Рішення

від 10.01.2024 по справі 553/2408/19

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/2408/19

Провадження № 2/553/16/2024

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10.01.2024м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

головуючої судді - Крючко Н.І.

при секретарі - Компанійцю А.І.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Пожидаєва В.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Крекотень О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Регіональний сервісний центр МВС в Полтавській області про визнання договору купівлі - продажу недійсним та поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області про визнання договору купівлі - продажу недійсним та поділ майна подружжя, в якому прохала визнати недійсним договір купівлі - продажу автомобіля «Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , укладений в ТСЦ № 5341 РСЦ МВС в Полтавській області та скасувати державну реєстрацію вказаного автомобіля, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 автомобіля марки «Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , та витребувати вказаний автомобіль з чужого незаконного володіння, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн., стягнути судові витрати.

Ухвалою суду від 15 жовтня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху, надано позивачу термін для усунення недоліків.

11 листопада 2019 року на виконання вимог ухвали суду від 15.10.2019 року позивачем ОСОБА_1 подано уточнену позовну заяву.

Згідно ухвали суду від 18 листопада 2019 року вказаний позов прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження, призначено справу до підготовчого судового засідання.

17 грудня 2019 року представником відповідача Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області подано відзив, в якому останні прохали відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В підготовчому судовому засіданні 16 січня 2020 року, стороною позивача подано заяву про виклик та допит свідків : ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ..

Поряд з цим, стороною відповідача 16 січня 2020 року, подано заяву про виклик та допит свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ..

Відповідачем ОСОБА_2 15 січня 2020 року подано відзив на позов ОСОБА_1 , в якому останній прохав відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

Ухвалою суду від 28 січня 2020 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_3 .

17 лютого 2020 року позивачем ОСОБА_1 подано уточнену позовну заяву, в якій позивач прохала визнати недійсним договір купівлі - продажу автомобіля «Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , укладений в ТСЦ № 5341 РСЦ МВС в Полтавській області між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та скасувати державну реєстрацію вказаного автомобіля за ОСОБА_3 ..

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 автомобіля марки «Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , та витребувати вказаний автомобіль з чужого незаконного володіння.

Стягнути з ОСОБА_2 на її користь моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн., стягнути судові витрати.

Ухвалою суду від 26 лютого 2020 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду.

Змінено процесуальний статус сторони у справі Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області з відповідача на третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Задоволено клопотання сторони позивача та відповідача про допит свідків у справі.

08 лютого 2021 року співвідповідачем ОСОБА_3 подано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 про визнання договору купівлі - продажу недійсним та поділ майна подружжя, в якому остання прохала відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ухвали суду від 19 вересня 2023 року, явка позивача у справі ОСОБА_1 та її представника - адвоката Пожидаєва В.О., відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Крекотень О.О. визнавалась обов`язковою в судове засідання, призначене на 26 жовтня 2023 року.

За клопотанням сторони відповідача у справі визнано в судове засідання призначене на 23 листопада 2023 року, обов`язковою явку позивача у справі ОСОБА_1 та її представника - адвоката Пожидаєва В.О., про що прийнято ухвалу від 26 жовтня 2023 року.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Пожидаєв В.О. підтримали уточнені позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, про причини своєї неявки суд не повідомили, хоча про день та час слухання справи були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Крекотень О.А. уточнені позовні вимоги не визнав, прохав відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 за безпідставністю.

Представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Регіонального сервісного центру МВС у Полтавській області в судове засідання не з`явився, але надав на адресу суду заяву, в якій прохав проводити слухання справи у відсутність їх представника, проти задоволення позовних вимог заперечували, з підстав зазначених у відзиві на позов .

Суд, вислухавши в ході судового розгляду справи пояснення сторін, їх представників та свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 є таким, що підлягає до часткового задоволення за наступних обставин.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносини.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було укладено 08 жовтня 2011 року, у Центральному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області , про що здійснено актовий запис № 1483, від 08.10.2011 року ( т.1 а.с.13).

Даний шлюб було розірвано за рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23 жовтня 2019 року, яке набрало законної сили у встановленому законом порядку.

Від даного шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серія НОМЕР_3 , виданого Октябрським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції від 07.11.2014 року ( т.1 а.с.14).

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами у справі, що за період проживання у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ними був придбаний у власність у 2015 році автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 .

Відповідно до інформації, наданої Регіональним сервісним центром МВС в Полтавській області, автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , був зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі довідки - рахунку № ВІА905339 від 03.03.2015 року. Так, 06 березня 2015 року відповідач ОСОБА_2 зареєстрував право власності на переданий йому автомобіль впродовж 10 днів з моменту одержання (т.1 а.с.66).

В позові стороною позивача зазначалась орієнтовна вартість предмету спору - автомобіля марки «Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , в сумі - 140 000,00 грн..

Так, 24 липня 2019 року ОСОБА_2 був укладений з ОСОБА_3 договір купівлі - продажу № 5341/2019/1579272 транспортного засобу «Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, чорного кольору, номер кузова № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 . Відповідно до умов казаного договору передача продавцем транспортного засобу та прийняття її покупцем здійснювалась після повної оплати вартості майна. За домовленістю сторін даного договору, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ціна транспортного засобу становить 20 000,00 грн.. Відповідно до п. 1.2 Продавець в особі ОСОБА_2 гарантував, що майно, яке є предметом продажу за даним Договором, належить йому на праві власності, не обтяжене арештом, у розшуку, заставі не перебуває, не являється предметом спору у суді.

Відповідно до даного договору п. 2.1, п. 2.2 передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної сплати вартості майна, право власності на транспортний засіб переходить до покупця з моменту підписання даного договору. Договір оформлений та підписаний сторонами договору у сервісному центрі РСЦ МВС у Полтавській області № 5341/2019/1579272, в присутності адміністратора ОСОБА_9 ( т.1 а.с.95-96).

Згідно договору купівлі - продажу № 5341/2019/1579272 транспортного засобу від 24 липня 2019 року та бази даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів МВС України, 24 липня 2019 року, автомобіль, який був зареєстрований за ОСОБА_2 був перереєстрований на ОСОБА_3 , відповідно до договору купівлі - продажу транспортного засобу, укладеного в ТСЦ № 5341 РСЦ МВС в Полтавській області ( т.1 а.с. 17-18, 95-96).

В обґрунтування позовних вимог позивачем ОСОБА_1 вказувалось про те, що вказаний автомобіль, який є предметом спору, перебував у розпорядженні ОСОБА_2 разом з правоустановчими документами на нього, і в такий спосіб відповідач позбавив ОСОБА_1 права користування спільним майном. В зв`язку з чим, останній не було відомо, що фактично у період шлюбу вказаний транспортний засіб, який є предметом спору, був перереєстрований на іншу особу відповідачем у справі ОСОБА_2 , чоловіком останньої на той час, без безпосередньої згоди ОСОБА_1 ..

Статтею 204 ЦК України визначено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Так, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається ( ч.2 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) ч.3 ст. 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статтей 3,15,16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Устатті 60 СК України закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічне положення містить і частина третя статті 368 ЦК України.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Частиною третьою статті 65 СК України встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Частиною четвертою статті 369 ЦК України встановлено, що правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

У статті 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17(провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності. Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

У раніше прийнятих постановах від 07 жовтня 2015 року у справі№ 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Проте, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) від наведеного у цих постановах висновку Верховного Суду України відступила, зазначивши, що такий висновок суду суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток.

Відступаючи від вказаного висновку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України та статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Визначення «дрібний побутовий правочин» має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин, різні межі.

Судом встановлено, що транспортний засіб марки «Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , був придбаний 06 травня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період перебування у шлюбі, і це майно є цінним для його співвласників - відповідача ОСОБА_2 та позивачки ОСОБА_1 ..

Дана обставина не була оспорена та спростована стороною відповідачів. Натомість позивачка ОСОБА_1 дану обставину підтвердила в судовому засіданні під час розгляду справи.

При цьому, судом беззаперечно встановлено та не оспорювався сторонами у справі період, протягом якого ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, а саме з 08 жовтня 2011 року по 23 жовтня 2019 року.

Таким чином, спірний правочин - договір купівлі - продажу транспортного засобу укладений 24 липня 2019 року, вчинений в період перебування сторін у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі.

Зважаючи на встановлені вище фактичні обставини справи, суд констатує, що стороною відповідача не спростовано презумпцію спільності вказаного майна, яке було відчужене ОСОБА_2 в період перебування з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі.

В свою чергу стороною відповідача вказувалось про те, що фактично останній перебував у шлюбних відносинах з ОСОБА_1 до 13 липня 2019 року, оскільки до цього часу вони проживали однією сім`єю у АДРЕСА_1 . На початку липня вказаний транспортний засіб вийшов з ладу та був припаркований біля будинку ОСОБА_1 у несправному стані. З позивачем ОСОБА_1 вони дійшли згоди з приводу спірного автомобіля, оскільки вона не заперечувала проти його відбуксирування до місця проживання ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 та як наголошувалось стороною відповідача позивачкою було надано згоду на продаж спірного автомобіля.

Поряд з цим, стороною відповідача вказувалось про те, що оскільки вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , складала порядку 70 - 80 000 грн., що було для нього значною сумою, тому останнім було прийнято рішення про продаж даного автомобіля, про що було повідомлено позивача у справі ОСОБА_1 в телефонному режимі. Зважаючи на напружені відносини між сторонами, як стверджував відповідач, ОСОБА_1 в телефонному режимі надала згоду на ремонт або продаж спірного автомобіля.

У відзиві на позов ОСОБА_1 співвідповідачем ОСОБА_3 вказувалось про те, що нею була прийнята пропозиція брата ОСОБА_2 з придбання автомобіля марки «Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , оскільки остання мала на меті отримати водійські права та на той час здійснювала пошук вживаного авто. В свою чергу відповідачем ОСОБА_3 наводились наступні обставини справи з приводу вартості відновлювального ремонту автомобіля, який склав 140 200,00 грн., на підтвердження чого останньою було надано дефектний акт № 25 від 18.07.2019 року, рахунок на оплату № 0000000281 від 19 липня 2019 року, акт виконаних робіт № 0000002808 від 23.07.2019 року ( т.2 а.с. 18,19). Після завершення ремонтних робіт по даному автомобілю та, враховуючи вартість відновлювального ремонту, як вказувалось ОСОБА_3 нею було сплачено кошти в сумі 140 200,00 грн., в зв`язку з чим вони з ОСОБА_2 домовились, що ціна транспортного засобу буде становити 20 000,00 грн..

В свою чергу, ОСОБА_3 вказувалось про те, що вона особисто телефонувала ОСОБА_1 та повідомила про готовність придбати автомобіль за 20 000,00 грн., оскільки нею було витрачено на ремонт автомобіля кошти в сумі 140 200,00 грн., на що ОСОБА_1 було надано згоду на продаж автомобіля та останньою, як зазначалось ОСОБА_3 , не оспорювалась ціна автомобіля.

Вказані твердження сторони відповідачів, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було підтверджено лише одним свідком ОСОБА_7 , при цьому, свідок сторони відповідача ОСОБА_6 , який був допитаний, в судовому засіданні підтвердив лише факт присутності позивача ОСОБА_1 при тому, як ОСОБА_2 на власний розсуд був відбуксирований спірний автомобіль, який був припаркований біля місця проживання ОСОБА_1 , без надання будь-яких пояснень позивачу у справі.

Суд констатує, що належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних тверджень стороною відповідача у ході судового розгляду справи суду надано не було. При цьому, твердження відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є суперечливими між собою, з приводу характеру несправностей спірного автомобіля, про які вказувалось ОСОБА_2 , та кількістю і характером ремонтних робіт, перелік яких зазначений у Акті виконаних робіт, на підставі чого можна дійти висновку, що вказаний автомобіль був пошкоджений в результаті дорожньо - транспортної пригоди, так як проводилась заміна деталей кузовата їх покраска. Тоді як, ОСОБА_2 вказувалось про несправність автомобіля, лише з причини - несправності двигуна.

Більеш того, твердження сторони відповідача про проведення ремонтних робіт спірного автомобіля не підтверджені належними і допустимими доказами, оскільки відповідних платіжних документів з даного приводу останніми суду надані не були взагалі.

В свою чергу, стороною позивача заперечувались дані твердження сторони відповідача у справі, вказуючи про те, що про дані обставини їй не було відомо і автомобіль перебував у справному стані.

При цьому, судом приймаються до уваги твердження сторони позивача ОСОБА_1 про те, що останню не повідомляв відповідач ОСОБА_11 як про свій намір здійснити ремонт, а більше того продаж спірного автомобіля, оскільки у відповідача виникло таке бажання лише після направлення нею на адресу останнього пропозиції щодо поділу рухомого майна (автомобіля), що перебуває у їхній спільній сумісній власності, та вимоги про виконання обов`язків щодо матеріального забезпечення дитини, яка була отримана особисто ОСОБА_2 30.07.2019 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення ( т.1 а.с.22,23,24).

Так, 24 липня 2019 року відповідачем ОСОБА_11 було укладено договір купівлі - продажу № 5341/2019/1579272 транспортного засобу марки «Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , з сестрою відповідача у справі - ОСОБА_3 , за домовленістю сторін вартість автомобіля склала 20 000 грн..

Стороною відповідача вказувалось про те, що вказаний договір купівлі - продажу спірного автомобіля був вчинений, в зв`язку з скрутним матеріальним становищем ОСОБА_2 , наявністю значних технічних несправностей, які потребували дороговартісного ремонту. Поряд з цим, відповідачем вказувалось про те, що, враховуючи, що їх спільна з позивачем дитина - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є малолітньою і потребувала значних матеріальних витрат, останнім 25.10.2018 року в інтересах сім`ї було отримано кредит на суму 75 000 грн., оскільки останній на той час не працював, і тому кошти від проданого автомобіля ним були використані на погашення споживчого кредиту та на утримання спільної доньки ОСОБА_8 , проте дані обставини не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду даної справи.

З наведених вище фактичних обставин справи судом беззаперечно встановлено, що транспортний засіб марки Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , був придбаний ОСОБА_1 та ОСОБА_11 у період перебування у шлюбі та є цінною спільною річчю.

Даний факт був підтверджений свідками сторони позивача ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ..

Таким чином, предмет спору є транспортний засіб, який є цінним майном для його співвласників, тому правочин щодо відчуження вказаного автомобіля виходить за межі дрібного побутового та потребував згоди позивачки ОСОБА_1 , як другого із співвласників.

В ході судового розгляду справи сторона відповідача, вказувала та наголошувала про те, що фактично ОСОБА_1 в усній формі в ході телефонної розмови надала ОСОБА_11 згоду на продаж спірного автомобіля, при цьому не зазначивши суду ні дати такої телефонної розмови, яка мала місце між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 , ні форми такої згоди позивачем.

Крім того, сторона відповідача в ході судового розгляду наполягала на тому, що пропозиція щодо поділу рухомого майна (автомобіля), що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, направлена позивачкою відповідачу і є тією письмовою згодою останньої на продаж спірного автомобіля, на існування якої вони і вказували в судовому засіданні.

В свою чергу сторона позивача в категоричній формі заперечувала проти цих тверджень сторони відповідча, вказуючи, що вказана пропозиція була направлена позивачкою для вирішення спірного питанння щодо розподілу спільно набутого в період шлюбу майна в досудовому порядку. Зміст і текст цієї пропозиції не містить застережень про надання згоди позивачкою на продаж ОСОБА_2 вказаного трансопртного засобу. При цьому, стороною позивача наголошувалося, що вказана пропозиція була отримана ОСОБА_2 вже після укладення останнім оспорюваного правочину, а відтак вона не може вважатися письмовою згодою на його укладення, так як про її існування на час укладенння спірного правочину останньому не було відомо і вказана пропозиція ним отримана не була .

Судом приймаються до уваги саме твердження сторони позивача як належні та допустимі , оскільки вони в повній мірі узгоджуються з матеріалами справи.

Так, з тексту і змістового навантаження пропозиції позивачки вбачається, що остання лише вносить на розгляд ОСОБА_2 варіанти вирішення спірного питанння по розподілу вказаного автомобіля. При цьому вказує про заборону вчиняти без її згоди будь-які дії щодо нього, а відтак дана пропозиція не може вважатися письмовою згодою ОСОБА_1 на відчуження цього автомобіля.

Разом з цим, представником відповідачів - адвокатом Крекотень О.А. не заперчеувався той факт, що дана пропозиція була отримана його довірителем ОСОБА_2 30.07.2019 року, тобто вже після укладенння договору купівлі - продажу спірного трансопртного засобу, що вказує про те, що на час укладення оспорюваного правочину і відчуження спірного спільного майна подружжя ОСОБА_2 не було відомо про ісунвання такої, за їх твердженням, згоди ОСОБА_1 на його продаж у формі пропозиції.

На запитання суду представник відповідачів суду пояснив, що вказана пропозиція не була надана уповноваженим особам органу, який і здійснював оформлення спірного правочину, що спростовує їхні ж твердження про те, що зазначена пропозиція є письмовою згодою позивачки на його укладення.

Таким чином, твердження сторони відповідачів є суперечливими за своїм змістом і спростовуються наявними доказами, наданими стороною позивача.

Крім того, представник відповідачів в судовому засіданні такі і не зміг пояснити чому, за наявності наданння ОСОБА_1 своєї згоди на відчуження спірного автомобіля, вона була відсутня особисто під час його переоформлення на іншу особу.

Не було надано останнім обгрунтованих відповідей суду і з приводу того, чому спірний правочин був укладений саме між близькими оосбами, і чому не було погоджено з ОСОБА_1 , яка на той час була дружиною продавця, істотних умов даного правочину, а також не повідомлено про особу покупця, а саме, що це безпосередньо сестра її на той час чловіка - ОСОБА_3 , що в свою чергу свідчить про безпідставність заперечень сторони відповідача проти позовних вимог.

Разом з цим, вказуючи про наявність на час укладення спірного правочину усної згоди ОСОБА_1 на продаж спільного автомобіля вбачається, що відповідачу ОСОБА_2 були відомі вимоги чинного законодавства про необхідність такої згоди дружини на його відчуження під час перебування подружжя у шлюбі, а відтак останній мав дотримуватися цих вимог у встановлений спосіб, але цього не зробив з невідомих суду причин.

Будь-яких вагомих причин чи істотних осбиавин, які б перешкоджали ОСОБА_2 надати письмову згоду ОСОБА_1 на відчуження спільного майна подружжя чи забезпечити її особисту участь під час його відчуження, представником останньоого в судовому засіданні повідомлено також не було, що свідчить про безпідставність їх заперечень проти позову.

Таким чином, суд приходить до беззаперечного висновку про те, що відповідачем ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів, що позивачем ОСОБА_1 було надано усну чи письмову згоду на відчуження спірного транспортного засобу.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості, одночасно майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), що визначено ч.1 ст. 355 ЦК України.

Так, за вимогами частин першої, другої ст. 369 ЦК України визначено, що співвласники, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Прикладом спільного майна є спільне сумісне майно подружжя, яке набуте за час шлюбу та належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку та/або доходу (ст.60 СК України). При цьому, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, за взаємною згодою. При укладенні договорів один з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Часиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружина та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми сімейного права визначають не тільки право спільної власності подружжя на майно, а при його відчуженні й розмір їх часток у цьому майні на презумпцію згоди одного з подружжя на укладення від його імені іншим подружжям договорів про відчуження майна, вказаний висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі № 916/2813/18.

Таким чином, зазначені приписи не тільки забезпечують право одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (віджувача) на відчуження подружнього майна.

Спірний транспортний засіб марки «Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , набутий за спільні кошти під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_11 та є їхньою спільною сумісною власністю, тому неотримання згоди іншого з подружжя при відчуженні такого майна є порушенням вимог статей 60,61,63 СК України, і підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля відповідно до статей 203,215 ЦК України.

Таких же висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 липня 2019 року у справі № 438/462/14 (провадження № 61-23623св18), від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16 (провадження № 61-34723св18), від 10 червня2020 року у справі №454/2786/17 (провадження №61-975св20), від 01 березня 2021 року у справі №753/10236/14 (провадження №61-16403св20), у яких вирішувались близькі за змістом із цією справою правовідносини, зокрема щодо недійсності правочину, вчиненого без згоди із співвласником відчужуваного майна.

Встановлені судом фактичні обставини справи вказують про недобросовісністю ОСОБА_2 , яким було укладено договір купівлі - продажу щодо спільного майна автомобіля, так і відповідача ОСОБА_3 , якою було придбано спірний автомобіль, яка виступає контрагентом за договором, оскільки остання була достеменно обізнана що автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , є спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договір купівлі-продажу спірного транспортного засобу від 24 липня 2019 року та скасування перереєстрації транспортного засобу на нового власника ОСОБА_3 , що була здійснена на підставі цього договору, є такими, що підлягають до задоволення, оскільки відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя на розпорядження майном, відчуженим за правочином, який виходить за межі дрібного побутового, є підставою для визнання цього правочину недійсним. Тобто, відсутність згоди одного співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження належним майном є підставою для визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя є ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

Так, вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду висловили правову позицію, що пред`явлення позову стороною порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одного з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки у порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном. При цьому, підлягає встановленню, добросовість, насамперед , набувача за таким договором (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 року, справа № 916/2813/18).

Відповідно до ст. 388 ЦК України, визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права на відчуження, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Суд констатує, що позивачем ОСОБА_1 обрано належну та ефективну форму захисту порушеного права співвласника спірного майна, а саме : автомобіля марки «Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , оскільки позивачем заявлено вимогу про визнання договору купівлі - продажу недійсним, що надає підстави для витребування майна, автомобіля, у порядку ст. 388 ЦК України.

Поряд з цим, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання права власності на 1/2 частину автомобіля марки Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , є такими, що до задоволення не підлягають з наступних підстав.

Як судом встановлено, спірний транспортний засіб є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..

У розумінні положень статтей 69, 70, 71 СК України, визначення розміру часток майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, можливе у разі поділу такого майна, і поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, зокрема, предмету та підстав позову, позивачем ОСОБА_1 не заявлено вимогу про поділ майна подружжя, тому і спір про поділ майна у цій справі не вирішувався, зокрема, сторона позивача не надала доказів стосовно всього майна, що належить їй на праві спільної сумісної власності, його вартості, не зазначила способи і порядок поділу майна, у тому числі й щодо спірного транспортного засобу, тому вимога про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку спірного транспортного засобу є такою, що до задоволення не підлягає та заявлена у спосіб неефективної форми захисту порушеного права.

Поряд з цим, позивачем заявлено вимогу про стягнення моральної шкоди, яка спричинена останній неправомірними діями з боку відповідача ОСОБА_2 , в розмірі 10 000,00 грн., яка підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами у справі, що позивачу ОСОБА_1 діями відповідача ОСОБА_2 , яким фактично було позбавлено ОСОБА_1 у праві користування спільним майном у протиправний спосіб, що спричинило нервові страждання та хвилювання у останньої.

В судовому засіданні позивачем вказувалось про те, що завдяки умисним грубим порушенням з боку ОСОБА_2 чинного законодавства та прав і свобод власника спільного майна, що вплинуло та призвело порушення звичайного способі життя останньої, а також вплинуло на матеріальні витрати.

Відповідно до п.3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Судом встановлено, що через навмисно та штучно створені протиправні дії з боку відповідача ОСОБА_2 , остання зазнала моральної шкоди.

Судом визнаються належними і допустимими обставини завдання стороні позивача незначних моральних страждань з боку відповідача ОСОБА_2 , оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження саме істотних морільних страждань, які остання визначила у 10 000, 00 грн..

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України та пунктів 3, 9, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.01.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти шкоду немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб відшкодовується особою, яка її спричинила.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди (в ч.3 передбачене відшкодування шкоди грішми), завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Суд, з урахуванням характеру завданих негативних явищ позивачу та доведеності їх перед судом визначає реальною та співмірною з отриманими моральними страждання розмір моральної шкоди у сумі 1 000,00 грн..

Частиною 1 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 1 частини 2 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення возову на відповідача.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий та немайновий характер , судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовні заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (абзаци перший і другий частин 3 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір»).

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 ст. 4 ЗУ « Про судовий збір» за подання до суду позовної заяв майнового характеру, яка подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позовну, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини 2 статті 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 5 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання позовної заяви про відшкодування моральної шкоди , яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2019 рік» з 01 січня 2019 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі - 1921,00грн..

Позивачем ОСОБА_1 заявлено вимогу немайнового характеру ( про визнання договору купівлі - продажу недійсним, за яку сплачено 768,40 грн., вимогу майнового характеру ( про визнання права власності на 1/2 частину на транспортний засіб), за яку сплачено 768,40 грн. та заявлено вимогу про відшкодування моральної шкоди за яку сплачено судовий збір у сумі 1921,00 грн..

Таким чином, з урахування положення ст. 141 ЦПК України, пропорційно до задоволених позлвних вимог судові витрати підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 , яким було безпосередньо порушено права ОСОБА_1 , як співвласника спільного майна подружжя.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 61,63, 68-69,70,71 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 15, 16, 23, 203, 215, 216, 234, 369, 1167 Цивільного Кодексу України ст.ст. 4, 12,13, 81,83 141, 182, 264-265, 279 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі - продажу недійсним та поділ майна подружжя- задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі - продажу автомобіля «Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , № 5341/2019/1579272 від 24 липня 2019 року, укладений в ТСЦ МВС в Полтавській області між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Скасувати державну реєстрацію автомобіля «Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , № 5341/2019/1579272 від 24 липня 2019 року, укладений в ТСЦ МВС в Полтавській області між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Витребувати автомобіль «Mitsubishi Lancer», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 з чужого незаконного володіння.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 1 000,00 грн..

В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю та передчасністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог 2689,40 грн..

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги у 30- денний термін. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиН. І. Крючко