Ухвала

від 09.12.2020 по справі 308/9556/16-ц

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/9556/16-ц

2/308/659/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2020 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Малюк В.М.,

при секретарі судового засідання - Матіко Я.Ю.,

з участю представника позивача - Романець О.,

та представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Ламбрух О.С.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород, матеріали цивільної справи за позовною заявою керівника Ужгородської місцевої прокуратури Кириленко Д. до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування пункт 2.25 рішення 23 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 11.07.2014 р. за №1362, пункт 1.23 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2014 р. за №1583 та пункт 1.19 рішення 2 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 21.04.2016 р. за №185, витребування земельної ділянки за кадастровим номером №2110100000:20:001:0266 на користь територіальної громади м. Ужгород, скасувавши її державну реєстрацію,-

В С Т А Н О В И В :

Керівник Ужгородської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування пункт 2.25 рішення 23 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 11.07.2014 р. за №1362, пункт 1.23 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2014 р. за №1583 та пункт 1.19 рішення 2 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 21.04.2016 р. за №185, витребування земельної ділянки за кадастровим номером №2110100000:20:001:0266 на користь територіальної громади м. Ужгород, скасувавши її державну реєстрацію , посилаючись на те що вказані рішення суперечать актам цивільного законодавства і порушують цивільні права або інтереси, зокрема вважає, що порушено ст. 20, 39 Земельного Кодексу України, а саме, порядок встановлення та зміни цільового призначення земель, в зв`язку з чим порушено Закон України Про регулювання містобудівної діяльності . Крім цього вказує, що земельну ділянку №2110100000:20:001:0266 було отримано поза процедурою проведення земельних торгів, що суперечить ст.134 ЗК України .

Вважає, що станом на прийняття рішення про зміну цільового використання оспорюваної земельної ділянки у квітні 2016 року для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за генеральним планом міста Ужгорода, дана земельна підпадає в існуючу санітарно-захисну зону та не віднесена ані до земель під будівництво гаражів, ані для здійснення підприємницької діяльності.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.11.2016 року за вказаною заявою відкрито провадження та у справі призначено судове засідання.

У підготовчому судовому засіданні представник позивача - Романець О. просила призначити справу до судового розгляду.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, однак його представник - адвокат Ламбрух О.С. підтримав подане ним клопотання про залишення поданої прокурором позовної заяви без розгляду, у зв`язку з відсутність повноважень у прокурора для звернення до суду з даним позовом.

Під час підготовчого судового засідання представник відповідача клопотання підтримав та зауважив на відсутності повноважень у прокурора, в даному випадку, на звернення до суду як позивача, в інтересах держави, оскільки розпорядником земель комунальної власності є орган місцевого самоврядування, тобто в даному випадку є орган, який має право на звернення до суду та уповноважений представляти інтереси територіальної громади, однак прокурор в інтересах міської ради позов не заявляє.

Представником позивача подано заперечення на клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду. Вважає, що дане клопотання не підлягає до задоволення. Зауважує, що Держгеокадастр як центральний орган виконавчої влади, а також його територіальні органи мають діяти виключно на підставі та у відповідності до закону, однак вказаний орган не наділений повноваженнями на звернення до суду з позовами про скасування рішень органів місцевого самоврядування щодо надання земельних ділянок комунальної власності. Зазначає, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різні функції, а саме: 1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотримання: земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності. Як убачається із матеріалів справи, спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства не наділяють Держгекадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.

Крім цього вказує, що єдиним способом захисту інтересів держави у даному випадку є звернення до суду з позовною заявою про скасування відповідного рішення Ужгородської міської ради. Ужгородська міська рада у даному випадку сама ж і допустила порушення вимог земельного та містобудівного законодавства, що потягло за собою незаконне вибуття з комунальної власності земельної ділянки, а отже повинна виступати відповідачем по справі, що процесуально позбавляє її можливості звернутись до суду в якості позивача.

Отже, враховуючи те, що органи Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру не наділені повноваженнями щодо звернення з позовами до суду про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішення Ужгородської міської ради, з метою усунення порушень земельного законодавства, а сама Ужгородська міська рада позбавлена процесуальної можливості виступати у даному випадку і позивачем і відповідачем по справі, прокуратура, в силу вимог ст.131-1 Конституції України, ст. 56 ЦПК України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру , наділена повноваженням щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави, у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі шляхом усунення порушень та набуває статусу позивача.

Оскільки ні Ужгородська міська рада, ні Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру не є суб`єктами владних повноважень, уповноваженими здійснювати захист інтересів держави у вказаному спорі, то обов`язку повідомляти їх попередньо, до звернення до суду, про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави у даній справі законом не передбачено.

За таких обставин, діючи як самостійний позивач, оскільки відсутній компетентний орган в обов`язки якого входить захист державних інтересів в даному випадку, прокурор не зобов`язаний нікого повідомляти про звернення до суду з позовом.

Прокурор в судовому засіданні підтримала позицію, викладену в письмових запереченнях та в позовній заяві, та вважає, що в даному випадку право прокурора на звернення до суду в якості позивача повністю обґрунтовано оскільки наявний інтерес держави, та відсутній орган, який наділений відповідними повноваженнями на звернення до суду.

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши наявні докази, в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Розглядаючи клопотання про залишення позову без розгляду, судом встановлено, що вказана заява містить вимоги, фактично заявлені прокурором в інтересах територіальної громади міста Ужгород (яку, уповноважений представляти - орган місцевого самоврядування), про що зазначає і сам прокурор в позовній заяві як на підставу позову, проте вказана особа Ужгородська міська рада Закарпатської області, залучена прокурором в якості відповідача та в матеріалах справи відсутні будь-які дані, які обґрунтовують в чому полягає порушення інтересів держави при розпорядженні землями комунальної власності, та прокурором при зазначені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Ужгородську міську раду, останню залучено в якості відповідача, відсутні відомості (докази) про те, що прокурор перед зверненням до суду повідомив міську раду, про намір звернутись до суду в інтересах міської ради (на захист прав територіальної громади міста Ужгород).

У визначений судом строк для надання відповідних заперечень та обґрунтувань прокурор подав лише заперечення, аналогічні тим, що містяться в позовній заяві, та прокурором не обґрунтовано необхідність звернення з позовом в інтересах вказаної особи (Ужгородської міської ради, яка уповноважена захищати інтереси територіальної громади м. Ужгород) та не міститься будь-яких вимог до відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду , закриття провадження у справі, закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п.п.2, 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи та якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Відповідно до ч.4, 5 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно п.3 ч.1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру .

У частині третій статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави .

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону Про прокуратуру .

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний суд неодноразово звертав увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

У частині четвертій статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження підстав для представництва. Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

У разі вирішення справи по суті, безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового рішення, що набрало законної сили, лише у випадку, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення пункту 3 частини першої статі 131-1 Конституції України.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

З огляду на викладене необхідно зазначити, що закон не передбачає права прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Зазначене вище узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.02.2019 у справі №910/7813/18, від 27.03.2019 у справі № 907/270/18.

Позов у справі, що розглядається, подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги аргументовано тим, що приймаючи оскаржувані рішення, Ужгородська міська рада допустила порушення земельного законодавства при реалізації своїх повноважень на розпорядження землями комунальної власності.

Крім того, зі змісту позовних вимог вбачається, що міська рада, виконуючи функції розпорядника земель, приймала рішення щодо затвердження проекту землеустрою щодо оспорюваної земельної ділянки, такі рішення позивач вважає такими, що не відповідають вимогам Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , та суперечать актам цивільного законодавства і порушують цивільні права та інтереси.

Перевіряючи повноваження прокурора на звернення з даними вимогами до суду як позивача, судом встановлено, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю, тобто не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгекадастр правом контролю за реалізацією органом місцевого самоврядування повноважень щодо розпорядження землями територіальної громади, що виключає можливість звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.

Відповідно до ст.5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель та Положення про Держсільгоспінспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №459/2011, Державна інспекція сільського господарства України є центральним органом виконавчої влади, до повноважень якої, згідно зі ст. 6 цього Закону, належить здійснення контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Однак, в матеріалах справи, відсутні докази того, що прокурор звертався до даного органу з вимогами про усунення виявлених порушень і даний орган, в цьому випадку, залишив вказівки прокурора поза увагою.

Відсутні у матеріалах справи також докази того, що прокурор повідомляв даний орган про намір звернутися до суду з вказаним позовом.

Питання представництва прокурором інтересів держави розглядалось Великою Палатою Верховного Суду у справі № 912/2385/18. У постанові від 26 травня 2020 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати.

Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Одночасно суд наголошує, що обставини наявності визначених законодавством підстав для представництва інтересів держави та їх доведення прокурором підлягають з`ясуванню судом не залежно від того, чи має місце факт порушення чинного законодавства у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 56 , 175 ЦПК України недотримання порядку представництва унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.

У даній справі судом встановлено недоведеність прокурором законних підстав для представництва інтересів держави у правовідносинах з оскарження рішень органу місцевого самоврядування, пов`язаних з розпорядженням землею комунальної власності, що свідчить про заявлення позову особою, яка не має повноважень на ведення справи.

На вищевказані обставини було звернуто увагу прокурора у підготовчому судовому засіданні та прокурору надано можливість навести відповідні обґрунтування звернення до суду в якості позивача або залучити до участі у справі належного позивача з наведенням обґрунтування пред`явлення позову в інтересах вказаної особи та наведенням даних, які свідчать про невиконання або неналежне виконання суб`єктами владних повноважень, органом місцевого самоврядування обов`язків щодо захисту інтересів держави та територіальної громади.

Разом з тим, у визначений судом строк обґрунтування звернення в інтересах держави саме прокурором як позивачем, а не в інтересах органу місцевого самоврядування, як розпорядника земель комунальної власності, в зв`язку з чим на теперішній час не підтверджено повноважень прокурора на звернення до суду, а саме: не зазначені належні підстави пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Зважаючи на те, що обставини, які свідчать про відсутність у прокурора повноважень на ведення справи були виявлені після відкриття провадження по справі, позивачу надавався строк для подання уточнень та обґрунтувань повноважень для звернення до суду, однак, таких в поданих запереченнях на клопотання про залишення позову без розгляду прокурором не наведено відповідних обґрунтувань щодо звернення як позивача до суду, тому слід застосувати в даному випадку положення пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України та постановити ухвалу про залишення позову без розгляду, оскільки позовну заяву подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у справі у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладено у постанові від 20.06.2019 року за результатами перегляду в касаційній інстанції справи номер 648/2821/18.

З урахуванням викладеного, суд дійшов переконання, що клопотання представника відповідача підлягає задоволенню, а позовна заява підлягає залишенню без розгляду.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити особі, яка звернулася з позовом, положення ч. 2 ст. 257 ЦПК України, згідно з якою особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 56,175, 200, 257, 258, 260, 261, 352, 353 ЦПК України, суд, -

П О С ТА Н О В И В :

Клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Ламбрух Олександра Сергійовича, про залишення позовної заяви без розгляду - задоволити.

Позовну заяву керівника Ужгородської місцевої прокуратури Кириленко Д. до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування пункт 2.25 рішення 23 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 11.07.2014 р. за №1362, пункт 1.23 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 19.12.2014 р. за №1583 та пункт 1.19 рішення 2 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 21.04.2016 р. за №185, витребування земельної ділянки за кадастровим номером №2110100000:20:001:0266 на користь територіальної громади м. Ужгород, скасувавши її державну реєстрацію - залишити без розгляду.

Роз`яснити особі, яка звернулася з позовом та позов якої залишено без розгляду, що після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, вона має право звернутися до суду повторно.

Ухвала суду набирає законної сили негайно з моменту її проголошення.

Ухвалу суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання повного тексту ухвали, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду або через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Суддя Малюк В.М.