Постанова

від 23.01.2024 по справі 136/1474/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 136/1474/20

Провадження № 22-ц/801/20/2024

Категорія: 20

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 рокуСправа № 136/1474/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Ковальчука О.В., Панасюка О.С., секретар Луцишин О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 13 лютого 2023 року, ухвалене суддею Кривенком Д.Т. в м. Липовець, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації,

встановив:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, в якому просила:

- витребувати від ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» на її користь земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3987 га (кадастровий номер 0522281400:03:000:0082) та площею 3,2764 га (кадастровий номер 0522281400:03:000:0083), які розташовані на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області;

- скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно - записи про право оренди земельної ділянки №38304676 від 18.09.2020 та№24749620 від 02.02.2018, органи, що здійснили державну реєстрацію права (в державному реєстрі прав): Щасливська сільська рада Вінницької області щодо права оренди ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3987 га (кадастровий номер 0522281400:03:000:0082) та Липовецька районна державна адміністрація, щодо права оренди ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» (раніше - ТОВ «Концер «Сімекс-Агро»,) на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,2764 га (кадастровий номер 0522281400:03:000:0083), які розташовані на території Зозівської сільської ради Вінницької області.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3987 га з кадастровим номером 0522281400:03:000:0082та площею 3,2764 га з кадастровим номером 0522281400:03:000:0083, які розташовані на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

05 січня 2010 року позивач з ТОВ «Концерн «Сімекс Агро» договорів оренди землі не укладала, що підтверджується постановою Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №136/1924/17. Суди у даній справі встановили, що згідно висновку №007/18 почеркознавчої експертизи від 21.06.2018, підписи від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець»; акті прийому-передачі об`єкту оренди та на останній сторінці договору оренди землі №379 від 05.01.2010, у графі «Орендодавець»; акті прийому-передачі об`єкту оренди та на останній сторінці договору оренди землі №184 від 05.01.2010, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою зі значно більш розвинутою почерковою навичкою. У зв`язку з цим Верховний Суд зробив висновок, що за таких обставин договір оренди землі №379 від 05.01.2010 та договір оренди землі №184 від 05.01.2010 є неукладеними і не можуть визнаватися недійсними. Суд відмовив в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Концерн «Сімекс Агро» про визнання недійсним договору оренди землі №379 від 05.01.2010 та договору оренди землі №184 від 05.01.2010 через обрання позивачемнеефективного способу захисту.

У вересні 2020 року позивач направила відповідачу вимогу про повернення земельних ділянок, яку було проігноровано.

Отже, відповідач TOB «ТАС АГРО ЗАХІД», як правонаступник ТОВ «Концерн «Сімекс Агро», не має прав на володіння і користування спірними земельними ділянками,а тому спірні земельні ділянки слід витребувати у відповідача.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 13 лютого 2023 року позов задоволено.

Витребувано від ТОВ«ТАС АГРО ЗАХІД» на користь ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3987 га (кадастровий номер 0522281400:03:000:0082), яка розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Витребувано від ТОВ«ТАС АГРО ЗАХІД» на користь ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,2764 га (кадастровий номер 0522281400:03:000:0083), яка розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Скасовано державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно - запис про право оренди земельної ділянки №38304676 від 18.09.2020, орган, що здійснив державну реєстрацію права (в державному реєстрі прав) - Щасливська сільська рада Липовецького району Вінницької області, щодо права оренди ТОВ«ТАС АГРО ЗАХІД»на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3987 га (кадастровий номер 0522281400:03:000:0082), яка розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Скасовано державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно - запис про право оренди земельної ділянки №24749620 від 02.02.2018, орган, що здійснив державну реєстрацію права (в державному реєстрі прав) - Липовецька районна державна адміністрація, щодо права оренди ТОВ«ТАС АГРО ЗАХІД» (раніше - ТОВ «Концер «Сімекс-Агро») на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,2764 га (кадастровий номер 0522281400:03:000:0083), яка розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Стягнуто з ТОВ«ТАС АГРО ЗАХІД» на користь держави судовий збір у розмірі 2585 (дві тисячі п`ятсот вісімдесят п`ять) грн 48 коп.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.

У скарзі зазначає, що позивачем не було надано порівняльних зразків підпису й почерку в кількості, зазначеній експертом у клопотанні від 30.03.2021. Під час приєднання до матеріалів справи вільних зразків їх не було пред`явлено особі, яка підлягає ідентифікації. Експертом досліджено недостатню кількість порівняльних матеріалів, а саме вільних зразків ОСОБА_1 , що ставить під сумнів достовірність тверджень експерта. Судом помилково не враховано той факт, що позивач у період дії договору оренди землі по 2018 рік включно отримувала орендну плату в натуральній і грошовій формах, тобтофактично приймала виконання договору.Велика Палата Верховного Суду у постанові 05.06.2018 у справі №338/180/17 дійшла висновку, що якщо сам договір передбачає передання майна або інші дії, він вважається укладеним з моменту вчинення відповідної дії.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягаєчастковомузадоволенню, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, встановивши, що договори оренди землі позивачем не підписувалися, тобто не є укладеними, виходив з того, що власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельними ділянками, спростовуючи факт укладення правочинів у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням землі. А відтак, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про витребування від відповідача на користь позивача земельних ділянок. Також суд дійшов висновку, що скасування рішення про державну реєстрацію певних речових прав, запису про їх реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є способом захисту права позивача на спірну земельну ділянку від його порушення іншою особою, за якою зареєстроване право щодо оренди.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, хоча вони зроблені на підставі повного з`ясування всіх обставин справи.

Встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3987 га, кадастровий номер 0522281400:03:000:0082,яка розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №362598 від 14.02.2007.

ОСОБА_1 також є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,2764 га, кадастровий номер 0522281400:03:000:0083,яка розташована на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №9802231 від 23.09.2005.

05 січня 2010 рокувід імені ОСОБА_1 з ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро», правонаступником якого є відповідач, укладено договір оренди землі №379, строком на 20 років, предметом якого є земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,2764 га (кадастровий номер 0522281400:03:000:0083).

Договір зареєстрований у Вінницькій філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 05 листопада 2010 рокуза №041004400134.

Крім того, 05 січня 2010 року від імені ОСОБА_1 з ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро», правонаступником якого є відповідач, укладено договір оренди землі №184, строком на 20 років, предметом якого є земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3987 га (кадастровий номер 0522281400:03:000:0082). Зазначений договір був зареєстрований у Вінницькій філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 05.11.2010 за №041004400108.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 зверталася до суду із позовом з приводу визнання недійсними вказаних договорів оренди землі і за результатами розгляду цього позову постановою Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №136/1924/17 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Концерн «Сімекс Агро» про визнання недійсним договору оренди землі №379 від 05.01.2010 та договору оренди землі №184 від 05.01.2010, оскільки позивач обрала неефективний спосіб захисту.

Згідно висновку №007/18 судово-почеркознавчої експертизи від 21.06.2018, проведеного у згаданій справі, підписи від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець»; акті прийому-передачі об`єкту оренди та на останній сторінці договору оренди землі №379 від 05.01.2010, у графі «Орендодавець»; акті прийому-передачі об`єкту оренди та на останній сторінці договору оренди землі №184 від 05.01.2010, виконані не позивачем - ОСОБА_1 , а іншою особою зі значно більш розвинутою почерковою навичкою.

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 18.01.2021 у даній справі також було призначено судово-почеркознавчу експертизу.

Відповідно довисновкуекспертаВінницького НДЕКЦ МВСУкраїнивід 01.08.2022№СЕ-19/102-22/8210-ПЧ:

- підпис в графі «Орендодавець» договору оренди землі №379 від 05.01.2010, який укладено між ОСОБА_1 та ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро», що зареєстровано в у Вінницькій філії ДП «Центр ДЗК», за №041004400108 від 08.11.2010, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

- підпис в графі «Орендодавець» в Акті приймання-передачі об`єкту оренди до договору оренди землі №379 від 05.01.2010, який укладено між ОСОБА_1 та ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро», що зареєстровано в у Вінницькій філії ДП «Центр Державного земельного кадастру», за №041004400108 від 08.11.2010, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою;

- підпис в графі «Орендодавець» договору оренди землі №184 від 05.01.2010, який укладено між ОСОБА_1 та ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро», що зареєстровано в у Вінницькій філії ДП «Центр Державного земельного кадастру», за №041004400134 від 08.11.2010, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою;

- підпис в графі «Орендодавець» в Акті приймання-передачі об`єкту оренди до договору оренди землі №184 від 05.01.2010, який укладено між ОСОБА_1 та ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро», що зареєстровано в у Вінницькій філії ДП «Центр Державного земельного кадастру», за №041004400134 від 08.11.2010, виконаний не позивачем - ОСОБА_1 , а іншою особою.

У ч. 1ст.319 Цивільного Кодексу України(далі -ЦК України) зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першоюстатті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Згідно зістаттею 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Аналогічне положення закріплено й устатті 13 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до частини першоїстатті 626 ЦК України,договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина першастатті 627 ЦК України).

За змістом частини першоїстатті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина другастатті 207 ЦК України).

Підпис (відповідно до ст.205,207 ЦК України) є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 зазначала, що будь-яких договорів з ТОВ «Концерн «Сімекс Агро» вона не підписувала, тому договір є неукладеним.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першоїстатті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правилстатей 229-233 ЦК Українипро правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто, як у частині першійстатті 215 ЦК України, так і встаттях 229-233 ЦК Українийдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване у належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Відповідно до положень ч. 1ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала: «Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.» (пункт пункті 7.27 постанови).

Оскільки позивач не підписувала договорів оренди землі, тобто не виявила свою волю до вчинення цих договорів, відтак такі угоди є неукладеними.

Суд першої інстанції в повній мірі встановив обставини справи, однак, не врахував вищезгаданий висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц. При цьому, суд першої інстанції не обґрунтував свій висновок про витребування земельних ділянок.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) наголошено на тому, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип juranovitcuria (суд знає закони), який полягає в тому, що суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (damihifactum, dabotibijus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: «При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець посилається саме на норму права, що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу juranovitcuria. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом juranovitcuria неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини».

Звертаючись до суду ОСОБА_1 обґрунтовувала позов фактичною відсутністю договірних відносин між нею та відповідачем.

Задовольняючи позов в частині витребування земельних ділянок з чужого незаконного користування суд не звернув увагу, що хоча позивач в прохальній частині позовної заяви і просила витребувати у відповідача земельні ділянки, позовні вимоги обґрунтувала фактичною відсутністю договірних відносин між сторонами, що є підставою для обрання іншого способу захисту.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з тих фактів, що установлені під час розгляду справи, та визначити, яке саме імперативне правило підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відтак встановивши, що користування відповідачем земельними ділянками, які належать позивачу на праві власності, не пов`язане з позбавленням її права володіння нерухомим майном, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позовна вимога про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння підлягає до задоволення, адже в даному випадку підлягають застосуванню положеннястатті 391 ЦК України.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

У цьому випадку ефективним способом захисту права ОСОБА_1 , як власника земельних ділянок, колегія суддів вважає усунення перешкод у користуванні належним їй майном шляхом повернення таких земельних ділянок на підставістатті 391 ЦК України.

Тож, з метою належного захисту прав ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає за необхідне вийти за межі апеляційної скарги та задовольнити позов шляхом усунення ОСОБА_1 перешкод в користуванні належними їй земельними ділянками шляхом їх повернення останній.

Іншим мотивом апеляційної скарги є те, що експертом під час проведення експертизи було досліджено недостатню кількість порівняльних матеріалів, а саме вільних зразків підписів ОСОБА_1 , що ставить під сумнів цейвисновок експерта.

Вказані доводи відхиляються апеляційним судом, оскільки встановлено, що ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 18 січня 2021 рокубуло призначено у даній справісудово-почеркознавчу експертизу.

12 квітня 2021 року на адресу суду від судового експерта Цвігун К.О. надійшло клопотання від 30 березня 2021 рокупро надання експериментальних, умовно-вільних та вільних зразків підпису ОСОБА_1 ..

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 31 травня 2021 року долучено до матеріалів справи експериментальні зразки підпису (почерку) ОСОБА_1 та зобов`язано позивача надати вільні та умовно-вільні зразки підпису та почерку, в кількості, зазначеній експертом у його клопотанні від 30 березня 2021 року.

У подальшому суд першої інстанції, встановиш відсутність у сторони позивача інших вільних та умовно-вільних зразків підпису та почерку дійшов висновку, що судово-почеркознавчу експертизу слід проводити за наявних у матеріалах справипорівняльних зразків, які раніше були визначені судом.

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 21 лютого 2022 року визначено, що судово-почеркознавчу експертизу, призначену на підставі ухвали суду від 18 січня 2021 року, слід проводити за наявних у матеріалахсправи порівняльних зразків, які були раніше визначені судом.

У абз. 12 п. 2.1 розділу IIІнструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998№ 53/5 зазначено, що експерт може відмовитися від проведення експертизи, якщо наданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов`язків.

Зі змісту розділу ІІ вказаної Інструкції також слідує, що експерт має право заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов`язаних із проведенням експертизи, а також зобов`язаний повідомити в письмовій формі органу (особі), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), про неможливість її проведення та повернути надані матеріали справи та інші документи, якщо надані йому матеріали недостатні для вирішення поставленого питання, а витребувані додаткові матеріали не були надані.

Відповідно до п. 1.13 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 №53/5,достатність та якість наданих для проведення експертизи зразків почерку та підпису особи визначаються експертом у кожній конкретній експертній ситуації. Критерієм достатності обсягу порівняльного матеріалу вважається надання такої його кількості, за якою можливо виявити індивідуальність, варіаційність та стійкість ознак в досліджуваному об`єкті і зразках почерку (підпису) певного виконавця.

Остаточно достатність (та якість) порівняльного матеріалу оцінює експерт з урахуванням конкретної експертної ситуації.

Тобто у разі недостатності вихідногоматеріалуексперт позбавлений був можливості провести експертизу. Кількість порівняльного матеріалу, за якою можливо виявити індивідуальність, варіаційність та стійкість ознак в досліджуваному об`єкті і зразках почерку (підпису) певного виконавця визначається самостійно експертом у кожному конкретному випадку.

01 серпня 2022 року судовий експерт Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Тальянчук Л.С. за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи надав однозначно стверджувальний висновок.

Відповідно доположень статті110ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленимистаттею 89цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Суд першої інстанції, беручи до уваги висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 01 серпня 2022 року, зазначив мотиви його прийняття.

ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» при розгляді справи не було позбавлено можливості заявити клопотання про виклик експерта в судове засідання для роз`яснення його висновку та відповіді на питання учасників справи, зокрема, і з приводу достатності досліджуваного матеріалу.

Клопотань про проведення додаткової чи повторної судової почеркознавчої експертизи у даній справі відповідач не заявляв.

Апеляційний суд бере також до уваги, що під час розгляду цивільної справи №136/1924/17 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Концерн «Сімекс Агро» про визнання недійсними договорів оренди землі також проводилася судово-почеркознавча експертиза, яка встановила, що підписи від імені ОСОБА_1 у договорах оренди землі №379 від 05.01.2010 та №184 від 05.01.2010 виконані не нею, а іншою особою.

Відповідно доч.4ст.82ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто той факт, що ОСОБА_1 не підписувала договори оренди землі, є доведеним та не спростованим відповідачем.

В апеляційній скарзі ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» також зазначає про те, що судом не було враховано факт отримання позивачем орендної плати протягом дії договору, до 2018 року включно, що в свою чергу свідчить про фактичне прийняття орендодавцем виконання договору.

На підтвердженняфакту отримання ОСОБА_1 орендної платиТОВ «ТАСАГРО ЗАХІД» до суду першої інстанції надано заяви ОСОБА_1 за 2016, 2017, 2018 роки та видаткові касові ордери за вказані роки, а також списки про видачу паїв ТОВ «Концерн Сімекс-Агро» за 2015, 2017 роки.

Апеляційний суд відхиляє вказані доводи, оскільки факт отримання орендної плати за користування землею не може свідчити про погодження з умовами договору і не створює для позивача правових наслідків.

Зі змісту ст. 14 Закону України «Про оренду землі» слідує, що договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» оцінює поведінку лише орендодавця, зазначаючи про недобросовісність, не згадуючи та не характеризуючи свою поведінку щодо порядності з його боку в процесі укладення договорів оренди землі з власниками земельних ділянок.

Орендарю ніщо не заважало в належний спосіб, тобто з відібранням (проставленням) підпису дійсного власника земельної ділянки, підписати договір з власником земельної ділянки.

Крім того, ч. 2 ст. 95 ЦПК України визначено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

У частині п`ятій статті 95 ЦПК України зазначено, що учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Відповідач надав частинудокументів в копіях, які ним не завірені.

Апеляційний суд також звертає увагу, що докази отримання орендної плати надані лише за 2015-2018 роки і невідомо про наявність таких за 2010-2014 роки.

Відтак, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.

Що стосується вимог позову про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»регламентує внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно зЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року,статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьоїстатті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостоїстатті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостоїстатті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цьогоЗакону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Оскільки договір між позивачем та відповідачем є неукладеним, то здійснення його державної реєстрації порушує право позивача на користування земельною ділянкою.

Однак розглядаючи справу, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у цій справі відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права на земельну ділянку, оскільки судове рішення про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення вже є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації договору оренди землі.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 16 листопада 2022 року у справі №144/1346/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 125/788/21, від 19 квітня 2023 року у справі №138/3665/21.

Хоча доводи апеляційної скарги не знайшли своєпідтвердження під час апеляційного перегляду справи, однак, зважаючи на те, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, невірно вирішив спір в частині позовної вимоги про скасування рішень про державнуреєстрацію права оренди земельнихділянок, та допустив неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення позовних вимог про витребування земельних ділянок, рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 4ст. 376 ЦПК Українипідлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову у частині вимог про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом їх повернення власнику та відмови в позові у частині скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1, 13ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Беручи до уваги, що за результатами розгляду справи позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню,а також зважаючи на те, що ОСОБА_1 на підставі ухвали суду була звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви, виходячи з ціни позову з ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірів розмірі 903,88 грн.

Також враховуючи, що за результатами розгляду апеляційної скарги скасовано рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про скасування державної реєстрації з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2522,40 грн.

Керуючись ст.141,367,374,376,381-384,389,390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» задовольнити частково.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 13 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 укористуванніналежноюїй направі власностіземельною ділянкоюплощею 3,3987га,кадастровийномер0522281400:03:000:0082,якарозташованана територіїЗозівськоїсільськоїради ЛиповецькогорайонуВінницькоїобласті шляхомповерненнявказаноїземельної ділянкивід Товариствазобмеженоювідповідальністю «ТАСАГРОЗАХІД», право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 укористуванніналежноюїй направі власностіземельною ділянкоюплощею 3,2764га,кадастровийномер0522281400:03:000:0083,якарозташованана територіїЗозівськоїсільськоїради ЛиповецькогорайонуВінницькоїобласті шляхомповерненнявказаноїземельної ділянкивід Товариствазобмеженоювідповідальністю «ТАСАГРОЗАХІД», право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з Товариства зобмеженоювідповідальністю«ТАС АГРОЗАХІД» (ЄДРПОУ 32513287) на користьдержави судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 903 (дев`ятсот три) гривні 88 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційнийномер НОМЕР_1 )накористьТовариства зобмеженоювідповідальністю«ТАС АГРОЗАХІД» (ЄДРПОУ 32513287) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2522 (дві тисячі п`ятсот двадцять дві) гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 січня 2024 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.В. Ковальчук

О.С. Панасюк