Постанова

від 23.01.2024 по справі 144/1319/16-ц

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/1319/16-ц

Провадження № 22-ц/801/10/2024

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Герман О. С.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 рокуСправа № 144/1319/16-цм. Вінниця

Вінницький апеляційнийсуд ускладі колегіїсуддів судовоїпалати зцивільних справ:головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.

з участю секретаря судового засідання: Кахно О.А.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Вінниця цивільнусправу №144/1319/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ПП "ЗІС", третя особа на стороні відповідача відділ Держгеокадастру у Теплицькому районі про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками,

за апеляційноюскаргою представника відповідача ПП "ЗІС" на рішення Теплицького районногосуду Вінницькоїобласті від 28липня 2022року, ухвалене у складі судді Герман О. С., -

встановив:

Короткий зміствимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПП «ЗІС», третя особа на стороні відповідача відділ Держгеокадастру у Теплицькому районі Вінницької області про визнання недійсними змін (доповнень) до договорів оренди землі.

В подальшому 23.04.2021 представником позивача ОСОБА_1 адвокатомКлінчиковим С.О. було подано заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої просить усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, які чиняться ПП «ЗІС», шляхом зобов`язання, останнього повернути ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 0523785000:01:000:0029 та 0523785000:01:000:0030, які розташовані на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області та заборонити ПП «ЗІС» проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на вказаних земельних ділянках.

Позов мотивований тим, що вона є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 0523785000:01:000:0029 та 0523785000:01:000:0030. Позивачу стало відомо, що існують зміни (доповнення) до договорів оренди землі укладені нібито між нею та ПП «ЗІС», відповідно до яких відповідач має право користуватися належними позивачу земельними ділянками. Вказує, що вона вказаних змін (доповнень) до договорів оренди землі не підписувала та нікого не уповноважувала на їх підписання, а тому ПП «ЗІС» на даний час користується, належними їй земельними ділянками, на підставі неукладених договорів оренди землі. Просить усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками, що чиняться відповідачем та повернути позивачу вказані земельні ділянки. Також просить стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 28липня 2022року позов задоволено.

Усунуто перешкоди, ОСОБА_1 - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 0523785000:01:000:0029, які чиняться ПП «ЗІС», шляхом зобов`язання його повернути їй дану земельну ділянку, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області та заборонити ПП «ЗІС» проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на вказаній земельній ділянці.

Усунуто перешкоди, ОСОБА_1 - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 0523785000:01:000:0030, які чиняться ПП «ЗІС», шляхом зобов`язання його повернути їй дану земельну ділянку, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області та заборонити ПП «ЗІС» проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на вказаній земельній ділянці.

Стягнуто з приватного підприємства «ЗІС» на користь ОСОБА_1 , понесені нею судові витрати в сумі 11959 грн. 40 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що: висновком експерта № 5998/5999/17-21 від 13.12.2017 встановлено, що підписи в оспорюваних змінах (доповненнях) до договорів оренди землі в примірниках наданих відділом Держгеокадастру у Теплицькому районі в графі «реквізити» підпис орендодавця, - виконаний не самою ОСОБА_1 а іншою особою (особами), а тому зміни (доповнення) до договорів оренди землі зареєстровані Теплицьким районним відділом Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 12 травня 2010 року за № 041005900022 та № 041005900023 є неукладеним, оскільки не підписані ОСОБА_1 , а тому земельні ділянки, з кадастровими номерами 0523785000:01:000:0029 та 0523785000:01:000:0030, площею 2,1851 га та 2,1852 га відповідно, що належать позивачу, знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У серпні 2022 року адвокат Притула В. Л. в інтересах ПП «ЗІС» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 09 вересня 2022 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Міхасішин І.В., судді: Войтко Ю.Б., Стадник І.М..

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 вересня 2022 року, відкрито апеляційне провадження у справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року справу призначено до апеляційного розгляду на 15 листопада 2022 року о 09:15 год з повідомленням сторін.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 листопада 2022 року зупинено апеляційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 513/879/19.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2023 року поновлено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 23 січня 2024 року о 09:15год.

Аргументи учасників справи

Апеляційна скарга мотивована тим, що: судом першої інстанції не було досліджено усі обставини справи; 19 квітня 2006 року між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС» укладено два договори оренди землі строком на 10 років; та 07 травня 2010 року між Пп «ЗІС» та ОСОБА_1 було укладено додаткові угоди відповідно до яких продовжено договори оренди землі до 2025 року та збільшено розмір орендної плати до 3% укладені договори оренди підписані особисто ОСОБА_1 ; судом першої інстанції не взяті до уваги пояснення свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які підтвердили, що у 2010 році орендодавець особисто підписала договори оренди землі та особисто отримувала орендну плату в ПП «ЗІС»; судом безпідставно стягнуто з відповідача судові витрати на правничу допомогу адвоката, оскільки доказів про здійснення оплати гонорару адвоката позивачка не надала.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідачки ОСОБА_1 на адресу суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що на підставі Державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 104524 та 104525 від 16.03.2005, ОСОБА_1 є власником земельних ділянок площею 2,1851 га та 2,1852 га відповідно, які розташовані на території Петрашівської сільської ради Теплицького району Вінницької області та мають цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з змінами (доповненнями) до договорів оренди землі від 07.05.2010, про визнання недійсними яких пред`явлено позов, термін дії договорів оренди землі продовжено на 15 років, земельні ділянки площею 2,1851 га та 2,1852 га, що належить позивачу, строком до 2025 року передані в оренду ПП «ЗІС». Також внесено зміни до пункту 9 та вказано, що орендна плати вноситься орендарем в грошові формі в розмірі 1059,86 грн., що становить 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Вказані зміни (доповнення) до договорів оренди землі зареєстровані Теплицьким районним відділом Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 12 травня 2010 року за № 041005900022 та № 041005900023.

Подаючи позовну заяву, позивач стверджувала, що оспорювані зміни (доповнення) до договорів оренди землі вона не підписувала, підписи у них вчинено іншою особою.

Відповідно довисновку експерта№ 5998/5999/17-21від 13.12.2017підписи воспорюваних змінах(доповненнях)до договоріворенди землів примірникахнаданих відділомДержгеокадастру уТеплицькому районів графі«реквізити» підписорендодавця,-виконаний несамою ОСОБА_1 а іншоюособою (особами).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів не є обов`язком суду. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 640 ЦК України встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) договір оренди землі укладається у письмовій формі, а набирає чинності договір оренди після його державної реєстрації (стаття 18 цього Закону).

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначені істотні умови договору оренди землі.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга ст. Закону України «Про оренду землі»).

У разі ж якщо сторони не досягли згоди щодо встановлення істотних умов договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Згідно статті 318 ЦК України суб`єктами права власності є учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до цієї статті власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, звернувшись до суду з відповідним негаторним позовом.

Підставою для подання такого негаторного позову є вчинення будь-якою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження, користування належним йому майном.

Для подання негаторного позову достатньо, щоб такі дії об`єктивно порушували права власника та щоб такий позов відповідав усім формальним вимогам процесуального права і містив усі основні елементи цивільно-правового позову, якими є його предмет і підстава.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугуватимуть посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Матеріалами справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсними змін (доповнень) до договорів оренди землі.

Після проведення у справі судової почеркознавчої експертизи, за висновком якої підписи від імені ОСОБА_1 в оспорюваних змінах (доповненнях) до договорів оренди землі в примірниках наданих відділом Держгеокадастру у Теплицькому районі в графі «реквізити» підпис орендодавця, - виконаний не самою ОСОБА_1 а іншою особою (особами), такий спосіб захисту прав позивачки став неактуальним, тому до закінчення підготовчого засідання нею подана заява про зміну предмета позову на вимогу про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, де вона просила усунути їй перешкоди у користуванні та розпорядженні належними їй земельними ділянками, які чиняться ПП «ЗІС», шляхом зобов`язання останнього повернути їй спірні земельні ділянки, розташовані на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, та заборонити ПП «ЗІС» проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на цих земельних ділянках.

Такі дії позивачки є належним способом захисту її прав з урахуванням правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, де Велика Палата відступила від наведеного висновку у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц шляхом уточнення, а саме, встановила, що:

«зайняття земельних ділянок, зокрема, фактичним користувачем треба розглядати як таке, що не є пов`язаним з позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок».

Установивши, що ОСОБА_1 не підписувала зміни (доповнення) до договорів оренди землі від 07травня 2010 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що указані договори порушують права позивачки, як власниці цих земельних ділянок, оскільки належне їй нерухоме майно знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, що створює позивачці перешкоди у користуванні своїм майном та є підставою для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог позову про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

Доводи апеляційної скарги щодо отримання ОСОБА_1 орендної плати як доказу дійсних договірних відносин між сторонами у справі не заслуговують на увагу, оскільки не заперечують встановленого еспертним шляхом факту неукладеності правочинів.

Аргументи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було взято до уваги пояснення свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не заслуговують на увагу, оскільки відповідні обставини справи, а саме факт підписання змін (доповнень) до договору оренди землі від 07 травня 2010 року, а відтак укладення договору, не можуть доводитися показаннями свідків.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про недоведеність витрат позивачки на професійну правничу допомогу з огляду на таке.

Понесені позивачкою витрат на професійну правничу допомогу оформлені у встановленому законом порядку та підтверджені доданими до матеріалів справи доказами, а саме: угодою про надання правової допомоги від 04 березня 2020 року, ордером серії ВН № 170459 про надання правової допомоги адвокатом Клінчиковим С. О. позивачці ОСОБА_1 , розрахунком-описом судових витрат у цій справі, згідно з яким витрати на правову допомогу склали: вивчення документів 1 000 грн, складання заяви про зміну предмету позову 5000 грн, витрати на проїзд у Теплицький районний суд (мінімум три рази) 1 000 грн, ведення справи у суді 8000 грн, що у загальній сумі становить 15000 грн.

Вирішуючи питання відшкодування понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції урахував клопотання представника ПП «ЗІС» про зменшення розміру цих витрат, і керуючись критерієм реальності адвокатських послуг, їхньої дійсності та необхідності, дійшов висновку, що сума у 15 000 грн є неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та стягнув на користь позивачки з відповідача витрати на правничу допомогу у сумі 9000 грн.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною третьою статті 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорцій-ним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо.

Тобто у ЦПК України передбачені критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зроблено висновок, що:

«принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладений обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення».

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зробила висновок про те, що:

«витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). При прийнятті рішення щодо відшкодування витрат на правову допомогу слід керуватися такими критеріями: дійсність витрат, необхідність витрат, розумність розміру витрат, співмірність витрат».

Надавши належну правову оцінку доказам, наданим позивачкою на підтвердження витрат на правничу допомогу, та урахувавши клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу і його обґрунтування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявлена сума є неспівмірною зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а тому обґрунтовано на підставі частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшив розмір витрат на правничу допомогу.

Решту суми від стягнених судових витрат у розмірі 2959,40 грн складають витрати по оплаті судового збору у розмірі 1102,40 грн і витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи у розмірі 1857,00 грн, стягнення яких не оскаржується відповідачем.

Наведені в апеляційній скарзі аргументи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального і процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, тому не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141ЦПКУкраїни суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати сплачені у якості судового збору слід залишити за відповідачем.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства«ЗІС» залишити без задоволення.

Рішення Теплицького районногосуду Вінницькоїобласті від28 липня 2022року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за відповідачем.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

І.М. Стадник