Постанова

від 24.01.2024 по справі 317/7021/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 24.01.2024 Справа № 317/7021/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№317/7021/23 Головуючий у1інстанції Сакоян Д.І.

Провадження № 22-ц/807/295/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Трофимової Д.А.,

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 04 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Сколибог Олександр Сергійович, орган опіки та піклування виконавчий комітет Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання права власності, виділ частки майна в натурі, звільнення майна з-під арешту,

В С Т А Н О В И ЛА:

У грудні 2023 року до Запорізького районного суду Запорізької області разом із позовом ОСОБА_1 , яка діє у свої інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Сколибог Олександр Сергійович, Виконавчий комітет Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області як орган опіки та піклування про визнання права власності, виділ частки майна в натурі, звільнення майна з-під арешту, надійшла заява про забезпечення позову.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначає, що 06.07.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Сколибогом О.С. в рамках зведеного виконавчого провадження № 59661891 накладено арешт на майно боржника ОСОБА_2 житловий будинок загальною площею 278,3 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у межах звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження 6312478,03 грн.

Спірний будинок має статус спільної сумісної власності, оскільки був придбаний у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , однак приватний виконавець не вчинив жодних дій на виділення майна боржника у спільному сумісному майні, а одразу наклав арешт на весь будинок, в якому заявниці належить відповідна частка. Даний арешт накладений з метою реалізації будинку через систему електронних торгів « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 04.08.2023 задоволено подання приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибога О.С. та надано йому дозвіл на примусове проникнення до майна боржника ОСОБА_2 , а саме до будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Зі змісту вказаної ухвали видно, що даний житловий будинок передати на реалізацію не виявилось можливим, оскільки у ньому зареєстровані неповнолітні діти. Вищенаведені дії приватного виконавця свідчать про те, що останнім вчиняються активні дії, направлені на реалізацію спірного будинку в межах виконавчого провадження, без урахування права ОСОБА_1 на частину даного будинку, що призведе до втрати нею своєї власності.

На переконання заявниці, внаслідок таких дій в межах виконавчого провадження, існує прямий ризик вибуття майна і отримання права власності на спірний будинок третьою особою покупцем на торгівельному майданчику «Сетам». У такому випадку, у разі задоволення судом позову ОСОБА_1 про визнання права власності та поділу будинку, виділення їй частки будинку, звільнення такої частки будинку з-під арешту, вона буде позбавлена можливості реально виконати дане рішення суду, оскільки вимушена буде звертатися до суду із новим позовом до нового власника будинку, про витребування такої частки. Це призведе до нової судової тяганини, а також до істотного порушення права власності заявниці та житлових прав її трьох дітей, які проживають за цією адресою.

ОСОБА_1 звертає увагу на те, що 26.07.2022 заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 31.05.2019 скасовано в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості на загальну суму 89693,43 грн. Таким чином, ОСОБА_1 не є боржником перед ОСОБА_3 .

Невжиття заходів забезпечення позову призведе до неможливості ефективного захисту прав ОСОБА_1 , оскільки житловий будинок може бути проданий на електронних торгах.

На підставі вказаного просила, заборонити приватному виконавцю виконавчого округу Запорізької області Сколибогу О.С. вчиняти будь-які виконавчі дії відносно нерухомого майна 1/2 частини житлового будинку загальною площею 278,3 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі щодо передачі на реалізацію та реалізацію такого нерухомого майна.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 04 грудня 2023 року залишено без задоволення заяву про забезпечення позову.

Не погоджуючисьіз зазначенимрішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд першої інстанції неправильно застосував норму процесуального права ст.. 150 ЦПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року, справа №645/1836/18. Зазначає, що ухвала не відповідає реальним обставинам справи, є незаконною та необґрунтованою.

24.01.2024 року до Запорізького апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_3 , в якому останній заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Треті особи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, зі змісту вказаної норми права вбачається, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З огляду на вказане та враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відмовляючи у задоволені заяви, суд першої інстанції керувався тим, що заява про забезпечення позову належним чином не обґрунтована, посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення може зробити неможливим виконання рішення суду не підтверджені жодними доказами, а є лише припущеннями заявника. Позивачем не доведено наявність ризиків, які призведуть до невиконання або ускладнення виконання рішення суду в разі задоволення позову

Такі висновки суду відповідають вимогам закону і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

У пп.1,2 ч.1 ст. 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Частиною 3 ст.150 ЦПК України визначено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Крім того, при забезпечені позову мають бути враховані та взяті до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Встановлено, що до Запорізького районного суду Запорізької області надійшов позов ОСОБА_1 , яка діє у свої інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Сколибог Олександр Сергійович, Виконавчий комітет Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області як орган опіки та піклування про визнання права власності, виділ частки майна в натурі, звільнення майна з-під арешту.

Як видно з позову, у ньому ставиться питання про:

визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 278,3 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; виділ частин даного житлового будинку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в натурі; звільнення з-під арешту 1/2 частини даного житлового будинку;

визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер 2322181600:05:001:0145; виділ частин даної земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в натурі.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області СколибогаО.С. у зведеному виконавчому провадженні № 59661891 від 06.07.2023 накладено арешт на майно боржника ОСОБА_2 житловий будинок загальною площею 278,3 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у межах звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження (додаткових) 6312478,03 грн.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 04.08.2023 задоволено подання приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області СколибогаО.С. та надано дозвіл на примусове проникнення до майна боржника ОСОБА_2 будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, наразі проводяться виконавчі дії у зведеному виконавчому провадженні № 59661891, де боржником значиться ОСОБА_2 .

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

У постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Суд першої інстанції звернув увагу на тривале невиконання рішень судів у справі №317/35/16-ц, № 317/2973/17, де стягувачем та боржником є особи, які є відповідачами у даній справі. Заходи забезпечення позову, які просить застосувати заявниця, можуть порушити права ОСОБА_3 як стягувача у виконавчому провадженні.

На переконаннясуду першої інстанії обраний ОСОБА_1 , якадіє усвої інтересахта інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , спосіб забезпечення позову у даному конкретному випадку не відповідає його меті і завданням цивільного судочинства, а існування спору є сумнівним.

Судом першої інстанції зазначено, що саме по собі скасування постановою Запорізького апеляційного суду від 26.07.2022 у справі № 317/2973/17 заочного рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 31.05.2019 в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості значення для розгляду заяви про забезпечення не має. Посилаючись на дану обставину заявник не враховував, що виконавчі дії щодо майна боржника проводяться приватним виконавцем у зведеному виконавчому провадженні № 59661891, де боржником є ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 .

Окрім цього, наголошено, що до заяви про забезпечення позову не додано доказів, які б підтверджували, що спірний житловий будинок вже виставлений на продаж, тобто наразі розпочата процедура його примусової реалізації, у тому числі й 1/2 частини цього житлового будинку, на яку претендує ОСОБА_1 , тобто існує саме реальний, а не удаваний ризик його примусової реалізації.

Судом першої інстанції розяснено, що необґрунтованими є й посилання заявника на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 04.08.2023, оскільки у вказаній ухвалі судом зазначена мета, яку приватний виконавець переслідував, звертаючись до суду із поданням про примусове проникнення до майна боржника перевірка майнового стану боржника, виявлення майна на території домоволодіння та звернення на нього стягнення у зведеному виконавчому провадженні №59661891. Таким чином, дійсна мета проникнення до майна боржника була відмінною від тієї, яку зазначає ОСОБА_1 , обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Доводи апеляційної скарги з приводу невідповідності тверджень суду про порушення прав стягувача, який є відповідачем у справі, у виконавчому провадженні у випадку застосування заходів забезпечення позову не приймаються до уваги колегією суддів оскільки.

Статтями129,129 Конституції Українивстановлено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Вказані конституційні положення знайшли своє продовження уЦПК України, а також уЗаконі України "Про судоустрій і статус суддів". Так, частинами першою, другоюстатті 18 ЦПК Українита частинами другою, четвертоюстатті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"регламентовано, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відтак, забезпечення виконання судових рішень покладається, у тому числі, на суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

На важливість належного виконання судових рішень неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Так, за позицією Конституційного Суду України, висловленою у рішенні від 15 травня 2019 року N 2-р (II)/2019 (справа щодо відповідностіКонституції України(конституційності) положень частини другоїстатті 26 Закону України "Про виконавче провадження"(щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другоїстатті 55 Конституції України(абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини рішення від 07 травня 2002 року N 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац 8 пункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 23 листопада 2018 року N 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованогостатті 55 Конституції Україниправа кожного на судовий захист.

Забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесеннямЗаконом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року N 1401-VIIIзмін доКонституції Українита доповненням її, зокрема, статті 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Конституційний Суд України, взявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другустатті 129-1 Конституції України, свої юридичні висновки щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що визначенестаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободправо на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43рішення у справі "Шмалько проти України", заява N 60750/00; пункт 84рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України", заява N 6318/03; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia", заява N 30779/04; пункти 46, 51, 54рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява N 40450/04).

Як вже зазначалось судом першої інстанції, наявне тривале невиконання рішень судів у справі №317/35/16-ц, № 317/2973/17, де стягувачем та боржником є особи, які є відповідачами у даній справі.

Таким чином, заходи забезпечення позову, які просить застосувати заявниця, можуть порушити права ОСОБА_3 як стягувача у виконавчому провадженні.

Щодо доводів апеляційної скарги про невідповідність тверджень суду першої інстанції про сумнівність спору у справі, колегія суддів зазначає наступне.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

У постанові від 13.01.2020 року по справі № 922/2163/17 Верховний Суд вказав, що в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Позивачем недоведено,що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі про здійснення приватним виконавцем всіх дій направлених на реалізацію спірного будинку в межах виконавчого провадження відхиляються колегією суддів, оскільки не підтверджені жодними доказами.

За положенням ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За вимогами частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним,

ніжпротилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на належних доказах і висновки суду не спростовують.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Окрім цього, відповідно до вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, з урахуванням наведеного колегія приходить до висновку про те, що доводи наведені в апеляційній скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а оскаржувана ухвала відповідає нормам права, тому підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для її скасування чи зміни не вбачається.

Питання про розподіл судових витрат підлягає вирішенню судом першої інстанції за результатами розгляду справи по суті.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 04 грудня 2023 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 25 січня 2024 року.

Головуючий

Судді: