-будівельного контролю під час будівництва. За результатами проведення 12.07.2018 року візуального обстеження земельної ділянки встановлено, що на цій земельній ділянці розташований пункт миття автомобілів і даний пункт розташований поза межами охоронної зони повітряної лінії електропередач.

Враховуючи наведене та те, що фактичне використання земельної ділянки забезпечує відповідним підприємствам вільний доступ до повітряної лінії електропередач, з метою її експлуатації та обслуговування, відсутність в складі проекту відомостей про обмеження у використанні земельної ділянки, не є істотним недоліком, який впливає на результати заходів передбачених проектом. Дана обставина не може слугувати підставою для скасування рішень, яким затверджено проект землеустрою.

Судом приймається зазначений доказ висновок експерта до уваги як належний та допустимий, оскільки безпосередньо стосується одного власника землі ОСОБА_1 , суміжних земельних ділянок із кадастровими номерами 21101000000:20:001:0267 та 21101000000:20:001:0266, на яких побудований єдиний майновий комплекс авто мийка, відтак наведені у ньому висновки можуть бути використані у даній справі.

Щодо дотримання умов чинного законодавства в ході прийняття рішення Ужгородської міської ради від 21.04.2016 року за № 185, суд констатує наступне.

Статтею 19 Земельного кодексу України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ)землі рекреаційногопризначення; д) землі історико-культурного призначення; е)землі лісогосподарськогопризначення; є)землі водногофонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

При цьому, у межах одного цільового призначення земельних ділянок існують види використання земель, які визначені Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 548.

Згідно із класифікацією № 548, земельні ділянки надані для будівництва індивідуальних гаражів (В.02.05) та для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (В.03.07) за основним цільовим призначенням належать до категорії земель житлової та громадської забудови.

Виходячи із зазначеного, на земельній ділянці з кадастровим номером 21101000000:20:001:0266 змінено вид її використання, а не цільове призначення.

За результатом дослідження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення суміжної земельної ділянки із кадастровими номерами 21101000000:20:001:0267, відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою № 9894/18-41 від 11.02.2019 року, не відповідностей вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, за змістом та правилами оформлення, які впливають на результати заходів, передбачених вказаним проектом із землеустрою, не виявлено.

Виходячи із наведеного, вид використання земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:20:001:0266 також змінено у відповідності до вимог земельного законодавства, що виключає підстави для скасування рішення Ужгородської міської ради від 21.04.2016 року за № 185.

З приводу вимоги позивача про скасування державної реєстрації та витребування земельної ділянки на користь територіальної громади, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні таких вимог з огляду на наступне.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зістаттею 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства

Статтею 16 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Предметом спору у цій справі скасування рішень органу місцевого самоврядування тавитребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до статей317,319,658 ЦК Українивиключно власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном, лише власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, в тому числі реалізує право його продажу.

Згідно зістаттею 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 328 ЦК України(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не впливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно допункту 3 частини першоїстатті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно у разі, якщо майно вибуло з володіння власника, або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зістаттею 388 ЦК Українивипадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Положення зазначеної статті застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

За віндикаційним позовом може бути витребувана лише індивідуально визначена річ, оскільки призначенням такого позову є повернення лише того майна, яке було у власності особи.

Підставою віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, тобто факти, які доводять право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача.

Право на віндикацію належить виключно власникові або титульному володільцеві, який втратив фактичне володіння річчю.

Звертаючись з позовом, прокурор зазначив, що законодавством України не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами, через що прокурор самостійно виступає як позивач у цій справі в інтересах держави. В той же час, прокурором заявлено вимогу щодо витребування земельної ділянки не на свою користь, а на користь іншої особи, а саме територіальної громади міста Ужгорода Ужгородської міської ради.

Оскільки, позивач не є власником спірного майна та він не наділений правом заявляти вимоги щодо витребування майна.

Також, прокурором не доведено та не обґрунтовано необхідність скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки, та як наслідок позбавлення особи майна - як захід направлений на відновлення законності у відносинах, пов`язаних із набуттям права власності на земельну ділянку, є єдиним можливим та ефективним заходом впливу для досягнення мети позову, оскільки після скасування права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку вона залишиться у його володінні і користуванні, не відбудеться ніякого реального відновлення порушених прав.

Суд враховує, що прокурором не доведено заподіяння будь-якої шкоди територіальній громаді м. Ужгорода внаслідок прийняття оспорюваних рішень.

Крім того, ОСОБА_1 побудував у встановлений законом спосіб та набув право власності на нерухоме майно та спірну земельну ділянку у передбачений законом спосіб, за відплатним договором купівлі-продажу.

Стаття 1 Першого протоколу доКонвенціїпро захист прав людини і основоположних свободгарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» у питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

У рішенні в справі «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року (заява № 25921/02) Європейський суд з прав людини зазначив про необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини, а також пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

При цьому у рішенні Європейський суд з прав людини від 16 лютого 2017 року в справі «Кривенький проти України» (заява № 43768/07) наголошено, що позбавлення особи права на земельну ділянку без будь-якої компенсації є порушенням статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому необхідно зазначити, щостаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»встановлює, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першою статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, відповідно до вимогстатті 388 ЦК України, статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободта статті 6 вказаної Конвенції ніхто не може бути позбавлений своєї власності.

Суд враховує, що у будь-якому випадку втручання в право відповідача мирно володіти своїм майном у цій справі не є пропорційним легітимній меті.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у звязку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 05 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від04 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06 листопада 2008 року).

Тому, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.(Постанова ВСУ в справі № 6-2902цс15 від 03 лютого 2016 року).

Враховуючи вказане, правові підстави для задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки у цій конкретній справі відсутні.

Враховуючи висновок суду про часткове задоволення позову, відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати у вигляді судового збору слід покласти на відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , пропорційно задоволеним вимогам.

Слід також зазначити, що при вирішенні зазначеної справи, суд враховує висновки Закарпатського апеляційного суду, викладені у постанові від 06.11.2023 року у справі № 308/9555/16-ц, оскільки вони стосуються аналогічних правовідносин, одних і тих же рішень Ужгородської міської ради та безпосередньо більшості учасників у цій справі.

За ухвалою від 04.09.2017 року судом було задоволено заяву Ужгородської місцевої прокуратури про забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку із кадастровим номером 2110100000:20:001:0266.

Як зазначено у ч. 1, 7, 8, 11ст. 158 ЦПК Українисуд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення. Примірник ухвали про скасування заходів забезпечення позову невідкладно після набрання такою ухвалою законної сили надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також державним та іншим органам, які повинні були та (або) виконували ухвалу про забезпечення позову, для здійснення ними відповідних дій щодо скасування заходів забезпечення позову.

В судових дебатах представник третього відповідача просив суд скасувати вжиті заходи забезпечення позову, оскільки такі втратили свою актуальність.

З урахуванням викладеного та того факту, що позовну заяву у цій справі суд вважає за необхідне задовольнити частково та не вбачає підстав задля витребування земельної ділянки у цій конкретній справі, третій відповідач протягом тривалого проміжку часу вільно користується зазначеною земельною ділянкою, ним побудовані нові об`єкти нерухомості на ній, які приносять сталий дохід, тому суд вважає що на цей час відсутні ризики відчуження зазначеної земельної ділянки, тому слід скасувати заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.09.2017 року у цій справі № 308/9556/16-ц, а саме: скасувати арешт на земельну ділянку із кадастровим номером 2110100000:20:001:0266, площею 0,0098 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Керуючись ст.ст. 3,4,5,8,9,10,12,13,17,76-89,141,158,258 261,265,272,273,352,354,355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконними та скасувати пункт 2.25 рішення 23 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 11.07.2014 року за № 1362, пункт 1.23 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2014 року за № 1583.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Закарпатської обласної прокуратури витрати із сплати судового збору у розмірі по - 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень 00 копійок), з кожного.

Заходи забезпечення позову, вжиті згідно ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.09.2017 року у справі № 308/9556/16-ц, а саме: арешт на земельну ділянку із кадастровим номером 2110100000:20:001:0266, площею 0,0098 га скасувати.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення суду складено 25.01.2024 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду В.М. Малюк