Постанова

від 24.01.2024 по справі 623/587/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

24 січня 2024 року

м. Харків

Справа № 623/587/19

Провадження № 22-ц/818/257/24

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Пилипчук Н.П. ,

суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання : Носової К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі: Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України, Прокуратури Харківської області, Ізюмської окружної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Харківській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства та прокуратури, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2023 року, постановлену суддею Латка І.П., -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся із вищевказаним позовом до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області.

Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 12 квітня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 листопада 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Вища Рада Правосуддя рішенням від 20.04.2023 № 399/0/15-23 змінила територіальну підсудність судових справ Ізюмського міськрайонного суду Харківської області на Дзержинський районний суд м. Харкова.

07 червня 2023 року цивільна справа надійшла до Дзержинського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2023 року дану справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.

04 жовтня 2023 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, а саме про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 1042574,49грн., моральної шкоди 864300грн., щомісячне стягнення оплати оренди житло у розмірі 1500грн.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог залишено без розгляду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, з урахуванням його заяви від 04 жовтня 2023 року про уточнення та збільшення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справ.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував положення ч.4 ст.49 ЦПК України та не дослідив в повній мірі надані суду докази зміни фактичних обставин справи, що сталися після закінчення підготовчого засідання, котре було проведене Ізюмським міськрайонним судом Харківської області в 2020 році, в тому числі: організації (відкритої підтримки та надання гарантій) керівництвом Ізюмської окружної прокуратури крадіжки його заробітної плати у сумі понад 350000грн., шляхом вчинення службового підроблення та внесення завідомо недостовірної інформації до відповідних документів; організації погроз його вбивства, з метою забезпечення гарантій наданих керівництвом Ізюмської окружної прокуратури недопущення проведення досудового розслідування за фактами крадіжки його заробітної плати та невиконання судових рішень, що призвело до прийняття несправедливого та незаконного судового рішення оскаржуваної ухвали.

Крім того вказує, що відповідно до положень ч.4 ст.198 ЦПК України в разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку.

У відзиві на апеляційну скаргу представник офісу Генерального прокурора Васківнюк С. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін посилаючись на те, що заява про збільшення позовних вимог подана ОСОБА_1 вже після закриття підготовчого судового засідання. Оскільки склад суду було змінено вже після закриття підготовчого судового засідання, тому новий склад суду починає лише повторний розгляд справи по суті, а не зі стадії підготовчого судового засідання.

У відзиві на апеляційну скаргу ГУ НП у Харківській області просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін посилаючись на те, що заява про збільшення позовних вимог подана ОСОБА_1 після закінчення встановленого законом процесуального строку.

У відповіді на відзив офісу Генерального прокурора, ОСОБА_1 зазначає, що доводи останнього безпідставні, оскільки оскаржувана ухвала прийнята саме внаслідок порушення вимог ст.198 ЦПК України та не проведення судом підготовчого судового засідання, що призвело до порушення його права на подання заяви про збільшення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Постановляючи ухвалу про залишення заяви ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що вона подана після закриття підготовчого судового засідання, а отже з порушенням встановленого законом процесуального строку.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду виходячи із наступного.

Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21).

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи:

1) заміна одних позовних вимог іншими;

2) доповнення позовних вимог новими;

3) вилучення деяких із позовних вимог;

4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

При цьому Верховний Суд зазначає про те, що збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20 та від 17 серпня 2021 року у справі № 910/19210/15.

Відповідно до частини першої статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання (частина друга статті 189 ЦПК України).

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Водночас не вважаються зміною підстав позову:

- доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин;

- зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та підтриманий у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Даний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі №405/3360/17.

Матеріали справи свідчать, що підготовче провадження у справі було закрито ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 листопада 2020 року та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

У подальшому справу було передано на розгляд до Дзержинського районного суду м. Харкова.

Після надходження справи Дзержинського районного суду м. Харкова ухвалою цього ж суду від 02 жовтня 2023 року дану справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.

Частиною 12 статті 33 ЦПК України передбачено, що у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

У разізміни складусуду на стадіїрозгляду справипо суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Оскільки дану справу було передано на розгляд до Дзержинського районного суду м. Харкова вже після закриття підготовчого судового засідання Ізюмським міськрайонним судом Харківської області, тому розгляд даної справи було розпочато Дзержинським районним судом м. Харкова спочатку на стадії розгляду справи по суті.

З приводу посилань ОСОБА_1 на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги положення ч.4 ст.49 ЦПК України та не досліджено в повній мірі надані суду докази зміни фактичних обставин справи колегія суддів зазначає наступне.

Так, частиною 4 статті 49 ЦПК України передбачено, що у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею.

Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

Разом з тим, вбачається із змісту заяви ОСОБА_1 від 04 жовтня 2023 року вбачається, що остання є саме заявою про збільшення позовних вимог, а не заявою про зміну предмету та/або підстав позову.

Зокрема ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги та просив стягнути матеріальну шкоду у розмірі 1042574,49грн., моральну шкоди 864300грн., щомісячне стягнення оплати оренди житла у розмірі 1500грн.

Обставини викладені у заяві про збільшення позовних вимог є фактично доповненнями до первісних обставин, а тому не можуть вважатися зміною підстав позову.

Стаття 198 ЦПК України на яку посилається позивач регулює порядок проведення підготовчого засідання, яке, як було встановлено апеляційним судом, було закрито до звернення ОСОБА_1 із заявою про збільшення позовних вимог.

Згідно положень статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи той факт, що заява про збільшення позовних вимог була подана ОСОБА_1 вже після закриття підготовчого судового засідання, тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про необхідність залишення її без розгляду з підстав ч.2 ст.126 ЦПК України - документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 січня 2024 року.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова